Рішення № 83595731, 30.07.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/6188/18

(2/199/1542/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

«30» липня 2019 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання - Перетятько А.В.,

за участі позивача - ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2

за участі представника відповідача - Камишникової Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, де треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з поданим позовом позивач заявляє вимогу про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, та про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтований тим, що позивач з 02.09.2002 р. та на теперішній час проживає та зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 . Зазначений індивідуальний житловий будинок в 1956 році було збудовано дідом позивача ОСОБА_7 та батьком позивача ОСОБА_6 на земельній ділянці, наданій ОСОБА_7 районним комунальним відділом виконкоми Приміської Ради депутатів робочих 12.01.1952 р.

Рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 264/1 від 27.06.1997 року було оформлено право власності на жилий будинок за померлими ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Право власності на побудований дідом та батьком будинок у подальшому зареєстровано не було: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві приватної власності належало по 1/2 частині будинку АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід - ОСОБА_7 , після його смерті його син - батько позивача успадкував 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки на момент батька проживав разом з ним та був єдиним спадкоємцем відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_6 , та після його смерті позивач продовжував користуватися будинком АДРЕСА_1 , вважаючи себе єдиним власником майна за дідом та батьком, у зв`язку з чим право власності має бути визнано за позивачем в судовому порядку, оскільки постановою нотаріуса від 14.04.2018 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.

Згідно з відзивом відповідач звертає увагу на відсутність порушеного права та невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством. Крім того, відповідно до матеріалів справи ОСОБА_7 помер у 1971 році, батько позивача ОСОБА_6 помер у 1996 році. На час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР відповідно до ст. 549 визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину.

Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави.

Як зазначає позивач при зверненні д суду, він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 лише з 2002 року. Оскільки, на момент смерті свого батька позивач не проживав разом з ним, відтак, він не прийняв спадщину відповідно до ст. 549 ЦК УРСР. При цьому позивач звернувся до нотаріуса лише у 2018 р., про що свідчить постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14 квітня 2018 року.

Крім того, державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (втратила чинність 13.12.95). Інструкція передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Однак, спадкодавцем не було зареєстровано право власності відповідно до законодавства, чинного у період закінчення будівництва вищезазначеного майна.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що у разі реєстрації сьогодні збудованого у 1956 році будинку, особою яка його будувала, достатнім є подання технічного паспорту, який по своєї суті підтверджує факт відповідності будинку будівельним нормам та стандартам, тому можливості його експлуатації. Отже, для визнання права власності в порядку спадкування слід встановити, що будинок і домоволодіння не є самочинним будівництвом та може спадкуватись як об`єкт права власності - нерухоме майно.

У 1956 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" (далі - Указ від 26.08.1948 р., визнаний таким, що втратив чинність Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-к), і прийнятою відповідно до Указу від 26.08.1948 р. Постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" (далі - Постанова від 26.08.1948 р.), які, зокрема, визначили умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі ст. 1 Указу від 26.08.1948 р. кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом. Пункт 2 Постанови від 26.08.1948 р. визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26.08.1948 р. та Постанови від 26.08.1948 р. підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. З зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набраній чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими, як Інструкція Держплану УРСР і Міністерства юстиції УРСР від 29.07.1959 року "Про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР" (втратила чинність на підставі наступної інструкції "Інструкція про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР", затверджена заступником Міністра комунального господарства УРСР від 31.01.1966 року і яка втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 року № 56 "Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте, виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01.07.2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", і наведені підзаконні нормативні акти були прийняті для "формальної" державної реєстрації права власності на нерухоме майно та враховуючи принцип дії закону в часі підлягали застосуванню протягом їх дії.

Зважаючи на той факт, що вимогами законодавства, чинного на момент виникнення права власності ні як підстава переходу права власності, ні як формальна констатація перед третіми особами факту переходу права власності, до реєстрації права власності, що виникло в 1956 році, має застосовуватись законодавство про реєстрацію права власності, чинне на момент такої реєстрації. Наразі питання реєстрації права власності на нерухоме майно врегульоване приписами Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2013 року.

Відповідно до п. 49 зазначеного Порядку для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна заявник подає, зокрема, документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них. побудованих до 05.08.1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна. Зазначене узгоджується з ДБН \3.1-3-94 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів", який наводить порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти про прийняття їх в експлуатацію, та п.3.1. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель та споруд, прибудов до них. громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення 1 та 2 категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.03.2013 року №95.

В зазначеному ДБН АЗ. 1-3-94 та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23.03.1999 року № 12/5-126 роз`яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 05.08.1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями-державними приймальними або державними технічними; по об`єктах, що {будовані до 05.08.1992 року, тобто до прийняття Постанови КМУ від 05.08.1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації.

За п. 3.1. зазначеного порядку документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняття в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема, для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

На переконання позивача, таким чином, у разі реєстрації сьогодні збудованого у 1956 році будинку, особою яка його будувала, достатнім є подання технічного паспорту, який по своєї суті підтверджує факт відповідності будинку будівельним нормам та стандартам, тому можливості його експлуатації.

Процесуальні дії у справі наступні:

Судом задоволено клопотання позивача про виклик і допит свідка ОСОБА_8 .

Допитаний свідок свідчив, що позивач мешкає в спірному будинку з дитинства, з дня народження, про що свідок обізнана, оскільки її чоловік є хрещеним батьком позивача. Позивач весь час проживав там, також в цьому будинку проживали його батьки та брати, батьки позивача не перебували у шлюбі між собою.

Як встановлено судом на підставі відповідного свідоцтва про народження та свідоцтва про народження (а.с. 27) позивач є сином ОСОБА_6 , який в свою чергу згідно відповідно свідоцтва про народження (а.с.26) був сином ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер, про що було видане відповідне свідоцтво про смерть (а.с. 25).

Єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7 був його син ОСОБА_6 (батько позивача), втім, відповідно до листа-відповіді державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н.С. за вих. №995/02-14 від 07.12.2018, згідно даних архіву нотаріальної контори після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто не звертався, спадкова справа не відкривалась, свідоцтва про право на спадщину не видавались (а.с. 66), що також вбачається з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) за № 54312518 від 01.12.2018 (а.с. 68).

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 помер, про що було видане відповідне свідоцтво про смерть (а.с. 24).

Згідно рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська № 264/1 від 27.06.1997 за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було оформлено право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 після АДРЕСА_1 ) (а.с.15), тобто вже після смерті діда та батька позивача.

Як встановлено судом право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано не було.

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5 є його діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (третя особа-3), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (позивач) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (третя особа-2), які у встановлені законом строки (в інтересах яких діяла мати ОСОБА_3 ) прийняли спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори та 18.04.1997 отримали свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно (автомашину, акції, автопричіп) (спадкова справа №171 до майна померлого ОСОБА_6 на а.с.69-123).

Постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Писарєвої Н.С. від 14.04.2018 було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після гр. ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.10, 121).

Згідно з постановою державного нотаріуса на момент смерті спадкодавця, право власності на зазначене спадкове майно за померлим ОСОБА_6 .

Спірні правовідносини виникли із права позивача, як спадкоємця за законом, на спадщину після смерті батька.

Дослідив докази, надані у порядку ст.ст. 76 - 80 ЦПК України, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.

До виниклих правовідносин суд застосовує Цивільний кодекс Української РСР в редакції 1963 року.

Як встановлено судом, ОСОБА_7 (діду позивача) за життя (12.01.1952) було надано у безстрокове користування земельну ділянку для будівництва житлового будинку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (а.с. 11-12).

Відповідно до акту прийомки індивідуального жилого будинку, приймальною комісією в присутності забудовників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було постановлено, що пред`явлений до здачі будинок ОСОБА_7 та ОСОБА_6 по АДРЕСА_1 вважати прийнятим (а.с.14).

Як вже було встановлено судом вище ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та після його смерті шляхом подання відповідної заяви до державного нотаріуса ніхто не звертався, хоча його син ОСОБА_6 (батько позивача) був спадкоємцем за законом.

Інших спадкоємців ОСОБА_7 за час судового розгляду встановлено не було.

Згідно ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21

цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з

застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту

відкриття спадщини (ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР).

За ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР).

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Втім, позивачем не наданого жодного доказу у розумінні ст.ст. 76 - 81 ЦПК України, на підставі яких суд мав би змогу встановити факт фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном ОСОБА_6 (батьком позивача) протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після ОСОБА_7 (діда позивача).

Що стосується позовної вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , то суд виходить з наступного.

Відповідно до листа (а.с.116) з КП «ДМБТІ» за № 4166, станом на 31.12.2012 реєстрація права власності за адресою - АДРЕСА_1 , не проводилась.Остання інвентаризація проводилась 28.02.1997, тобто вже після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_6

Реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих (Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року).

Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (втратила чинність 13.12.95). Інструкція передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції), тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Втім, хоча позивачем і надано акт про прийняття будинку в експлуатацію, проте, жодних доказів реєстрації права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (спадкодавцями) позивачем не надано.

Зважаючи на те, що спадкодавець ( ОСОБА_6 ) не набув права власності на спірний житловий будинок, спадкоємці також не набувають права власності у порядку спадкування.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що твердження позивача про те, що після смерті батька він продовжував користуватися спадковим будинком та вважає себе єдиним власником майна, а тому має право визнати за собою право власності в порядку спадкування є хибними, оскільки як встановлено зі спадкової справи №171 до майна померлого ОСОБА_6 спадкоємцями останнього в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, крім позивача, є діти спадкодавця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (третя особа-3) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (третя особа-2), яких позивач залучив до участі у справі в якості третіх осіб.

Суду не було надано доказів відмови зазначених вище осіб від спадщини.

Втім, згідно ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідного клопотання з боку позивача заявлено не було; суд з власної ініціативи позбавлений можливості на вчинення зазначеної процесуальної дії, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 51 ЦПК України.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради не є належним відповідачем в даній справі.

Відповідно до ст. 555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави : 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав

державі ; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за

заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування(статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві.

Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки

частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави.

У випадках, передбачених цією статтею, авторське право, що

входить до складу спадщини, або право на частку в авторській

винагороді, що належало спадкоємцеві, який відмовився, припиняється.

Жодної з перелічених обставин судом встановлено не було, а тому на переконання суду, Територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради не є належним відповідачем та в розумінні ст. 51 ЦПК України суд позбавлений самостійно (без клопотання позивача) замінювати первісного відповідача належним відповідачем.

Пояснення свідка ОСОБА_8 суд не бере до уваги, оскільки вони спростовуються вищевказаними нормами матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позову в обраний позивачем спосіб (ст. 16 ЦК), а тому в задоволенні позову належить відмовити повністю.

Судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст. 13, 19, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 1, ч. 6, ч. 8 ст. 259, ст.ст. 263, 264, 265, 268, ч. 2 ст. 272, ст. 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, де треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Дата складення повного судового рішення 09 серпня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї

30.07.2019