Рішення № 83498661, 04.06.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/14006/18

Провадження № 2/369/492/19

РІШЕННЯ

Іменем України

04.06.2019 року

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейка" про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

У листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 16 січня 2017 року між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №С103/19/86/2192. За даним договором він набував майнові права на квартиру по АДРЕСА_1 . Умовами п.2.5. та п.3 (вартість майнових прав) Додатку 1 до договору купівлі-продажу майнових прав №С103/19/86/2192 від 16 січня 2017 року, між сторонами було визначено договірну ціну майнових прав на об`єкт нерухомості, загальна вартість яких складала за 1 кв.м. - 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень, в тому числі ПДВ 20%.

Загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості, що передаються продавцем покупцеві за даним договором відповідно до п.3 Додатку №1, складає 324 555 (триста двадцять чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять) гривень, в тому числі ПДВ 20%.

Відповідно до п.6.3. договору купівлі-продажу майнових прав №С103/19/86/2192 від 16 січня 2017 року, покупець протягом 3 (трьох) банківських днів з дня підписання договору, зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок продавця 100% вартості майнових прав на об`єкт нерухомості.

Враховуючи умови договору, позивач 19 січня 2017 року перерахував на поточний рахунок відповідача 100% вартості майнових прав на об`єкт нерухомості, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 19 січня 2017 року, чим повністю виконав умови договору.

У відповідності до п.3.3. Договору, відповідач взяв на себе зобов`язання за свій рахунок і з використанням своїх матеріалів здійснити весь комплекс робіт по спорудженню об`єкта будівництва та об`єкту нерухомості і у відповідності до п.1 додатку до договору купівлі-продажу майнових прав №С103/19/86/2192 від 16 січня 2017 року ввести об`єкт будівництва в експлуатацію 30 листопада 2017 року, та не пізніше 30 березня 2018 року відповідач повинен був передати позивачеві майнові права на об`єкт нерухомості.

Згідно п.2.10 Договору купівлі-продажу майнових прав від 16 січня 2017 року №С103/19/86/2192, термін введення об`єкта будівництва може бути перенесено на строк, що не перевищує 4 (чотирьох) календарних місяців, за умови обов`язкового повідомлення про це покупця, але відповідач даний обов`язок не виконав.

А зв`язку з чим позивач просив суд, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейка" на його користь за період з 1 грудня 2017 року по 1 листопада 2018 року матеріальну шкоду в розмірі 66 000 (шістдесят шість тисяч) гривень, пеню в розмірі 99 393 (дев`яносто дев`ять тисяч триста дев`яносто три) гривні 86 копійок, 3% річних в розмірі 8 936 (вісім тисяч дев`ятсот тридцять шість) гривень, інфляційні витрати в розмірі 21 625 (двадцять одна тисяча шістсот двадцять п`ять) гривень 3 копійки, всього 195 954 (сто дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривні 89 копійок та судовий збір.

Не погоджуючись з позовом, ТОВ «Європейка» подали суду відзив. Вказали, що дійсно 16 січня 2017 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, позивач направив на їх адресу претензію про добровільне відшкодування заборгованості перед позивачем.

Відповідачем було повідомлено позивача в телефонному режимі та на офіційній сторінці у мережі «Facebook», виклавши причини затримки введення об`єкту в експлуатацію. А саме, після проведеної позапланової перевірки були скасовані рішення про скасування МБУ, скасовані декларації про початок будівництва. У подальшому тривали судові процеси щодо правомірності прийнятих рішень та рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року рішення Департаменту ДАБІ визнані протиправними та скасовані. Вважають, що на підставі договору, норм чинного цивільного законодавства, вина як обов`язкова умова відповідальності в даному випадку відсутня. Затримка відбулась через дії та вину органів виконавчої влади, органів довільної системи.

Вказали також, що попередній договір оренди житла, поданий позивачем, є фіктивним, оскільки як вбачається з договору оренди прізвища та по батькові у позивача та наймача співпадають, тому можна зробити висновок, що останні мають родинні відносини.

Позивач не довів, що він поніс збитки за договором оренди, за яким товариство не є стороною в ньому, та укладення такого договору не створює для товариства будь-яких наслідків. Тому просили відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача та позивач не з`явилися. Направили заяви про слухання справи у його відсутність. Позовні вимоги підтримав. Просив задоволити позов.

У судове засіданні представник відповідача не з`явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не відомі. У своєму відзиві проти позову заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При розгляді справи судом встановлено, що 16 січня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №С103/19/86/2192. За даним договором позивач набував майнові права на квартиру по АДРЕСА_1 . Умовами п.2.5. та п.3 (вартість майнових прав) Додатку 1 до договору купівлі-продажу майнових прав №С103/19/86/2192 від 16 січня 2017 року, між сторонами було визначено договірну ціну майнових прав на об`єкт нерухомості, загальна вартість яких складала за 1 кв.м. - 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень, в тому числі ПДВ 20%.

Загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості, що передаються продавцем покупцеві за даним договором відповідно до п.3 Додатку №1, складає 324 555 (триста двадцять чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять) гривень, в тому числі ПДВ 20%.

У відповідності до п.3.3. Договору, відповідач взяв на себе зобов`язання за свій рахунок і з використанням своїх матеріалів здійснити весь комплекс робіт по спорудженню об`єкта будівництва та об`єкту нерухомості і у відповідності до п.1 до договору купівлі-продажу майнових прав №С103/19/86/2192 від 16 січня 2017 року ввести об`єкт будівництва в експлуатацію 30 листопада 2017 року, та не пізніше 30 березня 2018 року відповідач повинен був передати позивачеві майнові права на об`єкт нерухомості.

Згідно п.2.10 Договору купівлі-продажу майнових прав від 16 січня 2017 року №С103/19/86/2192, термін введення об`єкта будівництва може бути перенесено на строк, що не перевищує 4 (чотирьох) календарних місяців, за умови обов`язкового повідомлення про це покупця.

У відповідності до п. 6.10. договору у випадку, якщо продавець, з урахуванням п. 2.10. цього договору, порушить термін введення об`єкту будівництва в експулатаціцю, він зобов`язаний сплатити на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості майнових прав за цим Договором за кожен день прострочення.

Пункт 6.11. договору передбачає що продавець звільняється від відповідальності за невиконання п. 3.1. цього договору, з урахуванням п. 2.10. цього договору якщо затримка відбулася з вини: органів виконавчої влади, місцевого експлуатуючих організацій, органів дозвільної системи.

Згідно п. 11.1. договору будь-які зміни або доповнення до цього договору повинні бути викладені у письмовій формі і належним чином підписані сторонами.

Будь-які зміни і доповнення до цього договору, виконані відповідно до вимог п.11.1., складають невід`ємну частину цього Договору (п. 11.2. договору).

Станом на 30 листопада 2017 року об`єкт будівництва в експлуатацію не був введений.

Згідно ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Ч.1 та ч.2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

При цьому зобов`язання щодо прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію не належить до цивільних відносин, тобто до відносин, за наявності яких передбачена цивільно-правова відповідальність.

В чинному законодавстві України таке поняття як «прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію» відсутнє.

Ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Ч.1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Форма декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Ч.2 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Форма акта готовності об`єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.

Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

Відповідно до ч.4 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Згідно ч.5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Ч.2 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначений Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (з наступними змінами і доповненнями).

Згідно п.3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі - декларація).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

П.4 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів встановлено, що надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними статтею 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Повноваження Держархбудінспекції здійснюються її апаратом. При цьому реєстрація (повернення, скасування реєстрації) декларації щодо об`єктів, які розміщено на території кількох адміністративно-територіальних одиниць та вплив (відповідно до проектної документації) від діяльності яких після прийняття в експлуатацію буде поширюватися на дві і більше адміністративно-територіальні одиниці, здійснюється безпосередньо апаратом Держархбудінспекції, а щодо інших об`єктів - її територіальними органами за місцезнаходженням таких об`єктів.

Оскільки прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, то відносини щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить не до цивільно-правових, а до публічно-правових відносин.

Ст.1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

За вказаних обставин пункт 1 Додатку до Договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру №С103/19/86/2192 від 16 січня 2017 року носить технічний характер, оскільки вказує на технічну характеристику житлового будинку. В даному Додатку до Договору пункт 1 міститься в розділі який має назву «Специфікація».

Це вбачається із судової практики (перша, апеляційна, касаційна інстанції та Касаційний цивільний суд Верховного Суду) по справі №757/39364/15-ц про стягнення з ПАТ «ХК «Київміськбуд» пені за договором купівлі-продажу майнових прав, а саме:

«Так, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині нарахування пені... позивач вказує, що відповідачем порушено п.6.1. договору купівлі-продажу майнових прав щодо затримання введення будинку в експлуатацію, разом з тим, суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки вказаний пункт договору регламентує характеристики житлового будинку та за своїм змістом не є зобов`язальним, а тому суд приходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені за цим пунктом договору».

За вказаних обставин, враховуючи, що термін прийняття Об`єкта будівництва в експлуатацію в Договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретною датою не визначений, замість цього вказана орієнтовна дата, а також те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правих відносин, склад цивільно-правового порушення зі сторони позивача відсутній. Це виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені).

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні поданого позову в чачтині стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Також встановлено, що 31 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди. Предметом договору є оренда квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Ч.1-2 ст.509 ЦК України, визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, зокрема, з договору.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.3 ст.626 ЦК України, визначено, що договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Як вбачається з вимог ч.1 ст.810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла, одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Отже, договір оренди квартири №1 від 31 жовтня 2017 року є двостороннім договором між позивачем та ОСОБА_2 та не створює жодних прав та обов`язків для відповідача, тому суд приходить до висновку, що даний договір оренди не є підставою виникнення будь-яких прав та обов`язків сторін договору купівлі-продажу майнових прав.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов`язання; 2) збитки; 3) причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; 4) вина.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Пред`являючи вимоги про стягнення матеріальної шкоди, пені, 3% річних та інфляційних витрат позивач повинен довести, які права та обов`язки товариства виникають, змінюються або припиняються по договору оренди, але ні у позовній заяві, ні в судовому засіданні позивачем даного факту не вказано. Позивачем не враховані умови договору від 16 січня 2017 року щодо звільнення відповідальності. Також суд враховує наявність судових спорів щодо дозвільних документів на будівництво. Тому в задоволенні вимог про відшкодування збитків суд відмовляє.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні поданого позову.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейка" про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 14 червня 2019 року.

Суддя: Н.С.Пінкевич