Рішення № 83571919, 12.08.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 серпня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3084/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

-визнати протиправними дії Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо призупинення виплати з 01.06.2018 раніше призначеної пенсії громадянці України ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії громадянці України ОСОБА_1 з виплатою усієї заборгованості за період її несплати, починаючи з 01.06.2018;

-зобов`язати Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області нарахувати та виплатити громадянці України ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з невиплатою пенсії за період з 01.06.2018 року і по дату фактичної сплати суми заборгованості відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

-рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць (а.с.3-5).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером, яка на протягом тривалого часу не отримує пенсію, а саме з 01.06.2018, позивач також є внутрішньо переміщеною особою. Для з`ясування підстав невиплати заборгованості по пенсії до відповідача було направлено адвокатський запит, на який була надана відповідь №3096/02.2/н-74 від 29.05.2019. Пенсійний фонд повідомив, що позивач перебуває на обліку в управлінні з 01.04.2018 та отримує пенсію в разі втрати годувальника, як внутрішньо переміщена особа. Відповідач вказує, на виконання пп.5 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів. Згідно списків «Аркан» пенсіонеру призупинено виплату пенсії з 01.06.2018. Позивач з діями відповідача відносно призупинення виплати пенсії не згоден і вважає їх протиправними, а тому за захистом своїх прав звернувся до суду.

Відповідач до відділу діловодства та обліку звернення громадян 05.08.2019 за вхідним реєстраційним номером 40999/2019 надав відзив на позовну заяву від 30.07.2019 №4371/08-н-74 (а.с.26-29), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що позивач зареєстрована в АДРЕСА_1 , поставлена на облік в управлінні як внутрішньо переміщена особа з 01.04.2017, отримує пенсію по втраті годувальника. З серпня 2014 року по 12.12.2017 позивач перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України м. Лисичанськ Луганської області та отримувала пенсію по 31.03.2017. До управління позивачем надано копію довідки Управління соціального захисту населення Новопсковської РДА від 04.09.2017 за №0000316399 Позивач взята на облік в УСЗН як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та регіонів проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_1 . 05.09.2017 позивач особисто звернулася до управління із заявою на запит пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України м. Лисичанськ Луганської області. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам 19.09.2017 (протокол №38) призначено виплату пенсії ОСОБА_1 . В лютому 2018 року виплачено 33958,50 грн заборгованість за період з 01.04.2017 по 28.02.2018 та щомісячні платежі за квітень та травень 2018 року.

Розпорядженням про зупинення виплати пенсії від 24.05.2018 на виконання п.п. 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання , затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365 на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають кордон, про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів від 24.05.2019 призупинено виплату пенсії позивачу з 01.06.2018. Заборгованість по виплаті пенсії відсутня, оскільки відсутнє звернення із заявою про поновлення виплати пенсії та відповідно до п.15 Порядку про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в редакції Постанови КМУ №335 від 25.04.2018 соціальні виплати за минулий період будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Ухвалою суду від 19.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 14.03.1997 року Ровеньківським МВУМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с.8-9,11).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 від 29.10.2004 (а.с.10).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 26.09.2017 НОМЕР_4, позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування є АДРЕСА_3 (а.с.14).

На виконання ухвали суду від 04.09.2017 Управління праці та соціального захисту населення Новопсковської райдержадміністрації надано письмову інформацію від 23.07.2019 №01-10/2801, в якій зазначено, що рішення про скасування дії довідки не приймалось (а.с.24).

УПФУ в м.Лисичанську надіслало до відповідача пенсійну справу ОСОБА_1 та зазначило, що пенсію виплачено по 31.03.2017 (зворотній бік а.с.32).

Розпорядженням відповідача від 23.01.2018 №4689 позивача взято на облік до відповідача з 01.04.2017 (а.с.33).

Протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.09.2017 №38 вирішено призначити соціальні виплати ОСОБА_1 (а.с.35).

Розпорядженням відповідача від 24.05.2018 на виконання підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів вирішено призупинити виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 червня 2018 року (а.с.37).

Відповідачем надано письмову інформацію від 26.07.2019 № 4322/02/н-74 в якій зазначено, що фактично пенсія по втраті годувальника виплачена за травень 2018 року включно в розмірі 4449,61 грн, заборгованість по виплаті пенсій відсутня, оскільки ОСОБА_1 до управління із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.06.2018 особисто не зверталась (а.с.38).

На адвокатський запит відповідачем надано відповідь від 29.05.2019 №3096/02.2/н-74, в якій зазначено, що з заявою на запит пенсійної справи ОСОБА_1 звернулася до управління 05.09.2017. 23.01.2018 пенсійну справу було взято на облік. Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол від 19.09.2017 №38) прийнято рішення про відновлення соціальних виплат. Пенсіонеру поновлено виплату пенсії з 01.04.2017 (розпорядження від 23.01.2018). Заборгованість за період з 01.04.2017 по 28.02.2018 в сумі 33958,55грн нарахована та виплачено на основну відомість у лютому 2018 року. На основну відомість березня-травня-2018 нараховано та виплачено пенсію в сумі 4449,61 грн. щомісячно. Згідно списків «Аркан» пенсіонеру призупинено виплату пенсії з 01.06.2018. Для поновлення виплати пенсіонеру необхідно особисто звернутися до Новопсковського відділу обслуговування громадян Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з наданням паспорта громадянина України, реєстраційного номера облікової картки платника податків, довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи. Поновлення (або відмова) в виплаті буде здійснено після отримання рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Станом на 29.05.2019 заява на поновлення виплати пенсіонером не надавалась (а.с.13).

Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Розпорядженням відповідача від 24.05.2018 на виконання підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів вирішено призупинити виплату пенсії ОСОБА_2 з 01 червня 2018 року (а.с.37).

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено таких підстав припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначено у розпорядженні відповідача.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Аргументи відповідача, що відповідач зобов`язаний у своїй діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на таке.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Постанова КМУ № 365, на яку посилається відповідач як на правомірність своїх дій, є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 червня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження від 24.05.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином суд, вважає за необхідне визнати протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження створює відповідні правові наслідки.

Ефективним захистом порушених прав позивача є поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.06.2018, оскільки як вбачається з письмової інформації відповідача від 26.07.2019 № 4322/02/н-74 в останнє позивач отримував пенсію у травні 2018 року.

За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області нарахувати та виплатити громадянці України ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з невиплатою пенсії за період з 01.06.2018 року і по дату фактичної сплати суми заборгованості відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, то вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі Закон № 2050) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 4 Закону №2050 та п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 7 Закону №2050 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Аналізуючи вказані норми права, суд дійшов до висновку про те, що позивач набуває права звернення до суду з такими вимогами лише після отримання відмови відповідача у виплаті йому компенсації.

Позивачем не надано суду доказу того, що він звернувся з вимогою до відповідача про виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, а останній відмовив йому в цьому.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 19.07.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, позивачу необхідно відшкодувати 384,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 24 травня 2018 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року.

Зобов`язати Марківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (92400, Луганська область, Марківський район, селище міського типу Марківка, вул. Центральна, буд.20, код ЄДРПОУ 41247405) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 червня 2018 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Марківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92400, Луганська область, Марківський район, селище міського типу Марківка, вулиця Центральна, будинок 20, код ЄДРПОУ 41247405) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) у рахунок відшкодування судових витрат у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова