Рішення № 83541557, 31.07.2019, Селидівський міський суд Донецької області

Провадження №2/242/202/19

Справа №242/981/18

РІШЕННЯ

Іменем України

31 липня 2019 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Капітонова В.І., секретар судового засідання Нарижна О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Селидівського міського суду Донецької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи,

За участю представника позивача ОСОБА_3 , представників відповідачів Богданова Р.К ., Стельника Д.В., -

встановив:

Позивач 01 березня 2018 року звернувся до суду в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої онуки ОСОБА_2 , 2012 року народження, із позовною заявою про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Авдіївка Донецької області було вбито її дочку громадянку України ОСОБА_5 . Смерть настала внаслідок вчинення терористичного акту невідомими особами із складу незаконних збройних формувань шляхом артилерійського обстрілу в м.Авдіївка Донецької області. Після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має статус дитини сироти. ОСОБА_1 є опікуном ОСОБА_2 .. За фактом смерті ОСОБА_5 внаслідок вчинення терористичного акту невідомими особами із складу незаконних збройних формувань шляхом артилерійського обстрілу в м.Авдіївка Донецької області 14 травня 2017 року органом досудового розслідування - Генеральною прокуратурою України до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №42017000000001230 та розпочато розслідування за ч. 2 ст.438, ч. 3 ст. 258 КК України. Зазначала, що правоохоронні органи держави України не забезпечили ефективного розслідування. Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити їй моральну шкоду, яка полягає у вкрай тяжких і незворотних моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених загибеллю дочки внаслідок терористичного акту, незабезпеченням відповідачем права на життя, гарантованого ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 27 Конституції України, а також відсутністю ефективного, незалежного розслідування стверджуваних порушень права на життя протягом більше року. Втрата дитини для позивача є довічною і непоправною. Безспірно це найбільш травмуюча подія її життя. Загибла підтримувала з позивачем близькі родинні стосунки, постійно допомагала, підтримувала морально, давала відчуття життєвого сенсу взагалі. Неповнолітня ОСОБА_2 , 2012 року народження, була свідком загибелі своєї матері та проходила тривалу реабілітацію внаслідок перенесеної травмуючої події. ЇЇ психічно - емоційний стан зазнав значних травматичних змін внаслідок перенесеної трагедії. Неповнолітня ОСОБА_2 втратила матір у віці, коли материне піклування їй потрібно було як ніколи. Втрата матері для ОСОБА_2 в такому віці є найбільш травмуючою подією її життя. З урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі її дочки - ОСОБА_5 , в розмірі 1 000 000,00 гривень шляхом стягнення з Державної казначейської служби України; відшкодувати ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі матері ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , в розмірі 1 000 000,00 гривень шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином. У судовому засіданні, яке відбулось 12 березня 2019 року, ОСОБА_1 підтвердила обставини викладені у позовній заяві, просила позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України Богданов Р.К., який діє на підставі довіреності у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених ним у письмових запереченнях, наданих суду.

Представник відповідача - Державної казначейської служби Стельник Д.В. у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 12 березня 2018 року відкрито провадження у справі, розгляд здійснюється в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 20 вересня 2018 року закрито підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду по суті.

Заслухавши учасників справи, дослідивши надані суду докази, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 17 травня 2017 року Авдіївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Батьками померлої ОСОБА_5 є ОСОБА_7 і ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , видана 21 червня 1983 року Авдіївською міською радою м. Ясинувата Донецької області.

Померла ОСОБА_5 є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , видана 13 листопада 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Авдіївського міського управління юстиції у Донецькій області.

Згідно із висновком Лікарського свідоцтва про смерть №167, виданого 15 травня 2017 року Донецьким обласним бюро СМЕ, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок дій, вибухових речовин під час артобстрілу, причиною смерті є відкрита черепна - мозкова травма з переламами кісток черепа, ушкодженням головного мозку.

За фактом смерті ОСОБА_5 внаслідок вчинення терористичного акту невідомими особами із складу незаконних збройних формувань шляхом артилерійського обстрілу в м.Авдіївка Донецької області 14 травня 2017 року органом досудового розслідування - Генеральною прокуратурою України до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №42017000000001230 та розпочато розслідування за ч. 2 ст.438, ч. 3 ст. 258 КК України.

У зв`язку із смертю ОСОБА_5 та враховуючи те, що відомості про батька ОСОБА_7 , записано на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, згідно із розпорядженням Військово - цивільної адміністрації м.Авдіївка Донецької області ОСОБА_1 , 1956 року народження, призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_2 , 2012 року народження.

Частина перша ст. 5 ЦПК України визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 квітня 2014 року уведено в дію рішення РНБО України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р м. Авдіївка Донецької області, відноситься до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція являє собою комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Тероризм це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах, зокрема: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Проте держава є особливим суб`єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.

Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник, тобто свою цивільну процесуальну правосуб`єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави (ч. 4 ст. 58 ЦПК України).

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов`язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов`язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов`язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб`єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов`язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб`єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є лише суб`єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Враховуючи наведені повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб`єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), відповідач (держава Україна) діє саме через Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України. Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз`яснює подібні за змістом відносини.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).

Згідно пункту 24 ст. 2 Кодексу надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (пункт 4 ст. 5 Кодексу).

Відповідно до ст. 6 Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб`єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Одним з таких суб`єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов`язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб`єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

За таких обставин, суд погоджується із позицією представника позивача, що обов`язок відшкодувати шкоду покладається на державу не залежно від її вини.

Також, суд враховує рішення від 08 січня 2004 року у справі Айдер та інші проти Туреччини (Ayder and Others v.Turkey) Європейського суду з прав людини де суд вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав вій дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність. (п.70). При цьому, на думку Європейського суду , відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

Суд погоджується із позицією представника позивача, що правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і особисту безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. При цьому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини.

Таким чином, для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадови осіб держави, або від невстановлених осіб.

Тому, суд вважає неспроможними доводи представника відповідача, що Держава України в даному випадку не є належним відповідачем у справі.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частин 2-4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом.

В даному випадку - Законом України «Про боротьбу з тероризмом».

Окрім того, відповідно до пункту 2 статті 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

На момент звернення до суду держава не прийняла відповідний закон, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", на підставі якого виплачується компенсація за шкоду, завдану здоров`ю осіб, а також компенсація моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів.

Суд вважає, що відсутність відповідного закону не може бути перешкодою у захисті прав позивача.

Відповідно до ч. 9 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров`ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Крім того, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, практика Суду - практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Тобто мова йдеться не тільки про практику Суду проти України, але й справи проти третіх країн-учасниць Конвенції.

Відповідно до п. 163 Рішення ЄСПЛ «АЛЬ-СКЕЙНІ ТА ІНШІ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА» [AL-SKEINI AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM] (Заява № 55721/07) від 07.07.2011 р. зобов`язання забезпечувати захист права на життя згідно з цією статтею [ст. 2 Конвенції], взяте в поєднанні із загальним зобов`язанням держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені ... [Конвенцією]», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування в тій чи іншій його формі, коли йдеться про загибель осіб внаслідок застосування сили.

Відповідно до п. 164 зазначеного Рішення ЄСПЛ, Суд зазначав, що процесуальне зобов`язання за статтею 2 залишається чинним і в складних, з точки зору безпеки, умовах, у тому числі й в контексті збройного конфлікту (див., для прикладу, зокрема, рішення у справах «Ґулеч проти Туреччини» (Gulec v. Turkey) від 27 липня 1998 року, п. 81, Reports of Judgments and Decisions 1998-IV; «Ергі проти Туреччини» (Ergi v. Turkey) від 28 липня 1998 року, п. 79 і 82, Reports 1998-IV; «Ахмет Озкан та інші проти Туреччини» (Ahmet Ozkan and Others v. Turkey), № 21689/93, п. 85-90 і 309-320 та 326-330, від 6 квітня 2004 року; «Ісаєва проти Росії» (Isayeva v. Russia), № 57950/00, п. 180 і 210, від 24 February 2005 року; «Канлібаш проти Туреччини» (Kanlibaє v. Turkey), № 32444/96, п. 39-51, від 8 грудня 2005 року). Цілком зрозуміло, що за обставин, коли смерть, яка підлягає розслідуванню за статтею 2, сталася в умовах повсюдного насильства, збройного конфлікту чи заворушень, на шляху слідчих можуть виникнути перешкоди і, як також було зазначено спеціальним доповідачем ООН (див. пункт 93 вище), певні обмежувальні умови можуть спонукати до використання менш ефективних слідчих заходів або спричинити затримки в розслідуванні (див., наприклад, рішення у справі «Базоркіна проти Росії» (Bazorkina v. Russia), № 69481/01, п. 121, від 27 липня 2006 року). Втім, зобов`язання за статтею 2 із забезпечення захисту життя означає, що навіть у складних, з точки зору безпеки, умовах, мають бути вжиті всі необхідні заходи для проведення ефективного, незалежного розслідування стверджуваних порушень права на життя (див., серед багатьох прикладів, рішення у справі «Кая проти Туреччини» (Kaya v. Turkey) від 19 лютого 1998 року, п. 86-92, Reports of Judgments and Decisions 1998- I; згадане вище рішення у справі Ергі, п. 82-85; рішення у справі «Танрікулу проти Туреччини» (Tanrэkulu v. Turkey) [GC], № 23763/94, п. 101-110, ECHR 1999-IV; рішення у справі «Хашиєв та Акаєва проти Росії» (Khashiyev and Akayeva v. Russia), №№ 57942/00 і 57945/00, п. 156-166, від 24 лютого 2005 року; згадане вище рішення у справі Ісаєвої, п. 215-224; рішення у справі «Мусаєв та інші проти Росії» (Musayev and Others v. Russia), №№ 57941/00, 58699/00 і 60403/00, п. 158-165, від 26 липня 2007 року).

Як встановлено судом і не спростовано відповідачами по справі, держава Україна не забезпечила право позивача, гарантоване статтею 2 Конвенції, а також не забезпечила ефективного розслідування загибелі дочки ОСОБА_1 і матері ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок вчинення терористичного акту невідомими особами із складу незаконних збройних формувань шляхом артилерійського обстрілу в м.Авдіївка Донецької області.

Відповідно до п. 82 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України», стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій би формі вони не закріплювалися в національному законодавстві. Особа на практиці має повинна мати можливість скористатись ефективними засобами захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню, або забезпечили заявнику відповідне відшкодування.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України"Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 2 Європейської Конвенції встановлює, що право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Проаналізувавши викладене, суд вважає доводи позивача щодо завданої моральної шкоди їй та її онуці ОСОБА_2 , порушення їх прав і їх теперішнього морального стану мотивованими та переконливими у розумінні ст. 23 ЦК України.

Суд бере до уваги те, що моральна шкода ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , 2012 року народження, полягає у вкрай тяжких і незворотних моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених загибелі дочки, а для ОСОБА_2 матері, внаслідок терористичного акту, незабезпеченням відповідачем права на життя, гарантованого ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 27 Конституції України, а також відсутністю ефективного, незалежного розслідування стверджуваних порушень права на життя протягом більше року.

Втрата дитини для позивача є довічною і непоправною. Безспірно це найбільш травмуюча подія її життя. Загибла підтримувала з позивачем близькі родинні стосунки, постійно допомагала, підтримувала морально, давала відчуття життєвого сенсу взагалі. Неповнолітня ОСОБА_2 , 2012 року народження, була свідком загибелі своєї матері та проходила тривалу реабілітацію внаслідок перенесеної події. ЇЇ психічно - емоційний стан зазнав значних травматичних змін внаслідок перенесеної трагедії. Неповнолітня ОСОБА_2 втратила матір у віці, коли материне піклування їй потрібно було як ніколи. Втрата матері для ОСОБА_2 в такому віці є найбільш травмуючою подією її життя.

Суд враховує висновок судової психолого - психіатричної експертизи №591 від 01 червня 2018 року, згідно з яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявляє ознаки емоційного розладу (невротичного розладу) дитячого віку з елементами логоневроза, що розвинувся в зв`язку з ситуацією, що виникла 13 травня 2017 роки (загибель матері на очах у випробуваної). Даний діагноз прямо і безпосередньо пов`язаний з перенесеною 13.05.2017 року в ході досліджуваної ситуації психічною травмою. Вищевказаний психічний розлад певним чином впливає на її свідомість і діяльність в даний час.

Окрім того, у висновку експертів №16/19 за результатами проведення комісійної психологічної експертизи від 10 червня 2019 року, складеного Бюро психологічного досліджень, зазначено, що в ході психологічного обстеження ОСОБА_8 , експертом зроблено наступний висновок.

З точки зору наукової психології, втрати, які стаються упродовж перших 5 років життя, особливо небезпечні для майбутнього розвитку особистості. У людей, які втратили об`єкт прив`язаності на ранніх етапах життя, здатність встановлювати і підтримувати емоційні зв`язки завжди порушена. Досить частко виявляється, що дитинство таких людей було надмірно обтяжене смертю, розлученням з батьками або іншими подіями, які приводять до розриву прив`язаності. Важливим є те, що людина, яка втратила близьку особу, потребує допомоги іншої людини, якій вона довіряє, якщо насправді бажає подолати втрату. Перше ж зіткнення з травмуючою ситуацією виводить дитину один на один з реальністю. Вперше у своєму житті вона змушена визнати, що може померти. Для більшості таке одкровення може кардинально поміняти образ світу, який з затишного, захищеного перетворюється в небезпечний світ фатальни випадків.

Смерть матері, з якою у дитини був міцний взаємозв`язок, тим більше у випадку відсутності батька, - є найважчою подією в житті маленької людини з точки зору подальшого впливу на її психологічне здоров`я.

Розлука з матір`ю змушує дитину гостро переживати свою безпорадність, викликає емоцію страху, переживання фіксуються і можуть переходити в фобію. Якщо у дитини є невротичні симптоми, вони поглиблюються. Деякі дослідники вказують на підвищення агресивності в поведінці дитини при розлуці з матір`ю.

Аналіз страждань дівчинки ОСОБА_9 , яка втратила матір, дозволяє встановити наявність непоправних змін в її особистості, наслідки травму вальної події будуть переслідувати її усе життя. Необхідно зазначити, що ОСОБА_10 стала свідком вкрай жорстокої сцени загибелі матері. Тіло жінки було без голови поряд з іншими скаліченими тілами дорослих, яких дівчинка так само, як і матір, за декілька хвилин до цього бачила живими. Подія, яка трапилася з її матір`ю, змінила особистість дівчинки назавжди.

Вбачається, що через загибель матері ОСОБА_10 була позбавлена щасливого дитинства. Втрата незворотно погіршила дитинство дівчинки, наповнила його трагізмом, горем бабусі, втратою опори та рівноваги, назавжди відобразило в її пам`яті страшну картину скаліченого тіла найулюбленішої людини.

Також у висновку експертів №16/19 за результатами проведення комісійної психологічної експертизи від 10 червня 2019 року зазначено, що за результатами психологічного дослідження ОСОБА_11 встановлюється, що до часу, коли вона дізналася про смерть дочки, протягом доби вона знаходилася у незнанні та сильній тривозі. Після повідомлення про смерть дочки ОСОБА_1 відчула сильний та руйнівний душевний біль, який і зараз продовжує наповнювати її життя, але через те, що онука ОСОБА_10 потребувала підтримки та турботи, пані ОСОБА_12 не мала можливості повноцінно пережити своє горе. Жінка була вимушена триматися та не показувати дитині важкість свого стану. Відсутність можливості повною мірою зануритися та пережити горе, призвела до появи психосоматичних захворювань, які так само пані ОСОБА_12 повноцінно не лікувала, через брак часу та коштів. Втрата дочки кардинально змінила життя жінки - з жінки пенсійного віку вона перетворилася на матір - одиначку, яка змушена «піднімати» дитину.

Вбачається, що втрата дитини - є найстрашнішим горем для матері, але ситуація ОСОБА_1 ускладнюється її несвободою від обов`язків перед онукою.

З аналізу інтенсивності фізичних та психічних страждань ОСОБА_1 вбачається, що її фізичні страждання відносяться до легких (порушення нервової системи), але її моральні страждання є вкрай тяжкими.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд виходить із висновку експертів №16/19 за результатами проведення комісійної психологічної експертизи від 10 червня 2019 року де зазначено, що у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально - психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок втрати близької людини - дочки ОСОБА_5 , внаслідок скоєння терористичного акту шляхом артилерійського обстрілу в м. Авдіївка Донецької області. Попередній орієнтований розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) відповідає заявленим вимогам - 1 (одному) мільйону гривень.

Відповідно до висновку експертів №16/19 за результатами проведення комісійної психологічної експертизи від 10 червня 2019 року, у ОСОБА_2 є зміни в емоційному стані, індивідуально - психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок втрати близької людини - матері ОСОБА_5 внаслідок скоєння терористичного акту шляхом артилерійського обстрілу в м. Авдіївка Донецької області. Попередній орієнтований розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_2 страждання (моральну шкоду) відповідає заявленим вимогам - 1 (одному) мільйону гривень.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності виваженості та справедливості.

Таким чином, враховуючи триваючий характер порушень прав та законних інтересів як самої ОСОБА_1 , так і малолітньої ОСОБА_2 , з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав, шляхом стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми 1 000 000,00 гривень на користь позивача та малолітньої ОСОБА_2 кожній, що відповідає розміру компенсації, який був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через смерть фізичної особи.

На підставі викладеного, враховуючи основоположні норми про права та свободи людини, зокрема невід`ємність права на життя, суд приходить до висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог та задовольняє їх у повному обсязі.

Суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу право зворотної вимоги до винної особи в порядку передбаченому ст. 1191 ЦК України.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 12,13,81,259,258,263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи - задовольнити.

Відшкодувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ), проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі дочки - ОСОБА_5 , в розмірі 1000000 (один мільйон) гривень шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

Відшкодувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ), проживає за адресою: АДРЕСА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду, заподіяну терористичним актом, що призвів до загибелі матері ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , в розмірі 1000000 (один мільйон) гривень шляхом стягнення з Державної казначейської служби України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 09.08.2019 року.

Суддя В.І.Капітонов