Рішення № 83587981, 31.07.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/8348/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Астахової О.О.,

при секретарі: Томіленко В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовною заявою до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якій просить визнати протиправними відмови Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві у видачі позивачу у зв`язку із досягненням 45-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ. Зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_1 , 1973 року народження, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ, без передачі будь-яких даних про нього до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.

Мотивуючи тим, що відповідач за результатами розгляду заяви позивача протиправно відмовився оформити позивачу паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт. Позивач вважає, що такі дії відповідача не відповідають чинному законодавству України, зокрема, ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних». Крім того, позивач зазначає, що присвоєння громадянину України та внесення Унікального номеру суперечить ратифікованим Україною міжнародним документам. Позивач через свої релігійні переконання не може погодитись з присвоєнням йому цифрового ідентифікатора особистості у виді Унікального номеру, а також зі зняттям біометричної інформації щодо нього та подальшим зберіганням, використанням, обробкою такої інформації за допомогою засобів Реєстру, як це передбачено Законом про ЄДДР при оформленні та видачі паспорту у формі картки. На переконання позивача при оформленні та видачі паспорту відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічного добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без згоди сина позивача є втручанням держави в його особисте та сімейне життя.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 травня 2019 року відкрито провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу Головного управління Державної міграційної служби про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії. Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 18).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2019 року замінено відповідача Дніпровський відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області правонаступником - Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству. За приписами ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України», кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному цим Законом. Відповідно до п. 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При цьому, оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Умови надання даної адміністративної послуги регулюється Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 302 (далі - Порядок). З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 року № 745 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26.0.2015 № 302» органи і підрозділи ДМС України зобов`язані забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме здійснювати видачу паспортів виключно у вигляді картки, що містить безконтактний електронний носій та оформляється лише засобами Реєстру. При цьому, громадяни України мали можливість отримати паспорт громадянина України, виготовлений з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, лише за умови подання для цього необхідних документів виключно в термін до 01.11.2016 року.

30.10.18 позивач звернувся до Дніпровського РВ ГУ ДМС у м. Києві та Київській області для отримання адміністративної послуги «вклеювання фото при досягненні 25 і 45-річного віку». Порядком установлено обов`язковий обмін паспорта зразка 1994 року на паспорт у формі картки, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток. Таким чином, законодавством України встановлено місячний термін після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток. Згідно з документами, наданими позивачем, дата народження ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже кінцевий термін від дати досягнення 45-річного віку (дата для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток) спливає ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач звернувся до Дніпровського РВ ГУ ДМС у м. Києві та Київській області 30.10.2018 року, тобто більше, ніж через 3 місяці, що є очевидним порушенням вимог законодавства України. Разом з цим, листом Дніпровського РВ ГУ ДМС у м. Києві та Київській області № 05/2737 від 06.11.2018 було проінформовано позивача, що вклеювання фото до паспорту громадянина України є неможливим у зв`язку з порушенням вимог законодавства. Після чого 21.12.2018 позивач звернувся із заявою з обґрунтуванням причин, з якої порушено вимоги законодавства щодо подачі документів для вклеювання фото при досягненні 25 і 45-річного віку, а саме: як інваліда - глухого з дитинства. У своїй заяві позивач вказав на свої релігійні переконання, які не дозволяють отримати паспорт громадянина у формі електронної картки, що містить цифровий ідентифікатор особистості у виді унікального номеру запису в реєстрі та висловив прохання видати паспорт у формі книжечки замість існуючого паспорта, який вважається недійсним. Листом Дніпровського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 05/326 від 31.01.2019 позивача повідомлено, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом відповідають міжнародним стандартам. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. 22.02.2019 року позивач звернувся зі скаргою до Дніпровського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, на яку отримав лист Дніпровського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 05/654 від 02.03.2019 року, в якому зазначено, що законних підстав для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року немає.

Таким чином позивач намагається покласти власну недбалість та безвідповідальність на відповідача, що є неприпустимим та не може бути підставою для задоволення позовних вимог. Відтак дії Дніпровського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно відмови у вклеюванні фото до паспорта громадянина України ОСОБА_1 та відмови у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року були правомірними.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 30.10.2018 року позивач звернувся до Дніпровського РВ ГУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання реквізитів щодо сплати штрафу за порушення правил заміни паспорта громадянина України та вклеїти в його паспорт необхідні фотографії (а.с. 7).

Листом Дніпровського РВ ГУ ДМС у м. Києві та Київській області № 05/2737 від 06.11.2018 року позивача проінформовано, що вклеювання фото до паспорту громадянина України є неможливим у зв`язку з порушенням вимог законодавства (а.с. 8).

21.12.2018 року позивач звернувся до Дніпровського РВ ГУ ДМС у м. Києві із заявою з обґрунтуванням причин, з якої порушено вимоги законодавства щодо подачі документів для вклеювання фото при досягненні 25 і 45-річного віку, а саме: як інваліда - глухого з дитинства. У своїй заяві позивач вказав на свої релігійні переконання, які не дозволяють отримати паспорт громадянина у формі електронної картки, що містить цифровий ідентифікатор особистості у виді унікального номеру запису в реєстрі та висловив прохання видати паспорт у формі книжечки (а.с. 9).

Листом Дніпровського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 05/326 від 31.01.2019 року позивача повідомлено, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом відповідають міжнародним стандартам. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії (а.с. 10).

22.02.2019 року позивач звернувся зі скаргою до Дніпровського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, на яку отримав лист Дніпровського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 05/654 від 02.03.2019 року, в якому зазначено, що законних підстав для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року немає (а.с. 11-13).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Як свідчать наявні у справі матеріали, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення та видачі паспорта громадянина України на паперовому носії у формі, затвердженій Постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992 року, за заявою поданою у період після 1 листопада 2016 року.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є , зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 і 5 ст. 14 цього Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частиною 1 ст. 21 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затверджений Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 № 302 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №745), затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 302 до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Оцінка правомірності дій територіального органу ДМС України у випадку відмови у задоволенні заяви фізичної особи про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року була надана Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, за наслідками якої винесена постанова від 19.09.2018 року.

Так, у зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду визначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.

Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі № 755/8348/19 матеріли суд дійшов висновку, що дана справа за позовом ОСОБА_1 підпадає під ознаки типової справи.

В силу припису ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові від 19.09.2018 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії відділу ДМС щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії відділу ДМС щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 № 1474-VIII, яким були внесені зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача до відділу ДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і постанова Кабінету Міністрів України № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи ДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відділу ДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для належного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відділ ДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ. В той же час, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача не передавати будь-які дані про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, при видачі позивачці паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позову.

В контексті наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки за заявою позивача, відповідач мав врахувати наступне.

Пунктом 131 постанови Кабінету Міністрів України № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 Закону № 2297-VI).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Враховуючи зазначене вище суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Так, враховуючи зазначене, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990 року).

Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена в у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що для належного захисту порушених прав позивача, слід визнати протиправним рішення Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_1 , 1973 року народження, паспорта громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії), опис якого визначений Додатком до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».

У той же час, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме без передачі будь-яких даних про нього до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та будь - якого іншого цифрового ідентифікатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук та автоматизованої обробки персональних даних, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

За змістом ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, одним із питань, які вирішує суд при ухваленні рішення, є те, як розподілити між сторонами судові витрати (п. 5 ч. 1 ст. 244 зазначеного Кодексу).

Згідно з ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на те, що позивач являється інвалідом з дитинства та в силу Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат суду не надано, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними рішення Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки (на паперовому носії), опис якого визначений Додатком до Постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 № 2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Астахова