Рішення № 83537475, 29.07.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" липня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/892/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.

за участю:

від прокуратури: не з`явились;

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Баранчук Л.М. (на підставі ордеру);

від 3-ї особи: не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: першого заступника керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області (67500, Одеська обл., с. Доброслав, вул. Центральна, 85) в інтересах держави в особі Курісовської сільської ради Лиманського району Одеської області (67512, Одеська обл., Лиманський р-н, с. Курсове, вул. Партизанської слави, 28);

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Веста” (65039, м. Одеса, вул. Транспортна, буд. 5/1);

про зобов`язання укласти договір оренди та стягнення збитків у розмірі 305 808,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 28.03.2019 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх. ГСОО №914/19) першого заступника керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області подана в інтересах держави в особі Курісовської сільської ради Лиманського району Одеської області до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Веста”, в якій прокурор просить суд стягнути з відповідача збитки за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у сумі 305 808,75 грн. та зобов`язати ТОВ „Веста” укласти з Курісовською сільською радою Лиманського району Одеської області договір оренди земельної ділянки, площею 0,25 га, за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що з 26.10.2010 року відповідач користується безпідставно земельною ділянкою площею 0,25 га, за адресою АДРЕСА_1 . та в порушення норм Земельного кодексу України, договір оренди земельної ділянки не укладав, орендну плату не сплачував, чим завдано збитки у розмірі 305808,75 грн.

Ухвалою суду від 02.04.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/892/19 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 22.04.2019 року.

22.04.2019 року від прокурора до суду надійшли письмові обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави вх. ГСОО №7873/19 в яких прокурор зазначає, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. При цьому, прокурор зазначає, що про підготовку даного позову Курісовську сільську раду попередньо повідомлено відповідно до п. 4 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру” листом №16-1884-19вих. Від 19.03.2019 року.

У судовому засіданні від 22.04.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 13.05.2019 року.

11.05.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №9111/19, згідно якого відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи посилаючись на те, що по-перше відповідач є власником об`єкту нерухомого майна - автозаправочної станції, що розташовується за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 31.07.2003 р. Виконавчим комітетом Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області. При цьому, вказує, що підставою для нарахування орендної плати в силу приписів ст. 288 Податкового кодексу України є договір оренди такої земельної ділянки та ТОВ „Веста” жодним чином не ухиляється від належного оформлення документів на земельну ділянку та укладання з Курісовською сільською радою Лиманського району Одеської області договору оренди земельної ділянки, оскільки вже тривалий час відповідачем здійснюється розроблення необхідної документації та її погодження та станом на теперішній час земельна ділянка не сформована та відповідно, відсутній присвоєний кадастровий номер, що є істотною умовою при укладанні договору оренди земельної ділянки, відповідно до положень ст. 15 Закону України „Про оренду землі”. За таких обставин, відповідач стверджує, що тільки після формування земельної ділянки (присвоєння кадастрового номеру), ТОВ „Веста” матиме можливість надати розроблений та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди строком на 49 років для експлуатації та обслуговування АЗС, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки до Курісовської сільської ради Лиманського району Одеської області на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передачі земельної ділянки в оренду та укладання договору оренди земельної ділянки. По-друге, відповідач не погоджується з твердженнями позивача, що внаслідок відсутності у ТОВ „Веста” правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку позивачем понесені збитки у вигляді не отриманої орендної плати, оскільки незважаючи на те, що між ТОВ „Веста” та позивачем відсутній підписаний та оформлений належним чином договір оренди землі з обставин, які не залежать від відповідача та враховуючи те, що підприємством приймаються всі міри для найскорішого вирішення даного питання, ТОВ „Веста” здійснюється оплата за земельну ділянку, включаючи період з 2010 р. виходячи із площі земельної ділянки 0,2500 га, згідно даних з витягу технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.11.2015р. №34-1503-99.12-3948/15-15 та вважає здійснення відповідної оплати такою, що не суперечить нормам Податкового кодексу України. Більш того, відповідач зазначає, що на звернення позивача щодо необхідності укладення договору оренди землі було зазначено про неможливість вчинення відповідних дій, в зв`язку з відсутністю присвоєного кадастрового номеру земельної ділянки, що є істотною умовою договору.

У судовому засіданні від 13.05.2019 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 03.06.2019 року.

28.05.2019 року до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив на позовну заяву вх. ГСОО №10540/19, згідно якої прокурор не погоджується з доводами викладеними відповідачем та зазначає, що 01.06.2003 між Петрівською (Курісовською) сільською радою та ТОВ „Веста” було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на чотири роки та 2006 році також було укладено договір оренди земельної ділянки строком на один рік, однак у подальшому, відповідачем не укладався договір оренди, у зв`язку з відсутністю технічної документації із землеустрою, тоді як позивачем неодноразово приймалось рішення про надання дозволу на розробку технічної документації за клопотанням ТОВ „Веста” (рішення № 117- VI від 28.02.2012, та № 62- VII від 14.07.2016). Проте, як зазначає прокурор, хоч відповідач і вчиняв окремі дії щодо узаконення користування земельною ділянкою, однак протягом значного часу (з 2007 року) ухиляється від реєстрації земельної ділянки та укладення договору оренди, що свідчить про ухилення ТОВ „Веста” від виконання обов`язку щодо належного та своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належне йому на праві власності нерухоме майно, та проявив бездіяльність у вчиненні передбачених чинним законодавством заходів щодо цього, що свідчить, за твердженням прокурора, про наявність у діях відповідача ознак цивільного правопорушення. Разом з тим, прокурор стверджує, що відповідач не є власником земельної ділянки і в нього немає законних підстав для набуття права на земельну ділянку на праві постійного користування, то згідно із Законом України „Про оренду землі” відповідач зобов`язаний в установлений законом строк укласти договір оренди земельної ділянки та сплачувати орендну плату, річний розмір якої відповідно до ст. 288 Податкового кодексу не може бути меншим ніж 3 % нормативної грошової оцінки. Водночас, прокурор, враховуючи обставини не укладення між сторонами договору оренди землі та несплату орендної плати, з посиланням на положення ст. 1166 Цивільного кодексу України наполягає на наявності підстав для відшкодування відповідачем завданої шкоди.

03.06.2019 року до суду від відповідача надійшли заперечення вх. ГСОО № 10921/19 в яких відповідач не погоджується з доводами прокурора, викладеними у відповіді на відзив, зокрема з підстав, які були викладені ним раніше у відзиві на позовну заяву. При цьому щодо використання землі в Україні на платній основі не заперечує, а також вказує про відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що за думкою відповідача, виключає покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Ухвалою суду від 03.06.2019 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів. Крім того, ухвалою суду від 03.06.2019р., в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, Комінтернівську ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області було залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та відкладено підготовче засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 19.06.2019 року.

Ухвалою суду від 19.06.2019р., в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 27.06.2019 року та 24.07.2019 року.

У судовому засіданні від 27.06.2019р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 24.07.2019 року.

24.07.2019 року до суду від Головного управління ДФС в Одеській області надійшло клопотання вх. ГСОО №2-3508/19, в якому заявник просить суд замінити неналежну третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в особі Лиманської ОДПІ Головного управління ДФС в Одеській області на належну – Головне управління ДФС в Одеській області, посилаючись на те, що відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.05.2019 року до відповідного реєстру було внесено запис №15381120020016548 про державну реєстрацію припинення Лиманської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області в результаті реорганізації.

У судовому засіданні від 24.07.2019 року за результатами розгляду вищезазначеного клопотання судом було постановлено протокольну ухвалу в порядку ст.52 Господарського процесуального кодексу України, якою замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору по справі №916/892/19 на правонаступника Головне управління ДФС в Одеській області.

Водночас, 24.07.2019 року від третьої особи до суду на виконання ухвали суду від 03.06.2019 року були надані відомості щодо наявності у ТОВ „Веста” заборгованості.

У судовому засіданні від 24.07.2019р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 29.07.2019 року.

У судове засідання від 29.07.2019 р. прокурор не з`явився, між тим про дату час та місце розгляду справи був повідомлений безпосередньо під розпис у попередньому судовому засіданні.

Представник позивача у судові засідання не з`явився, між тим про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення судових відправлень.

У судове засідання від 29.07.2019 р. представник 3-ї особи не з`явився, між тим про дату час та місце розгляду справи був повідомлений безпосередньо під розпис у попередньому судовому засіданні.

Відповідач у судовому засіданні від 29.07.2019 року проти задоволення судом позову заперечував, з підстав викладених у заявах по суті спору та просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 29.07.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 08.08.2019р.

З приводу представництва інтересів у даній справі прокурором, суд зазначає.

Відповідно до приписів ст. 1311 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру”, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру”).

За приписами ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно до п. 1 ч. 4 ст 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, прокурор зазначає, що позивачем не вжито заходів щодо усунення порушень законодавства, а лише здійснено претензійну роботу, тоді як відповідачем відповідні порушення не усунуто, а земельна ділянка надалі використовується без правовстановлюючих документів.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, судом підтверджуються підстави для здійснення представництва прокурором у даній справі інтересів держави в особі Курісовської сільської ради Лиманського району Одеської області.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків:

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ „Веста” на праві власності належить 1/1 частка нерухомого майна – автозаправна станція, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 31.07.2003р., виданим на підставі рішення виконавчого комітету Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (том І а.с 101).

Відповідні дані зареєстровані Комінтернівським районним бюро технічної інвентаризації та внесені в реєстрову книгу №88 за №3.

04.02.2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Тартачна К.М. було прийнято рішення для внесення змін до запису про нерухоме майно відкритого з реєстраційним номером 529398451227 щодо змін адреси нерухомого майна, а саме на: АДРЕСА_3 .

Із матеріалів справи вбачається, що 01.06.2003р. між Петрівської сільської радою Комінтернівського району Одеської (орендодавець) на підставі рішення Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 17.04.2002 року за №01-ХХІV та ТОВ „Веста” (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі-договір), відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі свого рішення №17-ХХІV від 24.09.2002 року передав, а орендар прийняв в оренду із земель Петрівської сільської ради (раніше надану в користування гр. ОСОБА_1 ), земельну ділянку площею 0,25 га (2500 кв.м.), що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Сторонами у п. 1.3 договору погоджено, що цей договір укладений строком на 4 (чотири) роки, починаючи з дати його державної реєстрації.

Згідно з п.1.4 договору орендна плата всієї земельної ділянки становить 12500 грн. за рік.

Умовами п. 3.2 договору передбачено, що дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення терміну, на який його було укладено.

Даний договір підписаний обома сторонами без зауважень та скріплений відповідними печатками сторін та 01.06.2003 року був зареєстрований в книзі записів договорів оренди за №01.

Факт передачі в оренду зазначеної земельної ділянки ніяким чином не заперечується відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, Петрівською (Курісовською) сільською радою неодноразово приймалось рішення про надання дозволу на розробку технічної документації за клопотанням ТОВ „Веста” - рішення № 117- VI від 28.02.2012 та № 62- VII від 14.07.2016 (том І а.с. 111, том ІІ а.с. 24).

Як стверджує прокурор у 2006 році між сторонами у справі був укладений новий договір оренди із строком дії на 1 рік, вказані обставини не заперечуються відповідачем, однак в матеріалах справи відсутня копія відповідного договору.

При цьому, прокурор наполягає, що наразі відповідач, продовжує користуватися раніше орендованою земельною ділянкою за відсутності на неї правовстановлюючих документів.

Разом з тим, відповідач зазначає, що підтверджується матеріалами справи (том І а.с.103-109, том ІІ а.с. 11-22, 26-39, 47-55), що він вживає усіх необхідних дій для виготовлення та погодження проектної документації з метою подальшого укладення договору оренди відповідної земельної ділянки.

З наявного в матеріалах справи листування (том ІІ а.с.40-46) вбачається, що сторони вели листування щодо приведення спірних правовідносин у відповідність до закону та обговорювали можливість укладення договору. Крім того, позивач звертався до відповідача з листом щодо поновлення договірних відносин та про перегляд розміру орендної плати, однак зазначені питання не були вирішені за взаємною згодою сторін.

Так, прокурор вказує, що у період користування земельною ділянкою за відсутності правовстановлюючих документів, всупереч ст. 206 Земельного кодексу України, якою визначено, що використання землі в Україні є платним, ТОВ „Веста” землекористування не оплачувало, у зв`язку з чим комісію, сформованою за дорученням голови Лиманської районної державної адміністрації від 13.12.2018р. за №Д-21 „Про створення комісії по визначенню розмірів збитків, спричинених в результаті використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів на території Лиманського району Одеської області”, якою було здійснено розрахунок збитків від оплати за оренду земельної ділянки по Курісовський сільській раді ТОВ „Веста” площею 0,25 га на території Курісовської сільської ради без належними чином оформлених правовстановлюючих документів період з 01.01.2014 року по 01.12.2018р.

Відповідно до зазначеного розрахунку разом збитки складають 704 544,75 грн., у т.ч. за 2017р. – 143910,00 грн. та за 2018р.- 71955,00 грн.

Надаючи правову оцінку заявленим вимогам прокурора щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 305 808,75 грн. суд зазначає таке:

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт “в” частини 1 статті 96 цього Кодексу).

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом “д” частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову, зокрема, є стягнення збитків з власника об`єкта нерухомого майна, завданих використанням земельної ділянки за відсутності правовстановлюючих документів.

Як вище встановлено судом, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 31.07.2003р., виданим на підставі рішення виконавчого комітету Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області

Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які документи, що підтверджували б наявність укладеного між сторонами у справі договору оренди земельної ділянки із терміном дії протягом 2017-2018 років.

За таких обставин, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування ТОВ „Веста” відповідною земельною у період з 2017-2018 роки.

Відтак, відповідач у вказаний період користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Наразі, договір оренди вказаної земельної ділянки між позивачем та ТОВ „Веста” не укладено та право оренди за останнім не зареєстровано, що ніяким чином не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. З огляду на що до спірних правовідносин мають бути застосовані положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17, від 13.02.2019р. у справі №320/5877/17.

За таких обставин, враховуючи вищевикладені положення, суд дійшов висновку, що прокурор помилково як на матеріально-правову підставу свого позову посилається на ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, які регулюють відшкодування шкоди (збитків).

Відповідно до положень ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України реалізацію принципу правової визначеності і формування сталої судової практики неможливо забезпечити без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретних норм матеріального права до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 305808,75 грн. у зв`язку з їх необґрунтованістю, що обумовлено помилковим обранням неналежного та неефективного способу захисту прав, що є окремою та достатньою підставою для відмови у задоволені відповідних позовних вимог.

Щодо вимог прокурора про зобов`язання ТОВ „Веста” укласти з Курісовською сільською радою Лиманського району Одеської області договір оренди земельної ділянки, площею 0,25 га, за адресою АДРЕСА_1 , суд зазначає таке:

Як встановлено судом, зазначені позовні вимоги прокурора направлені на зобов`язання ТОВ „Веста” укласти з Курісовською сільською радою Лиманського району Одеської області договір оренди щодо земельної ділянки площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки наразі відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, не сплачуючи при цьому належні платежі за таке користування.

У відповідності до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

З урахуванням викладеного, насамперед встановленню підлягає законодавчо передбачена необхідність укладення відповідного договору, у зв`язку з чим суд вказує наступне.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Як вже зазначалось судом, ст. 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 9 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 14 даного Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

З аналізу норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що укладання спірного договору є обов`язковим.

Рішенням Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 28.02.2012 року №117-VI було надано дозвіл на розробку та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право короткострокового користування на умовах оренди земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га, на якій розташована АЗС ТОВ „Веста” на території Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області.

Також, рішенням Петрівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 14.07.2016 року №62-VIІ „Про надання дозволу на розробку та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди строком на 49 років ТОВ „Веста” для експлуатації та обслуговування АЗС в селі Петрівка вулиця Старокиївська, 3 Комінтернівського району Одеської області” ТОВ „Веста” було надано дозвіл на розробку та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди строком на 49 років орієнтовною площею 0,2500 га для експлуатації та обслуговування АЗС із земель промисловості в АДРЕСА_3 .

Водночас, як встановлено судом, наразі відповідний орендний договір укладено не було, натомість земельна ділянка відповідачем використовується, що сторонами не заперечується.

З огляду на викладене, надаючи оцінку вимогам прокурора, заявленим в інтересах держави в особі Курісовської сільської ради Лиманського району Одеської області про зобов`язання укласти договір оренди, суд вказує наступне.

Як вбачається з положення ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 644 ЦК України.

Істотні умови договору оренди землі визначені у частині 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", якими є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Частиною другою цієї статті передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Положення ст.181 Господарського кодексу України передбачають загальний порядок укладання господарських договорів, а саме, відповідно п.2 ст.181 Господарського кодексу проект договору може бути запропоновано будь-якою зі сторін. У разі, якщо проект договору укладений як єдиний документ, він надається другій стороні у двох екземплярах.

Проте, як встановлено судом, жодною із сторін проекту договору оренди не надано, згоди щодо жодної істотної умови договору у належній формі сторонами не досягнуто, не визначено розмір орендної плати, строків, порядку її внесення, строку дії договору оренди чи відповідальності за несплату орендної плати.

Також матеріали справи не містять інформації щодо кадастрового номеру земельної ділянки, площею 0,2500 га, який присвоюється під час її державної реєстрації та зберігається за земельною ділянкою протягом усього часу існування.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Тобто наявність кадастрового номеру підтверджує сформованість земельної ділянки та її державну реєстрацію.

З урахуванням викладеного, за відсутності проекту договору, погодження всіх істотних умов та доказів, підтверджуючих формування та державну реєстрацію відповідної земельної ділянки площею 0,2500 га, суд позбавлений можливості зобов`язати відповідача укласти договір оренди земельної ділянки.

При цьому, суд також вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні спору між сторонами правове значення також має обраний позивачем спосіб захисту, який в даному випадку є неналежним, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цими статтями способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, не визначено такого способу захисту, як установлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов`язання особи до укладення договору. Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012р. у справі № 6-110цс12, де останнім зазначено, що особа вправі звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі п.1 ч.2 ст.6 Цивільного кодексу України з позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативно-правовим актом, що містить відповідний обов`язок, а зобов`язання укласти договір у судовому порядку не відповідає способам захисту прав, передбачених ст.16 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора щодо зобов`язання відповідача укласти договір оренди відповідної земельної ділянки.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, підстави для покладення на відповідача судових витрат, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2.Судові витрати по сплаті судового збору понесені Прокуратурою Одеської області відшкодуванню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08 серпня 2019 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська