Вирок № 83502552, 07.08.2019, Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 540/461/16-к

Кримінальне провадження № 1-кп/542/84/19

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді - Стрельченко Т.Г.,

при секретарях - Нестеренко О.В., Коркішко А.М.,

з участю прокурора - Ряднини В.В.,

обвинувачених - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_1 . - адвоката Донець П.М.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Тарана Р.П.,

потерпілих - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Нові Санжари, вул. Незалежності, 32, Полтавської області, кримінальне провадження по обвинуваченню:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, не працюючого, не військовозобов`язаного, не депутата, розлученого, маючого на утриманні 2 малолітніх дітей, раніше судимого:

- 01.07.2016 року Чутівським районним судом Полтавської області за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ст.ст. 70, 75 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік 6 місяців,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Головчино Борисівського району Бєлгородської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_2 , з повною середньою освітою, не працюючого, не військовозобов`язаного, не депутата, розлученого, раніше судимого:

- 15.12.2000 року Комінтернівським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 118, ч. 2 ст. 142, ч. 1 ст. 142, ч. 2 ст. 141, ст. 42 КК України (в ред. 1960 року) до 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнився 03.11.2008 року умовно-достроково не відбутий строк 2 роки 8 місяців 11 днів;

- 18.07.2011 року Дзержинським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі. Згідно ст. 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання по вироку Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15.12.2000 року та призначено остаточне покарання у виді 6 років позбавлення волі. Звільнився 18.03.2015 року умовно-достроково не відбутий строк 4 місяці 5 днів;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, -

в с т а н о в и в:

Органом досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи раніше судимими, обвинувачуються в тому, що 25.01.2016 року близько 23:30 години за попередньою змовою між собою, діючи повторно, маючи прямий умисел на крадіжку чужого майна, з корисливою метою, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом злому за допомогою лому та монтировки прибойця на вхідних дверях проникли до погрібника, належного потерпілому ОСОБА_3 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , звідки таємно здійснили крадіжку двох полімерних каністр об`ємом 10 літрів кожна із вмістом селективного гербіциду «Астарг-125» для боротьби з однорічними та багаторічними злаковими бур`янами. З викраденим вони з місця злочину зникли та розпорядилися ними у власний цілях. Даною крадіжкою потерпілому ОСОБА_3 завдано матеріальної шкоди на загальну суму 6000 гривень.

Окрім того, 26.01.2016 року о 00:06 год. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою між собою, діючи повторно, маючи прямий умисел на крадіжку чужого майна, з корисливою метою, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом пролому стіни за допомогою лому та монтировки проникли до приміщення магазину № 4 ФОП ОСОБА_4 , що знаходиться по АДРЕСА_3 , звідки намагалися скоїти крадіжку товарно-матеріальних цінностей, а саме: 10 пляшок горілки «Хортиця срібна» об`ємом по 0,5 л, вартістю 60 гривень за одну пляшку, нa загальну суму 600 гривень, 12 пляшок пива «Зіберт» об`ємом по 1,2 л вартістю 19 гривень за одну пляшку, на загальну суму 228 гривень, продуктів харчування в асортименті: напівфабрикатів на загальну суму 2000 гривень, консервів на загальну суму 1500 гривень, ковбасних вироби на загальну суму 900 гривень та 300 гривень готівкових коштів, що зберігались в касі магазину. Однак свій умисел не довели до кінця з причин, що не залежали від їх волі, оскільки були сполохані охоронною сигналізацією та помічені потерпілими. Після вчинення замаху на вказаний злочин намагалися втекти, але через 4 години ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були затримані громадськістю села Сонячне Машівського району Полтавської області та працівниками поліції, які виїхали на місце пригоди за викликом потерпілих. Даною крадіжкою потерпілій ОСОБА_4 було б завдано матеріальної шкоди на загальну суму 5528 грн.

Вказані дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням до іншого приміщення, та за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, як вчинення незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням до іншого приміщення.

В судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень не визнали та від давання показань відмовились на підставі ст. 63 Конституції України.

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що в січні 2016 року близько 00 год. 20 хв. йому зателефонувала потерпіла ОСОБА_4 та повідомила, що в її магазині спрацювала сигналізація. Оскільки їх магазини знаходяться поруч, він вирішив поїхати до магазинів. Він був на автомобілі ВАЗ 2111, з ним їхав ОСОБА_5 , син потерпілої ОСОБА_4 . По дорозі він побачив автомобіль ВАЗ 21099, за кермом якого була жінка. Він у неї спитав, чого вона тут знаходиться. Вона відповіла йому, що її, як водія, найняв колишній чоловік, а вона заблукала. Для чого її наймав колишній чоловік, вона не вказала. Автомобіль стояв приблизно за 1 км від магазину, за селом Сонячне, в напрямку виїзду на с. Старицьківку, це напрямок на м. Полтаву. Поки вони розмовляли з тією жінкою, а це була ОСОБА_6 , як вже потім він дізнався, що до них під`їхав ОСОБА_7 , чоловік потерпілої ОСОБА_4 . Ніч була місячна, була невелика заметіль, видимість була гарна. Метрів за 300-400 він побачив, що з поля до автомобіля ОСОБА_8 йдуть два чоловіки, які теж їх побачили та стали тікати. Він з ОСОБА_9 побігли за тими чоловіками, а ОСОБА_5 сів в автомобіль Новицької, щоб вона не утекла. Особисто він бачив за водійським сидінням в салоні автомобіля ВАЗ 21099 сокиру. Вони з ОСОБА_9 переслідували ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , як вже потім було встановлено їх особи, десь 3 з половиною - 4 години. Десь на пів шляху погоні до них приєднався ОСОБА_5 і працівник Машівського ВП на ім`я ОСОБА_12 , а прізвища його він не знає. Коли вони переслідували обвинувачених, то особисто в нього в руках була палиця, яку він підібрав в посадці, щоб легше було проходити по снігових заметах. Зброї ні в кого з них не було, пострілів ніхто не робив. Коли обвинувачених наздогнали, то при них були металеві лом та гвоздодер. Ці предмети поклали в автомобіль після затримки обвинувачених, куди вони поділися потім, йому не відомо. Товару ніякого при затриманих не було. Коли він повернувся до магазину, там вже були працівники поліції, один з затриманих був у наручниках. Там же була і жінка водій. Як і коли вона потрапила в магазин, йому не відомо, бо він бігав за обвинуваченими. На запитання, чого вони намагались красти, ті відповіли, що погода сприятлива, заметіль сліди замітає. Обвинувачені признавалися, що проломили стіну в магазині ОСОБА_4 в місці, де було закладено вікно. Про гербіциди вони не казали. Злому на своєму магазині він не виявив, в вже вранці побачив, що зламаний прибоєць на вхідних дверях до погребу, де зберігалися гербіциди. По слідах на снігу він знайшов 2 каністри гербіцидів за туалетом, що знаходиться на території його земельної ділянки, виділеної під торгівлю. Сліди на снігу вели від погребу до туалету, а потім до магазину ОСОБА_13 . Слідчому він давав документи про право власності на магазин, технічну документацію на земельну ділянку по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 . Чи робив той копії для справи, йому не відомо. Те, що в каністрах ємністю по 10 літрів кожна, були гербіциди, записано лише з його слів. Він купував їх для власного використання на своєму фермерському господарстві, чеків в нього не було. Вартість кожної каністри гербіциду 3000 грн. Він як фізична особа-підприємець працює на єдиному податку, то ніякі документи про придбання необхідних товарів не зберігає. Каністри були опломбовані, слідчий це бачив, складав якісь папери, фотографував каністри. Каністри з гербіцидом йому повернуто, тому матеріальної шкоди йому не спричинено. Раніше обвинувачених і жінку-водія він не знав. Після затримки вони каялися, пропонували все відшкодувати, казали, що не раз приїжджали та придивлялися до магазину, тобто на крадіжку вони йшли цілеспрямовано. Вони визнавали свою вину, слідчий все записував. Крім того, слідчий оглядав місце події, знімав відбитки, фіксував сліди взуття в погребі і біля каністр. Фотографував сліди, де вони тікали. Десь півтори-дві години слідчий все записував в магазині, потім всіх повезли у відділ поліції, це вже близько 5 години ранку. Вважає, що обвинувачені повинні понести покарання по закону. Потерпіла ОСОБА_4 та її родина є його сусідами та кумами. Їхні магазини майже поруч, метрах у вісімдесяти. Після дзвінка ОСОБА_4 він поїхав, щоб допомогти їй та подивитися на свій магазин. В нього є зброя, офіційно зареєстрована, але він з собою її не брав. Він добре запам`ятав обвинувачених, вони були тепло вдягнуті, в темних куртках та в камуфляжних чоботах.

Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона має магазин в с. Сонячне Машівського району, який обладнаний сигналізацією. З 25 на 26 січня 2016 року близько 00 год. 06 хв. спрацювала сигналізація, а саме надійшов на телефон сигнал «злом в підсобці». До магазину зразу ж поїхали чоловік з сином. Потім чоловік передзвонив і сказав, що дійсно був злом, що вони побачили крадіїв та будуть їх переслідувати. Вона подзвонила в поліцію та ОСОБА_3 , щоб той поїхав до магазину та допоміг чоловіку та сину. Потім вона подзвонила своєму реалізатору, та з своїм чоловіком приїхали за нею та всі разом поїхали в магазин. Хвилин через 30 вона ще раз подзвонила в поліцію, бо вони не їхали. Тут же їй передзвонив її чоловік і сказав, що за селом стоїть машина, яка привезла крадіїв, і що біля тієї машини залишився наш син. Вона знову подзвонила в поліцію, розповіла про ту машину, бо фактично вона стояла на тому шляху, яким повинні їхати працівники поліції. І, дійсно, працівники поліції приїхали до магазину вже з жінкою на ім`я ОСОБА_14 . Син з працівником поліції та слідчим Білим пішли допомагати затримати крадіїв, але ті десь повернули в поле, тоді слідчий Білий і її чоловік вернулися в магазин. Потерпілий ОСОБА_15 , її син та працівник поліції продовжили переслідування. Слідчий Білий в магазині та навколо все фотографував, заміряв, щось писав. Пролом був з боку підсобного приміщення, вони розбили закладене вікно, весь ракушняк валявся в підсобці. Сигналізація спрацювала, коли вони вже були в підсобці, тоді вони вирвали датчики, які їй прийшлося потім ремонтувати. Вона особисто вважає, що жінка на ім`я ОСОБА_14 є їх спільницею. Хоча вона й казала, що їхала десь на побачення, але заблукала, одягнута вона була не як на побачення: тепло, в старій куртці та «дутих» чоботах. Вона постійно комусь дзвонила, начебто клопоталась про дітей. Вона вільно пересувалася в магазині, виходила на вулицю курити, її ніхто не контролював. Десь о 4 годині їй подзвонив син та сказав, що затримали крадіїв, догнали їх аж за Кошманівкою. Коли обвинувачених привезли, то вони не були побиті, визнавали, що хотіли залізти в магазин, самі сідали в поліцейську машину. Коли їх привезли, то вона бачила, що привезли і якісь металеві предмети: один великий лом і один предмет із загнутими краями, як називається, вона не знає. Куди їх потім забрали, вона не бачила, але в магазині нічого не залишилося. Слідчий її опитував, вона підписувала свої покази. Підписувала ще якісь папери, що писав слідчий. На наступний день слідчий приїзжав та знімав відбитки слідів в полі і біля магазину, а також шукали ліхтарик та мобільний телефон, бо обвинувачені сказали, що загубили їх, коли тікали. Працівники поліції ліхтарик знайшли, а телефон - ні. Після цієї події вона перевірила весь товар, недостачі не було. Взагалі в магазині було багато товару, в грудні 2015 року вони з реалізатором зробили інвентаризацію, писали все на список, який вона показувала слідчому. Товару було на 250 тис.грн. В підсобці стояла упаковка пива «Зіберт» та горілки «Неміров» або «Хортиця», але це не товар з магазину, бо вона горілчаними виробами не торгує. Це вона привезла на замовлення і не встигла забрати з магазину. В підсобному приміщенні було багато товару, але ковбаси та півфабрикати були в торговій залі в холодильниках, куди вони не змогли відкрити двері. В торговому залі в касі були гроші 300 грн., які працівники поліції віддали їй на зберігання. Вона понесла матеріальні збитки, бо прийшлося ремонтувати сигналізацію, закладати проламане вікно. Товар обвинувачені не встигли взяти, бо спрацювала сигналізація. Також не було товару, підготовленого до виносу. Крім того, ОСОБА_15 , її чоловік та син швидко приїхали до магазину, тому вони стали тікати. Вона вважає, що вони б вивезли все з магазина на автомобілі, що їх чекав. Вважає, що обвинувачених слід строго покарати. В ході розгляду справи їй стало зрозуміло, що працівники поліції фактично нічого не зробили, щоб доказати вину обвинувачених, але всім, хто був тієї ночі біля магазину, було зрозуміло, що догнали та затримали саме тих, хто хотів вчинити крадіжку, бо їх догнали по їхніх же слідах. На запитання, навіщо вони це зробили, хтось з затриманих сказав: «треба ж чимсь дітей годувати». В її присутності нікого не допитували, не вилучали взуття. В 2014 році її магазин вже обкрадали, вона припускає, що може це також вони були, але це не доведено.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснив, що відразу після надходження на телефон повідомлення про взлом в складському приміщенні він разом із сином ОСОБА_17 поїхали на місце події та побачив провалену стіну, разом із сином пішов по слідах, які були залишені двома особами. На краю села Старицьківка побачили, що двоє невідомих осіб рухалися по полю в бік дороги, де знаходився невідомий автомобіль. Потім він залишив сина охороняти автомобіль, а він разом із ОСОБА_18 , який також в цей час підійшов, пішли наздоганяти невідомих осіб. Переслідували по слідах із постійним зоровим контактом, тобто не випускали їх із виду. Якихось інших осіб, які б рухалися рядом, не було. Під час переслідування до них приєднався працівник відділу поліції, разом із яким були затримані невідомі особи. В розмові з ними вони визнавали факт замаху на крадіжку майна, причиною називали відсутність коштів та пропонували як компенсацію легковий автомобіль. Також свідок вказав, що після затримання ОСОБА_19 постійно пропонував домовитися, щоб не було в подальшому кримінальної справи.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 дав аналогічні свідчення, підтвердивши, що 26.01.2016 року близько 00:06 години батько повідомив, щоб він вдягався, так як в магазині спрацювала сигналізація. Швидко одягнувшись, на автомобілі вони поїхали до магазину, де побачили вибиту стіну в місці, де раніше було вікно, та сліди навколо приміщення. Сліди були залишені двома особами і він з батьком пішли поряд із цими слідами. Ідучи далі, побачили двох чоловіків, які рухалися по полю в бік дороги, де знаходився невідомий автомобіль без світла. Потім невідомі, побачивши їх, почали тікати. Спочатку вказаних невідомих осіб переслідували він з батьком, потім батько із ОСОБА_18 , а потім приєднався працівник відділу поліції, який говорив невідомим, щоб зупинилися, на що ті не реагували. Коли затримали, то в руках у них були лом та монтировка. Коли невідомих осіб везли в автомобілі, то на запитання, чому вони так поступають, один відповів, що потрібно якось дітей годувати. Один із вказаних осіб був одягнений в бушлат, інший в курточці.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні від давання показань відмовилась на підставі ст. 63 Конституції України.

У судовому засіданні суд в порядку, встановленому ст. 358 КПК України, оголосив та дослідив надані стороною обвинувачення документи, а саме:

- дані про кримінальні правопорушення, внесені в ЄРДР за №12016170250000027 та №12016170250000028, які об`єднані в одне провадження №12016170250000027 (т. 1 а.с. 214, т. 2 а.с. 22, 55);

- рапорт чергового Машівського ВП ГУНП в Полтавській області по факту надходження 26.01.2016 року до чергової частини Машівського ВП через службу 102 повідомлення жительки с. Сонячне Машівського району ОСОБА_4 про те, що в її магазині, що розташований в с. Сонячне, спрацювала сигналізація (т. 1 а.с. 215);

- протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 26.01.2016 року, з якого вбачається, що потерпіла ОСОБА_4 звернулася до Машівського ВП Карлівського ВП ГУ НП в Полтавській області із усною заявою, в якій повідомила, що 26.01.2016 року о 00:06 год. невідомі особи, шляхом пролому стіни, проникли до належного їй магазину по АДРЕСА_3 , звідки намагалися здійснити крадіжку майна, однак свій умисел до кінця не довели, так як були сполохані охоронною сигналізацією (т. 1 а.с. 217-220);

- протокол огляду місця події від 26.01.2016 року з фототаблицею (час складання протоколу не вказаний), з якого вбачається, що 26.01.2016 року під час огляду місця події, а саме магазину по АДРЕСА_3 , було оглянуто приміщення магазину та прилеглу територію, виявлено місце проникнення до магазину - отвір у тильній стіні магазину, сліди взуття, що ведуть до місця проникнення, пошкоджений датчик охоронної сигналізації з пошкодженими дротами. Також було зафіксовано слідову доріжку від магазину ФОП ОСОБА_13 до магазину ФОП Рибалка та детальне зображення сліду взуття, що стверджується протоколом огляду місця події, схемою до протоколу та фототаблицями (т. 1 а.с. 221-237);

Обставини, вказані в протоколі, були підтверджені показами потерпілих та свідків, даних в ході судового слідства. При цьому ані допитаними особами, ані дослідженими письмовими доказами не було доведено, що обвинуваченими було підготовлено до крадіжки будь-який товар, тому суд вважає не доведеним намір обвинувачених вчинити крадіжку саме тих товарно-матеріальних цінностей, які вказані в обвинувальному акті.

- довідку потерпілої ОСОБА_4 від 26.01.2016 року про те, що на час огляду нею приміщення магазину по АДРЕСА_3 всі матеріальні цінності та асортимент товару є в наявності, пошкоджена капітальна стіна та сигналізація (т. 1 а.с. 238);

- довідку потерпілої ОСОБА_4 про добровільне надання працівникам поліції на зберігання, в якості речового доказу, грошових купюр на загальну суму 300 грн., які знаходилися в приміщенні магазину на момент замаху на крадіжку, та розписку про повернення (т. 1 а.с. 239, 240, т. 2 а.с. 38);

- рапорт о/у СКП Машівського ВП ГУНП в Полтавській області від 26.01.2016 року про те, що при виїзді в с. Сонячне було встановлено пролом стіни в магазині ФОП ОСОБА_13 , через який невідомі особи проникли в приміщення, та сліди взуття до місця проникнення. По даному сліду організовано переслідування, внаслідок якого було затримано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які мали при собі лом та фомку, та автомобіль ВАЗ 210994, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_20 (т. 1 а.с. 241);

- постанову про визнання та прилучення до справи речових доказів лома, фомки, сокири та автомобіля автомобіль ВАЗ 210994, державний номер НОМЕР_1 (т. 2 а.с. 8);

- протокол огляду місця події від 26.01.2016 року, в якому зафіксовано огляд лому та фомки, вилучених у обвинувачених (т. 1 а.с. 242, 243);

- протокол огляду місця події від 26.01.2016 року, в якому зазначено, що під час огляду речового доказу - автомобіля ВАЗ 210994, державний номер НОМЕР_1 , в салоні автомобіля та багажнику було виявлено та вилучено речові докази: дві пари рукавичок, сокиру, металеву пластину та касовий чек, зафіксовано зображення коліс та шин автомобіля (т. 1 а.с. 244-250, т. 2 а.с. 1);

- протокол особистого обшуку затриманого ОСОБА_2 та огляду речей, які знаходяться при ньому, від 26.01.2016 року (т. 2 а.с. 10, 11);

- протокол огляду місця події від 26.01.2016 року, в якому зазначено, що в ході проведення особистого огляду ОСОБА_2 було вилучено речовий доказ, а саме зимові чоботи останнього, які в послідуючому були оглянуті (т. 2 а.с. 12-15);

- протокол огляду місця події від 26.01.2016 року, в якому зазначено, що в ході проведення особистого огляду ОСОБА_1 було вилучено речовий доказ, а саме зимові чоботи останнього, які в послідуючому були оглянуті (т. 2 а.с. 17-20);

- заяву потерпілого ОСОБА_3 від 26.01.2016 року про вчинення крадіжки гербіцидів з його погрібника в с. Сонячне Машівського району шляхом пошкодження прибойця. Матеріальна сума збитків становить 6000 грн. (т. 2 а.с. 23);

- протокол огляду місця події та постанову про визнання та прилучення до справи речових доказів від 26.01.2016 року, відповідно до яких працівниками поліції було оглянуто приміщення погребу, належного потерпілому ОСОБА_3 , що в АДРЕСА_3 , в ході якого було виявлено сліди проникнення до погрібника, сліди взуття та слідову доріжку від погребу до магазину. Також виявлено речові докази - дві полімерні каністри з гербіцидом «Астарг 125» об`ємом по 10 л кожна, які передано на зберігання потерпілому ОСОБА_3 , що підтверджено також його розпискою (т. 2 а.с. 27-38).

Проаналізувавши наведене вище, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ у нарадчій кімнаті, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку, що вина обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм злочинів не знайшла свого підтвердження під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є, зокрема охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожен невинуватий не був обвинувачений або засуджений.

Згідно частин 1, 2 та 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей і документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Крім того, саме на них ч. 2 ст. 9 КПК України покладає обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального правопорушення, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Згідно ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України №12-рп/2011 від 20.11.2011 визнаватись допустимими використовуватись як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Статтею 86 КПК України зазначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК України).

Відповідно до частини 2 статті 87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння як порушення права особи на захист.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 92 КПК України визначено, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора, а обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів є рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 90 КПК України).

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, як вбачається із прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (п. 40 рішення у справі № 34006/06 від 25 лютого 2016 року «Зякун проти України», п. 54 рішення у справі № 75520/01 від 06 грудня 2007 року «Козинець проти України», п. 33 рішення у справі № 17969/09 від 10 грудня 2015 року «Тихонов проти України»).

Перелічені вище докази викликають сумніви та суд не може покласти їх в основу обвинувального вироку, а відтак виходячи з позиції ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». І такі факти мають бути досить переконливими, щоб суд на підставі їх розумної оцінки міг визнати причетність особи до вчинення злочину.

Пункт 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі, як «Конвенція») вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного (рішення ЄСПЛ у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії»).

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КПК України).

Ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, Європейський суд з прав людини зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Суд, аналізуючи докази, надані стороною обвинувачення, на підтвердження вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, вважає, що вони є недостатніми.

Так, в матеріалах справи містяться відомості про те, що вартість викраденого у потерпілого ОСОБА_3 майна (гербіциду), була визначена самим потерпілим, що суперечить ст. 242 КПК України, відповідно до якої слідчий або прокурор зобов`язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо «...6) визначення розміру матеріальних збитків, заподіяної кримінальним правопорушенням». Однак, цей обов`язок слідчим, прокурором проігноровано. В матеріалах кримінального провадження такі докази відсутні.

Також, в ході судового слідства при допиті потерпілого ОСОБА_3 було з`ясовано, що інкримінований гербіцид «Астарг-125» слідчим поліції не опечатувався, для експертного дослідження хімічного складу рідини чи визначення його вартості до Машівського ВП не вилучався, межі с. Сонячне не покидав.

Також з показань потерпілого ОСОБА_3 , який допитувався Машівським районним судом Полтавської області під час винесення вироку 05.08.2016 року, було встановлено, що гербіцид, який був переданий слідчим йому на відповідальне зберігання до вирішення справи в суді, він на момент допиту в судовому засіданні 12.05.2016 року вже використав, а іншого ідентичного за маркуванням у його господарстві не існує. Дані обставини підтверджуються чіткими відповідями потерпілого на запитання, поставлені стороною захисту, з приводу використаного гербіциду.

Таким чином, протокол огляду місця події (огляд приміщення погребу) та постанова про визнання та прилучення до справи речових доказів від 26.01.2016 року (т. 2 а.с. 27-38) не можуть бути допустимими та належними доказами винуватості, оскільки вони не мають ознак висновку експерта в розумінні ст. 101 КПК України, а речові докази дослідити в даний час не представляється можливим у зв`язку з їх використанням на момент розгляду справи.

З огляду на викладене в даний час неможливо встановити, чи дійсно в господарстві ОСОБА_3 перебував гербіцид, а не паливно-мастильні матеріали, як це зазначено у письмових матеріалах кримінального провадження, які прокурор до обвинувального акту долучати не побажав.

У протоколі огляду місця події від 26.01.2016 року зазначено про наявність чиїхось слідів взуття та слідову доріжку від погребу ОСОБА_3 до магазину ФОП ОСОБА_4 , при цьому не вказано їх приналежність ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 , оскільки ці сліди ніким з місця події не вилучались, в ході досудового слідства їх експертне дослідження (трасологія та інше) не проводилось.

Встановити момент їх виникнення: у період вчинення злочину, як це припускає прокурор; в момент переслідування (згідно показань свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ); чи після доставляння ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з відстані 8-10 км до приміщення магазину ФОП ОСОБА_16 в с. Сонячне після їх затримання 26.01.2016 року о 04:00 годині, неможливо, оскільки у протоколі огляду місця події не зазначено час його складання.

Також неможливо встановити приналежність цього сліду/слідової доріжки/ будь-якій особі, адже з інших учасників переслідування, потерпілих, свідків, реалізатора та інших осіб, які перебували в магазині на момент огляду, в тому числі наявність валянків у асортименті власниці магазину 6 пар, як це вбачається з її показань, зразки відбитків сліду їхнього взуття для експертного дослідження та порівняння, ніхто не вилучав.

У прокурора відсутні будь-які докази, щодо наявності сліду/слідової доріжки/ від приміщення магазину № 4 ФОП ОСОБА_4 , що знаходиться по АДРЕСА_3 , до місця розташування автомобіля ВАЗ 21099 під керуванням свідка ОСОБА_20 , який згідно показань свідків обвинувачення, знаходився за селом на відстані 1 км від вказаного магазину. Ці сліди/слідова доріжка/ в ході досудового слідства не перевірялись, речовими доказами не визнавались, а тому законних підстав стверджувати про їх належність обвинуваченим немає.

Крім того, протоколом огляду місця події від 26.01.2016 року зафіксовано огляд лому та фомки, які нібито вилучені в обвинувачених (т. 1 а.с. 242, 243). Згідно цього протоколу його складено в проміжок часу з 11:10 до 11:30 год., в той час коли з 10:52 год. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вже перебували поза межами Машівського ВП.

У службовому кабінеті Машівського ВП через 7 годин після затримання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в порядку ст. 208 КПК був складений протокол огляду лому та монтировки, які вилучають у працівника поліції ОСОБА_21 , та обґрунтовується поясненнями цього працівника поліції.

Однак, як слідує з матеріалів справи, металеві предмети лом (фомка) і монтировка у обвинувачених ніким не вилучались, пояснення працівника поліції про нібито належність лома та монтировки затриманим, не відповідає визначеній процедурі збирання доказів за правилами КПК України, зокрема вимогам ч. 5 ст. 237 КПК України, відповідно до якої усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов`язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому виді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування. Передбачена законом процедура у протоколі відсутня. При цьому також порушено порядок тимчасового вилучення майна, як це передбачено ч. 3 ст. 168 КПК України, згідно якої передбачено обов`язок слідчого, який перебував на місці, під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику.

З матеріалів справи вбачається, що жоден свідок сторони обвинувачення не зміг підтвердити наявність цих металевих предметів в руках обвинувачених. Як вказує потерпіла ОСОБА_4 , вона бачила якісь металеві предмети лише у приміщенні свого магазину на підлозі. Яким чином вони туди потрапили і яким чином перемістились до Машівського ВП не змогли пояснити ні потерпілі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ні свідки.

Таким чином, законних підстав стверджувати про належність цих предметів ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 немає, а вищевказаний протокол огляду місця події та постанова про визнання речових доказів не можуть бути визнаними допустимими доказами.

Аналіз досліджених доказів обґрунтовано переконав суд у тому, що жоден з доказів, запропонований органами досудового розслідування і перевірений в судовому засіданні, як окремо так і всі в сукупності, не можуть бути покладені в безпосереднє підтвердження вини обвинувачених.

Також, аналізуючи всі зібрані по справі докази, суд вважає, що вина обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні незакінченого замаху на таємне викрадання майна потерпілої ОСОБА_4 в ході судового слідства не доведена. Однією із складових даного злочину є спричинення матеріальної шкоди. В разі, якщо умисел був не визначений, то кваліфікація визначається, виходячи з наступивших наслідків, обсягу вкраденого, його вартості тощо.

А тому суд вважає, що органом досудового розслідування не надано жодного доказу про спрямованість умислу обвинувачених на викрадання саме того майна, яке вказано в обвинувальному акті, або взагалі на викрадання чужого майна, бо з пояснень потерпілої ОСОБА_4 вбачається, що обвинуваченими нічого не було вкрадено і не було підготованого ними товару до викрадання, тільки пошкоджена стіна та сигналізація, що також було підтверджено дослідженими письмовими доказами та показами свідків. Матеріали справи не містять результатів ревізії товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996 року № 9, визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Сумнівний характер вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інкримінованих їм суспільно-небезпечних діянь не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який також знайшов свій вияв і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України», в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Також, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року, Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у § 39 Рішення Страсбурзького суду «Капо проти Бельгії» № 4291/98 від 13 січня 2005 року.

Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

У відповідності до положень ч. 4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи. Обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладається на сторону обвинувачення.

Відповідно до Постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суди при розгляді кримінальних справ мають суворо додержуватись закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким ніхто не зобов`язаний доводити невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Якщо сумніви у винуватості обвинуваченого не були усунуті в ході судового слідства, суд, виходячи із презумпції невинуватості та необхідності тлумачення всіх сумнівів на користь обвинуваченого, виносить виправдувальний вирок.

Статтею 368 КПК України встановлено, що суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити низку питань, до яких зокрема, віднесені питання, чи містять діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення, чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто наявність всіх елементів, що становлять факт кримінального правопорушення (об`єкт, суб`єкт, об`єктивна й суб`єктивна сторона). Недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, означає, що сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати факт (подію) вчиненого кримінального правопорушення, або відсутність факту (події) кримінального правопорушення. Встановлення в суді відсутності факту (події) кримінального правопорушення зобов`язує суд ухвалити виправдувальний вирок. Обвинувальний вирок може бути ухвалений за умови, що висновки суду про винуватість обвинуваченого повністю підтверджені матеріалами кримінального провадження, які перевірені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок постановляється за наявності однієї з таких підстав: не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Тому, на підставі викладеного, всебічно, повно дослідивши обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, даючи правову оцінку встановленим по кримінальному провадженню обставинам, суд вважає, що доводи обвинувачення не знайшли свого об`єктивного підтвердження, наведені стороною обвинувачення доводи ґрунтуються на припущеннях та на доказах, здобутих з порушенням процесуального закону, які не відповідають критеріям допустимості і законності, а з урахуванням стабільної позиції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що вони не вчиняли злочини, передбачені ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, приймаючи до уваги вимоги ст. 62 Конституції України, суд приходить до висновку, що належних, достатніх та допустимих доказів на спростування їх тверджень стороною обвинувачення надано не було, а усі сумніви стосовно доказування вини трактуються на користь обвинувачених.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що внесені на розгляд сторонами та віднесені до їх компетенції цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 22, 26 КПК України, судом були створені всі умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, ухвалюється виправдувальний вирок.

З урахуванням наданих стороною обвинувачення, стороною захисту і досліджених судом доказів, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не надано суду достатніх переконливих доказів вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інкримінованих їм кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, тому суд прийшов до переконання, що обвинувачених необхідно виправдати з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінальних правопорушень.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Питання про долю речових доказів підлягають вирішенню відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 8, 17, 22, 26, 84-87, 91, 92, 94, 124, 370, 373, 374, 377 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.

Речові докази:

- дві полімерні каністри з гербіцидом «Астарг 125» об`ємом по 10 л кожна, які передано на зберігання потерпілому ОСОБА_3 , - залишити йому у власність (т. 2 а.с. 38);

- 300 гривень готівкових коштів, які передано на зберігання потерпілій ОСОБА_4 , - залишити їй у власність (т. 2 а.с. 38);

- лом, фомку, сокиру, дві пари зимових ботинок, які зберігаються в кімнаті речових доказів Машівського ВП, - знищити (т. 2 а.с. 8, 16, 21);

- автомобіль ВАЗ 210994, державний номер НОМЕР_1 , який переданий під розписку його володільцю ОСОБА_20 , - залишити їй у власність (т. 2 а.с. 8).

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду через Новосанжарський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Суддя (підпис)

Відповідає оригіналу

Голова Новосанжарського районного суду

Полтавської області Т.Г. Стрельченко