Ухвала суду № 83587368, 08.07.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/420/19

Провадження №: 1-кс/755/4884/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2019 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м.Києва Марченко М.В. при секретарі Мізерній К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката Вічинюка Анатолія Аркадійовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «БРАЗЕРС ПЛЮС» та його директора ОСОБА_1 , на бездіяльність старшого слідчого з ОВС відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Мухіна А.А. та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката Вічинюка Анатолія Аркадійовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «БРАЗЕРС ПЛЮС» та його директора ОСОБА_1 , на бездіяльність старшого слідчого з ОВС відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Мухіна А.А. та зобов`язання вчинити певні дії.

Адвокат Вічинюк А.А. в судове засідання не з`явився про день, час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином, разом з тим на адресу Дніпровського районного суду надійшла заява останнього про розгляд скарги у його відсутність.

Слідчий з ОВС відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Мухін А.А., про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, завчасно, причина неявки суду не відома.

Слідчим суддею з урахуванням принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, визнано можливим розгляд скарги у відсутність слідчого.

Мотивуючи скаргу адвокат Вічинюк А.А., посилається на те, що в межах проведення досудового розслідування кримінального провадження №32018100000000269 від 03.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, 20 червня 2019 року на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 18 червня 2019 року в рамках вищезазначеного кримінального провадження старшим слідчим з ОВС відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві, капітаном податкової міліції Мухіним Анатолієм Анатолійовичем було проведено обшук в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , де під час обшуку було виявлено та тимчасово вилучено майно, згідно переліку зазначеного в протоколі обшуку від 20.06.2019 р., складеного на виконання вимог ч.3 ст.168 КПК України, володільцем якого є (ТзОВ) «БРАЗЕРС ПЛЮС» та його директор ОСОБА_1 .

Разом з тим, адвокат зазначає, що ним 26.06.2019 року було подано до відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві клопотання про повернення тимчасово вилученого майна, однак відповіді на клопотання станом на момент звернення зі скаргою до суду так і не отримали.

Поряд з цим, незважаючи на неодноразові запити до слідчого в ОВС відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві про необхідність надання матеріалів кримінального провадження №32018100000000269 від 03.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, вказані матеріали суду надані так і не були, а тому при розгляді скарги адвоката Вічинюка А.А., який діє в інтересах ТОВ (ТзОВ) «БРАЗЕРС ПЛЮС» та його директора ОСОБА_1 , слідчий суддя виходить з доводів клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження, або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Статтями 159-166 КПК України встановлено процесуальні положення тимчасового доступу до речей і документів, а статтями 170-174 КПК України - арешт майна.

Так, статтею 167 КПК України передбачено, що тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Крім того, на час подання скарги, вилучене майно не було повернуто власнику.

Згідно з ч.7 ст.236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право серед іншого, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Крім того, сам по собі факт надання дозволу на проведення обшуку з метою виявлення та вилучення певних речей та документів, предметів і грошових коштів ще не вказують на те, що вилучені речі, предмети та документи відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167, ст. 98 КПК України. Зазначене, також, обґрунтовується тим, що у випадку вилучення майна, яке, за переконанням органу досудового розслідування, містить відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення чи здобуте злочинним шляхом, тощо, він не пізніше наступного робочого дня зобов`язаний звернутись до слідчого судді з клопотанням в порядку ч. 5 ст. 171 КПК України про його арешт, довівши наявність обставин, визначених ст. 98, ч. 2 ст. 167, ст. 170 КПК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Водночас, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права, що в тому числі закріплено положеннями ч.5 ст.9 КПК України щодо застосування кримінального процесуального законодавства України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, як один з принципів законності, визначених серед інших засадами кримінального провадження.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

А тому, виходячи з викладеного, за відсутності судового рішення про арешт майна в порядку ч.5 ст. 171 КПК України, воно вважається тимчасово вилученим та підлягає негайному поверненню володільцю, у зв`язку з чим скарга адвоката Вічинюка А.А., який діє в інтересах (ТзОВ) «БРАЗЕРС ПЛЮС» та його директора ОСОБА_1 , підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3, 98, 100, 168, 169, 171, 173, 303, 305, 307, 309, 372, 376, 532 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

Скаргу адвоката Вічинюка Анатолія Аркадійовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «БРАЗЕРС ПЛЮС» та його директора ОСОБА_1 , на бездіяльність старшого слідчого з ОВС відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м.Києві Мухіна А.А. та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов`язати слідчого уповноваженого на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32018100000000269 від 03 грудня 2018 року, повернути тимчасово вилучене майно, володільцем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «БРАЗЕРС ПЛЮС» та його директор ОСОБА_1 , що було вилучене під час проведення обшуку 20.06.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 переліком та кількістю, що зазначено в протоколі обшуку від 20.06.2019 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст.534 КПК України судове рішення, яке набрало законної сили підлягає негайному виконанню.

Повний текст ухвали буде проголошено - 13 годин 45 хвилин 12.07.2019 року.

Слідчий суддя Марченко М.В.