Рішення № 83554799, 06.08.2019, Тетіївський районний суд Київської області

06.08.2019 Провадження по справі № 2/380/217/19

Справа № 380/516/19

Рішення

Іменем України

6 серпня 2019 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді : Косович Т.П.

при секретарі : Козуб І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на житловий будинок,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на житловий будинок та земельну ділянку для його обслуговування розміром 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходяться в АДРЕСА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що його батько ОСОБА_3 (третя особа по справі) в 1989-1990 роках побудував житловий будинок в АДРЕСА_1 . Але оскільки архітектурний план на забудову був виготовлений на його брата ОСОБА_5 (відповідача), то будинок був зареєстрований саме на його ім?я. На даний час відповідач бажає відчужити будинок позивачу. Проте, звернувшись до нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу, їм у вчиненні нотаріальної дії було відмовлено з тих підстав, що житловий будинок в АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ) як колишньому подружжю, а згода останньої на продаж будинку відсутня. Позивач вважає, що колишня дружина відповідача не має права власності на даний будинок, оскільки ніколи там не проживала та є недобросовісною та непорядною людиною, так як в своїх корисливих цілях визнавала свого чоловіка ОСОБА_9 ? ОСОБА_10 безвісно відсутнім та померлим.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав.

Відповідач ОСОБА_11 в судове засідання не прибув, до суду надав заяву про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги визнає.

Третя особа ОСОБА_3 проти задоволення позову не заперечує.

Третя особа ОСОБА_12 в судове засідання не прибула, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, що дає підстави суду слухати справу у її відсутності.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та третьої особи, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачу ОСОБА_6 на праві приватної власності належить житловий будинок в АДРЕСА_1 , загальною площею 102,7 кв.м., та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 06.04.1995 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.06.2018 року та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.07.2018 року (а.с.6,7,9).

З метою продажу даного житлового будинку ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_13 та покупець ОСОБА_1 звернулися до приватного нотаріуса Тетіївського районного нотаріального округу Київської області Васалатьєвої О.А. для посвідчення договору купівлі-продажу. Проте їм у вчиненні нотаріальної дії було відмовлено, оскільки з наданих сторонами документів було з`ясовано, що житловий будинок в АДРЕСА_1 був придбаний відчужувачем у період шлюбу з ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ), що підтверджено витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00022501733 від 02.04.2019 року, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності як колишньому подружжю, а згода ОСОБА_14 на продаж будинку відсутня (постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 14/02-31 від 02.04.2019 року – а.с. 20).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України, зокрема відповідно ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Як встановлено в судовому засіданні із постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 14/02-31 від 02.04.2019 року, ОСОБА_11 набув право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 в період шлюбу з ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ), а тому в розумінні ст.ст. 60, 68 СК України, останній належить їм на праві спільної сумісної власності як колишньому подружжю, що передбачає право розпорядження ним за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Статтею 41 Конституції України та ст. 319 ч. 1 ЦК України визначено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд.

Відповідно до ст. 321 ч. 1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Позивач в судовому засіданні не довів належними доказами того, що житловий будинок в АДРЕСА_1 належить виключно відповідачу ОСОБА_6 , що давало б йому право одноосібного розпорядження ним. Його посилання на те, що колишня дружина відповідача ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8 ) в даному будинку ніколи не проживала, є недобросовісною та непорядною людиною, так як в своїх корисливих цілях визнавала свого чоловіка ОСОБА_9 ? ОСОБА_10 безвісно відсутнім та померлим, що змусило його скасовувати дані рішення в судовому порядку, суд до уваги не бере, оскільки дані обставини не є такими, що позбавляють особу права власності на житло.

Таким чином, аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог позивачем, а тому в задоволенні позову відмовляє.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи те, що ухвалою судді Тетіївського районного суду Київської області від 24.04.2019 року позивачу до ухвалення судового рішення у справі було відстрочено сплату частини судового збору за подання позову, суд стягує з позивача недоплачену суму судового збору в сумі 2046,40 гривень.

Керуючись ст.ст. 258,259,263-265,268,279,354 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на житловий будинок, відмовити повністю

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , на користь держави 2046 (дві тисячі сорок шість) гривень 40 копійок недоплаченого судового збору на рахунок 31211256026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Дата складання повного рішення: 12.08.2019 року.

Суддя: Т.П.Косович