Рішення № 83527795, 23.07.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/14955/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Гончарука В.П.

з секретарем Гриценко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Просить суд розірвати шлюб між сторонами та визначити місце проживання спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком.

Свої вимоги мотивував тим, що сторони з 16 грудня 2015 року знаходилися у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають малолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюбне життя не складається, кожен має протилежні погляди на життя, у зв`язку з чим сторони розуміють, що подальше спільне життя однією сім`єю не можливе. Крім того, зазначає, що місце проживання спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно визначити за батьком, оскільки останній турбується за виховання та догляд дитини та неяким чином не буде перешкоджати спілкуванню та вихованню спільної доньки матір`ю.

Позивач в судове засідання не з`явилася, але надала до суду заяву в якій просила слухати справу в її відсутність та наполягала на задоволенні позову.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, але надав до суду заяву в якій просив слухати справу в його відсутність та наполягав на задоволенні позову в частині розірвання шлюбу, щодо вимоги про визначення місця проживання дитини заперечував в повному обсязі.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися хоча повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи. Причини неявки в судове засідання не відомі.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положення цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Сторони перебувають в шлюбі, зареєстрованому 16 грудня 2015 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 3359. (а.с.6).

Від шлюбу мають малолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .(а.с. 5)

Шлюбні відносини припинені через постійні сварки, втрату взаємопорозуміння та поваги, на підставі цього виникнення неприязних відносин. Сторони спільно не проживають, не господарюють. Сім`я фактично розпалася і надалі спільне проживання і збереження сім`ї неможливо.

У відповідності зі ст. 112 ч.2 Сімейного Кодексу суд постановляє рішення про розірвання шлюбу , якщо буде встановлено, що подальше спільне життя чоловіка і жінки і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали не можливим, оскільки тривалий час сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, поновлювати сімейно-шлюбні відносини наміру не мають, тому позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визначення місця проживання спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком.

Таким чином, виходячи з наявних матеріалів справи та досліджених судом письмових доказів суд приходить до наступного.

Згідно із ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За ч. ч. 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

При цьому згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

За нормами статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У своїй постанові від 16 січня 2019 року по справі № 487/2480/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду визначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 передбачено, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини та інші обставини, що мають істотне значення. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах найкращим інтересам дитини відповідатиме постійне проживання дитини разом із матір`ю за місцем проживання якої створено всі умови для гармонійного розвитку дитини.

Крім того, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що спільна дитина за місцем свого проживання разом з матір`ю обмежена належного ставлення та виховання зі сторони матері, відсутні житлово-побутові умови проживання дитини та неналежне виконання зі сторони матері своїх батьківських обов`язків.

У звязку з чим, примусове передання дитини на постійне проживання із батьком, з яким у дитини станом на час розгляду справи відсутній постійний емоційний, сімейний зв`язок та до якого дитина не відчуває такої сильної прихильності, вочевидь не відповідатиме інтересам дитини.

Крім того, примусове передання дитини на постійне проживання із батьком на думку суду може призвести до необхідності зміни соціального оточення дитини, що порушить стабільність життя дитини.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір немайнового характеру на користь позивача в сумі 704 грн. 80 коп.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 7, 110, 112, 141, 150, 155, 160, 161 Сімейного кодексу України, Конвенцією про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) зареєстрований 16 грудня 2015 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 3359 - розірвати.

В решті задоволення позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: