Ухвала суду № 83573173, 12.08.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

12 серпня 2019 р. Справа № 520/7642/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши питання наявності підстав для відкриття провадження у справі за адміністративним позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квартальна 3" (вул. Квартальна, буд. 3,смт. Пісочин, Харківський район, Харківська область,62418, код ЄДРПОУ40535808) до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області (пров. Транспортний, буд. 2, смт. Пісочин, Харківський район, Харківська область,62416, код ЄДРПОУ 04396727) третя особа: Приватне акціонерне товариство "Куряжський домобудівельний комплекс" (вул. Кільцева, буд. 41,смт. Пісочин, Харківський район, Харківська область,62418, код ЄДРПОУ0 4852585) , третя особа: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, код ЄДРПОУНОМЕР_2) про визнання протиправним та скасування рішення,-

встановив

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративний позовом, у якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 11.03.2008 року , в частині щодо оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення півпідвалу № ІІІ, ІV, VIII, IX загальною площею71.5 м2, що розташовані АДРЕСА_2 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 11.03.2008 року.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Разом з тим, законодавцем в положеннях ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, в разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на звернення до суду із застосуванням відповідного способу захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Частиною першою статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зокрема, можливість захисту саме права власності шляхом визнання незаконним акта, яким порушується право власності, передбачається ст. 393 ЦК України. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Суд зазначає, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких провадиться реєстрація права власності, яке вони посвідчують.

У зв`язку із чим суд відповідно до частини першої ст. 21, ст. 393 ЦК України визнає незаконним і скасовує такий акт, виданий владним органом, повністю або частково, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси.

Суд враховує правову позицію висловлену у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» про те, що питання про недійсність (незаконність) свідоцтв про право власності на майно, актів про право власності на землю, інших документів, виданих суб`єктами владних повноважень може вирішуватися із застосуванням способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, п. «ґ» ч. 3 ст. 152 ЗК України, якщо це призводить до порушення, оспорення або невизнання цивільного права чи інтересу.

Слід зазначити, що така позиція підтверджена й судовою практикою, зокрема, постановою Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 927/19/13-г, якою підтверджено правильність застосування норм права судами попередніх інстанцій під час прийняття рішення про задоволення позову про визнання недійсним рішення, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договору купівлі-продажу, і перегляду цього судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Як вбачається з позовних вимог, позивачем оскаржується рішення на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки третьої особи, тобто позивачем фактично оскаржується правомірність набуття третьою особою права власності на нерухоме майно, тому вказаний позов може вирішуватися виключно із застосуванням способів захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Крім того, у Постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-551а14, Верховний Суд України висловив правову позицію, яка полягає у тому, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки особи та такі права підтверджуються чи оформленні відповідним правовстановлюючим документом, подальше оспорювання іншою особою правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 року у справі №21-41а16 (826/4858/15), розглянутій колегією суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, згідно якої, враховуючи те, що у справі, яка розглядалась, спірні правовідносини пов`язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, колегія суддів трьох палат Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зазначені спірні правовідносини пов`язані із набуттям права власності, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки особи, та такі права оформленні відповідними правовстановлюючими документами, з огляду на що, даний спір не є публічно-правовим, тому має вирішуватись судами за правилами цивільного законодавства України.

Наведені обставини виключають можливість розгляду даної справи Харківським окружним адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч.6 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Розгляд даної справи відноситься до суду загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до п.3. ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в т.ч. в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 2-4,19,170 КАС України суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі .

Роз`яснити позивачу, що розгляд та вирішення таких справ віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду, в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного оскарження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Зоркіна Ю.В.