Рішення № 83531390, 03.07.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8217/19

пр. № 2/759/4652/19

03 липня 2019 року Святошинський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - П`ятничук І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Винарчук М.А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку « Фортуна 6» про визнання права користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ :

02.05.2019 р. позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку « Фортуна 6» в якому просила суд визнати за нею та її донькою ОСОБА_2 право користування житловою кімнатою АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Святошинського районного суду м.Києва від 13 травня 2019 р. відкрито провадження по справі.

Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 05 червня 2019 р. закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні 03 липня 2019 р. позивачем заявлено клопотання про залишення без розгляду заявлених нею позових вимог в частині вимог щодо визнання за її донькою ОСОБА_2 права користування житловою кімнатою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 03 липня 2019 р. заява про залишення заявлених ОСОБА_1 позових вимог в частині вимог щодо визнання за її донькою ОСОБА_2 права користування житловою кімнатою АДРЕСА_1 , задоволена, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вимог щодо визнання за її донькою ОСОБА_2 права користування житловою кімнатою АДРЕСА_1 залишено без розгляду.

Як вбачається з поданої до суду позовної заяви заявлені позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що з грудня 2008 р. вона заселилась до своєї тітки ОСОБА_3 до житлового приміщення в АДРЕСА_1 де остання займала дві кімнати під номером 3-4, на час вселення вказаний будинок мав статус гуртожитку та був закріплений на праві повного господарського відання за ДП «Електронмаш». В подальшому відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради №1605 від 12.09.2012 р. «Про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж даний гуртожиток було передано до комунальної власності територіальної громади м.Києва». В подальшому, 15.11.2012 р. Розпорядженням Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації «Про закріплення житлового фонду, що переданий до сфери управління Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації» вказаний будинок на праві повного господарського відання закріплений за КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м.Києва», а в 2017 р. до ОСББ «Фортуна». Як вказує позивач, з 2008 р. вона проживала спільно з тіткою, вели спільне господарство, разом оплачували витрати на утримання вказаних кімнат, зробили в кімнатах ремонт, в подальшому ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 померла. Її похованням займалась виключно вона, оскільки інших родичів остання не має. Зазначає, що на неодноразові вимоги та прохання як ОСОБА_3 так і її особисто що реєстрації її за місцем фактичного постійного проживання в кімнатах АДРЕСА_1 неодноразово отримували формальні відмови. Враховуючи наведене просила заявлені позовні вимоги задовольнити.

Позивач в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити, вказувала, що за весь час проживання у квартирі сплачує за комунальні послуги, проводить оплату за газ та воду, однак оформити право користування вказаними кімнатами не має можливості, зазначала, що іншого житла немає, працює вчителем в школі № 196 м.Києва.

Представник відповідача ОСББ «Фортуна 6» в судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином. До суду направив листа, у якому просив справу розглядати без його участі, щодо ухваленого рішення поклався на розсуд суду та вимоги Закону.

Заслухавши пояснення позивача, пояснення свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради №1605 від 12.09.2012 р. «Про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж даний гуртожиток було передано до комунальної власності територіальної громади м.Києва».

В подальшому, 15.11.2012 р. Розпорядженням Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації «Про закріплення житлового фонду, що переданий до сфери управління Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації» вказаний будинок на праві повного господарського відання закріплений за КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м.Києва».

Відповідно до розпорядження №325 від 27 червня 2017 р. Розпорядженням Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації « Про передачу житлового будинку АДРЕСА_1 на баланс об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фортуна - 6» на баланс ОСББ «Фортуна - 6» передано житловий будинок АДРЕСА_1 , за винятком нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва, загальною площею 285 кв.м., згідно з додатком.

Відповідно до акту про фактичне проживання осіб встановлено, що ОСОБА_1 фактично проживає в кімнатах АДРЕСА_1 з 2008 р. та сплачує комунальні послуги за даною адресою з 2008 р. по теперішній час.

Згідно до довідки ОСББ «Фортуна 6» від 22.04.2019 р. вбачається, що ОСОБА_3 була зареєстрована в кімнатах АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки РСББ «Фортуна - 6» від 26.02.2019 р. ОСОБА_1 дійсно проживає в кімнатах АДРЕСА_1 та сплачує комунальні послуги за вказані кімнати з 2008 р. і по теперішній час.

18.04.2019 р. на ім`я позивача від ОСББ «Фортуна 6» видано попередження щодо звільнення житла кімнат АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно наданих суду квитанцій позивачем проводиться оплата комунальних послуг за кімнати АДРЕСА_1 та сплачує комунальні послуги за вказані кімнати з 2008 р. і по теперішній час.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами Житлового кодексу України.

Так, стаття 9 ЖК України визначає, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Житлового кодексу УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно з ч. 2 ст. 64 ЖК України, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вказували суду на наступні обставини.

Свідок ОСОБА_4 вказувала суду на те, що добре знає позивача оскільки товаришує з нею останні десять років, часто бувала у неї в гостях кімнатах АДРЕСА_1 , де вона проживала разом з тіткою ОСОБА_3 , знає, що остання завжди бажала прописати позивача разом з собою, оскільки у них були дуже добрі відносини що позивач робила ремонти в даних кімнатах та вчиняла всі необхідні дії для підтримання даних кімнат у відповідному доброму стані, коли в 2011 р. тітка померла, саме позивач займалась її похованням.

Свідок ОСОБА_5 вказував суду на те, що є сусідом позивача, також проживає в АДРЕСА_1 , добре знав ОСОБА_3 яка мешкала в його будинку і знає позивача яка останні десять років також живе в їх будинку.

Як вказано в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Римської Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, кожна людина має право на повагу до її житла. Цим правом закріплена недоторканість житла, яка проголошена також ст. 30 Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.

Ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 310 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на місце проживання.

Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Встановлено, що позивач з згоди наймача ОСОБА_3 була вселена до відповідних кімнат гуртожитку та впродовж останніх десяти років проживає в даному приміщенні, відкрито користується ним.

Частинами 1, 3, 4 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Як встановлено в судовому засіданні позивач з 2008 р. постійно проживає в кімнатах АДРЕСА_1 , а тому є доцільним визнання за нею права користування вказаними житловими кімнатами, шляхом задоволення заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку « Фортуна 6» про визнання права користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування житловою кімнатою АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І.В.П`ятничук

Сторони :

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою м.Козятин Вінницької області, прож. АДРЕСА_1

Відповідач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Фортуна -6», м.Київ вул.Кільцева дорога 6.