Рішення № 83544526, 05.08.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 серпня 2019 р. Справа № 120/2005/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Т.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука В.В.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Матюшко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Краматорського прикордонного загону про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення та середнього розміру грошового забезпечення за час затримки при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_2 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Краматорського прикордонного загону (далі – відповідач), у якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення нарахування та виплати у період з 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 ;

стягнути із Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регі онального управління Державної прикордонної служби України (військова час тина 2382) на користь ОСОБА_2 індексацію грошово го забезпечення нарахованого за період 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року;

визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення 07 квітня 2016 року із ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звіль ненні із військової служби у запас Збройних Сил України;

стягнути із Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регі онального управління Державної прикордонної служби України (військова час тина 2382) на користь ОСОБА_2 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період із 08 квітня 2016 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 04.04.2016 року його було звільнено з військової служби за підпунктом «є» пункту 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ. Згідно наказу командира Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) від 07.04.2016 року № 129-ос позивач був знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу військової частини 2382. Проте, вже після звільнення, 13.05.2019 року адвокатом Балтаком Д.О. в інтересах позивача був надісланий адвокатський запит № 523 та була отримана відповідь 23.05.2019 року, у якій вказано, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача у період у 2015-2016 роках не здійснювалась. Зазначене в свою чергу призвело до порушення законних прав та інтересів позивача в частині не проведення своєчасного розрахунку при звільненні.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у неправомірному не нарахуванні та невиплаті йому індексації грошового забезпечення і в частині не проведення своєчасного розрахунку при звільненні його з військової служби, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

26.06.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання на 17.07.2019 року, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

17.07.2019 року до суду від представника позивача надійшла заява, в якій з врахуванням положень ч.3 ст.142 КАС України просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

26.07.2019 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що відповідач заперечує проти позовних вимог та вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2015 -2019 роки» головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, розпорядником коштів 2 рівня є Адміністрація Державної прикордонної служби України, розпорядником коштів 3 рівня є Краматорський прикордонний загін. Бюджетних асигнувань на виплату індексації за вказаний позивачем період до Краматорського прикордонного загону не надходило, що унеможливлює провести відповідні фінансові розрахунки, згідно Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з позивачем.

Також представник відповідача вказує на те, що згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення, а тому норми Кодексу закону про працю України на них не поширюється.

Позивач був звільнений відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року № 1115/2009, але не в порядку ст. 116 КЗпП України.

Виплати індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні переліку підстав, визначеного у Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року № 100, затвердженого Постановою КМУ.

Також представник відповідача зазначає те, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення не передбачена вимогами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року № 558 та ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи наведене, на думку відповідача, підстави для задоволення вимог адміністративного позову відсутні.

17.07.2019 року розгляд справи відкладено на 05.08.2019 року у зв`язку з заявою представника відповідача про відкладення справи на інший день.

У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив адміністративний позов задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову з підстав вказаних у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що адміністративний позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що 04.04.2016 року ОСОБА_2 було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом «є» пункту 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ. Згідно наказу командира Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) від 07.04.2016 року № 129-ос позивач був знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу військової частини 2382. Проте, вже після звільнення, 13.05.2019 року адвокатом Балтаком В.О. в інтересах позивача був надісланий адвокатський запит № 523 до відповідача щодо роз`яснення чи нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_2 у період з 01.07.2015 року по 07.04.2016 року.

Листом Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) № 11/3309 від 23.05.2019 року надано відповідь, у якій вказано, що за період проходження військової служби у військовій частині 2382 з 03.10.2015 року по 07.04.2016 року ОСОБА_2 індексація грошового забезпечення не нараховувалася і не виплачувалась. Кошторисними призначеннями військової частини 2382 Державної прикордонної служби України не передбачалась виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям з липня 2015 року.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Судом встановлено, що відповідачем не здійснювалась індексація грошового забезпечення ОСОБА_2 , починаючи з 03.10.2015 року по 07.04.2016 року, що підтверджується листом Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) № 11/3309 від 23.05.2019 року.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на те, що Краматорський прикордонний загін є розпорядником коштів 3 рівня та бюджетних асигнувань на виплату індексації за вказаний позивачем період і до теперішнього часу відповідачу не надходило, що унеможливлює провести відповідні фінансові розрахунки щодо виплати індексації позивачу. Натомість, в силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.

При цьому, не може визнаватися правомірною відмова відповідача у нарахуванні та виплаті сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", №63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Відтак, бездіяльність відповідача в частині непроведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 03.10.2015 року по 07.04.2016 року року є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошово го забезпечення нарахованого за період 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року.

З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та необхідності нарахування та виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку, то суд виходить із наступного.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, суд встановив, що відповідачем при звільненні не виплачено позивачу всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було проведено індексації грошового забезпечення, що отримував позивач.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 07.04.2016 року остаточного розрахунку при звільненні позивача з військової служби в Державній прикордонній службі України у запас Збройних Сил України.

Посилання відповідача у відзиві та представника відповідача у судовому засіданні на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст..ст.116, 177 Кодексу законів про працю Україн, що не заборонено спеціальним законодавством.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13), постановах Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18), від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 16.01.2019 року у справі №802/1052/17-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Що стосується доводів відповідача про передчасність вимоги про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактичного розрахунку відповідно до ст.117 КЗпП з позивачем не проведено, то суд враховує наступне.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Таким чином, зважаючи на допущення протиправної бездіяльності відповідача щодо непроведення 07.04.2016 року остаточного розрахунку при звільненні позивача з військової служби, задоволенню також підлягає й вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при його звільненні по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній справі.

Відповідно до ст.ст 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст.90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення нарахування та виплати у період з 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 .

Стягнути із Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регі онального управління Державної прикордонної служби України (військова час тина 2382) на користь ОСОБА_2 індексацію грошово го забезпечення нарахованого за період 03 жовтня 2015 року по 07 квітня 2016 року.

Визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо не проведення 07 квітня 2016 року із ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звіль ненні із військової служби у запас Збройних Сил України.

Стягнути із Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регі онального управління Державної прикордонної служби України (військова час тина 2382) на користь ОСОБА_2 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період із 08 квітня 2016 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній справі.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 09.08.2019 року.

Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Краматорського прикордонного загону (військової частини 2382) (код ЄДРПОУ 14321883, вул. Марата, 16, м. Краматорськ, Донецька область, 84301)

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна