Рішення № 83547359, 08.08.2019, Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/130/19

Провадження № 2/342/321/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2019 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Гайдич Р.М.,

секретаря судового засідання Лукасевич М.М.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Городенка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення шляхом втрати особою права користування ним та зняття з реєстраційного обліку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Позов обґрунтовує тим, що він є власником будинку в с АДРЕСА_1 Івано-Франківської області з 1995 року. Даний будинок йому подарував батько. В цьому будинку зареєстрована і його колишня дружина яка з 2006 року їздить на заробітки в Чехію і з котрою він розлучився в 2014 році. Весь тягар утримання будинку він несе самостійно. Відповідачка більше чотирьох років в ньому не проживає, не є членом його сім`ї і її реєстрація в ньому є суто формальна. Реєстрація відповідачки в його будинку перешкоджає йому в отриманні субсидії. В позовній заяві зазначає, що він повідомив ОСОБА_3 , що з моменту припинення шлюбу між ними, вона більше не зможе користуватися його будинком для свого проживання. Також стверджує, що вона добровільно забрала свої речі і проживає в м.Прага. В судовому засіданні він та його представник просили позов задовольнити. Відповідач подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі. Просила відмовити в задоволенні позову. В своїй заяві вона ствердила, що вона хоч і є колишнім членом сім`ї позивача, але це не позбавляє її права користуватись будинком позивача. Зазначила, що перебуває на роботі за кордоном. І позивач протиправно в серпні 2018 року не впускав її в приміщення. І нема жодної її вини, щодо не проживання в ньому. Суд вислухавши позивача, його представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку. Фактичні обставини справи, встановлені судом. ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . Що підтверджується копією договору дарування від 21.10.1995 року (а.с.10-12). З приводу нумерації будинку, власником якого є позивач, в АДРЕСА_2 , то сторонами не надано інформації, що будинок про який йде мова в договорі дарування і будинок в котрому вони зареєстровані можуть бути чи є різними будинками. Забудовником подарованого позивачу будинку записано ОСОБА_4 , (а.с.13).

Сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.02.1989 року до моменту прийняття рішення Городенківським районним судом 26.12.2014 року про його розірвання (а.с. 19). Відповідно до довідки №39 виконавчого комітету Стрільченської сільської ради будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2 , зареєстровані позивач, відповідач і їх син ОСОБА_5 (а.с. 22). ОСОБА_3 вселилась у належний позивачу будинок, як член його сім`ї - дружина, оскільки сторони проживали однією сім`єю, мають двох синів, а тому відповідач у встановленому законом порядку набула права користування вказаним будинком.

Відповідач, яка зареєстрована в спірному будинку, працює за межами України, що не заперечується і іншими учасниками справи і час від часу приїжджає додому по місцю реєстрації.

В позовній заяві позивачем зазначено, що він повідомив своїй колишній дружині, про те, що вона після розлучення більше не зможе користуватись його будинком для проживання. Що підтверджує факт заборони позивачем проживати відповідачці в будинку де вони обоє зареєстровані та підтверджує факт існування перешкоди ОСОБА_3 для проживання в будинку де вона зареєстрована.

Також позивач ствердив, що коли відповідач приїжджала додому з роботи закордоном, то він був змушений жити десь інше поки вона там була, щоб не було конфліктів. Що підтверджує факти проживання відповідачки саме в будинку де вона зареєстрована, а не в будь-якому іншому житлі і свідчить про відсутність у відповідачки іншого житла де вона може проживати.

В серпні 2018 року, коли відповідач ОСОБА_3 намагалась потрапити до будинку за місцем реєстрації після приїзду із закордону, то двері в будинку були зачинені і позивач відмовлявся її туди впустити. Дані факти не спростовано позивачем та підтверджено даними які є в матеріалах перевірки від 26.08.2018 року та 27.08.2018 року проведених працівниками Городенківського ВП.

Даючи оцінку правовідносинам між сторонами спору, суд виходить з такого.

Статті 12 та 81 ЦПК України передбачають, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплено положення про те, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до положень статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України та частини першої статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Підстави втрати членом сім`ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною другою статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Судом критично оцінюються показання свідків ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , які є родичами позивача, з приводу того, що їм відомо про не проживання відповідачки за місцем реєстрації і про те, що вона забрала добровільно свої речі з будинку і покинула його. Оскільки свідок ОСОБА_8 ствердила, що це все вона чула від людей в селі, а сама свідком цих подій не була і їй не відомо чи знаходиться на даний час в будинку відповідач бо вона там не була десь 3-4 роки. Свідок ОСОБА_7 також зазначив, що йому обставини конфлікту з колишньою дружиною повідомив сам позивач. Також він зазначив, що в будинку взагалі не можливо жити бо там «голі стіни» і нічого немає. А позивач проживає десь інакше.

Також критично оцінюються судом і акти обстеження господарства по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 Стрільче складені у присутності працівників сільської ради та інших жителів села, як підтвердження факту добровільного не проживання відповідачем ОСОБА_3 по місцю реєстрації у ті дні коли вони відвідували господарство. Оскільки причини її відсутності спростовуються іншими фактами встановленими під час розгляду даної справи, а саме її знаходженням на роботі за межами України та забороною позивачем їй проживати в будинку.

Надані позивачем квитанції про придбання будівельних матеріалів та про сплату комунальних послуг не підтверджують існування перешкоди користування належним йому будинком фактом реєстрації в ньому його колишньої дружини. Не надано позивачем і доказів того, що він звертався для отримання субсидії і йому відмовили в цьому у зв`язку із наявністю саме реєстрації в його будинку відповідачки. А свідок ОСОБА_7 ствердив, що в спірному будинку на даний час взагалі ніхто не проживає. Що підтвердив і сам позивач, зазначивши, що він час від часу проживає в двох господарствах і в с.Стрільче і в с.Серафинці.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Тому суд, з урахуванням практики Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини та встановлених обставин справи, які підтверджені під час розгляду справи, приходить до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_3 , з якою позивач перебував у шлюбі, набула право на проживання у спірному будинку як член його сім`ї і не втратила це право з припиненням таких стосунків в силу вимог статті 156 ЖК УРСР. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено.

Встановивши, що поважною причиною відсутності відповідачки за вказаною адресою є: її знаходження на роботі за межами України і до розірвання шлюбу і на даний час; неприязні стосунки з позивачем, який перешкоджав відповідачці у користуванні житловим приміщенням, а саме ствердив відповідачці, що після розлучення вона немає права проживати в будинку де вона зареєстрована, про що зазначено ним в позовній заяві особисто і як він сам ствердив, з її приїздом у них виникали конфлікти; також позивач змінив вхідні замки у зв`язку із чим в серпні 2018 року, відповідачка не мала змоги пройти до будинку та викликала з цього приводу працівників поліції, суд і прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому судом враховується також те, що іншого житла відповідачка ОСОБА_9 , яка є громадянкою України на території України не має, а задоволення вказаних вимог призведе до порушення права на житло відповідачки, яке гарантоване статтею 8 Конвенції.

І крім іншого позивачем не доведено, що саме реєстрація в спірному будинку відповідачки перешкоджає йому ним користуватись, як власнику та отримувати зокрема і субсидії, оскільки ним не подано жодного доказу на підтвердження даних фактів, як і не обґрунтовано чуму саме реєстрація колишньої дружини йому в цьому перешкоджає, бо в будинку крім них, ще і зареєстрований син ОСОБА_5 .

Питання судових витрат вирішується судом згідно вимог ст.141 ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення шляхом втрати особою права користування ним та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо Івано-Франківському апеляційному суду або через Городенківський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Місце проживання позивача ОСОБА_1 – АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

Місце реєстрації проживання відповідачки ОСОБА_3 – АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 09.08.2019 року.

Суддя: Гайдич Р. М.