Рішення № 83536764, 30.07.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.07.2019 Справа № 905/706/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.,

секретар судового засідання Корецька А.П.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Фізичної особи-підприємця Богініч Олени Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача: Маріупольської міської ради (87555, м. Маріуполь, пр. Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448)

про: 1) скасування п.1 рішення Маріупольської міської ради "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В." №7/40-3758 від 21.03.2019р.; 2) визнання поновленим договору оренди земельної ділянки по вул. Маміна- Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В. від 26.02.2007 року в редакції, яка викладена позивачем

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець Богініч Олена Вікторівна звернулася до господарського суду з позовом до відповідача Маріупольської міської ради про 1) скасування п.1 рішення Маріупольської міської ради "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В." №7/40-3758 від 21.03.2019р.; 2) визнання поновленим договору оренди земельної ділянки по вул. Маміна- Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В. від 26.02.2007 року в редакції, яка викладена позивачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ФОП Богініч Олена Вікторівна користувалася земельною ділянкою за адресою вул. Маміна-Сибиряка, м. Маріуполь (кадастровий номер 1412300000:03:0014:0272 ) за договором від 26.02.2007, строком на 10 років. Після звернення ФОП Богініч О.В. до відповідача із заявою від 07.11.2016 року щодо поновлення строку оренди землі, міська рада 21.03.2019 року прийняла рішення №7/40-3758 про відмову у поновленні строку оренди земельної ділянки, тобто більше ніж через 2 роки після звернення позивача. Проте весь цей час позивач продовжувала користуватися земельною ділянкою та вносити орендну плату за таке користування.

У відзиві на позовну заяву від 05.07.2019 № 4568/2019 відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що позивач не виконав всі вимоги ч.ч. 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», та п. 3.2. договору, а саме позивачем було порушено строк подання листа повідомлення, та до нього не було додано проект додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки.

Представники сторін в судове засідання 30.07.2019 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Частиною 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив.

На підставі рішення Маріупольської міської ради від 28.11.2006 року №5/7-1013 було затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки та надано в оренду приватному підприємцю Богініч Олені Вікторівні земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови площею 0,0240 га, кадастровий номер 1412300000:03:0014:0272 в оренду строком на 10 років для спеціалізованої роздрібної торгівлі квітами по вул. Маміна-Сибиряка, 47 в Іллічівському (після перейменування - Кальміуському) районі, м. Маріуполь (а.с.19).

26.02.2007 між фізичною особою підприємцем Богініч О.В. та Маріупольською міською радою Донецької області був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Скоробагатько О.В., зареєстровано в реєстрі за №480 (далі - Договір).

Згідно пунктів 1.1, 2.1, 5.1 Договору, Маріупольська міська рада надала, а ФОП Богініч О.В. прийняла в строкове платне користування земельну ділянку по вул. Маміна-Сибиряка, 47 в Іллічівському ( після перейменування - Кальміуському) районі, м. Маріуполь , площею 0,0240 га, для спеціалізованої роздрібної торгівлі квітами (встановлення торгового павільйону з реалізації квітів).

Відповідно до п. 3.1.Договору, його укладено терміном на 10 років (до 28.11.2016).

За змістом п.3.2. договору, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.

Відповідно до п.9.2.6 орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до мети та цільового призначення, визначених у договорі, з дотриманням режиму використання земель.

Відповідно до п.9.3.1.1. договору правом орендодавця є вимога використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Згідно п. 9.2.7. договору орендар зобов`язаний звернутися до орендодавця за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди з письмовою заявою про поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.

За змістом п.11.1, 11.2. договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Договір набуває чинності на підставі статті 18 Закону України «Про оренду землі» після його підписання Сторонами та державної реєстрації у Маріупольському міському відділі ДРФ ДП «ЦДЗК» (п.13.2 Договору).

Договір підписано ФОП Богініч О.В. та уповноваженою особою Маріупольської міської ради.

06.03.2007 року Договір було зареєстровано у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» за №04.07.162.00102.(далі - договір) (а.с.20-22).

07.11.2016 у зв`язку із закінченням терміну дії Договору оренди позивач, через свого представника за довіреністю ОСОБА_1 звернулась до Центру надання адміністративних послуг із заявою про подовження оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки.

Разом із заявою від 07.11.2016, згідно опису вхідного пакету документів на отримання адміністративної послуги - Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому порядку, позивачем було надано: паспорт представника суб`єкта звернення, відомості з ЄДРПОУ та копії документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою рішення Маріупольської міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду, договір оренди земельної ділянки, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.28).

Листом від 30.11.2016 №031-765/11 Управління земельних відносин Маріупольської міської ради повідомило позивача, що вищезазначена заява знаходиться на розгляді в управлінні земельних відносин Маріупольської міської ради та про прийняте рішення позивача буде проінформовано Центром надання адміністративних послуг.

За результатами розгляду заяви позивача, Маріупольською міською радою прийнято рішення №7/40-3758 від 21.03.2019 «Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста фізичній особі - підприємцю Богініч О.В.», згідно з п. 1 якого відмовлено фізичній особі-підприємцю Богініч Олені Вікторівні у поновленні строку оренди земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови міської ради) (кадастровий номер 1412300000:03:014:0272 ) площею 0,0240 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для спеціалізованої роздрібної торгівлі квітами) в Кальміуському районі міста.

В обґрунтування даного рішення зазначено, що згідно зауваження до проекту рішення Кальміуської районної адміністрації міської ради від 17.01.2019 №46/1910, запитувана земельна ділянка надається для спеціалізованої роздрібної торгівлі квітами. Однак, за даною адресою розміщується заклад громадського харчування (бар), що є нецільовим використанням земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які свідчать про зміну цільового використання позивачем орендованої земельної ділянки.

Крім того, ні спірне рішення Маріупольської міської ради, ні відзив Відповідача не містять жодного належного правового обґрунтування того, що зміна виду підприємницької діяльності позивача з торгівлі квітами на торгівлю громадським харчуванням змінює цільове використання цієї земельної ділянки та є безумовною підставою для відмови Орендарю в продовженні терміну дії Договору оренди.

Судом встановлено, що з моменту звернення до відповідача з заявою про поновлення строку оренди земельної ділянки до моменту звернення до суду, позивач продовжує користуватися спірною земельною ділянкою та своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за користування, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень за кожен місяць з січня 2016 по квітень 2019 року ( а.с.47-84). Матеріали справи не містять доказів наявності заборгованості чи несвоєчасного внесення відповідних платежів орендарем.

Крім того, на орендованій земельній ділянці знаходиться належний позивачу на праві власності об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля (торгівельний павільйон) загальною площею 136,9кв.м., що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане Маріупольською міською радою від 29.12.2011 року на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26.12.2011 року №ДЦ 14311113065, та технічним паспортом МКП «Маріпольське бюро технічної інвентаризації від 05.12.2011 року (а.с.30-31).

Отже, вважаючи рішення Маріупольської міської ради №7/40-3758 від 21.03.2019 необґрунтованим, незаконним та таким, що порушує право на оренду земельної ділянки, ФОП Богініч О.В. звернулася до господарського суду Донецької області з вказаним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з наступного.

Правовідносини щодо оренди земельних ділянок, які виникли між позивачем та відповідачем, регулюються насамперед Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.

За приписами ст.ст. 2, 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом ст.116 вказаного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.12 Земельного Кодексу України, до виключних повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Частиною 1 ст.124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтями 13, 30 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни істотних умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, зокрема, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як свідчать матеріали справи, 26.02.2007 між сторонами був укладений договір оренди землі, розташованої за адресою: вул. Маміна-Сибиряка, 47 м. Маріуполь, терміном на 10 років до 28.11.2016 року.

В п.3.2. укладеного між Сторонами Договору оренди були передбачені умови щодо переважного права орендаря на поновлення терміну дії договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, шляхом письмового повідомлення орендодавця про намір поновлення терміну дії договору, не пізніше, ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення (листа-повідомлення) орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому, необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається.

Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у «мовчазній згоді».

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України «Про оренду землі», і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України «Про оренду землі». При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1-5 і частині 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», не пов`язані одна з іншою.

Судом встановлено, що 07.11.2016 ФОП Богініч О.В. звернулася до Центру надання адміністративних послуг через свого представника за довіреністю із заявою про продовження права оренди землі.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач зазначив, що позивачем було порушено двомісячний строк подання листа повідомлення передбачений п. 3.2. Договору та ч.ч. 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Так, Рішенням Маріупольської міської ради від 28.11.2006 року №5/7-1013 було затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки та надано в оренду приватному підприємцю Богініч Олені Вікторівні спірну земельну ділянку.

26.02.2007 між фізичною особою підприємцем Богініч О.В. та Маріупольською міською радою був укладений Договір оренди цієї земельної ділянки.

Відповідно до п. 3.1.Договору, його укладено терміном на 10 років (до 28.11.2016).

За змістом п.3.2. Договору, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає.

Відповідач вважає, що Договір оренди №480 набув чинності 28.11.2006 та орендар мав звернутися до орендодавця до 28.09.2016.

За висновками відповідача, звернувшись до Центру надання адміністративних послуг 07.11.2016 із заявою про продовження права оренди землі позивач порушив умови Договору та Закону України «Про оренду землі», що є підставою для відмови у поновленні спірного Договору.

Проте, вказані доводи відповідача є помилковими, такими, що не ґрунтуються на нормах права з огляду на наступне.

Суд виходить з того, що строк дії договору оренди земельної ділянки починається після набрання таким договором чинності, а не з моменту його укладення. За змістом статей 18 та 20 Закону України «Про оренду землі», які підлягають застосуванню до договору оренди земельної ділянки згідно з вимогами статті 792 ЦК України, укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації та набирає чинності після такої реєстрації.

Згідно до п.13.2 Договору, він набуває чинності на підставі статті 18 Закону України «Про оренду землі» після його підписання Сторонами та державної реєстрації у Маріупольському міському відділі ДРФ ДП «ЦДЗК».

Як встановлено у судовому засіданні, Договір було зареєстровано у Маріупольському міському відділі Донецької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 06.03.2007 року.

Набранням договором чинності є момент у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір як підстава виникнення правовідносин, виражена (оформлена) у письмовій формі, в якій зафіксовані умови договору, породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні цього договору.

Тому, у відповідності до 3.1 Договору та приписів Закону України «Про оренду землі», десятирічний строк оренди мав закінчитися 05.03.2017.

Отже, звернувшись до Центру надання адміністративних послуг 07.11.2016 із заявою про продовження права оренди землі позивач діяв відповідно до умови Договору та Закону України «Про оренду землі».

Також, судом встановлено, що позивач протягом строку дії договору оренди, а також, після закінчення строку його дії, продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачував орендну плату за неї. Відповідачем факт продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору не спростовано.

Суд зауважує, що з огляду на факт відсутності заперечення Маріупольської міської ради протягом одного місяця від дати звернення орендаря із заявою про поновлення договору оренди землі, слідує, що орендодавець не скористався, передбаченим в п.4-5 ст.33 Закону України «Про оренду землі», правом на узгодження з орендарем умов договору, як-то строк оренди землі.

Також, відповідачем суду не надано доказів направлення заперечення у поновленні договору оренди землі протягом строку, встановленого ч.6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Таким чином, суд встановив, що відповідач не скористався передбаченим п.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» правом на заперечення у поновленні договору оренди землі протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі, що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч.6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», на той самий строк і на тих самих умовах.

Отже, враховуючи наявність волевиявлення позивача щодо продовження строку дії договору оренди, яке було ним висловлено в зазначеному вище зверненні, продовження фактичного користування земельною ділянкою, сплати за користування нею орендної плати, та відсутністю жодних обґрунтованих заперечень відповідача щодо поновлення договору оренди, суд приходить до висновку про наявність підстав для поновлення строку дії договору оренди на той самий строк.

При цьому, викладене у відзиві твердження відповідача, щодо не додання до листа повідомлення проекту додаткової угоди договору оренди землі передбачених ч. 3 ст. 33 Закону свідчить про недотримання позивачем вимог Закону щодо реалізації права на поновлення договору оренди, судом відхиляються з огляду на наступне.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги»: 1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону; 3) суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Аналогічна норма закріплена у ст. 10 Закону України «Про адміністративні послуги», в якій встановлено, що граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом. У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.

Статтею 12 Закону України «Про адміністративні послуги» передбачено, що Центр надання адміністративних послуг - це постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, що зазначений у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг.

Постановою Кабінету міністрів України від 30 січня 2013 року № 44 «Про затвердження вимог до підготовки технологічної картки адміністративної послуги» відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про адміністративні послуги» затверджено вимоги до підготовки технологічної картки адміністративної послуги згідно з додатком.

Згідно п. 1 цієї постанови Технологічна картка адміністративної послуги (далі - технологічна картка), що містить інформацію про порядок надання адміністративної послуги суб`єктом надання такої послуги, затверджується зазначеним суб`єктом для кожної адміністративної послуги, яку він надає. Пункт 4 цієї ж постанови передбачає, що інформація, що міститься в технологічній картці, повинна відповідати нормативно - правовим актам, які встановлюють порядок, строк та умови надання відповідної адміністративної послуги.

З метою виконання Закону України «Про адміністративні послуги» 31.08.2016 у м.Маріуполь відкрито Центр надання адміністративних послуг. Згідно з рішенням Маріупольської міської ради №7/17-1366 від 19.04.2017 затверджено 187 адміністративні послуги, які надаються вказаним Центром.

Зокрема, пунктом 27 додатку до рішення Ради №7/17-1366 передбачено надання адміністративної послуги «Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку». Суб`єкт надання цієї послуги - управління земельних ресурсів Маріупольської міської ради.

Згідно типового бланку Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради, для отримання адміністративної послуги «Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку», суб`єкт звернення має надати:

1. копії документів (для юридичних осіб): свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; статут; довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

2. копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна згідно діючого законодавства (за наявності);

3. копії документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою:

- рішення Маріупольської міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду;

- договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у встановленому законом порядку;

- витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

07.11.2016 на виконання п.3.2 Договору оренди позивач звернувся до відповідача через Центр надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради із заявою на отримання адміністративної послуги «Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку» долучивши до неї копії документів передбачених Центром, що підтверджується описом вхідного пакету документів №03-27-0449 від 07.11.2016.

Суд звертає увагу, що вимогами Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради для отримання адміністративної послуги «Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку» встановлений виключний перелік документів, який має надати орендар у цьому випадку. Серед таких документів значиться саме копія договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку, а не проект додаткової угоди.

Таким чином, неподання позивачем до заяви про поновлення договору додаткової угоди в даному випадку обумовлена тим, що самим відповідачем встановлені організаційні обмеження з прийняття до розгляду звернень суб`єктів (фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб) з питань продовження терміну оренди земельної ділянки.

Так, додатком №1 до рішення Маріупольської міської ради №7/4-50 «Про затвердження переліку адміністративних послуг, які надаються через Центр адміністративних послуг «Діалог» міської ради та територіальні відділи «Південний» та «Лівобережний», а саме п. 27 передбачено, що до цього переліку входить також рішення міської ради про подовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку на сайті http://marsovet.org.ua/.

В свою чергу, у описі вхідного пакету документів на отримання адміністративної послуги рішення міської ради додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, як окремий документ, що подається до пакету документів на подовження договору оренди земельної ділянки, не передбачена. Проект додаткової угоди про подовження договору оренди земельної ділянки затвердженого зразка видається заявнику для підписання Маріупольською міською радою лише після прийняття відповідного рішення міською радою.

В інформаційній картці адміністративної послуги «Рішення міської ради про подовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку» також не зазначено про необхідність суб`єкту звернення подавати проект додаткової угоди до договору.

З іншого боку, відсутність окремого документа у вигляді додаткової угоди не виключає оцінки судом, як належної з боку позивача до Маріупольської міської ради, пропозиції продовжити договір на той саме строк, яка в розумінні ст.ст. 207, 208, 641, 654 Цивільного кодексу України є належною офертою, викладеній у письмовій формі, як і власне договір оренди.

Виконуючи ці вимоги Центру надання адміністративних послуг, позивач до заяви-повідомлення додав копію Договору оренди від 26.02.2007, термін якого підлягав продовженню на той самий термін та на тих самих умовах, які передбачені вказаним Договором.

У встановлений статтею 33 Закону України «Про оренду землі» місячний термін Маріупольська міська рада заяву орендаря №03-27-0449 від 07.11.2016 не розглянула та не прийняла відповідного рішення за наслідками розгляду цієї заяви.

Проте, більш ніж через 2 роки після звернення, Маріупольська міська рада прийняла рішення №7/40-3758 від 21.03.2019, яким відмовила у поновленні строку оренди земельної ділянки позивачу.

В той же час, позивач продовжував та продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та сплачувати орендну плату, підприємець сплачує орендну плату у повному обсязі та своєчасно.

Отже, після закінчення строку дії договору позивач продовжує сплачувати, а відповідач без заперечень приймає орендну плату. В свою чергу відповідач доводи позивача в цій частині не спростував, та не надав належних і допустимих доказів які свідчать про відмову орендаря в користування земельною ділянкою чи наявності у позивача заборгованості з орендної плати.

До того ж, орендар за відсутності у місячний строк після закінчення строку договору повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, мав законні підстави вважати, що договір оренди землі було поновлено на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

При цьому, законодавець пов`язує поновлення договору оренди землі без прийняття відповідного рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі. Так, ч. 7 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено лише прийняття відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування рішення, яким визначається керівник, уповноважений на підписання договору оренди землі, а не рішення щодо укладення чи не укладення договору оренди земельної ділянки.

Такий висновок повністю узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображена у рішенні по справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch V. TheUnitedKingdom) від 24 червня 2003 року. Як вбачається з цього рішення заявнику у справі теж не було продовжено договір оренди земельної ділянки після закінчення строку його дії, не дивлячись на те, що договір таке право передбачав, порушень зобов`язань з боку заявника допущено не було. Національні суди не захистили право заявника. У рішенні наголошується, що «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Виходячи зі змісту пунктів 32-35 цього рішення, майном у значенні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції».

За обставинами справи «Стретч проти Сполученого Королівства» вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 24.06.2003 відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов`язання, взяті ним на себе у зв`язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» в якій він постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідних рішень Європейського суду з прав людини при вирішенні спорів, які виникають з оскарження правомірності набуття особою права оренди майна державної або комунальної власності (в тому числі оренди землі), обумовлене у даній справі ще з огляду на таке. За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ст. 792 Цивільного кодексу України). Отже, за договором найму в особи виникають майнові права - права володіння та користування майном протягом певного строку.

У частині 1 статті 190 Цивільного кодексу України зазначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, а положення Глави 23 «Загальні положення про власність» і Глави 29 «Захист права власності» передбачають поняття та правові механізми захисту права власності на майно у наведеному значенні.

З аналізу вказаних положень Цивільного кодексу України вбачається, що майном є, в тому числі, і майнові права (наприклад, право користування майном - оренда), а відтак, від неправомірних посягань національним законодавством охороняється право власності не лише на саму річ, як об`єкт матеріального світу, а й на майнові права, які полягають, зокрема, у володінні та користуванні даною річчю.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Мелахер та інші проти Австрії» від 19.12.1998 , «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 , «Прессос Компанія Нав`єра Є.А.» та інші проти Бельгії» від 28.10.1995 , «Пайн Велі Девелопмент Лтд.» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування»/«законні сподівання» особи.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999 , заява№311107/96, п.54).

Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, встановив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі», добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Отже, оскаржуваним рішенням Маріупольської міської ради, яким було відмовлено позивачу у поновленні строку оренди земельної ділянки відповідач порушив майнові права позивача, і ці права підлягають захисту в порядку ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст. 16 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що відповідач ухилився від прийняття рішення у встановлений законодавством термін за наслідками розгляду заяви орендаря про подовження договору оренди земельної ділянки, та приймаючи до уваги, що позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, фактично, договір оренди землі є поновленим.

За приписами ч.3 ст.653 ЦК України у разі, зокрема, зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов`язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із заявою про поновлення договору, орендодавець, не надавши своєчасної відповіді, порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже, і на укладення додаткової угоди до договору, на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором від 26.02.2007 року.

Суд зауважує, що згідно зі ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»(розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

За приписами ст.152 Земельного Кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Таким чином, прийняте Маріупольською міською радою рішення №7/40-3758 від 21.03.2019, порушує приписи ст.33 Закону України «Про оренду землі», у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню.

Проте, друга вимога позивача підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Дійсно, всі обставини справи, зокрема відсутність заперечень з боку відповідача щодо користування ФОП Богініч О.В. земельною ділянкою впродовж більше ніж 2 роки та встановлений судом факт порушення відповідачем строку розгляду поданої позивачем заяви про поновлення строку договору оренди свідчать про доведеність вимоги щодо визнання поновленим договору оренди від 26.02.2007 року.

Разом з цим, наведені умови договору оренди в позовній заяві відрізняються від первісного змісту договору (зокрема, в запропонованій редакції змінено додано п 4.6 іншого змісту, вилучені два пункти з 4 (четвертого) розділу, змінено 6 (шостий) розділ, змінено п. 8.1, до 9 (дев`ятого) розділу додані пункти, до 11 (одинадцятого) розділу додані пункти, додано 13 (тринадцятий) розділ, тощо).

Отже, суд дійшов про можливість задоволення позовної вимоги про визнання поновленим договору, тільки в розумінні ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», тобто на тих самих умовах і на той самий строк (без затвердження нової редакції договору оренди, що викладена у прохальній частині позовної зави).

Нова редакція договору оренди, може бути викладена сторонами, поза межами даного спору, з застосуванням відповідних положень чинного законодавства.

З урахуванням норм ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 42, 73, 86, 129, 165, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Богініч Олени Вікторівни до Маріупольської міської ради про: 1) скасування п.1 рішення Маріупольської міської ради "Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул . Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В." №7/40-3758 від 21.03.2019; 2) визнання поновленим договору оренди земельної ділянки по вул. Маміна- Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В. від 26.02.2007 року в редакції, яка викладена позивачем - задовольнити частково.

Скасувати п.1 рішення Маріупольської міської ради №7/40-3758 від 21.03.2019 «Про поновлення строку оренди земельної ділянки по вул . Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя фізичній особі-підприємцю Богініч О.В . ».

Визнати поновленим договір оренди земельної ділянки по вул. Маміна-Сибіряка, 47 в Кальміуському районі міста Маріуполя , укладений між Маріупольською міською радою та фізичною особою-підприємцем Богініч О.В від 26.02.2007 року.

Стягнути з Маріупольської міської ради Донецької області на користь фізичної особи підприємця Богініч Олени Вікторівни витрати по сплаті судового збору в сумі 3842,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 30.07.2019 підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.08.2019.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач (стягувач): Фізична особа-підприємець Богініч Олена Вікторівна ( АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1).

Відповідач (боржник): Маріупольської міської ради (87555, м. Маріуполь, пр. Миру, 70, код ЄДРПОУ 33852448).

Суддя О.М. Сковородіна