Рішення № 83579926, 05.08.2019, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1612/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2019 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова

в складі

головуючого судді Радченка В.Є.

при секретарі Сидорак М.А.

з участю

представника позивача П`янікової О.О.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (79010, м. Львів, вул. Пекарська, 69, Код ЄДРПОУ 02010793) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому згідно уточнених позовних вимог просив суд стягнути з відповідача 26944,31 грн. заборгованості за проживання та комунальні послуги. В обгрунтування позову покликається на те, що відповідач проживає у приміщенні бібліотеки Львівського національного медичного університету Імені Данила Галицького. За користування (проживання, споживання) приміщенням ОСОБА_3 сплачувала плату відповідно до ЗУ "Про житлово- комунальні послуги" та інших чинних нормативних актів. Проте згодом відповідач заборгувала плату за користування ( проживання, споживання ) цим приміщенням у сумі 26944,31 грн. Посилається на вимоги Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Просить позов задовольнити, а також просить стягнути з відповідача судовий збір.

Ухвалою суду від 16.04.2019 р. у справі відкрито провадження.

Провадження у справі не зупинялося, а тому не було підстав для його поновлення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та просила такі задовольнити. Надала аналогічні викладеним у позові пояснення.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила повністю. Надала аналогічні викладеним у позові пояснення. Зазначила про те, що між сторонами спору відсутні будь-які договірні відносини щодо надання житлово- комунальних послуг чи відшкодування вартості таких послуг з визначенням істотних умов таких договорів, в т.ч. ціни. Наголосила, що позивач не є індивідуальним споживачем в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Зазначила про відсутність переліку наданих послуг у розрахунку та з деталізацією наданих послуг, їх вартістю, кількістю, об`ємом тощо. Просила відмовити в задоволенні позову повністю через безпідставність та недоведеність.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи, права та обов`язки сторін, суд доходить висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 3 ч. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач у позові зазначає, що відповідач ОСОБА_3 проживає у приміщенні бібліотеки Львівського національного медичного університету Імені Данила Галицького та повинна сплачувати плату за користування (проживання, споживання) приміщенням, оскільки зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. До матеріалів позовної заяви представник позивача як доказ підстави звернення до суду надав лише розрахунок заборгованості.

На вимогу суду позивач листом № 01-14/1131 від 12.12.2018 р. (а.с. 105) повідомив суд, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрована і проживає у приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , яке знаходиться на балансі ЛНУ ім. Данила Галицького з 1995 р.

На вимогу суду представник позивача листом № 01-14/24 від 14.01.2019 р. повідомив суд, що АДРЕСА_1 не відноситься ні до державного, ні до відомчого житлових фондів, а є майновим комплексом, що знаходиться на балансі позивача, а саме науково-медичною бібліотекою ЛНМУ ім. Д. Галицького. Приміщення в якому проживає відповідач, були надані їй в користування згідно рішення ректорату та профспілки університету сім`ї співробітників університету (а.с. 114).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст.1, ч.2 ст.3, ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Згідно з ст.13 вказаного закону, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

При цьому, відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Також, відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Нормами ст.2 ЖК УРСР, встановлено, що завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою: 1) забезпечення гарантованого Конституцією України права громадян на житло; 2) належного використання і схоронності житлового фонду; 3) зміцнення законності в галузі житлових відносин.

За змістом ст.9 ЖК УРСР, житлові права громадян поділяються на три види: право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за бажанням громадян грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів; право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом; на гарантію неможливості бути виселеним із займаного жилого приміщення або обмеженим у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтями 189, 190 ЖК УРСР передбачена відповідальність за порушення житлового законодавства, а саме: за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства; за заподіяння шкоди житловому фонду.

Отже, системний аналіз зазначених норм ЖК УРСР дає підстави для висновку про те, що правовідносини, пов`язані з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг, за своєю правовою природою не є житловими, отже питання оплати житлово-комунальних послуг, у тому числі, і щодо належного виконання відповідних зобов`язань, житловим законодавством не регулюється.

Разом з цим, за змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності зі ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно положень ч.1 ст.1 ЦК України, особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.

З Преамбули Закону України «Про житлово-комунальні послуги», вбачається, що цей Закон визначає лише основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

За визначенням, наданим у ст.1 Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Нормами ст.3 вказаного Закону, встановлено, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.4 зазначеного Закону, законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

При цьому, згідно з ч.2 ст.4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Приймаючи до уваги ту обставину, що в процесі прийняття спеціального закону, а саме Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зміни до Цивільного кодексу України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, встановлених ст.526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч.1 ст.901 та ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

Тобто, обов`язок відповідно до п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» оплачувати отримані житлово-комунальні послуги лежить на позивача.

Представник позивача посилалась на те, що ОСОБА_3 проживає у приміщенні бібліотеки, відтак є споживачем послуг, і тому з неї повинні стягуватись плата за проживання та за житлово-комунальні послуги.

Ст.10 ЖК УРСР зазначено такі житлові обов`язки громадян: дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають; використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення; додержувати правил користування жилими приміщеннями; економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.

Ст. 379 ЦК України передбачає, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, житлове приміщення (житлова кімната у гуртожитку) - опалюване приміщення, розташоване у надземному поверсі, призначене для цілорічного проживання і яке відповідає санітарно-епідеміологічним вимогам щодо мікроклімату і повітряного середовища, природного освітлення, допустимих рівнів нормованих параметрів щодо шуму, вібрації, ультразвуку та інфразвуку, електричних та електромагнітних полів, іонізуючого випромінювання.

Позивач як підставу стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за проживання та комунальні послуги зазначив те, що остання проживає у приміщенні бібліотеки. Проте, приміщення бібліотеки університету не може вважатись приміщенням, що призначене та придатне для постійного або тимчасового проживання в ньому. Більше того, у наданій представником позивача копії ухвали апеляційного суду Львівської області від 13.03.2008 р., зазначено, що «статус будинку не змінювався, такий не визнавався в установленому законом порядку житловим» (а.с.116).

Позивач у листі № 01-14/24 від 14.01.2019 р. зазначив, що приміщення науково-медичної бібліотеки ЛНМУ ім. Д. Галицького були надані відповідачу ОСОБА_3 в користування згідно рішення ректорату та профспілки університету сім`ї співробітників університету. Проте, належним чином завірена копія рішення ректорату та профспілки університету до матеріалів справи не долучена.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Представником позивача не надано достатніх, належних та допустимих доказів підставності позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_3 плати за проживання та комунальні послуги. Тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 258,259, 263 -265, 351-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (79010, м. Львів, вул. Пекарська, 69, Код ЄДРПОУ 02010793) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості- відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького.

Повний текст судового рішення складений 09.08.2019 р.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Радченко В.Є.