Рішення № 83511167, 06.08.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1111/19

06 серпня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» до Головного управління ДФС у Тернопільській області про скасування податкових повідомлень-рішень і рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Зарубинський спиртовий завод» (далі - ДП «Зарубинський спиртовий завод», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2019 №0002711303 та №0002721303, рішення від 06.03.2019 № 0002701303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

ГУ ДФС у Тернопільській області проведена документальна планова виїзна перевірка ДП «Зарубинський спиртовий завод», про що складено акт від 22.01.2019 №78/19-00-14-01/00375065. На підставі акта перевірки 06.03.2019 ГУ ДФС у Тернопільській області прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0002711303 та №0002721303, рішення від 06.03.2019 № 0002701303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, які позивач вважає протиправними з огляду на таке.

Податковим органом встановлено несвоєчасну сплату ДП «Зарубинський спиртовий завод» податку на доходи фізичних осіб у період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017, зокрема, допускалися випадки несвоєчасної сплати податку через затримку у виплаті заробітної плати працівникам підприємства, однак позивачем сплачувався до бюджету податок разом із виплатою доходу (заробітної плати).

Також позивач зазначає, що хоч зі змісту акта перевірки від 22.01.2019 вбачається, що заборгованість по виплаті заробітної плати на кінець періоду, що підлягав перевірці, у ДП «Зарубинський спиртовий завод» відсутня, проте у ході проведення перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.5 пункту 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: несвоєчасне перерахування податку на доходи фізичних осіб за період, що підлягав перевірці.

Позивач вказує, що акт перевірки від 22.01.2019 не містить жодних посилань на обставини, які б свідчили про ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податку позивачем до або під час виплати доходу (заробітної плати) своїм працівникам. А тому якщо такі факти не вставлені, то відсутні підстави для застосування штрафних санкцій відповідно до частини першої пункту 127.1 статті 127 ПК України.

Також у позові зазначено, що штрафні санкції застосовані до підприємства, у тому числі штрафні санкції за своєчасно не нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), за період, коли підприємство не здійснювало господарської діяльності та кошти на рахунках були відсутні, а також не враховано, що ДП «Зарубинський спиртовий завод» перебуває у стадії банкрутства.

Так, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 09.11.2009 по справі №11/Б-1203 порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Зарубинський спиртовий завод» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого заборонено стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Обґрунтування підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0002721303 у позовній заяві відсутнє.

07.06.2019 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи відповідно до статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

01.07.2019 до суду від ГУ ДФС у Тернопільській області надійшов відзив на позов (а.с.235-242). Відповідач у відзиві на позов його заперечує, посилаючись на те, що проведеною документальною плановою виїзною перевіркою ДП «Зарубинський спиртовий завод» були встановлені такі порушення:

- підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, пункту 171.1 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, а саме: несвоєчасна сплата податку на доходи фізичних осіб до бюджету у період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017, в результаті чого донараховано пеню в сумі 1931,66 грн;

- підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5, 168.1.6 пункту 168.1 статті 168, підпунктів «а», «г» пункту 176.2 статті 176 розділу IV ПК України, а саме: перевіркою встановлено несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, утриманого із заробітної плати працівників, за період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017, внаслідок чого застосовано штрафні санкції;

- підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України, Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556, в частині відображення в податкових розрахунках (форма № 1-ДФ) недостовірних відомостей щодо реєстраційних номерів облікових карток платників податків у звітних періодах 3 квартал 2017 року, 1 квартал 2018 року;

- частини другої статті 6, частини восьмої статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI), підпункту 6 пункту 3 розділу ІV, абзацу другого підпункту 2 пункту 2, пункту 5 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску від 20.04.2015 № 449, а саме: несвоєчасна сплата єдиного внеску за період 21.06.2016 по 25.04.2017, в результаті чого донараховано пеню в сумі 24274,38 грн та застосовано штрафні санкції.

На підставі висновків акта перевірки від 22.01.2019 прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0002711303, то відповідач вказує, що у спірному випадку мало місце саме порушення у вигляді несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб (несвоєчасне перерахування податку до бюджету), утриманого із заробітної плати працівників, а тому відповідальність до платника податків визначена відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України. За вказане порушення застосовано штрафні санкції в розмір 10% від суми несвоєчасного сплаченого податку за затримку до 30 календарних днів та в розмірі 20% від суми несвоєчасного сплавленого податку за затримку більше 30 календарних днів. Тому аргументи позивача з посиланням на норми пункту 127.1 статті 127 ПК України не заслуговують на увагу.

Щодо рішення від 06.03.2019 № 0002701303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені по єдиному внеску, то аргументи позивача спростовуються положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які свідчать про те, що не застосовуються фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій. За змістом норм цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів, уведений у зв`язку з порушенням провадження у справі про банкрутство, не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після його введення, а відтак не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Оскільки зобов`язання по сплаті єдиного внеску виникли після введення мораторію, то за їх несвоєчасне виконання передбачено застосування штрафних санкцій та нарахування пеня.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0002721303, то відповідно до нього штрафна санкція застосована за порушення підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України та підставі пункту 119.2 статті 119 ПК України, якою встановлено, що неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Актом перевірки від 22.01.2019 встановлено зазначення в Податкових розрахунках форми № 1-ДФ за періоди 3 квартал 2017 року, 1 квартал 2018 року відображеня недостовірних відомостей щодо податкового номера (РНОКПП) осіб, яким нараховано та виплачено дохід за ознакою доходу 101 «Доходи у вигляді заробітної плати».

З огляду на це, відповідач вважає, що висновки контролюючого органу, зроблені за результатами документальної виїзної планової перевірки ДП «Зарубинський спиртовий завод», і оскаржувані рішення є правомірними, ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судові засідання, які призначались у цій справі, 03.07.2019, 29.07.2019, 06.08.2019 представник позивача не прибув.

06.08.2019 представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

06.08.2019 до суду надійшло клопотання представника відповідача про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

З врахуванням викладеного, судовий розгляд даної справи проведено в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ДП «Зарубинський спиртовий завод» з 26.12.1991 зареєстроване як юридична особа, з 20.12.1991 перебуває на обліку в податковому органі як платник податків, з 19.12.1991 взяте на облік платником єдиного внеску (страхових внесків) (а.с.16, 51-52).

09.11.2009 Господарським судом Тернопільської області порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Зарубинський спиртовий завод», станом на 20.08.2018 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є запис про порушення справи про банкрутство, такі відомості є актуальними на день розгляду справи у суді згідно з доступною інформацією з Єдиного державного реєстру на сайті Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) (а.с.16, 17).

ГУ ДФС у Тернопільській області проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «Зарубинський спиртовий завод», за результатами якої складено акт від 22.01.2019 №78/19-00-14-01/00375065 (а.с.50-231).

Серед іншого, у висновку цього акта перевірки зазначено про такі порушення, допущені платником податків:

- підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, пункту 171.1 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, а саме: несвоєчасна сплата податку на доходи фізичних осіб до бюджету у період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017, в результаті чого донараховано пеню в сумі 1931,66 грн;

- підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5, 168.1.6 пункту 168.1 статті 168 підпунктів «а», «г» пункту 176.2 статті 176 розділу IV ПК України, а саме: перевіркою встановлено несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, утриманого із заробітної плати працівників, за період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017, внаслідок чого застосовано штрафні санкції;

- підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України, Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556, в частині відображення в податкових розрахунках (форма № 1-ДФ) недостовірних відомостей щодо реєстраційних номерів облікових карток платників податків в звітних періодах 3 квартал 2017 року, 1 квартал 2018 року;

- частини другої статті 6, частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, підпункту 6 пункту 3 розділу ІV, абзацу другого підпункту 2 пункту 2, пункту 5 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску від 20.04.2015 № 449, а саме: несвоєчасна сплата єдиного внеску за період 21.06.2016 по 25.04.2017, в результаті чого донараховано пеню в сумі 24274,38 грн та застосовано штрафні санкції.

На підставі акта перевірки від 22.01.2019 ГУ ДФС у Тернопільській області 06.03.2019 винесено такі рішення:

податкове повідомлення-рішення №0002711303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та нараховано пеню у загальному розмірі 77843,36 грн, у тому числі за штрафними санкціями - 75911,70 грн, сума пені - 1931,66 грн;

податкове повідомлення-рішення № 0002721303, яким до позивача застосовано штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати у розмірі 510 грн;

рішення № 0002701303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким застосовано до позивача штраф за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі 165164,88 грн та нараховано пеню на суму 24274,38 грн (а.с.10-12).

Позивач не погоджується з рішеннями контролюючого органу, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, суд, зважаючи на предмет позову, перевіряє чи оскаржувані рішення відповідача прийняті у відповідності до зазначених вище умов та надає правову оцінку кожному з оскаржуваних рішень.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0002711303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та нараховано пеню у загальному розмірі 77843,36 грн, у тому числі за штрафними санкціями - 75911,70 грн, сума пені - 1931,66 грн., то суд враховує таке.

В акті перевірки від 22.01.2019 стосовно цього порушення зазначено, що позивач несвоєчасно проводив перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб, утриманого із заробітної плати працівників, за період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017 (сторінки акта перевірки 158-161, а.с.207-210). Результати перевірки повноти та своєчасності сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб наведені у таблиці 6 акта перевірки (сторінки акта перевірки 161-164, а.с.210-213). В цій таблиці зазначено помісячне нарахування податку на доходи фізичних осіб за даними ДП «Зарубинський спиртовий завод», строк сплати, встановлений ПК України та дату і суму фактично сплаченого податку. Таблиця містить відомості щодо несвоєчасної сплати податку у період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017 з зазначенням днів та суми відповідно, розміру нарахованої пені та штрафної санкції.

Тобто у даному випадку має місце саме несвоєчасний перерахунок до бюджету нарахованого податку на доходи фізичних осіб, який утриманий із заробітної плати працівників ДП «Зарубинський спиртовий завод», на що звертає увагу і позивач у позовній заяві. ДП «Зарубинський спиртовий завод» є податковим агентом щодо виплати оподаткованого доходу у вигляді заробітної плати працівникам підприємства.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом 1V цього Кодексу.

Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків (пункт 18.1 статті 18 ПК України).

Відповідно до пункту 54.2 статті 54 ПК України грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (підпункт 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України).

При цьому, згідно з підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

З аналізу положень пункту 57.1 статті 57, підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України (який вказує, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця) слідує, що податок, який підлягає утриманню з нарахованого, але не виплаченого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки для місячного податкового періоду, тобто 10 календарних днів для сплати податкового зобов`язання, які починають розраховуватись після 20 числа (як граничного строку, передбаченого ПК України для подання місячної податкової декларації), незалежно від того, чи передбачено подання самої декларації.

Тобто податок на доходи фізичних осіб, утриманий із нарахованого, але не виплаченого доходу, повинен бути перерахований до бюджету протягом 30 календарних днів після закінчення звітного місяця (підпункт 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України).

Суд звертає на це увагу, оскільки позивач вказує, що мали місце випадки несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам.

Загальне ж правило сплати податку визначає, що податковий агент, що нараховує (виплачує) оподаткований дохід платнику податків, сплачує його одночасно з поданням документів на одержання коштів для виплати належних платникам податків доходів (підпункт 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України).

Отже, податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені ПК України і наведені вище. При цьому ще раз суд наголошує, що такі строки ПК встановлює для двох випадків: 1) дохід (заробітна плата) виплачується своєчасно - строк сплати податку одночасно з перерахуванням доходу, 2) дохід нараховується, але не виплачується - строк сплати податку 30 календарних днів після закінчення звітного місяця.

За положеннями пункту 176.2 статті 176 ПК України, особи, які мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

У спірному випадку мало місце нарахування ДП «Зарубинський спиртовий завод» заробітної плати працівникам, проте несвоєчасна її виплата. Такі обставини зазначені в акті перевірки від 22.01.2019 і стверджуються позивачем у позовній заяві. У такому разі позивач як податковий агент в силу положень підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України мав сплатити податок на доходи фізичних осіб, утриманий із нарахованого, але не виплаченого доходу протягом 30 календарних днів після закінчення звітного місяця (місяця за який виплачувався дохід).

Актом перевірки від 22.01.2019 встановлено порушення саме такого строку перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету, оскільки заробітна плата (оподатковуваний дохід) позивачем нараховувалася, але своєчасно не виплачувалася.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Положення статті 126 ПК України щодо застосування штрафної санкції використовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених податковим законодавством, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України.

У спірному випадку контролюючим органом встановлено саме не своєчасність сплати податкового зобов`язання з податку на доходу фізичних осіб, а тому ГУ ДФС у Тернопільській області правомірно застосовано до позивача штрафну санкцію на підставі статті 126 ПК України. Актом перевірки від 22.01.2019 встановлено кількість днів затримки сплати узгодженого грошового зобов`язання, обов`язок сплати якого виник у період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017. Факти несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб, утриманого із заробітної плати працівників, ДП «Зарубинський спиртовий завод» не спростовані, будь-яких доказів на підтвердження обставин своєчасного перерахування до бюджету податку позивачем як податковим агентом у період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017 суду не надані, а ті, що надані, то підтверджують саме факт несвоєчасної сплати податку.

Так, згідно з платіжним дорученням №69 від 08.02.2017 перераховано позивачем до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 73841,23 грн, у призначенні платежу зазначається, що податок утриманий із заробітної плати за листопад 2016 року, перераховано повністю пропорційно отриманій заробітній платі у термін 08.02.2017 (а.с.25). Проте, у даному випадку якщо заробітна плата за листопад 2016 року своєчасно не виплачена, то в силу положень підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податок на доходи фізичних осіб з оподатковуваного доходу, який нараховано, але не виплачено платнику податків, має бути перерахований податковим агентом у строки, встановлені для місячного податкового періоду, а саме до 30.12.2016. Саме такі строки щодо цього випадку відображені в акті перевірки від 22.01.2019 (сторінка акта 162, а.с.211).

Згідно з платіжним дорученням №82 від 14.02.2017 перераховано позивачем до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 45115,08 грн, у призначенні платежу зазначається, що податок утриманий із заробітної плати за листопад 2016 року, перераховано повністю пропорційно отриманій заробітній платі у термін 13.02.2017 (а.с.26). Оскільки заробітна плата за листопад 2016 року своєчасно не виплачена, то податок на доходи фізичних осіб з оподатковуваного доходу, який нараховано, але не виплачено платнику податків, має бути перерахований податковим агентом у строки, встановлені для місячного податкового періоду, а саме до 30.12.2016. Саме такі строки щодо цього випадку відображені в акті перевірки від 22.01.2019 (сторінка акта 162, а.с.211). Має місце несвоєчасна сплата податку.

Аналогічна ситуація і в інших випадках, які встановлені актом перевірки у період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017.

В даному випадку, якщо заробітна плата своєчасно не виплачується, то строк сплати податку на доходи фізичних осіб з оподатковуваного доходу, який нараховано, але не виплачено платнику податків, має бути перерахований податковим агентом у строки, встановлені для місячного податкового періоду, а не одночасно з виплатою несвоєчасно виплаченої заробітної плати.

Застосування відповідальності до платника податку саме на підставі статті 126 ПК України підтверджується змістом акта перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0002711303, розрахунком штрафних санкцій, у змісті яких є посилання саме на цю норму та розрахунок проведений із застосуванням розмірів штрафу 10 % і 20 %, визначених цією нормою (а.с.12-13, 238).

Наведене правозастосування до спірних правовідносин саме положень статті 126 ПК України відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 02.04.2019 у справі №П/811/605/17 (адміністративне провадження №К/9901/49655/18) від 14.05.2019 у справі №813/6270/15 (адміністративне провадження №К/9901/19298/18).

Відтак, суд дійшов висновку, що у спірному випадку має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена статтею 126 ПК України і саме така відповідальність визначена в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, а не статтею 127 ПК України, як помилково вважає позивач, про що вказує в обгрунтування позовних вимог.

За правилами пункту 127.1 статті 127 ПК України відповідальність настає за ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. Положення цієї статті встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за ненарахування, несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто, склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулись до чи на момент виплати доходу.

Щодо нарахування пені у сумі 1931,66 грн, то її застосовано до ДП «Зарубинський спиртовий завод» за порушення підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, пункту 171.1. статті 171, підпункт «а» підпункту 176.2 статті 176 ПК України на підставі статті 129 ПК України.

Зокрема, пункт 171.1 статті 171 ПК України визначає, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 ПК України передбачено, що нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу, - після спливу 90 календарних днів (270 календарних днів у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до підпункту 39.5.4 пункту 39.5 статті 39 цього Кодексу), наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання.

Нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань (підпункт 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 ПК України).

На суми грошового зобов`язання, визначеного підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення у його сплаті, починаючи з 91 календарного дня (з 271 календарного дня у разі здійснення платником податків самостійного коригування відповідно до підпункту 39.5.4 пункту 39.5 статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день (абзац другий пункту 129.4 статті 129 ПК України).

Зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов`язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством (пункт 129.5 статті 129 ПК України).

Оскільки актом перевірки від 22.01.2019 встановлено несвоєчасно сплату узгодженого грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, обов`язок сплати якого виник у період з 31.10.2016 по 02.11.2016 та з 30.12.2016 по 25.04.2017, то ГУ ДФС правомірно нараховано пеню у розмірі 1931,66 грн.

З огляду на наведене підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0002711303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та нараховано пеню у загальному розмірі 77843,36 грн, у тому числі за штрафними санкціями - 75911,70 грн, сума пені - 1931,66 грн, немає.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 06.03.2019 № 0002721303, яким до позивача застосовано штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати у розмірі 510 грн, то у суду також відсутні підстави для його скасування, з огляду на таке.

В акті перевірки від 22.01.2019 зазначено, що перевіркою дотримання юридичною особою встановленого порядку заповнення Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ), достовірності, повноти відображення в ньому відповідних відомостей встановлено порушення підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556, а саме: в Податкових розрахунках форми № 1-ДФ за періоди 3 квартал 2017 року, 1 квартал 2018 року відображено недостовірні відомості щодо податкового номера (РНОКПП) осіб, яким нараховано та виплачено дохід за ознакою доходу 101 «Доходи у вигляді заробітної плати». Згідно баз даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, особи з такими РНОКПП не зареєстровані в ДРФО, а саме: РНОКПП 2572704230 (3 квартал 2017 року) та РНОКПП 3155107817 (1 квартал 2018 року) (сторінки акта 157-158, а.с.206-207).

Відповідно до підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Пунктом 119.2 статті 119 ПК України встановлено, що неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Контролюючим органом встановлено подання позивачем податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, з недостовірними відомостями в частині зазначення номера облікової картки платників податків і такі відомості призвели до зміни платника податків, таке порушення не спростоване позивачем, а тому ГУ ДФС у Тернопільській області підставно ДП «Зарубинський спиртовий завод» визначено штраф у розмірі передбаченому пунктом 119.2 статті 119 ПК України.

Щодо рішення від 06.03.2019 № 0002701303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, то суд зазначає такі обставини.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір, та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Позивач як юридична особа, що використовує працю найманих працівників (роботодавець) є платником єдиного внеску та перебуває на обліку в податковому органі як платник єдиного внеску.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 6 Закону України №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI нараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Згідно з частиною одинадцятою статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом, мають право органи доходів і зборів (пункт 6 частини першої статті 13 Закону №2464-VI); рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами (частина перша статті 25 Закону №2464-VI).

Пунктом 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ передбачено, що орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Згідно із частиною десятою статті 25 Закону України №2464-VІ на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Таким чином, за несплату або несвоєчасну сплату платником єдиного внеску у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій та пені.

Судом встановлено, що ГУ ДФС у Тернопільській області 06.03.2019 на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0002701303, яким застосовано до позивача штраф за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі 165164,88 грн та нараховано пеню на суму 24274,38 грн.

Розрахунки фінансових санкцій та пені позивач не заперечує. Отже, факт несвоєчасної сплати єдиного внеску, підстави та порядок застосування штрафу та пені, їх розрахунок не є спірним в межах цих правовідносин, відтак порушення позивачем вимог Закону №2464-VI не спростовано.

Протиправність спірного рішення податкового органу, а також «застосування штрафних санкцій до позивача за результатами складеного акта від 22.01.2019» (суд розуміє штрафних санкцій, визначених не лише рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного внеску, а й податковими повідомленнями-рішеннями) позивач доводить тією обставиною, що ДП «Зарубинський спиртовий завод» перебуває у процесі банкрутства, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 09.11.2009 року у справі №11/Б-1203 порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Зарубинський спиртовий завод», одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с.17).

Відповідно до пункту 3 даної ухвали введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого заборонити стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства (крім випадків, передбачених пунктом 6 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»); не нараховувати неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XII (далі - Закон № 2343-XII), то суд зазначає.

Стаття 1 цього Закону (в редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство, тобто 09.11.2009, та чинній до 19.01.2013) давала такі визначення термінів:

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону № 2343-XII (в редакції чинній на момент порушення справи про банкрутство, тобто 09.11.2009) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

В подальшому Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 №4212-VІ внесені відповідні зміни до Закону № 2343-XII, в тому числі і до положень щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII (в редакції чинній з 19.01.2013) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію (частина перша статті 19).

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій (частина третя статті 19).

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги поточних кредиторів (частина п`ята статті 19).

Норми частини четвертої статті 12 Закону № 2343-XII (в редакції до 19.01.2013), з урахуванням визначення поняття «мораторій на задоволення вимог кредиторів», наведеного в цьому Законі, та частини третьої статті 19 Закону № 2343-XII (в редакції з 19.01.2013) є тотожними.

Разом з тим, вирішуючи питання того, в якій редакції має бути застосований Закон 2343-XII до спірних правовідносин, суд враховує норму пункту 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.11.2011 №4212-VI, відповідно до якої положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв`язку з здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону в новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).

У межах спірних відносин постанова господарського суду про визнання позивача банкрутом відсутня, справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом 2343-XII в новій редакції, а відтак застосуванню підлягає цей закон в редакції до 19.01.2013.

Виходячи з визначення термінів, які наведені у статті 1 Закону № 2343-XII в редакції, чинній до 19.01.2013 (поточні вимоги, мораторій на задоволення вимог кредиторів), слід прийти до висновку, що мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

Такий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18).

Отже, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, що ж стосується зобов`язань поточних кредиторів, то за цими зобов`язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків та зборів (обов`язкових платежів).

Мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань, які виникли після введення мораторію, але зупиняє виконання тих грошових зобов`язань, що виникли до моменту введення мораторію.

Таким чином, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» прямо встановлена заборона на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, але не тих зобов`язань, що виникли після введення мораторію.

Такий висновок вбачається з визначення терміну «мораторій», його режим поширюється на ті зобов`язання, термін виконання яких настав (розпочався строк виконання) до дня введення мораторію, тобто якщо початок строку виконання зобов`язань припадає на дату, яка передує введенню мораторію.

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов`язаннями, похідними від основного зобов`язання, а тому оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов`язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов`язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

Висновок про те, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів поширюється виключно на вимоги конкурсних кредиторів, тобто тих, кредиторські вимоги яких виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, та не поширюється на зобов`язання поточних кредиторів, за невиконання яких передбачене застосування фінансових санкцій, згідно з вимогами Закону № 2343-XII в редакції, чинній до 19.01.2013, викладений у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №2а-8388/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/3910/18), від 28.03.2019 у справі №825/1397/17 (адміністративне провадження №К/9901/28431/18).

З огляду на те, що штрафні санкції застосовані до позивача згідно з оскаржуваними рішеннями за несвоєчасну сплату зобов`язань (в одному випадку - податкових зобов`язань, в іншому - по сплаті єдиного внеску) виникли після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, то враховуючи наведені вище положення Закону № 2343-ХІІ (в редакцій, чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство позивача), такі штрафні (фінансові) санкції застосовані до підприємства правомірно. Незважаючи на дію мораторію позивач зобов`язаний виконувати свій податковий обов`язок та обов`язок зі сплати єдиного внеску, що виникли після введення мораторію, своєчасно.

Відтак, викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень надав суду достатні та беззаперечні докази на обґрунтування своєї позиції та довів правомірності оскаржуваних рішень, винесених щодо ДП «Зарубинський спиртовий завод». Оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0002711303 та №0002721303, рішення від 06.03.2019 № 0002701303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску прийняті з дотриманням умов, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Отже, суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 255, 262, 295, суд

ВИРІШИВ:

В позові Державного підприємства «Зарубинський спиртовий завод» до Головного управління ДФС у Тернопільській області про скасування податкових повідомлень-рішень і рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.

Позивач: Державне підприємство «Зарубинський спиртовий завод» (вулиця Заводська, 1, село Зарубинці, Збаразький район, Тернопільська область, 47373, ідентифікаційний код юридичної особи 00375065).

Відповідач: Головне управління ДФС у Тернопільській області (вулиця Білецька, 1, місто Тернопіль, 46021, ідентифікаційний код юридичної особи 39403535).

Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2019.

Суддя Чепенюк О.В.

Згідно з оригіналом:

Суддя Чепенюк О.В.