Рішення № 83544516, 07.08.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 серпня 2019 р. Справа № 120/1299/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача викладене у витязі з рішення № 11 від 20.12.2018 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не поновлення позивачу пенсії, а також зобов`язати відповідача провести позивачу поновлення та виплату пенсії за віком з 15.04.2015 шляхом поновлення її відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Разом із позовною заявою подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що 15 квітня 2015 року позивач виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. Саме з 15.04.2015 позивачу припинено виплату пенсії. Однак, дізнавшись про те, що йому протиправно припинено виплату пенсії, позивач через свого представника 26.11.2018 звернувся до Гайсинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про поновлення виплати пенсії.

Проте, на адресу представника позивача відповідачем направлено витяг з рішення №11 від 20.12.2018, відповідно до якого позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії, навівши мотиви такої відмови.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, представник в інтересах ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 22.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

10.05.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що перед виїздом за кордон позивач скористався своїм правом на отримання пенсії за шість місяців наперед, що передбачено статтею 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку із чим йому була виплачена пенсія за період з 01 квітня по 31 серпня 2015 року. Також відповідач послався на статтю 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Проте, угода про соціальне забезпечення між урядами Ізраїлю та України не укладена. Ще однією підставою для відмови у поновленні виплати пенсії визначено те, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), що передбачено пунктом 3 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Крім того, відповідно до пункту 1.7 згаданого Порядку днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. При цьому, пунктом 4.1 Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Також у відзиві йдеться про те, що посилання у позовній заяві на статтю 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є безпідставним, оскільки у вказаній нормі мова йде про нараховані суми пенсії. Однак, позивачу не здійснювалось нарахування пенсії.

У підготовче засідання, що призначено на 14.05.2019, учасники справи не з`явилися. При цьому, від представника позивача 13.05.2019 та представника відповідача 14.05.2019 до суду надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання без їх участі.

Ухвалою від 14.05.2019 витребувано у Головного управління ПФУ у Вінницькій області додаткові докази та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 04.06.2019 року.

23.05.2019 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що відзив на адміністративний позов не спростовує доводи адміністративного позову, а лише вказує на його обгрутнованість.

04.06.2019 від представника ГУ ПФУ у Вінницькій області надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, витребуваних судом згідно з ухвалою від 14.05.2019.

04.06.2019 року справу було знято з розгляду в зв`язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні.

08.07.2019 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.07.2019, про що постановлено відповідну ухвалу ( т. 2 а.с. 84 ).

У судове засідання 29.07.2019 представники сторін не з`явилися, хоч про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. При цьому, 11.07.2019 від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі позивача та його представника. 29.07.2019 від представника відповідача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.

З урахуванням положень частини 3 статті 194 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Водночас, при ухваленні судового рішення в порядку письмового провадження слід враховувати особливості складення повного тексту судового рішення.

Так, при ухваленні судового рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 КАС України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 КАС України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 КАС України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Ухвалою суду від 06.08.2019, постановленою в порядку письмового провадження, позовну заяву в частині позовних вимог щодо зобов`язання Гайсинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 15 квітня 2015 року по 25.11.2018 року включно, шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду, у зв`язку із пропущенням строку звернення до адміністративного суду.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Представник в інтересах ОСОБА_1 26.11.2018 звернувся до Гайсинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про поновлення виплати пенсії, додавши до неї нотаріально завірену копію довіреності, нотаріально завірену копію паспорта для виїзду за кордон, нотаріально завірену копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків, особисто завірену копію трудової книжки, апостильовану особову заяву про поновлення пенсії ( т. 1 а.с. 107 – 109 ).

Крім того, 26.11.2018 представником позивача також було подано до Гайсинського районного військового комісаріату заяву про передання пенсійної справи до Гайсинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області з метою поновлення позивачу пенсії за вислугою років, оскільки позивач був військовослужбовцем ( т. 1 а.с. 110 – 112 ).

Представником позивача від Гайсинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області було отримано лист від 07.12.2018 року № 2064/09-24/02, в якому зазначалось, що Гайсинським ОУПФУ Вінницької області весь пакет документів, наданий адвокатом В.Меламедом за дорученням ОСОБА_1 щодо поновлення пенсії, направлено до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області ( т. 1 а.с. 113 ).

04 січня 2019 року представником позивача отримано відмову Головного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, викладену у витягу з рішення № 11 від 20.12.2018, у відповідності до якого, позивачу було відмовлено у поновленні виплати пенсії за вислугу років, на тій підставі, що позивач знятий з реєстрації в м. Гайсин у 2015 році та на даний час перебуває на консульському обліку в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, постійно проживає в Державі Ізраїль. Відповідно до норм чинного законодавства з Державою Ізраїль відсутня угода про пенсійне забезпечення пенсіонерів, які перебувають за кордоном. Зазначене, на думку відповідача, є достатньою підставою для відмови позивачу у поновленні пенсії, виходячи з положень ст. 51 та ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Наведені норми гарантують права та свободи незалежно від місця проживання чи місця перебування особи.

Водночас, особливості припинення та поновлення виплати пенсії визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон) та Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Порядок), що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1).

Одна із підстав для припинення виплати пенсії була визначена пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону, відповідно до якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Також статтею 51 Закону передбачалося, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відтак, з моменту визнання неконституційними положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у відповідача не було підстав для посилання на вказані приписи з огляду на те, що такі втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Разом із тим, у рішенні № 11 від 20.12.2018 та у відзиві на позовну заяву орган Пенсійного фонду посилається на визнані неконституційними норми.

Відтак, аналіз підстав, за яких відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії ОСОБА_3 , свідчить про їх безпідставність, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , що оформлене витягом з рішення №11 від 20.12.2018 року, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо не поновлення позивачу пенсії задоволенню не підлягають, виходячи з того, що, як встановлено судом вище, відповідачем не було вчинено бездіяльності, оскільки органом пенсійного фонду було прийнято рішення про відмову позивачу в поновленні пенсії, що свідчить не про бездіяльність, а про активні дії відповідача, які виразилися в прийнятті рішення, яке оскаржується позивачем та оцінка якому надана судом.

Визначаючись з приводу того, з якого часу позивачу слід поновити виплату пенсії, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Пунктом 1.5 Порядку визначено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Днем звернення за поновленням виплати пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (пункт 1.7 Порядку).

При цьому, згідно з пунктом 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про поновлення виплати раніше призначеної пенсії при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Виходячи із того, що у рішенні відповідача від 20 грудня 2018 року не зазначено про відсутність будь-якого необхідного для поновлення виплати пенсії документу, тому суд доходить висновку, що поданих представником позивача разом із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 документів було достатньо для прийняття відповідачем рішення.

Аналіз наведених положень Порядку дає підстави дійти висновку, що з моменту отримання органом Пенсійного фонду заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії у нього є 10 днів для прийняття рішення.

З огляду на те, що суд встановив, що підстав для відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії у відповідача не було, тому, на переконання суду, в день отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області заяви про поновлення виплати пенсії можливо було прийняти рішення про поновлення такої виплати на підставі поданих документів.

Таким чином, для відновлення прав позивача слід зобов`язати відповідача поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 та виплатити таку, починаючи з 26.11.2018, тобто з дня отримання Гайсинським ОУПФУ Вінницької області відповідної заяви (факт отримання відповідачем заяви про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 саме 26.11.2018 підтверджується витягом з рішення №11 від 20.12.2018).

Аналогічні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №441/1239/17.

З приводу вимог про необхідність поновлення виплати пенсії та її виплати в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, то суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Водночас, частиною 2 статті 46 Закону, до якої відсилає частина 2 статті 49 Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

На думку суду, законодавцем не випадково передбачено можливість виплати пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у разі її поновлення, якщо така пенсія не отримана з вини органу Пенсійного фонду, незалежно від того чи нараховані суми пенсії чи ні.

Так, статтями 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

Відтак, суд вважає, що нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів має бути здійснено незалежно від непроведення нарахування виплати пенсії, адже статтею 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" передбачено здійснення такої у випадку порушення встановлених строків виплати пенсії, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Такі ж висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №703/5652/15-а.

Натомість, вимога щодо проведення індексації при поновленні виплати пенсії не підлягає задоволенню з огляду на те, що порядок індексації та перерахунку пенсій визначений статтею 42 Закону. Однак, питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця, належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Отже, звернення до суду з такою вимогою є передчасним, оскільки задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору, який ще не виник, що суперечить засадам адміністративного судочинства.

Також не підлягає задоволенню й вимога щодо поновлення виплати пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, оскільки приписами Порядку передбачено, що і заява подається з приводу поновлення виплати раніше призначеної пенсії, і рішення органом Пенсійного фонду приймається стосовно поновлення виплати раніше призначеної пенсії, що свідчить про неможливість при поновленні виплати пенсії поновити таку на інших умовах, ніж на тих, що існували на момент припинення виплати пенсії. А тому задоволення позову в цій частині свідчитиме не про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а про призначення пенсії на інших умовах. Більше того, статтею 42 Закону визначено особливості здійснення перерахунку пенсії, що не позбавить позивача після поновлення виплати раніше призначеної пенсії звернутися до органу Пенсійного фонду із заявою про проведення перерахунку пенсії.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частинами 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та зауважує, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основні та похідні, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 768,40 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи частково позов, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 9, 73, 74, 75, 76, 90, 94, 139, 194, 205, 241, 243, 244, 245, 246, 250 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , що оформлене витягом з рішення №11 від 20.12.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії та виплатити її з 26 листопада 2018 року з проведенням компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в сумі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст рішення складено 07.08.2019 р.

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна