Ухвала суду № 83524914, 02.08.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №504/2521/19

Провадження №1-кп/523/1109/19

УХВАЛА

про повернення обвинувального акту прокурору та

про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

(повний текст)

02 серпня 2019 року

Колегія суддів Суворовського районного суду міста Одеси у складі:

головуючого - судді Шурупова В.В.

суддів - Шкуренкова М.В., Деркачова О.В.

за участю: секретаря судового засідання - Смокіної Н.І.

прокурора Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області - Торган-Мосійчук В.В.

потерпілої - ОСОБА_1

захисника - Маковської О.М.

обвинуваченого - ОСОБА_2 ,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт від 25.07.2019 року й додані до нього документи у кримінальному провадженні №12019160330000279, внесеному до ЄРДР 02.03.2019 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Крижанівка Комінтернівського району Одеської області, українця за національністю, громадянина України, з неповною середньою освітою, офіційно непрацевлаштованого, зі слів - перебуває у цивільному шлюбі, маючого малолітню дитину 2013 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до затримання фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст.89 КК України не маючого судимості,

у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.187, ч.1 ст.357, п.п.1, 6 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

31.07.2019 року до Суворовського районного суду м.Одеси за ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.07.2019 року надійшли означені обвинувальний акт й додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_2 , які за автоматизованим розподілом судових справ передані до розгляду колегії суддів під головуванням судді Шурупова В.В., суддів Деркачова О.В., Шкуренкова М.В., а зазначений обвинувачений утримується під вартою в «ОУВП №21» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.

Ухвалою Колегії суддів від 31.07.2019 року, підготовче судове засідання призначено на 02.08.2019 року, у зв`язку зі спливом строку тримання вказаного обвинуваченого під вартою 03.08.2019 року, а у призначене засідання викликані сторони та інші учасники провадження, участь яких передбачено ч.1 ст.314 КПК України.

З`ясувавши під час підготовчого судового засідання позицію прокурора Торган-Мосейчук В.В. щодо можливості призначення до судового розгляду обвинувального акту, яким до того ж подано письмове клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заслухавши з означених питань потерпілу ОСОБА_1 , а також вислухавши захисника Маковську О.М. та вказаного обвинуваченого, які не заперечували проти позиції сторони обвинувачення, Колегія суддів дослідивши надані на розгляд суду відповідні процесуальні документи, дійшла наступних висновків.

Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має повернути прокурору обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ст.2 означеного Кодексу, завданнями кримінального провадження, наряду із захистом особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, застосування до них лише належної правової процедури, а за ст.7 цього Кодексу, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань, речей і документів, диспозитивність судового провадження.

З огляду на ч.ч.1, 2 ст.9 вказаного Кодексу, суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інша службова особа органів державної влади під час кримінального провадження зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, а прокурору, керівнику органу досудового розслідування, слідчому належить всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, та обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Положення ст.ст.91, 92 КПК України встановлюють, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, наряду з іншим, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат та обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, обов`язок доведення яких покладається на слідчого та прокурора.

За ст.291 КПК України, обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, у випадку погодження з ним останнього, а у самому обвинувальному акті, наряду з іншим, повинні бути викладені: фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; дата та місце його складення та затвердження.

Зі змісту ч.1 ст.337 наведеного Кодексу, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а за приписами п.13 ч.1 ст.3 цього Кодексу, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.

Проте, при складенні й погодженні наданого на розгляд суду обвинувального акту в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 , ані слідчим СВ Лиманського ВП ГУНП в Одеській області Дяк О.В., ані прокурором Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області Торган-Мосейчук В.В., яким затверджувався зазначений акт, наведені вище вимоги закону дотримані не були, оскільки викладене у розглядуваному акті формулювання обвинувачення є неконкретним та незрозумілим навіть суду, що суперечить приписам кримінального процесуального закону та у свою чергу позбавляє суд у разі відання обвинуваченого до суду, можливості роз`яснити останньому суть обвинувачення.

Колегія судді зауважує на тому, що у кореспондуючому взаємозв`язку ст.ст.9, 91, 92, 291 КПК України, формулювання обвинувачення має містити відомості щодо події кожного з числа вмінених кримінальних правопорушень із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад певного злочину, з урахуванням, в тому числі кваліфікуючих ознак.

Втім, кваліфікуючи дії обвинуваченого ОСОБА_2 за ч.4 ст.187, ч.1 ст.357, п.п.1, 6 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, органом досудового розслідування при викладені в розглядуваному обвинувальному акті формулювання обвинувачення не конкретизовані й не відокремлені відповідні обставини інкримінованих вказаній особі діянь за кожним складом умисних злочинів, а розглядуваний акт не містить інформації про час і місце настання смерті загиблих або неможливість їх встановлення та в цьому акті не визначені обов`язкові за законом відомості про суб`єктивну сторону інкримінованих обвинуваченому діянь за епізодами ч.1 ст.263, ч.1 ст.357 КК (форми вини, мотивів та мети їх скоєння).

Крім того, вказуючи у розглядуваному обвинувальному акті, як на обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , - вчинення останнім злочину щодо особи похилого віку, орган досудового розслідування при формулюванні обвинувачення не конкретизував відомості про те, хто саме з вказаних у формулюванні обвинувачення осіб є особою похилого віку, а відтак й у контексті роз`яснень ВССУ «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» (№223-1430/0/4-12 від 03.10.2012 року, п.2), допущена у обвинувальному акті суперечність зазначених даних, обумовлює неможливість призначення такого обвинувального акту до судового розгляду.

Наведені обставини, за своєю сукупністю, мають важливе значення для з`ясування судом та сприйняття громадськістю наявності усіх відповідних ознак протиправності в діях обвинуваченого ОСОБА_3 за певними складами злочинів, а викладене у розглядуваному обвинувальному акті формулювання обвинувачення має бути конкретним і зрозумілим.

Аналогічну позицію визначив Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, за якою суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом.

Підсумовуючи викладене, слід зауважити на тому, що сукупність наведених вище обставин свідчать про невідповідність розглядуваного обвинувального акту відносно ОСОБА_2 загальним засадам кримінального провадження (верховенства права, законності й права на захист) і його завданням, суперечить приписам Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які відповідно до приписів ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України, підлягає обов`язковому застосуванню у кримінальному провадженні.

Так, згідно зі ст.8, ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави, а принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

ЄСПЛ у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року визначив, що у пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» №9783/82, п.79). Крім того, суд зазначає, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий розгляд, гарантоване п.1 цієї статі.

Надання у кримінальній справі повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98, п.34).

Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції (див. зазначене рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).

За правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові №5-328кс16 від 24.11.2016 року та є обов`язковою для застосування усіма суб`єктами владних повноважень і судами, практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Таким чином, оскільки викладене у означеному обвинувальному акті формулювання обвинувачення, з огляду на його невідповідність вимогам ст.291 КПК України, у контексті приписів ст.ст.2-3, 7-9, 91-92 цього ж Кодексу, неможливо визнати таким, що має бути висунуте у встановленому цим Кодексом порядку, та наведені вище обставини визнаються Колегією суддів істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які фактично нівелюють принципи законності та верховенства права, порушують право обвинуваченого ОСОБА_2 на захист, що за своєю сукупністю унеможливлює призначення до судового розгляду означеного обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні та у протилежному випадку поставить під сумнів справедливість судового провадження загалом, а відтак єдиним можливим й законним судовим рішенням, уявляється повернення зазначеного акту прокурору Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області для усунення протягом розумного строку виявлених недоліків.

Втім, позиція сторони захисту щодо можливості призначення судового розгляду обвинувального акту, не впливає на остаточні висновки Колегії суддів про необхідність повернення цього акту для усунення недоліків.

Наряду з викладеним, при вирішенні внесеного прокурором Торган-Мосейчук В.В. клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, Колегія суддів виходить з нижченаведеного.

За ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, ухвалою слідчого судді від 31.05.2019 року обвинуваченому ОСОБА_2 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в «ОУВП №21» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, строком до 03.08.2019 року.

Відповідно до ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу, наряду з іншим, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків кримінального провадження; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжувати злочинну діяльність.

З огляду на ст.178 вказаного Кодексу, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.

Пункт 4 ч.2 ст.183 означеного Кодексу встановлює, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

За обвинувальним актом, ОСОБА_2 в силу ст.89 КК України не має судимості та йому висунуте обвинувачення у скоєнні ряду злочинів, передбачених ч.1 ст.263, ч.1 ст.357, ч.4 ст.187, п.п.1, 6 ч.2 ст.115 КК України, серед яких є особливо тяжкі злочини, що потягли настання смерті двох осіб та за сукупністю яких визначена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Обґрунтовуючи необхідність обрання обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор Торган-Мосейчук В.В. у своєму клопотанні зазначає про наявність у вказаного обвинуваченого ризиків: переховування від органів досудового розслідування та/або суду, знищення, сховання або спотворення будь-якої речі чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, а також перешкоджання кримінальному провадження іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.

Як слідує з обвинувального акту та встановлено під час підготовчого провадження, незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_2 , зі слів, - перебуває у цивільному шлюбі та має на утриманні малолітню дитину 2013 року народження, забезпечений місцем реєстрації й фактичного проживання на території Одеського регіону, останній офіційно неодружений і непрацевлаштований, обвинувачується у вчиненні певних особливо тяжких злочинів, що за своєю сукупністю обумовлює недостатню міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його тимчасового проживання та у контексті загрози призначення покарання в разі доведеності його провини в цьому кримінальному провадженні у виді довічного позбавлення волі, в цілому доводять актуальність наведених прокурором у розглядуваному клопотанні й передбачених ст.177 КПК України ризиків, внаслідок чого, станом на теперішній час жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належне виконання вказаним обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігти означеним ризикам.

Отже, приймаючи до уваги викладене та виходячи із визначених в обвинувальному акті обставин інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_2 злочинів, а також зважаючи на відсутність заперечень сторони захисту з цього приводу, Колегія суддів доходить висновку про те що, на даному етапі провадження жоден із більш м`яких запобіжних заходів до означеного обвинуваченого не зможе забезпечити виконання ним процесуальних обов`язків та запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а відтак клопотання прокурора Торган-Мосейчук В.В. підлягає задоволенню.

Втім, враховуючи обставини інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_2 злочинів, тяжкість їх наслідків та настання в їх результаті загибелі двох осіб, час перебування останнього під вартою, його особу та встановлені в судовому засіданні ризики, Колегія суддів в порядку ч.4 ст.183 КПК України, вважає недоцільним, станом на теперішній час, визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу.

Керуючись ст.ст.2-3, 7-9, 22, 26, 31, 91-92, 177-178, 182-183, 291, 314-315, 369-372, ч.2 ст.376, Главою 18 КПК України, Колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Обвинувальний акт від 25.07.2019 року й додатки до нього у кримінальному провадженні №12019160330000279, внесеному до ЄРДР 02.03.2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.187, ч.1 ст.357, п.п.1, 6 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, - повернути прокурору Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області, для усунення в розумні строки виявлених судом порушень вимог КПК України, викладених у мотивувальній частині ухвали.

Клопотання прокурора Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області Торган-Мосійчук В.В. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.187, ч.1 ст.357, п.п.1, 6 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, - задовольнити.

Обрати на час підготовчого провадження обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні злочинів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в «ОУВП №21» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, строком на 60 днів, тобто до 30 вересня 2019 року.

Строк дії ухвали в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчується 30.09.2019 року.

Копію ухвали направити для виконання до «ОУВП №21» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, а також надати іншим заінтересованим особам.

Ухвала в частині обрання запобіжного заходу набирає законної сили негайно після проголошення й оскарженню не підлягає, а в частині повернення обвинувального акту - після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Суворовський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 7 днів з дня проголошення.

Повний текст ухвали виготовлений 06.08.2019 року.

Головуючий - суддя: В.В.Шурупов

судді: М.В.Шкуренков

О.В.Деркачов