Рішення № 83537220, 30.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2019Справа № 910/2587/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна", м. Київ

до Державного агентства матеріального резерву України, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, м. Київ

про стягнення 11 372 488,47 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Тележинський М.М. (адвокат зав ордером КС №442889 від 11.06.2017 року);

від відповідача: Михайлюк А.З. (представник за довіреністю №811/0/4-19 від 06.03.2019 року);

від третьої особи: Калусенко В.В. (представник за довіреністю №2434-03/215 від 17.04.2018 року);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" з позовною заявою про стягнення з Державного агентства резерву України про стягнення суми штрафних санкцій в розмірі 11 372 488,47 грн. за неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про закупівлю товарів за державні кошти та закладання до державного бюджету №Юр-2/42п-2017 від 31.01.2017 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Пукшин Л.Г.) від 20.06.2018 у справі №910/2587/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Дикунська С.Я., Жук Г.А., Мальченко А.О.) від 10.01.2019, позов задоволено частково та стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" пеню у розмірі 7 213 285,49 грн, 3% річних у розмірі 851 145,26 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 293 588,48 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 170 370,29 грн.

Постановою Верховного Суду від 02.04.2019 у даній справі рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 у справі №910/2587/18 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2019 справу №910/2587/18 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 24.04.2019 року справу №910/2587/18 було прийнято до провадження суддею Морозовим С.М., розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.06.2019 року.

08.05.2019 року третьою особою подано до суду письмові пояснення відповідно до яких зазначено, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до п. 8.2. Договору замовник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, якщо це зумовлено, зокрема, недостатністю фінансування видатків замовника (Держрезерву) з державного бюджету. Отже позовні вимоги суперечать умовам договору. Окрім того, Міністерство інформувало, що матеріали справи щодо можливих порушень під час укладення додаткових угод до Договору надіслано до СБ України і зазначало про неможливість відкриття асигнувань до отримання висновків СБУ. Держрезерв, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав можливості виконати свої грошові зобов`язання за договором до прийняття мінекономрозвитку рішення щодо відкриття асигнувань спеціального фонду державного бюджету. Окрім того, застосування до Держрезерву штрафних санкцій, передбачених пунктом 14 статті 14 Закону «Про державний матеріальний резерв» є не можливим, оскільки виходячи з норм статті 15 даного Закону відповідні санкції можуть бути застосовані лише з боку Держрезерву до суб`єктів господарювання, які є одержувачами (зберігачами) продукції державного резерву.

10.05.2019 року позивачем подано до суду пояснення відповідно до яких він зазначає, що єдиною причиною затримки проведення розрахунків відповідачем були суб`єктивні припущення посадових осіб відповідача та мінекономрозвитку щодо можливої незаконності додаткової угоди до Договору, засновані на наявності листа Держаудитслужби про надання рекомендацій. Відповідач не довів відсутність факту виділення бюджетних коштів для здійснення відповідних розрахунків. Позивачем також зазначено, що бюджетні асигнування спеціального фонду державного бюджету для здійснення оплати за закуплене до державного резерву у позивача дизельне паливо на суму 81 387 090,00 грн були відкриті відповідачу 14.07.2017 року, проте погашення основної заборгованості за Договором відповідач здійснив у серпні 15.08.2017 року на суму 74 907 000,00 грн та 18.08.2017 року на суму 6 480 090,00 грн. Окрім того, застосування положень ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» є правомірним.

11.06.2019 року відповідачем подано до суду відзив, в якому він зазначив, що підписуючи спірний договір сторони погодились з усіма його умовами, а тому незастосування положень п. 8.2. є неправомірним. Окрім того, Держрезерв не є самостійним (головним) розпорядником бюджетних коштів,а відповідальним виконавцем згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік за програмою 1203040 «Накопичення (приріст) матеріальних цінностей державного матеріального резерву». Також відповідач зазначив, що обтяження Держрезерву сумнівною заборгованістю поставить під загрозу виконання агентством своїх функцій, що як наслідок послабить обороноздатність держави у протистоянні внутрішнім та зовнішнім загрозам.

В засіданні 11.06.2019 року в справі було оголошено перерву до 16.07.2019 року.

20.06.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що матеріали справи не містять доказів недостатності фінансування видатків відповідача з державного бюджету. Окрім того, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

15.07.2019 року позивачем подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів в підтвердження викладеної в позові позиції.

В підготовчому засіданні 16.07.2019 року в справі було оголошено перерву до 30.07.2019 року.

22.07.2019 року відповідачем подано до суду пояснення щодо наданого позивачем доказу.

В засіданні 30.07.2019 року представник відповідача просила не враховувати подані нею 22.07.2019 року пояснення. Окрім того, у вказаному засіданні сторонами на підставі ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України подано клопотання про закінчення підготовчого судового засідання та початок розгляду справи по суті у той самий день.

Протокольною ухвалою судом було ухвалено закінчити підготовче засідання та перейти до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 30.07.2019 року представник позивача підтримав викладені ним позовні вимоги та просив їх задовольнити, а представники відповідача та третьої особи просили в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 30.07.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судами, 09 листопада 2016 року у відповідності до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" на ресурсі www.dzo.com.ua Державним агентством резерву України (відповідач) було розміщено оголошення про проведення аукціону із закупівлі товарів за державні кошти №UА-2016-11-09-000858-b за трьома лотами.

Маючи бажання прийняти в ньому участь ТОВ "Торговий дім "Сокар Україна" (позивач) у визначеному тендерною документацією відповідача порядку та строки було сформовано та подано тендерну пропозицію за лотом №3.

За результатами кваліфікації учасників закупівлі позивач був визнаний переможцем за лотом №3, з яким має укладатись договір.

31 січня 2017 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) був укладений Договір №Юр-2/42п-2017 про закупівлю товарів за державні кошти та закладання до державного резерву (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити у 2017 році замовнику для закладання до державного резерву паливо дизельне марки ДП-Арк-Євро5 В0 згідно ДСТУ 7688:2015 "Паливо дизельне Євро" у кількості 3 500 тон загальною вартістю 74 907 000,00 грн, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити продукцію (п. 1.1. та 1.2. Договору).

У лютому 2017 року між сторони також було укладено Додаткові угоди №1, №2 та №3 до Договору.

Так відповідно до Додаткової угоди №1 від01.02.2017 року до Договору сторонами погоджено, що загальна вартість пального, поставленого за Договором, становить 81 387 090,00 грн.

Додатковою угодою №3 від 07.02.2017 року сторонами внесено зміни до Договору в частині кількості пального, яка тепер становить 3 191,6506 тон.

Згідно з умовами п. 5.2 Договору постачальник постачає та закладає до державного резерву паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-ВО згідно ДСТУ 7688:2015 «Паливо дизельне Євро» Технічні умови» в термін до 31.03.2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач здійснив поставку та закладення до державної організації "Комбінат "Рекорд" продукцію у кількості 3 191,6506 тонн на загальну суму 81 387 090,00 грн, у тому числі ПДВ, що підтверджується приймальним Актом №1 виконання Договору про закупівлю товарів за державні кошти для закладання до державного резерву від 31.01.2017 року №Юр-2/42п-2017 та Приймальним актом №1 від 24.02.2017 за формою Р-13, підписаними з боку відповідача.

Відповідно до встановленого розділом III Договору порядку оплати, замовник повинен здійснити оплату відвантаженої продукції протягом 30 (тридцяти) робочих днів з моменту отримання замовником документів, передбачених договором, а саме: приймального акту форми №Р-13, рахунку-фактури та акту виконання договору про закупівлю.

Відповідні документи про виконання Договору, а саме акт №1 виконання договору та рахунок на оплату №16283 від 22.02.2017, були надані Державному агентству резерву України 24.02.2017, про що свідчить відмітка уповноваженої особи відповідача на супровідному листі №74/1 від 24.02.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2017 у справі №910/10671/17 за позовом Державного агентства резерву України до ТОВ "Торговий дім "Сокар Україна", третя особа Державна аудиторська служба України, про розірвання додаткової угоди до договору, встановлено факт належного виконання позивачем зобов`язань за Договором.

Отже, з урахуванням виконаних позивачем договірних зобов`язання щодо строків та обсягів відвантаженої продукції, строк розрахунків настав 10.04.2017 року.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з довідки AT "Ощадбанк" від 29.01.2018 №16/2-05/358, оплата поставленого позивачем товару була здійснена відповідачем 15.08.2017 на суму 74 907 000,00 грн згідно платіжного доручення №2693 та 18.08.2017 на суму 6 480 090,00 грн згідно платіжного доручення №2694.

Спір у справі виник внаслідок того, що відповідач порушуючи договірні зобов`язання щодо строків розрахунків, допустив прострочення оплати, що стало підставою для нарахування останньому 3% річних у розмірі 859 134,41 грн, інфляційних втрат у розмірі 3 300 068,57 грн та пені у розмірі 7 213 285,49 грн за період з 10.04.2017 по 17.08.2017.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з вимогою №616 від 14.12.2017, у якій просив останнього сплатити нараховані за період з 10.04.2017 по 17.08.2017 інфляційні втрати, 3% річних, пеню та штраф.

У відповідь на вищезазначену вимогу відповідач направив лист вих №4411/0/4-17 від 29.12.2017, у якому повідомив про неодноразові звернення до Мінекономрозвитку про відкриття асигнування спеціального фонду, щодо яких тривалий час отримував відмову від третьої особи у зв`язку з можливим порушенням законодавства під час укладання додаткових угод до Договору №Юр-2/42п-2017 від 31.01.2017. Таким чином, затримка з оплати поставленої продукції, на думку відповідача, не залежала від Держрезерву.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідач у визначений договором строк свого обов`язку щодо оплати поставленої продукції не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання.

Під час перегляду прийнятого в даній справі судового рішення від 20.06.2018 року Верховний суд в постанові від 02.04.2019 року зазначив, що судами в порушення вимог статей 6, 627 ЦК України, статей 86, 236, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою пункт 8.2 договору про закупівлю, за змістом якого сторони, керуючись статтями 6, 627 ЦК України, цілком правомірно домовилися про звільнення Замовника (Держрезерву) від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, якщо це зумовлено, зокрема, недостатністю фінансування видатків Держрезерву з державного бюджету. Окрім того, судами не відхилено та не надано правової оцінки наявним у справі численним листам Держрезерву, надісланим на адресу Мінекономіки України (а.с.76-88 том 1), в яких з метою уникнення сплати штрафних санкцій за договором про закупівлю Замовник упродовж березня-серпня 2017 року неодноразово просив Мінекономіки України як головного розпорядника бюджетних коштів вирішити питання щодо відкриття асигнувань за спеціальним фондом держбюджету для проведення своєчасної оплати закладеного Товариством до державного резерву дизельного палива, посилаючись на відсутність відповідних бюджетних надходжень, у зв`язку з чим не виключається наявність підстав вважати, що затримка з оплати поставленої продукції жодним чином не залежала від волевиявлення Замовника. Разом з тим судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не відхилено належним чином доводи Мінекономіки України про те, що застосування до Держрезерву (Замовника) штрафних санкцій, передбачених пунктом 14 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", є неможливим з тих підстав, що виходячи зі змісту статті 15 цього Закону відповідні санкції можуть бути застосовані лише до суб`єктів господарювання - одержувачів (зберігачів) продукції державного резерву, тоді як договором про закупівлю одержувачем визначено ДО "Комбінат "Рекорд".

Відповідно до ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки Верховного Суду, які викладені в постанові від 02.04.2019 у даній справі, при новому розгляді справи господарський суд виходить з наступного.

Пунктом 8.1. та 8.2. Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з законодавством України, зокрема з Законом України «Про державний матеріальний резерв» та іншими спеціальними нормативними актами України. Замовник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, якщо це зумовлено: недостатністю фінансування видатків замовника з державного бюджету; поставка здійснювалась в обсягах та умовах, які не відповідають Договору.

Як наголошує на тому відповідач, у зв`язку з тим, що сторонами погоджено в Договорі саме такі підставі звільнення відповідача від відповідальності за невчасну оплату вартості отриманої продукції (палива) за Договором, тому застосування до нього штрафних санкцій в даному випадку є неправомірним.

Так в матеріалах справи містяться листи відповідача до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (а.с. 76-88, том 1) в яких Державне агентство резерву України просить про відкриття асигнувань спеціального фонду державного бюджету для оплати за закладене до державного резерву дизельне паливо згідно договору та закупівлі запасів до державного резерву.

Окрім того, листом Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (а.с. 90, том 1) повідомило відповідача що йому відкрито асигнування спеціального фонду державного бюджету для здійснення оплати за закуплене до державного резерву у ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» дизельне пальне на суму 81 387 090,00 грн (розподіл відкритих асигнувань 12.07.2017 року №229) та є необхідним врахування позиції Держаудитслужби, викладеної в листі від 06.06.2017 №06-14/518.

З наявної в матеріалах справи копії листа Державної аудиторської служби України №06-14/518 від 06.06.2017 року, адресованого Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, вбачається, що з метою перевірки відомостей, викладених у зверненні Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Служби безпеки України від 30.03.2017 №8/2/4-3904, щодо можливих порушень Державним агентством резерву України при закупівлі дизельного палива у 2017 році Держаудитслужба здійснила аналіз копій документів та встановила, зокрема, зважаючи що зміна істотних умов Договору про закупівлю, зокрема ціни товару має бути обґрунтованою та документально підтвердженою, а у Держрезерву не було правових підстав щодо укладання додаткової угоди до Договору у зв`язку зі зміною ставки податків і зборів та відповідно збільшення суми договору.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2017 у справі №910/10671/17 за позовом Державного агентства резерву України до ТОВ "Торговий дім "Сокар Україна", третя особа Державна аудиторська служба України, про розірвання додаткової угоди до договору, встановлено факт належного виконання позивачем зобов`язань за Договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовної якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2017 у справі №910/10671/17, що набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують, тому визначена сторонами сума Договору є погодженою сторонами та правомірною.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. (ст. 617 Цивільного кодексу України).

Утримання і розвиток системи державного резерву здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву. (ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Наказом Міністерства фінансів України від 24.12.2012 №1407 «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами» встановлено, що відкриті асигнування - право, надане головним розпорядникам бюджетних коштів та розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня, щодо розподілу виділених асигнувань загального та спеціального фондів державного бюджету підвідомчим установам (одержувачам бюджетних коштів) та використання бюджетних асигнувань з урахуванням узятих на облік бюджетних зобов`язань. Відкриті асигнування забезпечуються ресурсами єдиного казначейського рахунка. (п. 1.2.). Головні розпорядники після отримання зведеної виписки з рахунків відкритих асигнувань за узагальненими показниками спеціального фонду Державного бюджету України подають Казначейству розподіли відкритих асигнувань за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету, економічної класифікації видатків і класифікації кредитування бюджету та за територіями у розрізі розпорядників нижчого рівня і одержувачів бюджетних коштів на паперових та електронних носіях за формою згідно з додатком 22 до цього Порядку. (п 6.4.)

Таким чином, необхідним є встановлення факту виділення бюджетних коштів для здійснення відповідних розрахунків.

Як вбачається з листа №13-06-06/11004 від 25.06.2019 року наданого Державною казначейською службою України адвокату позивача, то розписом Державного бюджету України на 2017 рік відповідальному виконавцю бюджетної програми 1203040 «Накопичення (приріст) матеріальних цінностей державного матеріального резерву» Державному агентству резерву України передбачено асигнування спеціального фонду державного бюджету на загальну суму 630 165,07 тис. грн. Асигнування у сумі 630 165,07 грн Казначейством у 2017 році відкрито в повному обсязі.

Таким чином, згідно інформації вказаного листа, передбачені відповідачу на 2017 рік асигнування спеціального фонду державного бюджету, на момент відповіді, відкриті, а отже відповідач мав можливість виконання покладених на нього обов`язків щодо своєї діяльності з розрахунку за отриману продукцію.

В той же час, відповідач посилається на те, що асигнування йому були відкриті лише 14.07.2017 року, проте суд відзначає, що зазначена обставина не може бути покладена відповідачем в основу його тверджень про відсутність обов`язку з виконання умов Договору, з огляду на наступне.

Як зазначено відповідачем, в своїх листах до Міністерства економічного розвитку України, затримка фінансування (відкриття асигнувань) не спричинена відсутністю коштів в державному бюджеті, а спричинена відсутністю візи від заступника Міністра Бровченка Ю.П .

Таким чином, фактична обставина оплати відповідачем позивачу вартості пального згідно умов Договору з пропущенням строку на таку оплату була наявна із суб`єктивних причин, допущених посадовими особами відповідача і третьої особи у зв`язку з можливою незаконністю укладення додаткової угоди до Договору, які в подальшому не підтверджені належними доказами та спростовані судом, а тому, це свідчить про наявність порушення ланки певних дій щодо вчасної оплати відповідачем пального за Договором через неаргументовані причини затримки.

Наразі, норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання зобов`язань при фінансуванні зобов`язання за рахунок іншого суб`єкта.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зі змісту рішення від 18.10.2005 Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» відсутність коштів не виправдовує бездіяльність боржника.

Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст. 11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973 Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013 Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку ненадходження грошових коштів від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України не може вважатись відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не нівелює обов`язок відповідача оплатити поставлену позивачем продукцію. (Аналогічну правову позицію висловлено у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446 Верховного Суду України, постановах від 27.04.2015 по справі №910/19188/14).

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного Суду України, Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що строк оплати продукції (пального), наданих у відповідності до Договору настав, а відповідачем жодним чином не доведено, що затримка розрахунків спричинена саме відсутністю виділення відповідних коштів з бюджету саме з об`єктивних, а не суб`єктивних причин, які не можуть бути покладені в основу доведення підстав відсутності обов`язку відповідача нести відповідальність за порушення умов Договору.

Крім цього, відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до п. 14 та п. 16 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої до державного резерву продукції одержувач сплачує постачальнику (виготовлювачу) пеню із суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Як передбачено преамбулою вказаного закону він визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері.

Державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України (далі - система державного резерву). (ст. 4 Закону).

Поставка матеріальних цінностей до державного резерву - закупівля та (або) відвантаження (доставка) матеріальних цінностей на підприємства, в установи і організації для їх зберігання (ст. 2 вказаного Закону України).

Таким чином, відповідальність, передбачена ст. 14 зазначеного закону, за несвоєчасну сплату вартості поставленої до державного резерву продукції, в даному випадку пального, може бути покладена лише на підприємства, установи і організації, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Оскільки відповідач в даній справі входять до вказаної системи державного резерву України, тому застосування положень п. 14 ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» до Державного агентства резерву України є правомірним та обґрунтованим.

Як роз`яснено в абзацах 3, 4 пункту 2.1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову про (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства. Суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до положень частини 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, з огляду на викладене та враховуючи вказані норми закону та те, що розмір штрафних санкцій, який покладається на відповідача визначений законом, у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати грошового зобов`язання за Договором на строк 130 календарних днів (з 10.04.2017 року по 17.08.2017 року), останній несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу що діяла в період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд дійшов висновку, що її розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі, а саме на суму у розмірі 7 213 285,49 грн.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок інфляційний втрат та 3% річних за період прострочення з 10.04.2017 по 17.08.2017 суд встановив, що сума інфляційних повинна розраховуватись наступним чином, а саме за період з 10.04.2017 по 14.08.2017 сума боргу становила 81 387 090,00 грн, а тому інфляційні втрати за цей період становлять 3 300 068,57 грн, а за період з 15.08.2017 по 17.08.2017 сума боргу складала 6 480 090,00 грн і інфляційна складова містить мінусову позначку та складає суму в розмірі - 6 480.09 грн, а тому загальна сума інфляційних втрат складає 3 293 588,48 грн.

Щодо 3% річних, то за період з 10.04.2017 по 14.08.2017 (127 днів) нарахованих на суму боргу в розмірі 81 387 090,00 грн, сума 3% річних становить 849 547,43 грн, а за період з 15.08.2017 по 17.08.2017 (3 дні), нараховані на суму боргу в розмірі 6 480 090,00 грн, сума 3% річних становить 1 597,83 грн, що в загальному підрахунку складає 851 145,26 грн.

Тому, з урахуванням проведених судом розрахунків, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме на суму інфляційних втрат в розмірі 3 293 588,48 грн та суму 3% річних в розмірі 851 145,26 грн

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази у справі в їх сукупності та законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" та стягнення з Державного агентства резерву України суми пені у розмірі 7 213 285,49 грн, суми 3% річних у розмірі 851 145,26 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 293 588,48 грн.

Судовий збір, у розмірі 170 370,29 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта судових витрат позивача зі сплати судового збору у розмірі 217,03 грн у зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (04080, м. Київ, вул. Юрківська, буд. 28, офіс 3, ідентифікаційний код 37037544) пеню у розмірі 7 213 285,49 грн (сім мільйонів двісті тринадцять тисяч двісті вісімдесят п`ять 49 копійок), 3% річних у розмірі 851 145,26 грн (вісімсот п`ятдесят одна тисяча сто сорок п`ять 26 копійок), інфляційні втрати у розмірі 3 293 588,48 грн (три мільйони двісті дев`яносто три тисячі п`ятсот вісімдесят вісім 48 копійок) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 170 370,29 грн (сто сімдесят тисяч триста сімдесят 29 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 217,03 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна".

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.08.2019 року.

Суддя С.М. Морозов