Ухвала суду № 83547683, 09.08.2019, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2104/15-ц

Провадження № 4-с/346/10/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2019 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді - Веселова В.М.

секретаря – Максим`юк М.А.

розглянувши матеріали цивільної справи за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду з заявою на неправомірність дій виконавця.

Згідно з ч.1 ст.36 ЦПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді.

У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ст.10 ЦПК України - суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України,застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України та застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім`я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, ст.8 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.

Так у відповідності до п.п. 49-54 рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, яке є остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції:

«49. Відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

50. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

53. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Наявність безсторонності, відповідно до п.1 ст.6 Конвенції, має визначатись за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Згідно з об`єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності (вісник ВСУ № 4/2008 стор. 31).

Крім цього, в п.п.66,67,69,70 Рішення ЄСПЛ «Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02, зазначено,що: «…п.66. Згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції , за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи

забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія A, N 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United

Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).

67.Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).

69. Застосовуючи об`єктивний критерій, слід з`ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі "Феррантеллі та

Сантанджело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).

70. У цьому зв`язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі "Кастільо Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).

Таким чином, наявність безсторонності визначається фактором, чи забезпечення судом умов, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності , про що і зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Білуха проти України від 9 листопада 2006 року та Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року.

У відповідності до розподілу справ автоматизованою системою документообігу суду, 8 серпня 2019 року на розгляд судді Веселова В.М. поступила справа за скаргою ОСОБА_1 на дії бездіяльність органу примусового виконання.Як вбачається з матеріалів справи представником заявника є ОСОБА_2 .

Представник позивача гр.Котик у 2015 році написав на мене,як суддю безпідставну скаргу до ВККСУ по адміністративній справі №346/94/15 за позовом ОСОБА_3 до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби ГУ юстиції Івано-Франківської області, Управління праці та соціального захисту населення Городенківської РДА в Івано-Франківській області,Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. В своїй скарзі гр. ОСОБА_4 навмисно перекрутив факти та дані , вказавши,що я два місяці безпідставно не слухав справу, і що я відмовився виконувати приписи ч.ч.9,10 ст.267 КАС України видавши протиправну ухвалу про передачу справи в інший суд.

З цього приводу я надавав пояснення ВККСУ, писав відповідні письмові пояснення та долучав всі необхідні документи на спростування неправдивих даних, які вказав в своїй скарзі ОСОБА_2 . Так, я змушений був пояснювати, що ухвалу по справі я виніс не через 2 місяці ,а протягом одного дня з дати поступлення справи до суду, і дана ухвала була винесена в зв`язку з тим,що гр. ОСОБА_4 бажав притягнути до кримінальної відповідальності суддю Коломийського міськрайонного суду ОСОБА_5 , а відповідно до положення КАС України,діючого на той час, передбачали в такому випадку передачу справи в інший суд, про що я і видав ухвалу , яку гр. ОСОБА_4 не оскаржував, обмежившись подачею скарги у ВККСУ. Відповідно я витратив власний час на шкоду своїй основній роботі. Тому на даний час, зважаючи на вищезгадані дії гр. ОСОБА_2 , який намагався ввести в оману ВККСУ та безпідставно притягнути мене до дисциплінарної відповідальності, я не зможу бути неупередженим , як того вимагає ст.ст.36,39,40,41 ЦПК України.

В зв`язку з вищенаведеним , з метою уникнення конфлікту інтересів при розгляді даної справи і можливому подальшому звинуваченні мене у приховуванні факту мого неприязного відношення до представника позивача ОСОБА_2 , керуючись принципом доброчесності і добросовісності,та на підставі викладеного і керуючись ст.ст.36,39,40,41 ЦПК України, заявляю самовідвід по за скаргою ОСОБА_1 на дії бездіяльність органу примусового виконання, оскільки не зможу бути неупередженим та об`єктивним при розгляді даної справи.

Вищенаведені дані дають мені підстави і право керуючись ст.ст.36,39,40,41 ЦПК України задовольнити заяву про самовідвід по даній справі, оскільки подальший розгляд справи може викликати сумнів в моїй об`єктивності та неупередженості.

Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що для забезпечення умов, за яких у сторін не виникало б будь-яких сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом (чи безсторонності судді при розгляді даного позову), заявлений самовідвід слід задовольнити.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Рішення Конституційного Суду № 19-рп/2004 від 01.12.2004, ст. ст.36,39,40,41,247 ч.2 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02,-

ухвалив:

Письмову заяву про самовідвід судді Веселова В.М., за за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання - задовольнити.

Справу подати до канцелярії суду на повторний розподіл.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Веселов В. М.