Рішення № 83525350, 29.07.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 липня 2019 р. Справа № 903/391/19

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Теремно Хліб", м. Луцьк

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - зерно - продукт", с. Липляни

про визнання недійсним договору купівлі - продажу

за участю представників сторін:

від позивача: Бабінець І. А. - довіреність № 11;

від відповідача: Давидюк М. В. - довіреність № 175 від 06.02.2019;

Встановив: Позивач - Приватне акціонерне товариство "Теремно Хліб звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - зерно - продукт", в якому просить суд визнати недійсним договір купівлі - продажу ВЗПп № 0401/9218 від 04.01.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, на те, що договір зі сторони ПАТ "Теремно Хліб" підписаний ОСОБА_1 та на тексті договору кульковою ручкою дописано "В.о. голови правління". Жодних застережень на підставі чого діє від імені ПАТ "Теремно Хліб" ОСОБА_1 не зазначено. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань станом на 04.01.2016р. керівником та підписантом позивача був ОСОБА_2 , отже оспорюваний договір зі сторони позивача підписаний не уповноваженою особою.

Ухвалою суду від 27.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, із підготовчої стадії.

Ухвалою суду від 15.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав не обґрунтованості та безпідставності.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, встановив.

04.01.2016 між Публічним акціонерним товариством «Теремно Хліб» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь-Зерно-Продукт» (продавець) укладено договір купівлі-продажу ВЗП №0401/9218 відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов`язується продати покупцеві зернові та олійні культури, шрот в асортименті, кормосуміш в асортименті, складники для виробництва кормосуміші, крупу в асортименті, борошно в асортименті, сіль в асортименті, макаронні, цукор, мішкотара, мінеральні добрива та інший товар, згідно накладних та специфікацій на кожну конкретну партію товару, які є невід`ємними частинами договору.

Відповідно до п. 1.2, 1.3, 1.4 договору, визначено що покупець зобов`язується прийняти певний товар та своєчасно оплатити його в порядку та на умовах, передбачених даним договором. Кількість товару, ціна умови продажу товару обумовлюється сторонами в договорі, в накладних, в специфікаціях на кожну партію товару, які є невід`ємними частинами договору. Продавець засвідчує відсутність претензій третіх осіб на товар, а також те, що на момент передачі він не знаходиться під жодним обтяженням.

Пунктами 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2 договору встановлено, що одиницею виміру товару є одна тонна або штука, про що зазначається у накладній та специфікації на конкретну партію товару. Кількість товару, що передається у власність покупця в кожній конкретній партії вказується в накладних та в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору. Загальна кількість товару, що передається у власність покупця за даним договором становить суму всіх накладних по кількості та підтверджується ними. Вартість однієї одиниці товару на кожну конкретну партію товару вказана в накладних та специфікаціях. Вартість однієї одиниці товару може бути змінена продавцем в односторонньому порядку. Загальна вартість товару, що передається у власність покупця за договором становить суму всіх накладних по вартості.

Згідно пунктів 3.6, 3.7 договору сторони визначили, що оплата товару проводиться за прийняту фізичну або залікову вагу (для зернових та олійних культур). При здійсненні оплати покупець зобов`язується вказати у платіжному дорученні дату та номер даного договору, або номер рахунку виставленого продавцем, згідно якого здійснюється оплата. У разі порушення покупцем грошових зобов`язань за договором, продавець незалежно від вказаного покупцем призначення платежу, має право самостійно зарахувати отриманий платіж в рахунок оплати простроченої заборгованості.

Пунктом 4.6 договору встановлено, що передача кожній партій товару підтверджується оригіналами наступних документів відповідно на кожну партію товару:

-рахунки на оплату;

-видаткова накладна на відповідну кількість товару, виписану на ім`я покупця;

-податкова накладна на відповідну вартість поставленого товару, заповнена у відповідності до діючого податкового законодавства України;

-документ, що підтверджує якість (склад) товару.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2016 чи до його розірвання у випадках та в порядку, передбачених договором або чинним законодавством України, але в будь-якому випадку по повне виконання сторонами своїх зобов`язань.(п. 9.1 договору).

Договір купівлі- продажу ВЗПп №0401/9218 від 04.01.2016 та протокол розбіжностей від 04.01.2016 підписаний та скріплений печатками зі сторони:

-продавця ТзОВ «Волинь-Зерно-Продукт» директором – С.С. ОСОБА_3 ;

-покупця ПАТ «Теремно Хліб» в.о. головою правління - В ОСОБА_4 Басюк.

Крім того, 26.09.2018 між ПАТ «Теремно Хліб» (покупцем) та ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» (продавцем) укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу ВЗПп №0401/9218, якою внесено зміни, а саме:

- в преамбулі та в тексті укладеного договору назву покупця Публічне акціонерне товариство «Теремно Хліб» в усіх відмінках замінено на Приватне акціонерне товариство «Теремно Хліб» (скорочено ПрАТ «Теремно Хліб»);

-викладено п. 3.5 договору в такій редакції: покупець зобов`язується проводити оплату вартості кожної конкретної партії товару на протязі 14 календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару.(а.с. 54)

Додаткова угода №1 від 26.09.2018 до договору купівлі-продажу ВЗПп №0401/9218 від 04.01.2016 також підписана та скріплена печатками зі сторони:

-покупця ПрАТ «Теремно-Хліб» голова правління - А.О. Тищенко;

-продавця ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» директор - С.С. Супрунюк.

Як встановлено, на виконання умов договору ВЗПп №0401/9218 від 04.01.2016 ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» здійснило ТзОВ «Теремно Хліб» поставку товару, який був прийнятий позивачем без зауважень, що підтверджується такими видатковими накладними: №16 від 12.01.2016 на суму 84 217,00 грн., №32 від 12.01.2016 на суму 83 107,50 грн., №43 від 14.01.2016 на суму 85 417,50 грн., №45 від 14.01.2016 на суму 4 595,40 грн.,№49 від 14.01.2016 на суму 84 630 грн.

Як слідує із акту звірки взаємних розрахунків за поставлений товар по договору №0401/9218 від 04.01.2016 за період з 01.01.2019 по 05.03.2019 у ПрАТ «Теремно Хліб» наявна заборгованість в сумі 2 663 113,92 грн. перед ТзОВ «Волинь-зерно-продукт», даний акт підписаний та скріплений печатками сторін договору. (а.с. 82)

Однак, позивач доводить, що договір купівлі-продажу підписаний не керівником Головою правління ОСОБА_2 , а іншою особою ОСОБА_1 , який є працівником ПрАТ «Теремно хліб», але у якого відсутні відомості про наявність у нього повноважень підписувати вищезазначені договори, а отже стверджує, що волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі щодо укладення договору купівлі-продажу ВЗПп№0401/9218 від 04.01.2016, що суперечить вимогам частини 1,3 ст.203 Цивільного кодексу України.

Відтак, позивач просить суд визнати недійсним договір-купівлі продажу ВЗПп№0401/9218 від 04.01.2016.

Надаючи правову оцінку доводам позивача та відповідача, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, при цьому виходив із наступного.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договорам, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем у поданому позові обставин належить до предмету доказування у даній справі.

Частинами 1, 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005367494 від 04.01.2016 слідує, що до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 р. – керівник.

Разом з тим, позивач доводить, що договір купівлі-продажу ВЗПп№0401/9218 від 04.01.2016, підписано в.о. голови правління ПАТ «Теремно Хліб» - В.М. Басюком з перевищенням його повноважень, а відтак договір ВЗПп№0401/9218 від 04.01.2016 підписаний неуповноваженою особою, а тому має бути визнаний недійсним.

Водночас, така позиція позивача є недоведеною зокрема, позивач не надав документи, які підтверджують відсутність повноважень у виконуючого обов`язки голови правління повноважень. Адже за загальним правилом виконуючі обов`язки тимчасово відсутнього працівника призначається для забезпечення виконання функцій з метою організації нормальної роботи підприємства. Наявність повноважень ОСОБА_1 , як керівника додатково підтверджується тією обставиною, що і договір і протокол розбіжностей скріплений мокрою печаткою товариства (оригінал договору досліджено в судовому засіданні). Доказів неправомірності розпорядження печаткою позивачем не надано.

Разом з тим, судом враховано, що відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ч. 1). Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2).

З аналізу змісту частини першої статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Відповідний висновок містять постанови Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17.

При цьому в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/1163/17 зазначено, що схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, передача транспортних засобів, зняття їх з обліку із наданням усіх необхідних документів та прийняття часткової або повної оплати за спірними договорами).

Враховуючи наведене, судом при розгляді даної справи з`ясовано, чи було в подальшому схвалено оспорюваний договір особою, від імені якої його вчинено.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що позивач в подальшому схвалив оспорюваний договір ВЗПп№0401/9218 від 04.01.2016, вчинений від його імені – в.о. головою правління Басюком В.М., а саме: 26.09.2018 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу ВЗПп №0401/9218 від 04.01.2016 про внесення змін до оспорюваного договору, яка підписана та скріплена печатками зі сторони:

-покупця ПрАТ «Теремно-Хліб» головою правління - А.О. Тищенко (згідно витягу №1005667494 від 04.01.2016р.);

-продавця ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» директором - С.С ОСОБА_5 .

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до умов договору купівлі-продажу ВЗПп№0401/9218 від 04.01.2016, (оригінал якого оглянуто в судовому засіданні 29.07.2019) сторони фактично виконали умови договору, а саме: здійснили поставку і прийняли відповідний товар, що підтверджується видатковими накладними: №16 від 12.01.2016 на суму 84 217,00 грн., №32 від 12.01.2016 на суму 83 107,50 грн., №43 від 14.01.2016 на суму 85 417,50 грн., №45 від 14.01.2016 на суму 4 595,40 грн., №49 від 14.01.2016 на суму 84 630 грн.

Разом з тим, актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019 – 05.03.2019, який також підписаний та скріплений печатками юридичних осіб, засвідчується факт заборгованості за оспорюваним договором у ПрАТ «Теремно Хліб» перед ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» в сумі 2 613 113,92 грн.

Водночас, 13.03.2019р. ухвалою Господарського суду Волинської області відкрито провадження у справі №903/181/19 за позовом ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» до відповідача ПрАТ «Теремно хліб» про стягнення 2 613 113,92 грн., даний позов обґрунтований невиконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу ВЗПп№0401/9218 від 04.01.2016.

Отже, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Ухвалою господарського суду від 24.06.2019р. витребувано у Приватного акціонерного товариства «Теремно Хліб» наказ про покладення обов`язків 04.01.2016 на в.о. голови правління на ОСОБА_1 , у випадку відсутності такого наказу у позивача, зобов`язано подати матеріали про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за перевищення посадових обов`язків.

Однак, представник позивача вимог ухвали суду від 24.06.2019 не виконав, проте в письмових поясненнях за вх.№ 01-57/7661/19 від 15.07.2019, вказав, що в архіві товариства відсутній документ - наказ про покладення обов`язків від 04.01.2016 на в.о. голови правління на ОСОБА_1 , також звертає увагу суду на те, що даний працівник не притягувався до відповідальності за перевищення посадових обов`язків, оскільки до компетенції працівника не входили повноваження підписувати (укладати) договір.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що укладення та підписання головою правління ПрАТ «Теремно- Хліб» ОСОБА_2 - 26.09.2018 додаткової угоди №1 до договору купівлі-продажу ВЗПп №0401/9218 від 04.01.2016, та фактичне виконання даного договору, є безумовним доказом схвалення і виконання спірного правочину, що тягне за собою висновок про визнання спірного договору ВЗПп №0401/9218 від 04.01.2016 дійсним.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а тому в позові слід відмовити.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та не стягувати.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 74, 86, 129, 237-238, 239, 240-241, 331 Господарського процесуального кодексу України,-

вирішив:

1. В позові відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення

складено 08.08.2019р.

Суддя В. М. Дем`як