Рішення № 83587230, 29.07.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4739/19

Справа №754/2872/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_5 , після смерті якої залишилося спадкове майно. Крім нього спадкоємцем після смерті бабусі є також її син ОСОБА_4 . Він своєчасно не зміг скористатися своїм правом на прийняття спадщини, оскільки у 2013 році поїхав до м. Санкт-Петербург, де тимчасово проживав. У період перебування за кордоном у нього викрали мобільний телефон, у зв`язку з чим були відсутні контакти з бабусею. Він намагався відновити зв`язок з родичами, але це не вдалося. Його дядько - відповідач у справі не намагався відновити зв`язок та повідомити про смерть бабусі. Також відповідач надав до нотаріальної контори недостовірну інформацію про те, що крім нього інших спадкоємців немає. Восени 2015 року позивач повернувся до України, після чого неодноразово приходив до квартири, де проживала бабуся, але двері ніхто не відчиняв. У подальшому з жовтня 2015 року по липень 2018 року він разом з дружиною проживав у м. Рубіжне Луганської області. З вересня 2018 року по грудень 2018 року позивач працював в Угорщині. Після повернення до м. Києва він знову прийшов до бабусі, йому відчинили двері чужі люди, які повідомили, що орендують цю квартиру, а також про те, що його дядя проживає поверхом вище. У лютому 2019 року позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але йому було відмовлено через пропуск шестимісячного строку для звернення з такою заявою. На підставі викладеного позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд продовжити йому строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17.04.2019 року витребувано докази у справі.

22.05.2019 року до суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову, в якій він просить суд визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що позивачем не доведені позовні вимоги. Крім того, тривалий час позивач не спілкувався із своєю бабусею. Посилання позивача про те, що у зв`язку з перебуванням за кордоном він не міг знати про смерть бабусі та своєчасно звернутися до нотаріальної контори, є безпідставними, оскільки у березні 2015 року він отримував у м. Києві паспорт громадянина України, а у вересні 2015 року реєстрував шлюб у м. Києві, тобто мав можливість відвідати бабусю. На підставі викладеного представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

ОСОБА_5 є бабусею позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про його народження.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на спадкове майно, що підтверджується матеріалами спадкової справи.

Під час життя ОСОБА_5 заповітів не складала.

У встановлений законом строк відповідач ОСОБА_4 звернувся до державного нотаріуса П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи. Інші особи із відповідними заявами не зверталися. Свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

У своїх позовних вимогах ОСОБА_3 просить суд визначити йому додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини, мотивуючи це тим, що він пропустив його з поважних причин, оскільки не знав про смерть бабусі, так як тривалий час проживав за межами України та у Луганській області, втратив мобільний телефон, не мав зв`язку з бабусею та родичами. Позивач дізнався про смерть бабусі лише після повернення до м. Києва у грудні 2018 року, після чого відразу звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Вважає, що строк пропущений з поважних причин, а тому просить його поновити.

Згідно із ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, як це передбачено ч. 1 ст. 1270 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 Цивільного Кодексу України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику в справах про спадкування", вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов"язані з об"єтивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім"єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Пунктом 1 вказаного Листа передбачено, що при розгляді справ про спадкування слід звертати увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

У разі, якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі, закриття провадження у справі або залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253, ч. 3, 5 ст. 254 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов"язано його початок; строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, шестимісячний строк на подачу заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 почав свій перебіг 27 серпня 2015 року та закінчився 26 лютого 2016 року.

Як встановлено при розгляді справи, позивач ОСОБА_3 зі спадкодавцем не проживав, а тому відповідно до положень ст. 1269 ЦК України, мав особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини в шестимісячний строк з моменту її відкриття.

Як на підставу для поновлення строку для подачі заяви позивачем вказується факт того, що йому до кінця 2018 року не було відомо про смерть бабусі, оскільки він перебував за межами України, а потім проживав у Луганській області, що разом завадило йому своєчасно звернутися до нотаріуса із відповідною заявою.

Оцінюючи наведені позивачі доводи, судом було встановлено наступне.

В обґрунтування поважності причини пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини позивач вказує його перебування у період з 2013 року по весну 2015 року за межами України у м. Санкт-Петербург. Але при цьому жодних доказів на підтвердження того, що він перебував за межами України позивачем надано не було.

Також позивачем вказується про те, що з жовтня 2015 року по липень 2018 року він разом з дружиною проживав у м. Рубіжне Луганської області, де здійснював, у тому числі, догляд за хворою тещею.

Той факт, що позивач у вказаний період, дійсно, проживав у м. Рубіжне, знайшов своє підтвердження під час розгляду справи та був доведений належними доказами, зокрема, актом про проживання від 20.02.2019 року та медичними довідками щодо стану здоров`я тещі позивача ОСОБА_6 .

Але при цьому слід зазначити, що у період з весни 2015 року по жовтень 2015 року позивач знаходився у м. Києві, що підтверджується, зокрема, і паспортом громадянина України ОСОБА_3 , який він отримав 04 березня 2015 року, а також копією свідоцтва про шлюб, укладений між позивачем та ОСОБА_7 30 вересня 2015 року.

Саме у цей період ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 .

Той факт, що позивач, начебто, не знав, про смерть бабусі, спростовується дослідженими судом доказами. Також знайшов своє підтвердження і той факт, що позивач тривалий час не спілкувався із своєю бабусею, не цікавився нею, її здоров`ям та майновим станом.

Також слід зазначити, що факт тимчасового проживання позивача у м. Рубіжне жодним чином не позбавляло його подати відповідну заяву про прийняття спадщини у строк, встановлений законом, оскільки він міг це зробити як особисто так і поштовим направленням.

Таким чином, суд вважає доведеним той факт, що позивач тривалий час не спілкувався із своєю бабусею, не цікавився її життям, не піклувався про неї, незважаючи на те, що остання потребувала такої допомоги.

Суд також не приймає до уваги посилання позивача на те, що він лише наприкінці 2018 року дізнався про смерть своєї бабусі, оскільки даний факт не був підтверджений належними доказами, а тому не може бути взятий судом до уваги.

Як вже зазначалося раніше, діючим законодавством передбачена можливість надіслання відповідної заяви про прийняття спадщини у простій письмовій формі.

Так, відповідно до п. 3.5 Глави 10 Наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Пунктом 3.23 Глави 10 вказаного Порядку передбачено, що своєчасно надісланою вважається заява, справжність підпису особи на якій засвідчена (або не засвідчена) нотаріально, що направлена поштовим відправленням до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини і яка надійшла нотаріусу після закінчення цього строку. Нотаріус приймає такі заяви, заводить спадкову справу та у випадку надходження заяви, справжність підпису на якій не засвідчено нотаріально, надсилає лист спадкоємцю, в якому пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. У таких випадках конверт підшивається у спадкову справу.

Таким чином, твердження ОСОБА_3 про об`єктивну неможливість подачі заяви про прийняття спадщини є неправдивим, оскільки подача такої заяви потребує мінімальних зусиль.

Отже позивачем свідомо не було вчинено будь-яких дій для прийняття спадщини з моменту її відкриття і до закінчення 6-ти місячного строку.

Будь-яких перешкод у позивача для подачі заяви про прийняття спадщини не було, а спадкоємець свідомо не скористався правом на прийняття спадщини, а тому правових підстав для визначення додаткового строку немає.

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду України від 26.09.2012 року у справі № 6-85цс12 та від 04.11.2015 року у справі № 6-1486цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем ОСОБА_3 не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для поновлення йому строку для подання заяви про прийняття спадщини, а тому у задоволенні даних позовних вимог повинно бути відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлений 09 серпня 2019 року.

Суддя О.В.Лісовська