Рішення № 8351019, 02.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/1002.02.10

За позовом          Комунального підприємства з утримання та експлуатації

житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс»

про                     стягнення 13227,06 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Калінчук В.В.

Від відповідачів не з’явився

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс»про стягнення з відповідача збитків та неустойки за користування житловим приміщенням поза строком дії договору, всього в сумі 13227,06 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2009р. порушено провадження у справі.

Представником позивача в судовому засіданні 12.01.10р. було подано Заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог та про зміну підстав позиву, відповідно до якої позивач змінює підстави позову, та просить стягнути з відповідача (замість збитків) плату за фактичне користування житловим приміщенням поза строком дії Договору оренди від 07.10.2005р. № 3883 та неустойку. Суму позовних вимог, згідно заяви, позивач зменшив та просить стягнути з відповідача: 3239,30 грн. плати за фактичне користування та 6478,43 грн. неустойки.

Представником позивача в судовому засіданні 26.01.10р. було подано Заяву про зменшення розміру позовних вимог (в зв’язку зі сплатою відповідачем частини суми заборгованості за фактичне користування приміщенням - 1103,50), і тому позивач просить стягнути з відповідача: 2135,80 грн. - плати за фактичне користування житловим приміщенням поза строком дії Договору оренди від 07.10.2005р. № 3883 та 6478,60 грн. –неустойки.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з врахуванням Заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог та про зміну підстав позиву від 12.01.10р. та Заяви про зменшення розміру позовних вимог (в зв’язку зі сплатою відповідачем частини суми заборгованості за фактичне користування приміщенням - 1103,50) від 26.01.10р.

Представники Відповідача у судових засіданнях проти позову заперечували та зазначали, що в них на їхню думку заборгованість відсутня.

В судовому засіданні 26.01.10р., за згодою присутніх представників сторін, судом оголошено про закінчення розгляду справи по суті, та для оголошення рішення по справі, з врученням повного тексту рішення, судом оголошено перерву на 02.02.10р.

Відповідно до ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Представники відповідача в призначене судове засідання 02.02.10р. не з`явились. Про поважні причини неявки цих представників в судове засідання суд не повідомлений. Клопотань про відкладення судового засідання не надходило.

Сторони завчасно та належним чином повідомлені судом про оголошення перерви на 02.02.10р. –а саме в судовому засіданні 26.01.10р. представникам сторін було оголошено про закінчення розгляду справи по суті, та за їх згодою, оголошено перерву в судовому засіданні для на 02.02.10р. о 09 год. 20 хв., про що зроблено відповідний запис в протоколі судового засікання від 26.01.10р., та про що представники сторін розпилися в «Розписці про оголошення перерви».

Відповідачем не надано суду доказів, що він був позбавлений можливості направити свого повноважного представника в судове засідання, в тому числі свого керівника, зважаючи на що судове засідання 02.02.10р. проводилось за відсутності повноважних представників відповідача.

В судовому засіданні 02.02.10р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами письмові пояснення, заслухавши усні пояснення присутніх представників сторін, оглянувши надані сторонами оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд —

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»(Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс»(Відповідач) уклали Договір оренди житлового приміщення від 07.10.2005 № 3883 (Договір).

Договір було укладено на строк з 07.10.2005 до 01.04.2006.

Приміщення було передано Позивачем Відповідачу за актом прийому-передачі нежитлового приміщення (Додаток №1 до Договору).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(в редакції, яка діяла станом на момент укладення Договору), цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(в редакції, яка діяла станом на момент укладення Договору), термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Термін дії Договору закінчувався 01.04.2006р.

Оскільки відповідної заяви про припинення Договору від сторін не надходили (в матеріалах справи відсутні докази протилежного), то даний Договір пролонговувався на той же самий строк і на тих же самих умовах наступним чином: з 02.04.06р. до 25.09.06р., з 26.09.06р. до 21.03.07р., з 22.03.07р. до 14.09.07р., з 15.09.07р. до 10.03.08р.

Щодо посилання Відповідача на п. 5.2 Договору, в якому встановлено, що «цей договір може бути продовженим за згодою Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, якщо не менше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії договору від Орендаря надійшло письмове звернення з проханням пролонгації договору», то на думку суду цей пункт Договору регулює взаємовідносини сторін щодо продовження строку дії Договору у випадку ініціативи з боку орендаря. Проте даний Договір не може обмежувати чи виключати дію ст. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», де вказано, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуючи все вищенаведене, судом встановлено дія Договору була продовжена, зокрема остання пролонгація вбулась з 15.09.07р. до 10.03.08р.

Відповідач проти позову заперечує, та зокрема зазначає, що згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.09.2005 року № 1809 «Про створення тимчасової комісії з розслідуванням причин вибуху у житловому будинку №16 вул. Червоноткацькій у Дніпровському районі»Дніпровській районній у м. Києві державній адміністрації було доручено спільно з Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) забезпечити відселення мешканців з аварійної частини будинку. Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської держадміністрації наказом зобов'язало укласти договір оренди житлових приміщень для тимчасового поселення мешканців, які постраждали внаслідок вибуху в будинку № 10 по вул. Борщагівській.

Судом встановлено, що дійсно в преамбулі Договору зазначено, що Відповідач діє «на виконання наказу Головне управління житлового забезпечення Київської міської держадміністрації від 07.10.05р. № 502-у».

Також Відповідач зазначає, що Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація запевнила його, що затрати Відповідача по оплаті оренди згідно Договору компенсує, чого фактично не зробила.

Проте Відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація дійсно взяла на себе таке зобов’язання –сплачувати за Відповідача по Договору.

Також Відповідач вказує, що відповідно до розпоряджень Дніпровської районної у місті Києві ради від 31.08.2007 року № 171-Р «Про безоплатну передачу майна комунальної власності територіальної громади Дніпровського району з балансу Дніпровської районної у м. Києві ради на баланс КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового та нежитлового фонду»та № 878 від 07.08.2007 року щодо забезпечення виконання рішення сесії Дніпровської районної у місті Києві ради від 25.06.2007р. № 129 «Про реформування житлово-комунального господарства», з 15.08.2007 року ТОВ «Україна житло-сервіс» до оренди відношення немає, єдиним орендодавцем є Фінансово розрахунковий центр «Дніпровський», а тому питання про звільнення приміщень необхідно звернутись до Київської міської державної адміністрації, до КП «Спецжитлофонд»та до ГУЖЗ КМДА, так як тимчасове поселення мешканців, які постраждали під час вибуху, вирішували ці представники.

Однак, Відповідачем не надано доказів, що його, як сторону в Договорі, було замінено на Фінансово розрахунковий центр «Дніпровський», а тому посилання Відповідача щодо того, що відповідачем має бути не він, а Фінансово розрахунковий центр «Дніпровський», є необґрунтованими.

Також Відповідач зазначає, що він повністю розрахувався з Позивачем по заборгованості з орендної плати та заборгованість відсутня.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач перерахував на рахунок позивача 18.01.10р. 1103,50 грн., в зв’язку з чим Позивач зменшив позовні вимоги Заявою від 26.01.10р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі - Закон) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»(Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс»(Відповідач) уклали господарський Договір.

Тобто сторонами у зобов’язанні –у Договорі, є Позивач та Відповідач.

Судом відхиляються посилання Відповідача на те, що Договір не виконується з вини Дніпровської РДА у м. Києві, та що остання ввела Відповідача в оману щодо гарантії її оплати по Договору, зважаючи на наступне.

В Договорі оренди не вказано, що орендні платежі сплачуються за рахунок Дніпровської РДА у м. Києві, або що порядок та розміри сплати орендних платежів залежать від порядку та розмірів надходження коштів від Дніпровської РДА у м. Києві.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація дійсно взяла на себе таке зобов’язання.

Крім того, якщо між Відповідач вважає, що у Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації існують перед ним зобов’язання щодо фінансування Відповідача, і Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація їх не виконує, то Відповідач не позбавлений права звернутися з окремим позовом до Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації щодо виконання взятих на себе зобов’язань в примусовому порядку.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів, що Договір було визнано недійсним, як такий, що укладений під впливом помилки чи обману, зважаючи на що судом не приймаються до уваги твердження Відповідача, що Договір укладено під впливом помилки чи обману, оскільки дані твердження не доведені належними засобами доказування.

Зважаючи на все вищенаведене, судом встановлено, що між Позивачем та Відповідач укладено господарський договір - Договір оренди житлового приміщення від 07.10.2005 № 3883, і відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 11, 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання за договором має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі - Закон) орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з п. 2.8. Договору оренди, орендні платежі сплачуються орендарем по день фактичної передачі орендодавцю житлового приміщення за актом прийому - передачі.

За умовами ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Після закінчення терміну дії договору житлове приміщення передається орендодавцю (Позивачу) за актом прийому - передачі (п. 5.3. Договору).

Як було встановлено вище, дія Договору була продовжена, зокрема остання пролонгація вбулась з 15.09.07р. до 10.03.08р.

Оскільки строк дії договору закінчився 10.03.08р., Позивачем було направлено Відповідачу засобами поштового зв’язку Заяву про припинення строку дії Договору за вих. від 11.03.08р. №044/24-2547 (повідомлення про вручення поштового відправлення від 13.03.08р. №04892275).

В матеріалах справи відсутній акт прийому –передачі при поверненні орендованого за Договором приміщення від Відповідача Позивачу як того вимагає п. 5.3 Договору; Відповідачем також не надано суду інших належних доказів щодо звільнення ним орендованого за Договором приміщення та повернення його Позивачеві.

Отже, Відповідач зобов'язаний сплачувати Позивачу плату за фактичне користування житловим приміщенням поза строком дії Договору.

Позивач просить стягнути з Відповідача 2135,80 грн. - плати за фактичне користування житловим приміщенням поза строком дії Договору.

Суд погоджується з розрахунком Позивача заборгованості Відповідача з плати за фактичне користування приміщенням за період: березень 2008 року –травень 2009 року (включно) поза строком дії Договору, з розрахунку встановленого Договором розміру орендної плати –220,70 грн. на місяць (оскільки в матеріалах справи відсутні докази, щодо внесення змін до Договору в частині розміру орендної плати):

- за 21 день березня 2008 –149,50 грн.

- з 01.04.08р. по 31.05.09р. –220, 70 * 14 місяців = 3089,80 грн.

149,50 + 3089,80 = 3239,30 грн.

18.01.10р. Відповідачем було сплачено частину суми заборгованості за фактичне користування приміщенням - 1103,50 грн.

3239,30 - 1103,50 = 2135,80 грн.

Отже, заборгованість Відповідача з плати за фактичне користування приміщенням за період: з березень 2008 року –травень 2009 року (включно), поза строком дії Договору, складає 2135,80 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеної суми заборгованості - 2135,80 грн., а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Відповідача сум заборгованості з плати за фактичне користування приміщенням за період: з березень 2008 року –травень 2009 року (включно), поза строком дії Договору, яка складає 2135,80 грн.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі - Закон) у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених в договорі оренди.

Після закінчення терміну дії договору житлове приміщення передається орендодавцю за актом прийому - передачі (п. 5.3. Договору).

В силу ст. 29 Закону за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Цивільним кодексом України, статтею 785, встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, після закінчення строку дії Договору, Відповідач, всупереч вимогам закону та умовам Договору, нежитлове приміщення, орендоване ним за Договором, не звільняв та Позивачу не повертав; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Законом, а саме Цивільним кодексом України прямо передбачено спеціальний вид неустойки, що застосовується до правовідносин з оренди, і як встановлено в ст. 785 ЦК України підставою застосування даного виду неустойки є невиконання орендарем (наймачем) за договором оренди свого обов’язку щодо повернення речі, переданої в найм (оренду).

Отже, Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу неустойку у відповідності до ст. 785 ЦК України.

Позивач просить стягнути з Відповідача 6478,60 грн. заборгованості зі сплати неустойки за неповернення орендованого за Договором приміщення за період користування приміщенням з березня 2008 року по травень 2009 року (включно).

Суд погоджується з розрахунком Позивача, у відповідності до якого розмір неустойки, що її повинен сплатити Відповідач у відповідності до ст. 785 ЦК України та із розрахунку розміру орендної плати, вказаної в п. 2.2 Договору, складає :

- за 21 день березня 2008 –149,50 грн.

- з 01.04.08р. по 31.05.09р. –220, 70 * 14 місяців = 3089,80 грн.

149,50 + 3089,80 = 3239,30 грн.

3239,30 грн. * 2 = 6478,60 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеної суми неустойки –6478,60 грн., а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Відповідача неустойки у відповідності до ст. 785 ЦК України в розмірі 6478,60 грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем вимоги до Відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в наступних розмірах: про стягнення 2135,80 грн. заборгованості та про стягнення 6478,60 грн. неустойки.

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, пропорційно до суми задоволених позовних вимог. В іншій частині витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на Позивача та йому не відшкодовуються, в зв’язку зі зменшенням Позивачем суми позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс»(м. Київ, проспект Гагаріна, 14-А; ідентифікаційний код 32772152) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»(04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34; код ЄДРПОУ 31454734) 2135 (дві тисячі сто тридцять п’ять) грн. 80 коп. заборгованості, 6478 (шість тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 60 коп. неустойки, 86 (вісімдесят шість) грн. 15 коп. державного мита та 153 (сто п’ятдесят три) грн. 71 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя І.О.Домнічева

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення –16.02.2010р.