Рішення № 83574554, 12.08.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/2470/2019

Номер справи 243/7859/19

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

«12» серпня 2019 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання - Янчевського В.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та заборгованості по відрядженню, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та заборгованості по відрядженню, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що з 18 липня 2016 року його було прийнято на роботу до Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії ПАТ «Укрзалізниця». Згідно до Наказу №» 5287/ДНД-ос від 10 липня 2017 року його було звільнено з 17 липня 2017 року у зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Проте після звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, а саме: відповідач не виплатив йому заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, а також не було виплачено компенсацію за 48 днів щорічної відпустки, що відображено у розрахунку заробітної плати, а також у лютому відповідач не виплатив йому аванс у відрядження у розмірі 1300 грн.

Всього заборгованість по заробітній платі складає 40573,73 грн.

Просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця», код ЄДРПОУ 40077815 на його, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , користь заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 24590,53 грн., компенсацію за 48 днів невикористаної відпустки у розмірі 14683,20 грн., вихідну допомогу за відрядження у розмірі 1300,00 грн., а всього 40573,73 грн.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» повідомлявся про розгляд справи у спрощеному провадженні, а також про необхідність у строк до 29 липня 2019 року надати Відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують його відзив. (а.с. 29 ).

28 лютого 2019 року до суду надав Клопотання про розгляд справи без його участі.

Також представником відповідача Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» - Цимбал М.Ю. надано Відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, посилаючись на те, що у відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

ПАТ «Укрзалізниця» (ідентифікаційний код 40075815), як нова юридична особа, утворене згідно із Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України на сьогоднішній день не видавався.

Згідно до частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

За результатами аналізу вказаних норм слід зробити висновок, що Закон № 1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах.

Пунктом 5 ст. 11 Закону № 1669-VII передбачено обов`язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» у період з 14.04.2014 до її закінчення. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції (абз. 3 п. 5 ст. 11 Закону № 1669-VII). Кабінетом Міністрів України 02.12.2015 прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

До того ж варто відмітити, що згідно із статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Слід зазначити, що згідно із наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07.04.2014 також визначено районами проведення антитерористичної операції.

У зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема, у м. Донецьк, м. Горлівка у відповідача з 20.03.2017 відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.

За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст.341 КК України.

Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк, м. Горлівка, м. Ясинувата. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб . Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк перебувають у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року.

Отже, відповідач фактично відсутній за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема у м. Донецьк та м. Горлівка місцем роботи позивача по справі, і цей факт зумовлений поважними причинами.

Згідно ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до частини першої ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до п. 1.6. наказу Держкомстату України від 28.09.2005 р. №286 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників» до первинної облікової документації підприємства, установи, організації (далі - підприємства) належать: накази (розпорядження) про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; накази (розпорядження) про надання відпустки; табель обліку використання робочого часу; розрахунково-платіжні відомості, розрахункові відомості, платіжні відомості.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма №П-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в т. ч. надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи. Отже, табель обліку робочого часу є первинним документом, відповідно до даних якого здійснюється нарахування заробітної плати.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Вказані форс-мажорні обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно ст.ст.47,83,115,116 КЗпП України.

Відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків та виконати свої зобов`язання за трудовим договором.

Науково-Правовим висновком Торгово-промислової палати України визнано, що терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, що супроводжується актами тероризму, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків відповідачем, передбачених трудовим договором.

Таким чином, нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатним розписом, розцінками та нормами праці, табелем обліку використання робочого часу, розпорядженнями про надбавки та премії за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вимога щодо наявності вини в діях роботодавця, також передбачена ч. 6 ст. 235 КЗпП.

У зв`язку з чим вважає, що відсутня вина відповідача у нездійснення виплат на користь позивача оскільки це є наслідком злочинних дії третіх осіб, що підтверджується Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, в тому числі і про наявність після 20 березня 2017 року обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання ПАТ «Укрзалізниця» своїх обов`язків перед позивачем.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно статті 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша ст. 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у справі № 243/539/19, є свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Верховний Суду України у постанові № 6-365цс16 від 23 березня 2016 року зробив правовий висновок про те, що до трудових правовідносин, врегульованих ст. 116, 117 КЗпП України, застосовується положення ст. 617 ЦК України.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до Науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин не переборної сили) № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Відповідач при звільненні працівників повинен провести з ними розрахунок в день звільнення за умови: 1) виконання працівником своїх функціональних обов`язків, що має бути підтверджено лише документами з первинного обліку праці та заробітної плати, зокрема: штатним розписом; розцінками та нормами праці; наказами та розпорядженнями (на виплату премій, доплат, надбавок, матеріальної допомоги тощо), табелем обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжної відомістю; 2) провадження мережі господарської діяльності.

Втрата контролю і доступу ПАТ «Укрзалізниця» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходяться на територіях міст, в тому числі і м. Донецьк Донецької області, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звіту, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 20 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями і припинення провадження господарською діяльністю, знівелювала можливість відповідача виконати зобов`язання перед працівниками згідно ст.ст.47,83,115 та116 КЗпП України. Дата виходу з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, тобто дата встановлення непереборної сили 20 березня 2017 року.

Крім того, до п.44.5 ст.45 Податкового Кодексу України платник податків має відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів.

В даному випадку відбулося захоплення майна підприємства, в тому числі і документації.

Відповідно до Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 року № 879 у разі встановлення фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей в обсязі, визначеному керівником підприємства, обов`язково проводиться інвентаризація активів та зобов`язань, що перебувають на балансі суб`єкта господарювання.

При цьому згідно п.8 цього Положення, підприємства, що знаходяться на тимчасово окупованій території та/або на території проведення антитерористичної операції (або їх структурні підрозділи(відокремлене майно) перебувають на зазначених територіях), проводять інвентаризацію у випадках, обов`язкових для її проведення тоді, коли стане можливим забезпечити безпечний та безперешкодний доступ уповноважених осіб до активів, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, в яких відображені зобов`язання та власний капітал цих підприємств.

Зазначені підприємства зобов`язані провести інвентаризацію станом на 01 число місяця, що настає за місяцем, у якому зникли перешкоди доступу до активів, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, та відобразити результати інвентаризації в бухгалтерському обліку відповідного звітного періоду.

Також позивач не довів суду доказів того, що він дійсно перебував у відрядженні.

Просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та заборгованості по відрядженню відмовити в повному обсязі (а.с. 41-43).

Суд, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та заборгованості по відрядженню, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов`язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб`єктів цивільного провадження.

У загальному розумінні рівність перед законом означає обов`язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов`язків всіх суб`єктів провадження.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» « Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Спірні правовідносини врегульовані Кодексом Законів про Працю України, Законом України «Про оплату праці», відповідно до яких врегульовано порядок нарахування та виплати заробітної плати працівникам, з якими укладено трудовий договір.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).

Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 працював у Структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії ПАТ «Укрзалізниця». 17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.1 статті 40 КЗпП України, що підтверджено Копією трудової книжки. ( а.с.8-10).

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У відповідності до ч.1 ст. 94 КЗпП України « Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1ст.115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця».

ОСОБА_1 звільнено з 17 липня 2017 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Наказу про звільнення ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено не було.

Також ОСОБА_1 зазначає, що при звільненні, з ним не було проведено повний розрахунок та належні йому кошти не були виплачені.

Та на підтвердження не виплаченої заробітної плати, ОСОБА_1 надав суду Розрахункові листи за період з 01 березня 2017 року по липень 2017 року, в яких зазначені суми нарахованої заробітної плати:

- березень 2017 року - 3677,21 грн., сума до виплати - 2924,05 грн.,

- квітень 2017 року - 3629,46 грн., сума до виплати - 2886,08 грн.,

- травень 2017 року - 3796,60 грн., сума до виплати - 3018,99 грн.,

- червень 2017 року - 955,12 грн. сума до виплати - 759,50 грн.,

- липень 2017 року - 21355,80 грн. (з урахуванням компенсації за невикористані 48 днів відпустки у розмірі 14683,20 грн., та вихідної допомоги при звільнені у розмірі 5906,88 грн.), сума до виплати 17040,83 грн. (а.с.16-20).

Також позивач зазначає, що ці Розрахункові листи за березень - липень 2017 року міститься інформація про оплату за час простою.

Наказом начальника структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17.03.2017 року № 236/ДНД було встановлено початок простою у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року (а.с. 13-14).

Пунктами 2 - 6 цього наказу визначено, що на час простою встановити щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов`язати всіх працівників дирекції, які заходяться у простої, з`являтися на свої робочі місця, актові зали, кабінети технічного навчання та т.і., та розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в «Журналі обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої». Призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої. Оплату за час простою не з вини працівника провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П». У разі неявки робітника у табелі обліку робочого часу проставляти код «НЗ». Оплату такої відсутності не проводити.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України).

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Та відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За положеннями ч. 4 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз`яснено обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин.

Наказом начальника СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17.03.2017 року № 236/ДНД «Про встановлення простою» було встановлено початок простою у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20 березня 2017 року.

Пунктами 6 та 7 зазначеного наказу визначено, що на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П». Оплату за час простою не з вини працівника провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. У разі неявки робітника у табелі обліку робочого часу проставляти код «НЗ». Оплату такої відсутності не проводити.

Проте позивачем не надано документів, що підтверджують його перебування у простої (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до наказу від 17.03.2017 року № 236/ДНД) або того, що на виконання вищезазначеного наказу начальником відповідного виробничого підрозділу надавалось клопотання на відміну простою з зазначенням дати відміни, посади та прізвища працівника, а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи.

Відповідно до п.1 ч.3 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015 року, на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у період з березня по липень 2017 року йому нараховувалася заробітна плата і він має за цей період заборгованість, ним надано розрахункові листи за спірний період. Проте відсутні відомості щодо повноважень осіб, які їх підписали та підписи посадових осіб не завірені печаткою, а тому не можуть бути визнані допустимими доказами та не можуть бути прийнятими до уваги.

Розрахунок заборгованості за березень -липень 2017 року також не підтверджений матеріалами справи.

Щодо наявності заборгованості з компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, то у матеріалах справи відсутня довідка щодо того, що позивач має право на 48 днів невикористаної відпустки та вихідну допомогу. А також позивач не надав Наказ про його звільнення, у якому повинно бути зазначено, що він має право на компенсацію 48 днів невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу, тому за таких умов суд доходить висновку, що право на компенсацію невикористаної відпустки та вихідної допомоги позивачем також не доведено.

Таким чином, позивачем не надано доказів на підтвердження його позовних вимог.

Також судом не доведено, що у відповідача перед ним рахується заборгованість за відрядження у локомотивне депо Красний лиман у сумі 1300,00 грн., оскільки на підтвердження даної заборгованість він взагалі, крім особистих пояснень, не надає жодного належного доказу по справі.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову про стягнення заробітної плати та у задоволенні його позовних вимог відмовлено у повному обсязі, то суд приходить до переконання, судові витрати по сплаті судового збору необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 353, 355, 356 ЦПК України, Конституцією України, ст. ст. 44,94,113,116,117 КЗпП України, Законом України "Про оплату праці", суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та заборгованості по відрядженню - відмовити у зв`язку з відсутністю підстав.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повне судове рішення складено 12 серпня 2019 року.

Головуючий:

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Т.А. Хаустова