Рішення № 83525314, 01.08.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2019м. ДніпроСправа № 904/2335/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєв Е.М. за участю секретаря судового засідання Найдьонова Є.О.

за позовом Приватного підприємства "Європейський Транспортно-Логістичний Центр" (01011, м. Київ, вул. Миколи Лєскова, буд. 1-А, оф. 2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (49005, м. Дніпро, вул. Обручева, буд. 17)

про стягнення 544 058,37 грн. заборгованості за транспортно-експедиційні послуги, 255 159,30 грн. інфляційних втрат та 61 208,90 грн. 3% річних

Представники:

Від позивача: Пилипенко О.В., ордер ДН №052207 від 28.05.2019, адвокат

Від відповідача: Семикіна Л.В., ордер ДП №1460/000026 від 01.07.2019, адвокат

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Європейський Транспортно-Логістичний Центр" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" за договором №Э-08/06/12 від 08.06.2012 заборгованості у загальній сумі 1 062 935,26 грн. з яких:

- 480 902,22 грн. заборгованість за транспортно-експедиційні послуги надані у лютому 2016 року за актом №131 від 29.02.2016 на загальну суму 696 574,32 грн.;

- 139 314,86 грн. 20% штрафу;

- 169 264,41 грн. пеня за період з 27.05.2018 по 28.05.2019;

- 230 172,57 грн. інфляційні втрати за період з березня 2016 року по квітень 2019 року;

- 43 281,20 грн. 3% річних 01.03.2016 за період з по 28.05.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №Э-08/06/12 від 08.06.2012 щодо своєчасної та повної оплати послуг. На підставі договору №01/04-1впв відступлення права вимоги від 01.04.2019 позивач набув право вимоги (первісний кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс") від боржника належного виконання в повному обсязі зобов`язань за договором №Э-08/06/12 від 08.06.2012 від 08.06.2012.

Також позивач просить суд покласти на відповідача шляхом стягнення на користь позивача витрати по сплату судового збору (15 944,03 грн.) та витрати на правничу допомогу, які фактично понесені позивачем на момент пред`явлення позову (7 000,00 грн. гонорар за складання позовної заяви та 20 000,00 грн. гонорар за участь у судовому розгляду справи) та будуть понесені у майбутньому (орієнтований гонорар, який буде сплачений позивачем на підставі рішення суду - 5,0% від загальної суми, що підлягає стягненню за постановленим рішенням суду - 53 146,76 грн.).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2019 відкрито провадження у справі №904/2335/19 та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін на 02.07.2019.

Відповідачем до суду 01.07.2019 надано відзив де вказує, що вимоги позивача не підлягають задоволенню в частині стягнення 26 791,32 грн. з урахуванням ПДВ - винагороди експедитора за актом №131 від 29.02.2016 по наданих експедиторських послугах за лютий 2016 року та в частині нарахування та стягнення пені та штрафу. Відповідач не отримував від Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" рахунку на сплату винагороди експедитора за актом №131 від 29.02.2016 по наданих експедиторських послугах за лютий 2016 в сумі 26 791,32 грн., тобто підстави сплати цієї суми - відсутні. Відповідач стверджує, що вимога позивача про стягнення 26 791,32 грн., як винагороди експедитора за актом №131 від 29.02.2016 в судовому порядку є необґрунтованою та незаконною, заявленою поза межами строку позовної давності, встановленою ст.ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України. Також відповідач зазначає, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних зроблено поза межами строку позовної давності.

Щодо стягнення штрафу відповідач зазначає, що остаточна редакція договору (пункт 4.8) не передбачає відповідальності клієнта у вигляді сплати штрафу. За порушення строків оплати суми винагороди, передбачених п.3.4 договору - ні договором, ні додатковими угодами до нього відповідальність у вигляді штрафу не передбачалась та не встановлена. Керуючись ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, відповідач просить суд до вимог позивача щодо стягнення штрафу в сумі 139 314,86 грн. застосувати строк позовної давності, встановлений п.1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення пені відповідач керуючись ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України до вимог позивача про стягнення пені в сумі 169 264,41 грн. просить суд застосувати позовну давність, встановлений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України. Крім цього, у відповідності до п.4.4 договору та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України пеня мала бути розрахована не більш ніж за 6 місяців (а не за один рік) з дня її виникнення - дати фактичного надання експедитором послуг за договором.

Таким чином, відповідач вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача винагороди експедитора за актом №131 від 29.02.2016 по наданих експедиторських послугах за лютий 2016 року в сумі 26 791,32 грн., в т.ч. ПДВ, штрафу в сумі 139 314,86 грн. та пені у сумі 169 264,41 грн. - є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та, керуючись ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, відповідач заявляє про застосування до цих вимог строк позовної давності, встановленого ст. 257 та п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

У підготовчому засіданні 02.07.2019 оголошувалась перерва до 11.07.2019.

Відповідач 09.07.2019 звернувся до суду із клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу посилаючись на те, що стягнення з відповідача 480 902,22 грн. основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних (пеня та штраф нараховані позивачем незаконно та безпідставно) за одним частково не оплаченим актом по наданих експедиторських послугах за лютий 2016 року №131 від 29.02.2016 по договору №Э-08/06/12 від 08.06.2012 - свідчать про нескладність цієї справи та її малозначність, обсяг доказів по цій справі обмежується тільки основним договором, додатком до нього, неоплаченим актом, декількома платіжними документами та договором відступлення права вимоги. Щодо часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягу наданих адвокатом послуг, відповідач зазначає, що ці дані взагалі не підтверджені представником позивача, який надає правничу допомогу. А тому витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в сумі, яка орієнтовано складає 80 000,00 грн. - є не виправданими та не підтвердженими, а тому керуючись частинами п`ятою та шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідач просить суд витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката зменшити до 7 000,00 грн.

До суду 11.07.2019 подана заява позивача про зменшення позовних вимог відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача на загальну суму 860 426,57 грн., з яких:

- 544 058,37 грн. заборгованість за транспортно-експедиційні послуги надані у лютому 2016 року за актом №131 від 29.02.2016;

- 255 159,30 грн. інфляційні втрати за період з березня 2016 року по травень 2019 року;

- 61 208,90 грн. 3% річних за період з 01.03.2016 по 03.07.2019.

Заява обґрунтована тим, що на виконання умов договору №Э-08/06/12 від 08.06.2012 протягом червня 2012 року по лютий 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" надало відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 36 416 589,08 грн., проте відповідачем здійснено оплату у сумі 35 935 686,86 грн. У зв`язку з порушенням термінів оплати наданих послуг за Актом №176/1 від 31.12.2015 "по наданих експедиторських послуг за грудень 2015 року" на загальну суму 397 086,30 грн. та Актом №131 від 29.02.2016 "по наданих експедиторських послуг за лютий 2016 року" на загальну суму 696 574,32 грн., Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс", керуючись пунктом 4.4. договору в межах визначених строків нарахована та погашена пеня на загальну суму 63 156,15 грн.: 1) з надходження грошових коштів відповідно платіжного доручення №1881 від 29.07.2016 в сумі 400 000,00 грн., за прострочення оплати за актом №176/1 від 31.12.2015 в першочерговому порядку нарахована та погашена пеня згідно п. 4.4. договору в сумі 18 866,91 грн.; 2) з надходження грошових коштів відповідно платіжного доручення №1881 від 29.07.2016 в сумі 400 000,00 гривень, за прострочення оплати за актом №131 від 29.02.2016 в першочерговому порядку нарахована та погашена пеня згідно п. 4.4. договору в сумі 36 660,80 грн.; 3) з надходження грошових коштів відповідно платіжного доручення №4349 від 23.04.2018 в сумі 100 000,00 грн., за прострочення оплати за актом №131 від 29.02.2016 в першочерговому порядку нарахована та погашена пеня згідно п. 4.4. договору в сумі 7 628,44 грн.

Таким чином, позивач стверджує, що заборгованість за транспортно-експедиційні послуги надані у лютому 2016 року, за актом №131 від 29.02.2016 "по наданих експедиторських послуг за лютий 2016 року" в частині вартості організації перевезень вантажу за лютий 2016 року - складає 544 058,37 грн. в т.ч. ПДВ.

У підготовчому засіданні 11.07.2019 оголошувалась перерва до 18.07.2019.

Відповідачем до суду 16.07.2019 надано відзив на заяву позивача де вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" в листі-вимозі за №8/1 від 16.01.2017 зазначив, що за відповідачем існує заборгованість за договором №3-08/06/12 від 08.06.2012 в сумі 580 902,22 грн., яка непогашена станом на 16.01.2017. Відповідач стверджує, що станом на 16.01.2017 первісний кредитор визнав за відповідачем суму боргу в розмірі 580 902,22 гри., при цьому зарахувавши оплату, зроблену відповідачем в сумі 400 000,00 грн. в рахунок погашення боргу за транспортно-експедиторські послуги, у тому числі відшкодування витрат, пов`язаних з організацією перевезення вантажів. Будь-якої неустойки у вигляді пені первісний кредитор не нараховував, не виставляв відповідачу до сплати та не погашав з отриманих від відповідача коштів. Остання оплата зроблена відповідачем на користь первісного кредитора 23.04.2018 в сумі 100 000,00 грн. з формулюванням підстави платежу: "оплата за послуги ТЕО згідно дог. № 3-08/06/12 от 08.06.2012 р. у т.ч. ПДВ 16 666,67 грн." прийнята Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" без заперечень та без зміни підстави платежу. Тому, станом на 16.01.2017 сума боргу в розмірі 580 902,22 грн. зменшилась ще на 100 000,00 грн., становивши - 480 902,22 грн. Саме таку суму боргу було визначено договором №01/04-1впв відступлення права вимоги від 01.04.2019, копію якого позивач надав в матеріали справи та копію якого відповідач отримав разом з повідомленням про відступлення права вимоги за №01/04-1 від 01.04.2019 та саме таку суму боргу позивач визначив в своїй позовній заяві від 29.05.2019.

Таким чином, відповідач стверджує, що позивач змінюючи позовні вимоги шляхом безпідставного збільшення суми основного боргу, змінюючи предмет договору відступлення права вимоги від 01.04.2019 №01/04-1впв вже після повідомлення боржника про відступлення та без визначення будь-яких сум за якими відбувається відступлення, надаючи суду розрахунок суми боргу за вирахуванням сум пені начебто ще в 2016 та в 2018 роках - є спотворенням фактів, введенням суду в оману та фальсифікацією документів.

Відповідач зазначає, що позивача не підтвердив та не надав жодних документів щодо існування у відповідача перед позивачем суми боргу в сумі 580 902,22 грн. і що саме цей борг був переданий останньому за договором відступлення права вимоги від 01.04.2019 №01/04-1впв. Оскільки, згідно останньої заяви позивача, інфляційні втрати в сумі 255 159,30 грн. та 3 % річних в сумі 61 208,90 грн., нараховані саме на суму не існуючої заборгованості в розмірі 580 902,22 грн., то відповідач вважає таке нарахування інфляційних втрат та 3 % річних незаконним та таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає, що судове рішення не належить до об`єктів цивільних прав (частина перша статті 177 Цивільного кодексу України), а його ухвалення у конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору (частина перша статті 638 цього Кодексу). А, тому, включення в умови пункту 2 Додаткової угоди №1 від 22.05.2019 до договору про надання правової допомоги пункту про гонорар (винагороду) Адвокатському бюро за досягнення позитивного рішення суду (за прийняття рішення на користь замовника у розмірі 5% від загальної суми що підлягає стягненню за постановленим рішенням суду першої інстанції) суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні та актам цивільного законодавства, у зв`язку з чим є незаконним. Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 462/9002/14-ц. Таким чином, відповідач стверджує, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у вигляді "Орієнтовного гонорару, який буде сплачений Позивачем на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області, що буде винесено за результатами розгляду справи за цим позовом у вигляді гонорару Адвокатського бюро за прийняття рішення на користь Замовника ПП "ЄТЛЦ" в розмірі 0,5% від загальної суми, що підлягає стягненню за постановленим рішенням суду першої інстанції, що може складати 53 146,76 грн." є незаконною та такою, що не підлягає задоволенню.

Позивачем до суду 18.07.2019 надана заява в якій зазначив, що проти клопотання відповідача щодо зменшення витрат на правничу допомогу заперечує на підставі наступного. На підтвердження понесених позивачем витрат з позовною заявою надані наступні докази: копії договору №22/05-1 від 22.05.2019 про надання правової допомоги, додаткової угоди №1 від 22.05.2019 до договору, виписки АБ "Олександра Пилипенка" з ЄДРЮОФОПГФ, рахунку на оплату правової допомоги №1 від 29 травня 2019 року платіжного доручення №741 від 29.05.2019 про оплату правової допомоги за договором №22/05-1 від 22.05.2019, акту №1 від 29.05.2019 приймання-передачі наданих послуг за договором в сумі 7 000,00 грн., ордеру на надання правової допомоги серія ДН№0502207, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акту №2 від 17.07.2019 приймання-передачі наданих послуг в сумі 20 000,00 грн. Таким чином, фактично понесенні позивачем витрат на професійну правничу допомогу складають 27 000,00 грн. Також позивач просить суд покласти на відповідача гонорар Адвокатського бюро за прийняття рішення на користь замовника в розмірі 5,0 % від загальної суми, що підлягає стягненню за постановленим рішенням суду першої інстанції (витрати що будуть понесені позивачем за результатами розгляду справи судом першої інстанції).

Під час підготовчого судового засідання 18.07.2019 вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 Господарського процесуального кодексу України, та за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті розпочато у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

У судовому засіданні 18.07.2019 оголошувалась перерва до 01.08.2019 о 15:30 год.

Позивачем 01.08.2019 долучено до матеріалів справи докази оплати за договором відступлення права вимоги №01/04-1 від 01.04.2019.

Відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 01.08.2019 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, складання повного рішення відкладено на строк до десяти днів із дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши зміст та підстави вимог і заперечень сторін щодо предмета позову, дослідивши подані докази, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" (далі - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (далі - клієнт, відповідач) 08.06.2012 укладено договір №Э-08/06/12, з урахуванням додаткових угод, (далі - договір) відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах обумовлених договором експедитор зобов`язався організувати у відповідності до заявок клієнта транспортно-експедиційні послуги, пов`язані з перевезенням вантажів в залізничному рухомому складі (напіввагони), які включають в себе вартість організації перевезення і винагороду експедитора.

Відповідно до п.1.2 договору клієнт зобов`язався прийняти надані експедитором послуги, сплатити експедитору вартість перевезення вантажів, відшкодувати всі витрати, пов`язані з організацією перевезення вантажів, а також винагороду за надані послуги.

Згідно з п.3.1 договору клієнт для організації перевезення вантажів та для компенсації витрат експедитора здійснює авансові платежі. Авансові платежі повинні бути здійснені не пізніше ніж за 5 днів до закінчення здійснення перевезення. Розмір авансових платежів визначається виходячи з очікуємого (запланованого) об`єму перевезення, інших послуг та витрат експедитора, які плануються протягом 5 днів надання послуг. По узгодженню з експедитором можлива оплата послуг (їх частини) з організації перевезення вантажів по факту їх виконання впродовж 1-го банківського дня з моменту надання експедитором акту надання послуг (виконаних робіт). Розрахунки здійснюються в національній валюті України - гривні.

Пунктом 3.4. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 31.08.2012 до договору) встановлено, що за організацію перевезення вантажів, передбачених договором, клієнт сплачує експедитору винагороду у розмірі 4% в т.ч. ПДВ, від вартості організації перевезень (згідно з п.3.2. договору) та інших транспортних послуг протягом 1-го банківського дня після здійснення перевезень на підставі рахунку експедитора. Якщо при здійсненні платежу клієнт не виділяє суму винагороди та не сплачує окремим платіжним дорученням, то експедитор залишає за собою право утримувати суму винагороди експедитора самостійно з авансових внесків клієнта та закривати виставлені акти виконаних робіт в хронологічному порядку.

Пунктом 3.4. договору (в редакції додаткової угоди №б/н від 01.08.2014 до договору) встановлено, що за організацію перевезення вантажів, передбачених договором, клієнт сплачує експедитору винагороду у розмірі 3,5% в т.ч. ПДВ, від вартості організації перевезень (згідно з п.3.2. договору) та інших транспортних послуг протягом 1-го банківського дня після здійснення перевезень на підставі рахунку експедитора. Якщо при здійсненні платежу клієнт не виділяє суму винагороди та не сплачує окремим платіжним дорученням, то експедитор залишає за собою право утримувати суму винагороди експедитора самостійно з авансових внесків клієнта та закривати виставлені акти виконаних робіт в хронологічному порядку.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця до закінчення терміну його дії, він вважається продовженим на кожен наступний календарний рік і на тих ж умовах, які передбачені договором і додатковими угодами до нього (п.6.1 договору).

Пунктом 6.5 договору встановлено, що за видом цивільно-правового договору цей договір є договором комісії.

На виконання умов договору протягом червня 2012 року по лютий 2016 року експедитор надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 36 416 589,08 грн., за актами про надання експедиційних послуг, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 37 - 93 том 1), та відповідачем оплачені надані послуги на суму 35 935 686,86 грн., що не спростовується сторонами.

Частково неоплаченими є транспортно-експедиційні послуги надані у лютому 2016 року за актом №131 від 29.02.2016 на загальну суму 696 574,32 грн. в т.ч. 20% ПДВ, з яких:

- 669 783,00 грн. з ПДВ за організацію перевезення вантажу за лютий 2016 року;

- 26 791,32 грн. з ПДВ винагорода експедитора 4% за лютий 2016 року,

що є причиною виникнення спору.

Позивач посилаючись на те, що відповідач при здійснені платежу відповідно платіжного доручення №4349 від 23.04.2018 в сумі 100 000,00 грн. в призначені платежу зазначив "Оплата за посл. ТЕО згід. дог. 3-08/06/12 від 08.06.2012, у т.ч. ПДВ 16,666,67 грн.", чим не виділив суму винагороди та не сплатив її окремим платіжним дорученням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" керуючись своїм правом наданим п.3.4. договору (в редакції додаткової угоди №б/н від 01.08.2014 до договору), утримав винагороду експедитора за актом №131 від 29.02.2016 в першочерговому порядку в сумі 26 791,32 грн. з ПДВ.

Також позивач посилаючись на порушенням термінів оплати наданих послуг за актом №176/1 від 31.12.2015 "по наданих експедиторських послуг за грудень 2015 року" на загальну суму 397 086,30 грн. та актом №131 від 29.02.2016 "по наданих експедиторських послуг за лютий 2016 року" на загальну суму 696 574,32 грн., Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс", керуючись пунктом 4.4. договору в межах визначених строків нарахована та погашена пеня:

- з надходження грошових коштів відповідно платіжного доручення №1881 від 29.07.2016 в сумі 400 000,00 грн., за прострочення оплати за актом №176/1 від 31.12.2015 в першочерговому порядку нарахована та погашена пеня в сумі 18 866,91 грн. за період з 03.01.2016 по 03.07.2016;

- з надходження грошових коштів відповідно платіжного доручення №1881 від 29.07.2016 в сумі 400 000,00 грн., за прострочення оплати за актом №131 від 29.02.2016 в першочерговому порядку нарахована та погашена пеня в сумі 36 660,80 грн. за період з 02.03.2016 по 28.07.2016;

- з надходження грошових коштів відповідно платіжного доручення №4349 від 23.04.2018 в сумі 100 000,00 грн., за прострочення оплати за актом №131 від 29.02.2016 в першочерговому порядку нарахована та погашена пеня в сумі 7 628,44 грн. за період з 29.07.2016 по 02.09.2016.

Таким чином, позивач стверджує, що заборгованість за транспортно-експедиційні послуги надані у лютому 2016 року на суму 696 574,32 грн. за актом №131 від 29.02.2016 складає 544 058,37 грн. в т.ч. ПДВ.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір № Э-08/06/12 від 08.06.2012 за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України від 01.07.2004 №1955-IV "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування; а транспортно-експедиторською послугою є робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Визначення договору транспортного експедирування наведено у ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та в абз. 1 ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за змістом яких за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Відповідно до абз. 2, 3 ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 Цивільного кодексу України).

Згідно із приписами ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями абз. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" унормовано обов`язок клієнта у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Сторони узгодили, що за організацію перевезення вантажів, передбачених договором клієнт оплачує експедитору послуги з організації перевезення вантажу по факту їх виконання протягом 1-го банківського дня з моменту надання експедитором акту надання послуг (виконання робіт) (п.3.1 договору) та винагороду протягом 1-го банківського дня після здійснення перевезень на підставі рахунку експедитора. Якщо при здійсненні платежу клієнт не виділяє суму винагороди та не сплачує окремим платіжним дорученням, то експедитор залишає за собою право утримувати суму винагороди експедитора самостійно з авансових внесків клієнта та закривати виставлені акти виконаних робіт в хронологічному порядку (п.3.4 договору).

Рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України, тому, наявність або відсутність рахунку у відповідача не звільняє його від обов`язку оплатити надані послуги.

При цьому, суд зазначає, що у договорі вказані банківські реквізити позивача, а в актах по наданих експедиторських послугах вказані суми, які підлягають оплаті. Як встановлено судом, акти по наданих експедиторських послуг підписані обома сторонами, з чого слідує, що за змістом пунктів 3.1 та 3.4 договору, строк оплати наданих послуг за актом №131 від 29.02.2016 на суму 696 574,32 грн. є таким, що настав.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до платіжного доручення №1881 від 29.07.2016 на суму 400 00,00 грн. відповідач частково оплатив накладну №131 від 29.02.2016, що також підтверджується актом звіряння станом на 30.11.2016 існувала заборгованість у сумі 580 902,22 грн. та не спростовується сторонами. Також платіжним дорученням №4349 від 23.04.2018 відповідачем здійснена оплата у сумі 100 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за надані транспортно-експедиційні послуги становить суму 480 902,22 грн.

Суд вважає необґрунтованим посилання позивача на те, що в наслідок порушення термінів оплати наданих послуг за актом №176/1 від 31.12.2015 за грудень 2015 року на суму 397 086,30 грн. та за актом №131 від 29.02.2016 за лютий 2016 року на суму 696 574,32 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс", керуючись пунктом 4.4. договору, з надходження грошових коштів відповідно платіжного доручення №1881 від 29.07.2016 в сумі 400 000,00 грн., за прострочення оплати за вказаними актами в першочерговому порядку нарахувало та погасило пеню в сумі 55 527,71 грн. за загальний період з 03.01.2016 по 28.07.2016 та відповідно платіжного доручення №4349 від 23.04.2018 в сумі 100 000,00 грн., за прострочення оплати за вказаними актами в першочерговому порядку нарахувало та погасило пеню в сумі 7 628,44 грн. за загальний період з 29.07.2016 по 02.09.2016, оскільки вказане спростовується матеріалами справи, а саме листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" №8/1 від 16.01.2017, актом звірення станом на 30.11.2016 та договором №01/04-1впв відступлення права вимоги від 01.04.2019.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 544 058,37 грн. заборгованості за надані послуги з транспортного експедирування за договором підлягають задоволенню частково у сумі 480 902,22 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційна компанія "Енерготранс" (далі - первісний кредитор) та Приватним підприємством "Європейський Транспортно-Логістичний Центр" (далі - новий кредитор, позивач) 01.04.2019 укладено договір № 01/04-1впв відступлення права вимоги, з урахуванням додаткової угоди від 05.07.2019, (далі - договір відступлення) відповідно до п.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває права вимоги від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (далі - боржник, відповідач) належного виконання в повному обсязі зобов`язань за договором №Э-08/06/12 від 08.06.2012. За договором відступлення новий кредитор набуває права вимоги від боржника сплати боргу, штрафних санкцій, пені та набуває інші права в повному обсязі, які встановлені основним договором та законодавством України.

Відповідно до п. 2 договору відступлення новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлене право 480 902,22 грн.

Оплата новим кредитором первісному кредитору за відступлене право вимоги здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок первісного кредитора протягом 90 банківських днів з моменту підписання договору відступлення (п.3 договору відступлення).

Пунктом 5 договору відступлення визначено обов`язок первісного кредитора сповісти боржника про відступлення права вимоги та передати новому кредитору документи, що засвідчують відступлення права вимоги за договором відступлення. Документи повинні бути передані за Актом прийому-передачі, підписаним між первісним кредитором та новий кредитором.

Договір відступлення вважається укладеним і набирає чинності 01 квітня 2019 року. Право вимоги за основним договором від первісного боржника до нового боржника є переданим з 01 квітня 2019 року (п. 8 договору відступлення).

На виконання договору відступлення між первісним кредитором та новий кредитором складено акт прийому-передачі документів за договором відступлення права вимоги від 01.04.2019 та відповідно до платіжних доручень №591 від 25.04.2019 та №581 від 23.04.2019 новим кредитором за відступлене право вимоги здійснено перерахування первісному кредитору грошових коштів у сумі 480 902,22 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 Цивільного кодексу України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що первісний кредитор на адресу боржника було надіслано цінним листом з описом вкладення повідомлення про відступлення права вимоги за договором № Э-08/06/12 від 08.06.2012.

З матеріалів справи вбачається, що боржник не сплатив суму основний боргу за договором №Э-08/06/12 від 08.06.2012 в сумі 480 902,22 грн. ні новому, ні первісному кредитору.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Приватного підприємства "Європейський Транспортно-Логістичний Центр", як нового кредитора (згідно договору №01/04-1впв відступлення права вимоги від 01.04.2019) за договором №э-08/06/12 від 08.06.2012 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" на користь позивача 480 902,22 грн. заборгованості за надані послуги з транспортного експедирування.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно із ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховані інфляційні втрати за період з березня 2016 року по травень 2019 року у сумі 255 159,30 грн. та 3% річних за період з 01.03.2016 по 03.07.2019 у сумі 61 208,90 грн.

Відповідач у відзиві звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності, за загальним правилом, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Законом передбачено загальну (ст. 257 Цивільного кодексу України) та спеціальну (ст. 258 Цивільного кодексу України) позовну давність.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.1 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Судом враховано заяву відповідача та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суд дійшов висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 8 209,00 грн. за квітень та травень 2019 року та 3% річних у сумі 3 715,46 грн. за період з 01.04.2019 по 03.07.2019. У зв`язку із чим, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню судом частково.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково в загальній сумі 492 826,68 грн., з яких 480 902,22 грн. заборгованість за транспортно-експедиційні послуги надані у лютому 2016 року за актом №131 від 29.02.2016, 8 209,00 грн. інфляційні втрати та 3 715,46 грн. 3% річних.

Щодо розподілу судових витрат господарський суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 7 392,40 грн. покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог позивачу підлягає поверненню судовий збір у сумі 3 037,64 грн., проте позивач з клопотанням до суду не звертався.

Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи (правничої допомоги) шляхом стягнення на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу які понесені позивачем та будуть понесені у майбутньому на підставі договору №22/05-1 від 22.05.2019 про надання правової допомоги, що укладений між позивачем та Адвокатське бюро "Олександра Пилипенка" у сумі:

- 7 000,00 грн. - гонорар у фіксованому розмірі за складання позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" на користь Приватного підприємства "Європейський Транспортно-Логістичний Центр" боргу, а також штрафу, пені, 3% річних та інфляційних за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором №Э-08/06/12 від 08.06.2012;

- 20 000,00 грн. - гонорар за участь у судовому розгляді справи у Господарському суді Дніпропетровської області;

- гонорар адвокатського бюро за прийняття рішення на користь замовника Приватного підприємства "Європейський Транспортно-Логістичний Центр" в розмірі 5,0 % від загальної суми, що підлягає стягненню за постановленим рішенням суду першої інстанції (витрати що будуть понесені позивачем за результатами розгляду справи судом першої інстанції).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом вищенаведених норм Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

При цьому, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Між адвокатським бюро "Олександра Пилипенка" (далі - бюро) та позивачем (далі -замовник) укладений договір №22/05-1 про надання правової допомоги, з урахуванням додаткової угоди №1 від 22.05.2019, предметом якого є надання виконавцем клієнту професійну правничої допомоги із складання позовної заяви про зобов`язання укладення договору постачання електричної енергії енергопостачальником з клієнтом, захисту та представництва інтересів в господарському суді першої інстанції в процесі судового провадження.

Згідно з п.1.1 договору за надання правової допомоги бюро приймає доручення замовника та бере на себе зобов`язання надати замовнику правову допомогу щодо:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

- складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;

- складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);

- представництва та захисту інтересів замовника в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань.

Відповідно до п.3.1 договору про надання правової допомоги розмір гонорару, який замовник сплачує адвокатському бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

Проаналізувавши надані позивачем докази, зокрема договір про надання правової допомоги, акти приймання-передачі наданих послуг, платіжні доручення та опис робіт (наданих послуг) робіт, суд дійшов висновку про те, що адекватною вартістю наданих послуг є 7 000,00 грн., виходячи з наступного.

Суд вважає вказану суму винагороди сплачену позивачем явно завищеною, оскільки, спір стосується стягнення вартості послуг наданих лише за однім актом по наданих експедиторських послугах, отже, підготовка позовної заяви за таким спором не є складною та не потребує значних витрат часу кваліфікованого спеціаліста.

Участь у судовому розгляді справи у Господарському суді Дніпропетровської області є правом сторони і не залежать від поведінки відповідача.

Щодо гонорару за прийняття рішення на користь замовника Приватного підприємства "Європейський Транспортно-Логістичний Центр" в розмірі 5,0 % від загальної суми, що підлягає стягненню за постановленим рішенням суду першої інстанції суд зазначає наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах.

Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

З огляду на предмет договору про надання правової допомоги об`єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги у зв`язку з вирішенням спору в суді.

Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Що стосується визначеної пункті 2 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги гонорар за прийняття рішення на користь замовника Приватного підприємства "Європейський Транспортно-Логістичний Центр" в розмірі 5,0 % від загальної суми, що підлягає стягненню за постановленим рішенням суду першої інстанції, то за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

З урахуванням положень частин першої та другої статті 202, частини першої статті 203, частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст двостороннього договору як правочину становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ці умови не можуть суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В аспекті цивільно-правових зобов`язань виконавця предметом договору про надання юридичних послуг є вчинення певної дії або здійснення певної діяльності в інтересах другої сторони (клієнта).

Аналіз положень пункту 2 додаткової угоди до договору про надання правової допомоги дають підстави для висновку, що його умовами визначено оплату не лише наданих юридичних послуг, а ще й факту досягнення позитивного для особи, в інтересах якої укладено договір, результату судового розгляду справи.

Рішення суду у господарській справі є результатом вирішення спору, що виник між учасниками договірних правовідносин, актом органу судової влади, що приймається, складається і підписується виключно суддями відповідно до чітко визначених процедур судочинства іменем України на засадах верховенства права.

За змістом положень частини другої статті 6, пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 124 Конституції України органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, судочинство визначається виключно законами України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Зазначені норми виключають, як таку, можливість належності діяльності органів судової влади до сфери приватноправового регулювання, а відтак - і до предмета цивільно-правових договорів.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України у їх системному зв`язку сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності і справедливості і можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це ("заборонено законом"), або якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.

Отже, свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес). Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом як складову предмета договору про надання юридичних послуг.

Таке обмеження жодним чином не звужує зміст та обсяг права сторін договору у цій справі самостійно визначати прийнятні для них умови оплати послуг за договором, загальну вартість послуг тощо.

Судове рішення не належить до об`єктів цивільних прав (частина перша статті 177 Цивільного кодексу України), а його ухвалення у конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Включення в умови договору про надання правової допомоги пункту винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства, у зв`язку з чим та в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним за пред`явленим стороною договору позовом (Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у поставі від 12.06.2018 по справі № 462/9002/14-ц).

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства "Європейський Транспортно-Логістичний Центр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" про стягнення 544 058,37 грн. заборгованості за транспортно-експедиційні послуги, 255 159,30 грн. інфляційних втрат та 61 208,90 грн. 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (49005, м. Дніпро, вул. Обручева, буд. 17, ідентифікаційний код 33612250) на користь Приватного підприємства "Європейський Транспортно-Логістичний Центр" (01011, м. Київ, вул. Миколи Лєскова, буд. 1-А, оф. 2, ідентифікаційний код 33422416) 480 902,22 грн. заборгованості за транспортно-експедиційні послуги, 8 209,00 грн. інфляційних втрат, 3 715,46 грн. 3% річних, витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 392,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення - 08.08.2019.

Суддя Е.М. Бондарєв