Рішення № 83545594, 05.08.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000827

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2019 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді ГуликаА.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Тронки О.В.,

представників позивача ОСОБА_1 .М., ОСОБА_2 З.,

представника відповідача Пасічник Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -

в с т а н о в и в:

21.02.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Головного управління Держпраці у Львівській області код ЄДРПОУ 39778297, місцезнаходження: 79000, м.Львів, пл.Міцкевича, 8 (далі – відповідач), в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3375/451/АВ/ФС від 28.12.2018 у розмірі 223380,00 грн.

Ухвалою від 25.02.2019 суддя залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 01.03.2019 суддя відмовив в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою від 07.03.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 15.03.2019 суд повернув заяву позивача про забезпечення позову без розгляду.

Ухвалою від 27.03.2019 суд вирішив допитати свідків.

Ухвалою від 25.04.2019 суд вжив заходи забезпечення позову.

Ухвалою від 27.05.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржена постанова є протиправною і підлягає скасуванню, виходячи з такого. Постановою Галицького районного суду м.Львова від 25.01.2019 у справі №461/38/19 провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Отже, те, що позивач не вчиняла адміністративного правопорушення, яке полягало у використанні праці неоформлених працівників, є преюдиційною обставиною, а тому не потребує доказування. Крім цього, в матеріалах адміністративної справи відсутні документи, з яких можна встановити, на якій підставі у позивача проведено інспекційне відвідування. Більше того, підстав для проведення інспекційного відвідування не вказано ні в акті інспекційного відвідування, ні в оскарженій постанові. Також позивач зазначила, що відповідач, розглянувши, на її думку, анонімне звернення, порушив вимоги Закону України «Про звернення громадян». Крім цього, таке звернення відповідач не мав права використовувати як підставу для проведення інспекційного відвідування.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що суд під час розгляду справи на підставі, встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин), повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Зазначив, що підставою для проведення інспекційного відвідування позивача став наказ від 28.11.2018 №2846-П, прийнятий уповноваженою особою ГУ Держпраці у Львівській області за результатами аналізу інформації, яка надійшла на офіційну адресу відповідача. Така інформація, в розумінні Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі – Порядок №295), є інформацією, отриманою з інших джерел.

Представник позивача подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказав, що для суду у справі є обов`язковим врахування преюдиційного факта, встановленого в постанові Галицького районного суду м. Львова від 25.01.2019 у справі №461/38/19 щодо того, що подія адміністративного правопорушення відсутня. Зазначена представником відповідача інформація, яка отримана з іншого джерела є анонімним повідомленням, відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а тому не могла бути підставою для проведення інспекційного відвідування. Додані відповідачем два відеофайли, на яких невідомим технічним засобом зафіксовано невідомих осіб не підтверджують використання позивачем неоформлених працівників. Також вказав на те, що не слід брати до уваги пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки використання таких письмових пояснень не передбачено жодним нормативно-правовим актом, а тому, такі є недопустимими доказами. Крім цього, такі пояснення написані однією рукою одним почерком, їх написання не підтверджено відеозаписом. Додатково зазначив, що оскаржена постанова підлягає скасуванню через те, що підставою для її винесення були результати інспекційного відвідування, а в законодавстві не передбачено такої підстави для винесення постанови про накладення штрафу як акт інспекційного відвідування.

Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких зазначив, що постанова Галицького районного суду м. Львова від 25.01.2019 у справі №461/38/19 не вирішує питання вчинення позивачем правопорушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Підставою для проведення інспекційного відвідування стало не анонімне звернення, а рішення керівника, оформлене відповідним наказом. Надання повідомлення про можливі факти використання незадекларованої праці не є електронним зверненням та не підлягає розгляду в порядку Закону України «Про звернення громадян». Крім цього, вказав, що інспектори праці мають право, зокрема, ставити працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення. Таким чином, такі пояснення є допустимими доказами, згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Крім цього, представник відповідача вважає, що акт інспекційного відвідування є актом про виявлення під час перевірки порушень законодавства про працю в розумінні п.2 Порядку №295, а тому може бути підставою для винесення постанови про накладення штрафу.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали. Просили суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила. Просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

28.11.2018 відповідач на підставі наказу від 28.11.2018 №2846-П видав направлення №2649 для проведення інспекційного відвідування позивача на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин з найманими працівниками.

В період з 28.11.2018 по 29.11.2018 у позивача проведено інспекційне відвідування, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування №ЛВ3375/451/АВ від 29.11.2018, в якому зафіксовано порушення вимог ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України. На усунення виявленого порушення винесено припис №ЛВ3375/451/АВ/П від 07.12.2018.

На підставі акта інспекційного відвідування відповідач виніс постанову про накладення штрафу №ЛВ3375/451/АВ/ФС від 28.12.2018 за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Вважаючи таку постанову протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Згідно з ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) регламентує Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок №295).

Пунктом 2 Порядку №295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Згідно з п.1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області, затверджене наказом Держпраці від 03.08.2018 №84, Головне управління Державної служби України з питань праці у Львівській області є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.

Відповідно до абз.3 ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

В п.п.3 п.5 Порядку №295 зазначено, що інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 вказаного пункту.

Частиною 2 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що на підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Відповідно до п.19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Пунктом 29 Порядку №295 передбачено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факта усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Як встановив суд відповідач прийняв постанову про накладення штрафу №ЛВ3375/451/АВ/ФС від 28.12.2018 за порушення позивачем абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Згідно з ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 2 ч.2 ст.265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

За результатами проведеного інспекційного відвідування встановлено, що позивач допустила до роботи працівників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України чим порушила вимоги ч.ч.1,3 ст.24 КЗпП України.

Відповідно до договору про надання послуг від 03.01.2018, укладеного між релігійною організацією «Український католицький університет Української Греко-Католицької Церкви» та позивачем, остання бере на себе зобов`язання надавати послуги з доставки готової їжі для студентів, працівників ,а також на фуршети, семінари та аналогічні заходи.

Суд бере до уваги те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в письмових поясненнях від 28.11.2018, наданих інспекторам праці, зазначили, що допомагають 2-3 год. в день роздавати їжу та прибирати. Працюють з 01.11.2018.

Позивач в письмових поясненнях від 28.11.2018, наданих інспекторам праці, зазначила, що працює за адресою АДРЕСА_2 трапезна. За робочими місцями на даний час на роздачі працює ОСОБА_6 , ОСОБА_7 допомагає на касі.

Представник позивача у відповіді на відзив заперечив допустимість таких письмових пояснень, оскільки в них відсутні реквізити та їх отримання не передбачено законодавством. Надаючи оцінку таким аргументам, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Підпунктом 3 п.11 Порядку №295 передбачено, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.

Більше того, відповідно до п.п. «і» п. «с» ч.1 ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» №81 від 1947 року інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема, наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм.

В наведеному порядку не міститься реквізитів таких пояснень, а тому їх форма є довільною. При цьому, кожен працівник (в тому числі і неофіційно працевлаштований) самостійно вирішує, які обставини він бажає повідомити інспектору праці і чи взагалі він має бажання спілкуватись з інспектором праці. Відсутність в письмових поясненнях відомостей про місце проживання відповідних осіб не впливає на їх юридичну силу, оскільки їх зазначення не вимагається, при цьому працівник має право не повідомляти такі відомості, а інспектор, в свою чергу, не має права вимагати надання таких відомостей.

Разом з тим, позивач в позовній заяві не посилається на те, що відповідні пояснення у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відбиралися під будь-яким тиском чи впливом з боку інспекторів відповідача.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 одержані в порядку, встановленому законом, а тому є допустимими доказами.

Щодо доводів про те, що письмові пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та позивача, на думку останньої, написані одним почерком, однією рукою та їх написання не зафіксовано відеозйомкою, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні свідки головний державний інспектор ОСОБА_8 та головний державний інспектор ОСОБА_9 , які безпосередньо проводили інспекційне відвідування, пояснили, що особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 встановлені з їхніх слів. Свідок ОСОБА_9 також пояснила, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пред`явили їй санітарні книжки. Свідки особисто бачили як ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обслуговували відвідувачів трапезної. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 писали письмові пояснення по черзі, у зв`язку із великою кількістю відвідувачів, яких необхідно обслуговувати, перебуваючи в окремій кімнаті. Свідки особисто не бачили яким чином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 писали пояснення. Написані пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 особисто передали свідкам. Також свідки зазначили, що позивач писала свої пояснення особисто при них.

Суд звертає увагу на те, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які давали б підстави вважати, що її пояснення, а також пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виконані не ними особисто, а іншою особою.

Крім цього, суд наголошує на тому, що позивач ні в позовній заяві, ні її представники в ході розгляду справи не заперечували факту допуску до роботи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд вважав за необхідне допитати свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , проте адреса місця проживання/перебування суду не відома. Представники сторін при розгляді питання повідомили, що дані про дату народження та місця проживання/перебування вказаних осіб їм невідомі.

Суд з метою з`ясування таких відомостей звернувся із запитом від 09.07.2019 до відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби у Львівської області. До суду надійшла відповідь №6269 від 16.07.2019, в якій зазначено, що в картотеці відділу містяться відомості на декількох осіб на прізвище ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , тому для ідентифікації осіб необхідні додаткові дані.

Інших додаткових даних для ідентифікації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сторони не надали, а суд не здобув.

Таким чином, суд при вирішенні такого питання вжив всіх можливих заходів для встановлення адреси місця проживання/перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Суд звертає увагу на те, що ні Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», ні Порядком №295 не передбачено обов`язку в інспекторів здійснювати відеофіксацію процесу написання особами пояснень.

Враховуючи наведене, суд відхиляє аргументи позивача про те, що пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не можуть бути доказами, оскільки написані однією рукою, одним почерком, та написані без присутності інспекторів праці без відеофіксації.

Разом з тим, суд погоджується з аргументами позивача про те, що матеріали відеофіксації не підтверджують факт вчинення правопорушення, оскільки за результатами дослідження судом вказаних доказів з них неможливо встановити яким технічним засобом та ким здійснювалась відеофіксація, в якому приміщенні, за яких умов, коли і які саме особи на ньому зафіксовані.

Суд критично оцінює довідки громадської організації «Лярш-ковчег» від 26.12.2018 №123/18 та №124/18, в яких зазначено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є волонтерами громадської організації, та 28.11.2018 супроводжували осіб з розумовою неповносправністю за адресою Свєнціцького,17 та допомагали їм під час харчування, оскільки вони не спростовують факту, що вказані особи працювали в їдальні, яку обслуговує позивач. При цьому, під час інспекційного відвідування ОСОБА_10 та ОСОБА_5 виявлені не за наданням допомоги особам з розумовою неповносправністю під час їх харчування, а за обслуговуванням відвідувачів їдальні. Вказані обставини підтверджуються також поясненнями позивача, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 . Крім цього, та обставина, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є волонтерами громадської організації «Лярш-ковчег» не могла бути підставою для допуску позивачем вказаних осіб до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що зібрані у справі докази є належними, достовірними та допустимими, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку, що позивач допустила ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушила вимоги ч.ч.1,3 ст.24 КЗпП України.

Щодо доводів позивача про безпідставність проведення інспекційного відвідування, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що в повідомленні від 29.10.2018, яке надійшло на електронну адресу сектору звернення громадян та доступу до публічної інформації Головного управління Держпраці у Львівській області від Ігора Мазура, викладено наступну інформацію: у приміщенні Українського католицького університету по вул. Свенціцького, 17 працює їдальня, яку обслуговує приватний підприємець. Для здійснення господарської діяльності вона використовує працю більше 10 людей, при чому відмовляє їм в офіційному працевлаштуванні. Свою позицію аргументує тим, що платитиме за кожного працівника великий податок. У зв`язку з цим, ОСОБА_11 просив посприяти узаконенню трудових відносин, а також зобов`язати приватного підприємця офіційно оформити на роботу своїх працівників.

В повідомленні від 02.11.2018, надісланому на електронну адресу Головного управління Держпраці у Львівській області, ОСОБА_12 Мазур повторно виклав обставини щодо використання найманої праці без офіційного працевлаштування, а також просив провести перевірку вказаних фактів.

Таким чином, такі повідомлення не є анонімними, як вважає позивач. При цьому, немає значення, що у вказаних повідомленнях не вказано про здійснення підприємницької діяльності саме позивачем, оскільки це не перешкоджає відповідачу самостійно визначити об`єкт інспекційного відвідування.

Відповідач, вважаючи таку інформацію, отриманою з іншого джерела, в розумінні п.п.3 п.5 Порядку №295, видав наказ №2846-П від 28.11.2018, який, відповідно до п.п.3 п.5 Порядку №295, став підставою для проведення інспекційного відвідування у позивача.

Суд погоджується з позицією відповідача, що такі повідомлення є іншим джерелом, в розумінні з пп.3 п.5 Порядку №295, адже відповідач не розглядав такі повідомлення як електронне звернення згідно з вимогами Закону України «Про звернення громадян», а проаналізував інформацію, яка міститься в повідомленнях, доступ до якої не обмежений законодавством, на предмет наявності підстав для здійснення заходів державного контролю за додержанням законодавства про працю у відповідності до вимог ст. 259 КЗпП України та Порядку №295.

При цьому, суд зазначає, що до предмету доказування у справі входять обставини щодо правомірності оскарженої постанови, а не дотримання відповідачем законодавства при розгляді звернення чи скарги громадянина.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що підставою для інспекційного відвідування слугував наказ №2846-П від 28.11.2018, а не повідомлення, яке надійшло на електронну адресу відповідача, як зазначила позивач.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач провів інспекційне відвідування на підставі наказу №2846-П від 28.11.2018, прийнятого у порядку, передбаченому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядку №295, за наявності достатніх підстав.

Щодо доводів позивача про обов`язковість врахування преюдиційного факту, встановленого в постанові Галицького районного суду м. Львова від 25.01.2019 у справі №461/38/19 в частині відсутності події адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем, суд зазначає наступне.

Згідно з постановою Галицького районного суду м.Львова від 25.01.2019 у справі №461/38/19 в адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 провадження у справі про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.41 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова суду набрала законної сили 04.02.2019.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов`язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов`язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок, винесено ухвалу або прийнято постанову.

Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов`язковою для адміністративного суду.

Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов`язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов`язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

З огляду на вказане, суд вважає, що обставини, які встановлені в постанові Галицького районного суду м. Львова від 25.01.2019 у справі №461/38/19 не мають преюдиційного значення при розгляді справи, оскільки така справа розглянута за наслідками порушення норм КУпАП, а предметом позову у справі №1.380.2019.000827 є постанова, винесена на підставі положень КЗпП України.

Таким чином, суд повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Суд враховує в цьому контексті висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.03.2019 у справі №819/1500/16.

Щодо доводів позивача про те, що акт інспекційного відвідування не може слугувати підставою для винесення постанови про накладення штрафу, суд зазначає наступне.

В п.27 Порядку №295 вказано, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факта усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (п.29 Порядку №295).

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509), визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст. 265 КЗпП та ч.ч.2-7 ст. 53 Закону України “Про зайнятість населення”.

Відповідно до п.2 Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 №1338 затверджено форми документів, що складаються при здійсненні заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Так, згідно із затвердженою формою постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами вбачається, що така виноситься на підставі, зокрема, акта інспекційного відвідування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що інспектори праці мають право виносити постанову про накладення штрафу на підставі акта інспекційного відвідування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що постанова відповідача про накладення штрафу №ЛВ3375/451/АВ/ФС від 28.12.2018 у розмірі 223380,00 грн. є правомірною.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене і підписане 09.08.2019.

Суддя А.Г. Гулик