Рішення № 83493473, 07.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/330

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 серпня 2019 року № 640/9232/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11

травня 2019 року №Ф-14220-17

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-14220-17 в розмірі 21030,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що вимогою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-14220-17 його повідомлено про заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - ЄСВ) станом на 30 квітня 2019 року та зобов`язано сплатити 21030,90 грн.

Позивач вказує на те, що винесенню оскаржуваною вимоги про сплату боргу повинна була передувати процедура проведення позапланової документальної невиїзної перевірки.

Також, позивач вказує й на те, що до отримання оскаржуваної вимоги він не отримував від відповідача ані запиту щодо порушення вимог податкового законодавства, ані наказу про проведення перевірки, ані акта перевірки, також у вимозі не зазначено реквізитів акта документальної перевірки, на підставі якого вона була винесена.

Незгода позивача з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-14220-17 стала підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною вимогою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що згідно електронної бази ІС «Податковий блок» фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебував на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 08 жовтня 2003 року по 03 червня 2019 року, у зв`язку з чим обліковується автоматичне нарахування єдиного внеску за 2017 рік, перший - четвертий квартали 2018 року та перший квартал 2019 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно обраної системи оподаткування, а саме: за 2017 рік - 8448,00 грн, за 2018 рік - 9828,72 грн та за 2019 рік - 2754,18 грн, єдиний внесок позивачем не сплачувався, у зв`язку з чим, недоїмка в сумі 21030,90 грн, за доводами представника відповідача, є правомірною.

На підставі викладеного, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Згідно з відомостей Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 у період з 13 жовтня 2003 року (номер взяття на облік 11-07513) перебував на обліку у Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи - підприємця проведено 03 червня 2019 року, про що внесено відповідний запис 20740060003038566 (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

На підставі частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві винесено вимогу від 11 травня 2019 року №Ф-14220-17 про сплату боргу (недоїмки) за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 21030,90 грн (Т.1, арк. 11).

Не погоджуючись з оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (надалі - Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI).

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 6 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

У частині 5 статті 8 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI зазначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Частиною 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Згідно частини 4 статті 25 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Так, як вже зазначалось судом, що 11 травня 2019 року позивачу Головним управлінням Державної фіскальної служби України в місті Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) в загальній сумі 21030,90 грн.

Суд звертає увагу, що позивач не оспорював суми недоїмки, зазначеної у оскаржуваній вимозі, а лише зазначав, що дана вимога винесена з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, без проведення позапланової документальної невиїзної перевірки, а також посилався на не зазначення у самій вимозі реквізитів акта перевірки.

З цього приводу, суд зазначає, що процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) (надалі - Інструкція №449).

Розділом VI Інструкції №449 визначено порядок стягнення заборгованості з платників.

Так, згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Стосовно твердження позивача про надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки) без проведення перевірки та вручення позивачу акта перевірки, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, згідно пункту 1 розділу VI Інструкції N 449, до платників, які не виконали визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:

- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;

- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Аналіз наведених вище норм чинного законодавства дозволяє суду дійти висновку про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

З урахуванням того, що відповідачем виявлено саме недоїмку, тобто, виявлено несвоєчасність сплати єдиного внеску, суд дійшов висновку, що посилання позивача на обов`язковість проведення документальної перевірки є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тобто, відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги діяв у межах своєї компетенції, у порядок та спосіб, визначені Законом.

При цьому, суд зазначає, що зазначені позивачем недоліки оформлення оскаржуваної вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у від 11 вересня 2018 року №826/11623/16.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова