Рішення № 83510270, 01.08.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2019 р. справа № 300/1178/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитин Н.М.,

при секретарі судового засідання Маковійчук С.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1

представника відповідача Бондара О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2019 № Ф-63831-54, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДФС Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДФС в Івано-Франківської області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2019 № Ф-63831-54 на суму 8448 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення вимог статей 4, 7, 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ст. 178 Податкового кодексу України 12.03.2019 сформував і скерував позивачу протиправну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63831-54 на загальну суму 8 448 грн. єдиного внеску. Свої доводи ОСОБА_1 , обґрунтовує тим, що в період з 24.11.2016 по 11.04.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 24.11.2016 є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У період 2018-2019 оплата ЄСВ проведена в повному обсязі. Наголосив на тому, що здійснює свою професійну діяльність як адвокат в межах трудової діяльності на посаді начальника юридичного відділу Спілки споживчих товариств Івано-Франківської області з 2016 року. Таким чином, реалізує своє право на заняття адвокатською діяльністю не як самозайнята особа, а як найманий працівник. Спілка споживчих товариств Івано-Франківської області щомісячно сплачує єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в розмірі 22% від суми нарахованої заробітної плати, що в середньому складало 2423 грн. на місяць, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.06.2019 на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судовий розгляд на 04.07.2019 (а.с.1-3).

ГУ ДФС в Івано-Франківській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який, разом із відповідними доказами, надійшов на адресу суду 01.07.20109 (а.с.56-66). Представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. Зазначив, що позивач відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки останній проводить таку незалежну професійну діяльність як адвокат. Посилаючись на положення абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відповідач вказав, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У зв`язку із несплатою у 2017 році мінімального страхового внеску у ОСОБА_1 виникла недоїмка в загальному розмірі 8448 грн. за провадження незалежної професійної діяльності. Наявність такої заборгованості стало підставою для формування оскаржуваної вимоги. Відповідач вважає вимогу від 12.03.2019 правомірною та такою, що прийнята на підставі чинного законодавства.

04.07.2019 в судовому засіданні оголошено перерву у зв`язку з витребуванням у сторін додаткових доказів.

01.08.2019 позивачем надано письмові пояснення, в якому він зазначив, що чинне податкове законодавство виключає можливість подвійного взяття на облік особи, тому він як фізична особа - підприємець та особа, що здійснює незалежну професійну діяльність вважається фізичною особою-підприємцем з ознакою самозайнятої особи. Оплата ЄСВ за 2017 рік ним здійснено в повному обсязі як фізичною особою підприємцем про що свідчить витяг з інформаційної системи ДФС за 2017 рік.

В судовому засіданні 01.08.2019 позивач заявлені вимоги підтримав з мотивів викладених у позовній заяві та письмових поясненнях. На переконання позивача, у фізичної особи - підприємця, який одночасно здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, відсутня база нарахування ЄСВ, оскільки дохід, який підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, відсутній. Окрім того, звернув увагу суду на те, що при реєстрації як фізична особа-підприємець передував на загальній системі оподаткування, при цьому ним визначено вид діяльності за КВЕД - діяльність у сфері права. Вважає оскаржувану вимогу протиправною та просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову та пояснив, що дані ІС «Податковий блок» свідчать про встановлення у позивача ознаки незалежної професійної діяльності (адвокат) з 16.05.2013. Оскільки незалежна професійна діяльність - це діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, тобто адвокатська діяльність в цілому, то позивач працює адвокатом, а тому є платником ЄСВ, і відповідно йому була нарахована сума єдиного внеску - 8448 грн. за 2017 рік.

Згідно п.4 ст. 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, а його стягнення відповідно до ст. 25 Закону здійснюють органи Державної виконавчої служби України. З метою забезпечення виконання органами ДФС покладених завдань з адміністрування єдиного внеску відповідачем було надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-63831-54 від 12.03.2019 року. Наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску та фінансових санкцій є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про сплату недоїмки, без проведення додаткових перевірок.

Відтак, представник відповідача зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ № Ф-63831-54 від 12.03.2019 є правомірною, а тому в задоволенні адміністративного позову позивачеві слід відмовити.

Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є оскарження індивідуального акту та правомірність дій відповідача щодо нарахування ЄСВ позивачу, як особі, яка має право здійснювати незалежну професійну діяльність - адвокат, а також одночасно є підприємцем, який використовує загальну систему оподаткування.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені сторонами аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства належить загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку ЄСВ (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі-Законом № 2464)). Надходження від ЄСВ розподіляються між фондами соціального страхування. З жовтня 2013 року обов`язок обліку платників ЄСВ, забезпечення збору та ведення обліку страхових коштів, контроль за повнотою та своєчасністю їх сплати, ведення Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування покладено на Державну фіскальну службу України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований 24.11.2016 як фізична особа-підприємець (а.с.14), види діяльності за КВЕД 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний), КВЕД 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, КВЕД 47.24 роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах, КВЕД 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, КВЕД 56.30 обслуговування напоями, КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, КВЕД 69.10діяльність у сфері права(а.с.14). Позивач перебував на загальній системі оподаткування. 02.03.2018 внесено запис до ЄДР про припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем (а.с.14). Відповідно до даних сайту Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльність на підставі Свідоцтва НОМЕР_2 від 20.05..2011 виданого Івано-Франківською обласною КДКА (https://erau.unba.org.ua/profile/12356).

Згідно відомостей з бази даних ІС «Податковий блок» ГУ ДФС в області ОСОБА_1 16.05.2013 встановлено ознаку провадження незалежної професійної діяльності (адвокат), форма адвокатської діяльності - індивідуальна (а.с.61-64) та 24.11.2016 взято на облік як платник ЄСВ(а.с.61-64).

12.03.2019 ГУ ДФС в Івано-Франківській області винесено вимогу про сплату боргу №Ф-63831-54, згідно якої станом 28.02.2019 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 8448 грн.

Рішенням ДФС України від 15.05.2019 № 22370/6/99-99-11-05-02-25, прийнятим за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 11.04.2019, вимогу про сплату боргу від 12.03.2019 № Ф-63831-54 - залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63831-54 від 12.03.2019 протиправною, стверджуючи, що ЄСВ ним сплачено як фізичною особою-підприємцем у 2017 році, вважає, що нарахування йому ЄСВ за 2017 рік як самозайнятій особі є подвійним оподаткуванням єдиного внеску, позивач оскаржив вимогу у судовому порядку, ставлячи питання про її скасування.

Оцінюючи правомірність дій відповідача із визначення суми боргу і наявності у позивача обов`язку перебувати на обліку та сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем та як особою, яка проводить незалежну професійну діяльність адвоката, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно статті 19-1 Податкового кодексу України (надалі-Кодекс, ПК України) встановлено функції контролюючих органів, зокрема: контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (пункт 19-1.1.1); контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками ЄСВ передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів (пункт 19-1.1.2); забезпечують достовірність та повноту обліку платників податків та платників ЄСВ, суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням (пункт 19-1.1.8); формують та ведуть Державний реєстр фізичних осіб - платників податків, Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб, реєстри, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи (пункт 19-1.1.9); забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів (пункт 19-1.1.10); здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум ЄСВ та інших платежів (пункт 19-1.1.22); організовують збір податкової інформації та вносять її до інформаційних баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику (пункт 19-1.1.40); використовують під час виконання своїх посадових (службових) обов`язків податкову інформацію з інформаційно-телекомунікаційних систем та інших джерел, отриману в порядку та спосіб, визначений цим Кодексом (пункт 19-1.1.46). Згідно пункту 3-1 частини 1 статті 1 Закону № 2464 органи доходів і зборів центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (у частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

Підпунктом 14.1.180 Кодексу встановлено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1статті 14 ПК України самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Статтею 11 Кодексу встановлено, що спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом (пункт 11.1). Спеціальний податковий режим система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб`єктів (пункт 11.2). Згідно пункту 11.3 статті 11 Кодексу № 2755 спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.

Пункт 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464 визначає, що ЄСВ це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно підпункту 14.1.1 -1 пункту 14.1 статті 14 Кодексу адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі - податків, зборів, платежів) - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Відповідно до пунктів 63.1, 63.2 статті 63 Кодексу облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах належать всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору (пункт 63.2). Згідно пункту 63.5 статті 63 Кодексу всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, належать взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Пунктом 49.2 статті 49 Кодексу платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на загальній системі оподаткування обліку та звітності. Тобто, законодавець враховує, що є спрощена і загальна система оподаткування для платників ПДФО (розділ ХІV і розділ ІV Кодексу).

Згідно пункту 178.3 та пункту 178.4 Кодексу визначено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до розділу ІV у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб (ПДФО).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) передбачено, що адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Відповідно до статті 3 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання. Згідно частини 1 статті 13 Закону №5076-VIадвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою, тому облік такого суб`єкта контролюючим органом є правомірним.

Законом України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464, що набули чинності з 01.01.2017, щодо нарахування та сплати ЄСВ фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема: у першому реченні частини четвертої статті 4 слова «які обрали спрощену систему оподаткування» виключити; абзац четвертий частини четвертої статті 5 виключити; у частині першій статті 7: у пункті 2: в абзаці першому слова «за місяць, у якому отримано дохід (прибуток)» замінити словами «на місяць»; у першому реченні абзацу другого слова «має право самостійно» замінити словом «зобов`язаний»; частину першу статті 13-1 доповнити пунктом 5-1 такого змісту: «у разі виявлення за результатами аналізу даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру недостовірних відомостей про застрахованих осіб вимагати від платників єдиного внеску інформацію про ці відомості та усунення порушень».

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками ЄСВ є: фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464 ЄСВ нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої цим Законом. Сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 ЄСВ нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що належить обкладенню податком на доходи фізичних осіб сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої цим Законом сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464).

Частиною 8 статті 9 Закону № 2464 встановлено, що платники ЄСВ, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону зобов`язані сплачувати ЄСВ, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Статтею 6 Закону №2464 визначено, що платник ЄСВ зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника ЄСВ у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 16 Кодексу визначено обов`язки платника податків, зокрема: стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України (підпункт 16.1.1); вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2 ); подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (підпункт 16.1.3); сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4).

Відповідно до пункту 65.2 статті 65 Кодексу облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, що передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Враховуючи обов`язок платника податку стати на облік у контролюючих органах та обов`язок відповідача забезпечити повноту обліку платників ЄСВ та контролю своєчасності подання розрахунків та документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою платежів, суд дійшов висновку, що Кодексом передбачено здійснення обліку у контролюючому органі як у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, так і у разі, коли особа має право (свідоцтво, реєстрація) здійснювати незалежну професійну діяльність згідно відповідного документа із визначенням бази та забезпеченням сплати ЄСВ незалежно від отримання доходу згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464.

Суд зазначає, що доказів зупинення адвокатської діяльності позивача на підставі заяви відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 31 Закону №5076-VI суду не надано. Відомості про зупинення адвокатської діяльності відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у єдиному реєстрі адвокатів України відсутні ((https://erau.unba.org.ua/profile/12356).

Законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 31 Закон № 5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. При цьому, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 цієї статті - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пункт 1 частина 3 статті 31 Закону № 5076-VI). Частинами 5, 6 статті 31 Закону № 5076-VI встановлено, що протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України. Суд зазначає, що наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.11.2018 у справі №820/1538/17.

Обов`язок сплати ЄСВ не виникає у адвоката, який не здійснює адвокатську діяльність у випадку: припинення адвокатської діяльності, якщо адвокат не має наміру надалі здійснювати адвокатську діяльність; зняття з обліку платника податків у якості самозайнятої особи та платника єдиного соціального внеску.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Зазначені пільги не застосовуються до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську, та відповідно обліковуються контролюючим органом в реєстрі застрахованих осіб.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , який з 16.05.2013 перебував на обліку в контролюючому органі як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність адвоката після державної реєстрації (20.05.2011), незалежно від наявності доходу від такої діяльності, мав обов`язок обчислити ЄСВ та його сплатити, виходячи з розміру мінімального страхового внеску (абзац 2 пункт 2 частина 1 статті 7 Закону № 2464).

Враховуючи наведене, незважаючи на реєстрацію позивача як ФОП та сплату ним ЄСВ у 2017 році за проведення підприємницької діяльності, ОСОБА_1 не звільнений від обов`язку сплати ЄСВ як самозайнята особи незалежно від результатів діяльності з огляду на визначення мінімального розміру від бази нарахування ЄСВ та відсутність законодавчо-визначеної норми про звільнення осіб, які провадять незалежну професійну діяльність від сплати ЄСВ, крім випадку, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність отримує пенсію за віком або є особою з інвалідністю, або досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачем не надано відомостей, які б могли свідчити про наявність вищевказаних підстав для звільнення його від сплати ЄСВ.

Суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою ЄСВ є умови нарахування та сплати ЄСВ та наявність статусу особи, яка має право на здійснення незалежної професійної діяльності і законодавчі умови нарахування та сплати ЄСВ. Законом № 2464 встановлено, що навіть у випадку, якщо особою яка провадять незалежну професійну діяльність не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування та сплатити ЄСВ, сума якого не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464). Оскільки згідно з частиною 5 статті 8 Закону № 2464 ЄСВ для зазначених категорій платників встановлено ЄСВ у розмірі 22 % до бази нарахування (у випадку не отримання доходу (прибутку) від мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 у сумі 3200 грн., що становить 704 грн. за місяць.

З облікової картки встановлено, що 01.02.2019 ОСОБА_1 нараховано ЄСВ як особі, що провадить незалежну професійну діяльність 8448 грн. за мінімальною ставкою страхового внеску за 2017 рік(а.с.59-60).

Суд зазначає, що ОСОБА_1 не надавав розрахунків як самозайнята особа, проте здійснював подачу звітності згідно вимог Податкового кодексу України як ФОП з використанням ЕЦП, маючи доступ до електронного кабінету, порядок користування яким визначено наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 № 637 «Про затвердження Порядку функціонування Електронного кабінету» (далі Порядок № 637).

З січня 2017 року набув чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо зобов`язання сплачувати ЄСВ незалежно від наявності доходу від діяльності та за станом на час розгляду справи неконституційними такі норми не визнано.

Так, суд зазначає, що законодавчо визначено різні категорії платників ЄСВ. Щодо бази нарахування та ставок ЄСВ 22% (пункт 5 статті 8) згідно правового регулювання за статтею 7 Закону № 2464, зокрема розрізняють платників ЄСВ: фізичні особи підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4) суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої цим Законом, де сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7); фізичні особи-підприємці (крім тих, що обрали спрощену систему оподаткування) (пункт 4 частини 1 статті 4) сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що оподатковується податком на доходи фізичних осіб (пункт 2 частини 1 статті 7); особи, що беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соцстрахування (пункт 15 частини 1 статті 4) суми, що визначаються платниками самостійно (пункт 6 статті 10); особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в т.ч. адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (пункт 5 частини 1 статті 4)сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що оподатковується податком на доходи фізичних осіб (пункт 2 частини 1 статті 7).

Мінімальна сума ЄСВ визначається як 22% від мінімального розміру заробітної плати, який у 2017 році становив 3200 (3 200,00 гривень мінімальний розмір заробітної плати * 22% = 704,00 гривень - мінімальний страховий внесок; 704,00 гривень * 12 місяців). Тобто особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та фізичні особи-підприємці з доходу (прибутку) не можуть сплатити менш ніж 704 грн. ЄСВ на місяць. Фізична особа-підприємець, яка одночасно провадить незалежну професійну діяльність, має вести окремий облік доходів/витрат від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності та подавати розрахунок згідно Наказу МФУ № 511, а сплату здійснювати з урахуванням межі.

Аргументи позивача щодо подвійного обліку його як самозайнятої особи і одночасно як підприємця спростовуються прямими вимогами спеціального закону - Податкового кодекс України щодо реалізації повноважень контролюючого органу та окремою формою звітності: ФОП на різних системах оподаткування, звіт про суми доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, де окремо визначено: фізична особа на загальній системі оподаткування; фізична особа на спрощеній системі оподаткування; особа, яка провадить незалежну професійну діяльність; члени фермерського господарства.

Суд дійшов висновку, що позивач, зареєстрований як адвокат з 20.05.2011 (відомості з Єдиного реєстру адвокатів України), діяльність якого не було зупинено або припинено, був зобов`язаний нараховувати і сплачувати ЄСВ згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої цим Законом, сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 2464 збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Заповнення реквізиту 6 «тип платника» та період перебування (місяць) на титульному аркушу додатку 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 15.05.2018 № 511 «Про внесення змін до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2018 за № 692/32144 передбачає внесення відомостей окремо до поля «ФОП» та до поля «особа, яка провадить незалежну професійну діяльність» у випадку, якщо особа одночасно є фізичною особою-підприємцем та самозайнятою особою.

Статтею 25 Закону № 2464 визначено заходи впливу та стягнення. Рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками ЄСВ, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам ЄСВ, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник ЄСВ зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (частина 4 статті 25). Вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом (частина 5 статті 25).

Судом встановлено, що відповідно до облікової картки платника ЄСВ (а.с.59-60) за позивачем обліковано заборгованість із сплати ЄСВ за 12 місяців 2017 року у сумі 8448 грн.

Оскільки ОСОБА_1 у 2017 році не нараховано і не сплачено ЄСВ, то відповідачем згідно статті 25 Закону № 2464 та Інструкції № 449 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2019 № Ф-63831-54 у сумі 8448 грн. як особі, що займається незалежною професійною діяльністю, адвокату.

Щодо посилання позивача на трудову діяльності на посаді начальника юридичного відділу Спілки споживчих товариств Івано-Франківської області та сплату останнім єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 як підставу відсутності його обов`язку сплати ЄСВ як самозайнятої особи суд зазначає наступне.

З урахуванням вищенаведених норм права встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що, не зважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску визначений п.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VІ, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті , що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження незалежної діяльності.

Також, рішенням Ради адвокатів України № 37 від 12.04.2019, яким затверджено роз`яснення щодо поєднання адвокатської діяльності з трудовою діяльністю та інших пов`язаних питань, визначено обов`язок штатного працівника, який має статус адвоката, здійснювати сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність (самозайнята особа) за умови сплати роботодавцем (юридичною особою) ЄСВ. Таким чином, сплата роботодавцем внеску не виключає обов`язку штатного працівника, який суміщає трудові відносини із адвокатською діяльністю, сплачувати ЄСВ у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Відповідно до частини 1 ст. 57 Закону №5076-VІ рішення з`їзду адвокатів України та Ради адвокатів України є обов`язковими до виконання всіма адвокатами.

Крім того, факт працевлаштування позивача та його перебування в трудових відносинах із Спілкою споживчих товариств Івано-Франківської області позивачем не доведено жодними доказами.

Щодо доводів позивача про необхідність застосування у даній справі правової позиції, викладеної у рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 16.03.2018 у справі № 817/505/18, суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, зміст коментованого рішення, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду, свідчить, що правовий висновок у вказаній справі стосується зовсім інших фактичних обставин, а саме оскарження особою індивідуальної податкової консультації ГУ ДФС у Рівненській області, така має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому її надано, тоді як в даній справі оскаржено податкову вимогу.

Відтак, правова позиція, викладена у рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 16.03.2018 у справі № 817/505/18 не може бути врахована судом у даній справі, оскільки не стосується предмету спору.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України, № 4909/04, пункт 58 зазначив, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 ЄКПЛ зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija проти Іспанії від 09.12.1994, № 303-A, пункт 29).

Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (частини 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (частини 2 статті 77) у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування усіх обставин справи, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).

В даній справі суд вжив усіх заходів для витребування необхідних доказів, в тому числі з власної ініціативи.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд вважає, що відповідач обґрунтував правомірність своєї вимоги від 12.03.2019.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Як свідчать встановлені в суді обставини, відповідач, формуючи 12.03.2019 вимогу про сплату боргу (недоїмки), діяв на підставі закону, обґрунтовано, з урахування усіх обставин, які маю значення для правильного вирішення питання у спірних відносинах.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимога відповідача від 12.03.2019, є правомірною, і відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправною і скасування такої вимоги.

Зважаючи на висновок суду про безпідставність позовних вимог в силу норм статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Микитин Н.М.

Рішення складене в повному обсязі 06 серпня 2019 р.