Рішення № 83498488, 13.06.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4044/17

Провадження № 2/369/1626/19

РІШЕННЯ

Іменем України

13.06.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Середенко Б.С.

за участі представника позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської райдержадміністрації про виселення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року позивач звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 19.04.2006 р. уклали кредитний договір № К2Н0GK00260411. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору Банк зобов`язався надатит відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 263 925, 00 долар США строком до 19.04.2021 р., а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_3 19.04.2006 р. уклали договір іпотеки № К2Н0GK00260411. Згідно з п. 7 договору іпотеки відповідач 2 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 320, 30, житловою площею 67, 00 кв.м., який розташований за адресою: житловий будинок, загальною площею 320.30, житловою площею 67, 00 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої зобов`язання за кредитним договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Відповідач не виконував належним чином умови договору.

Рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок, загальною площею 320, 30 кв.м., житловою площею 67, 00 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного позивач просив виселити відповідачів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані та/або проживають в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час судового засідання представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав викладених у ньому.

До судового засідання відповідачі не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Оскільки відповідач, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомили та не направила відзиву, а представник позивача не заперечувала проти розгляду даної цивільної справи за відсутності відповідачів.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Києво-Святошинської райдержадміністрації в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 89ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,що ґрунтується на всебічному,повному,об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом встановлено, що 19.04.2006 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № К2Н0GK00260411. Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов`язався надати відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 263 925, 00 дол. США строком до 19.04.2021 р., а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 19.04.2006 р. укладено договір іпотеки № K2H0GK00260411. Відповідно п. 7 договору іпотеки відповідач-2 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок, загальною площею 320, 30 кв.м., житловою площею 67, 00 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.09.2013 року задоволено частково позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К2Н0СК00260411 від 19.04.2006 року в сумі 543861.59 доларів США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 29.05.2013 року складає 4345454.10 грн звернуто стягнення на будинок загальною площею 320.30, житловою площею 67.00 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № K2H0GK00260411 від 19.04.2006 року.) публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" всіх передбачених нормативно-правовим актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Ст.47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст.310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 4 ст. 31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.1 першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно із ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

За змістом ч.1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст.589 ЦК України, ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст.590 ЦК України і передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку».

Згідно із частин 1 і 2 статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Зі змісту кредитного договору № K2H0GK00260411 від 19.04.2006 року та договору іпотеки, вбачається, що кредит в сумі 263925, 00 доларів США був наданий ОСОБА_2 на придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного суду України від 18 березня 2015 року у справі №6-39цс15, особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і який придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положеннями частини другої статті 109 ЖК України постійне житло вказується в рішенні суду. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надано особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення.

З матеріалів справи вбачається, що 11.11.2016 року позивачем було направлено на адресу відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 вимогу про звільнення житлового приміщення, проте така вимога була проігнорована.

Вважаючи, що факт реєстрації відповідачів у вказаному будинку порушує права банку, позивач звернувся до суду з даним позовом та обрав способом захисту своїх прав виселення відповідачів.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, належними та допустимими доказами позивачем не доведено, що відповідач та його малолітні діти дійсно проживають за адресою: АДРЕСА_1 , чим чинять позивачу перешкоди в реалізації його права на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеку.

Таким чином, відсутні підстави для виселення відповідача та малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , оскільки їх фактичне проживання за адресою місцезнаходження майна, що передано в іпотеку не підтверджено належними та допустимими доказами поза розумним сумнівом.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 21,24,41,55 Конституції України, ст.40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109ЖК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської райдержадміністрації про виселення відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 23 червня 2019 року.

Суддя