Рішення № 83492903, 01.08.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2019 р. Справа №480/1785/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Діски А.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Заіченко А.М.,

представника позивача - ОСОБА_1.,

представника відповідача - Бундюк Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі по тексту - Сумське ОУПФУ) та просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Сумського ОУПФУ від 22.04.2019 року №9150/05-20 про припинення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_2

2. Зобов`язати Сумське ОУПФУ відновити виплату пенсії ОСОБА_2 та здійснити виплату сум пенсії, не отриманих з вини Сумського ОУПФУ, за минулий час з моменту прийняття рішення про зупинення виплат пенсії від 22.04.2019 року до часу прийняття рішення по суті справи Сумським окружним адміністративним судом.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він тричі звертався із заявами про призначення пенсії за вислугу років, однак Сумське ОУПФУ йому відмовляло. За заявою позивача від 09.10.2018 року, Сумським ОУПФУ було надано відповідь від 23.10.2018 року №23361/05-20, що позивач має спеціальний стаж для призначення пенсії за віком за вислугу років, а саме станом на 05.10.2018 року стаж становить 27 років 3 дні та згодом було призначено пенсію за вислугу років ОСОБА_2 як освітянину, що має необхідний спеціальний стаж та досяг 50-річного віку у розумінні абзацу 2 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Однак, згодом позивачем було отримано рішення Сумського ОУПФУ від 22.04.2019 року, згідно якого було відмовлено у продовженні виплати пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, та вказано, що з 01.04.2017 року по 11.10.2017 року необхідно мати не менше 26 років 6 місяців, позивач має 26 років 10 днів, а також вказано, що право на отримання пенсії за віком він матиме лише після досягнення 60 років.

Позивач не погодився із вказаним рішенням та зазначив, що він мав визначений законодавством стаж для призначення йому пенсії - 27 років 3 дні, а також досяг необхідного віку у розумінні абз. 2 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», 50-ти років. Крім того, навіть беручи до уваги спеціальний стаж ОСОБА_2 станом на 2017 рік, то його стаж становив більше ніж 26 років 6 місяців, оскільки відповідачем у рішенні від 22.10.2017 року неправильно було обраховано його стаж роботи.

Ухвалою суду від 23.05.2019 року позов було залишено без руху, у зв`язку з порушенням вимог статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачу було надано час для усунення недоліків.

Після усунення недоліків позову, ухвалою суду від 29.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, відмовлено у залученні у якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

19.06.2019 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач заперечував проти задоволення позову та зазначив, що позивачу 07.12.2018 року була призначена пенсія за вислугу років, однак, після перевірки пенсійної справи було виявлено, що у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж для призначення пенсії, тому рішенням №4301 від 22.04.2019 року позивачу припинено виплату пенсії за вислугу років (а.с.68).

Ухвалою суду від 03.07.2019 року було замінено відповідача - Сумське ОУПФУ його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області).

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову і зазначила, що після повторної самостійної перевірки Сумським ОУПФУ документів пенсійної справи ОСОБА_2 , управлінням переглянуто розрахунок спеціального стажу, в результаті чого стаж за вислугу років був врахований вже не по 30.11.2018 року, а по 11.10.2017 року, і став складати 26 років 10 днів, чого виявилось недостатньо для призначення пенсії. З огляду на зазначене рішенням управління від 22.04.2019 року ОСОБА_2 була припинена виплата пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи - не менше 26 років 6 місяців. Про припинення виплати пенсії позивач був повідомлений листом від 22.04.2019 року № 9150/05-20.

Суд, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

У судовому засіданні встановлено, що позивач з вересня 2017 року звертався до Сумського ОУПФУ із заявами щодо обрахунку права на пенсію за вислугу років.

Сумське ОУПФУ листами №23329/04-17 від 20.10.2017 року, №10452/05-20 від 02.05.2018 року, №394/с від 21.05.2018 року повідомляло, що станом на час звернення позивач права на пенсію за вислугу років не мав, оскільки необхідний спеціальний стаж був недостатнім (а.с.29-31).

Листом №23361/05-20 від 23.10.2018 року Сумське ОУПФУ повідомило позивача, що він має право на призначення пенсії за вислугу років, за умови звільнення з посади або переведення на посаду, яка не дає права на призначення пенсії за вислугу років, та звернення до управління з необхідними документами (а.с.32).

07.12.2018 року ОСОБА_2 була призначена пенсія за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XII) (а.с.70-72).

Рішенням Сумського ОУПФУ №4301 від 22.04.2019 року ОСОБА_2 була припинена виплата пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи станом на 01.04.2015 року - не менше 25 років, з 01.04.2015 року по 31.03.2016 року - не менше 25 років 6 місяців, з 01.04.2016 року по 31.03.2017 року - не менше 26 років, з 01.04.2017 року по 11.10.2017 року - не менше 26 років 6 місяців. Вказано, що позивач має 26 років 10 днів спеціального стажу роботи (а.с.122).

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

У пункті 3.4 рішення Конституційного Суду України від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

У рішенні Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права не допускається.

При вирішені цього спору, суд, відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У відповідності до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 02.11.2004 року № 15-рп/2004).

Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених законом визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до п. а ст. 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) пенсія за вислугу років є різновидом трудової пенсії, видом державної пенсії.

На підставі ч. 2, 5 ст. 45 Закону № 1788-XII пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 7 Закону № 1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Як зазначено вище, листом №23361/05-20 від 23.10.2018 року Сумське ОУПФУ повідомило позивача, що він має право на призначення пенсії за вислугу років, за умови звільнення з посади або переведення на посаду, яка не дає права на призначення пенсії за вислугу років, та звернення до управління з необхідними документами (а.с.32).

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 , позивача 03.12.2018 року було звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років (а.с.23).

За наслідками розгляду заяви позивача та наданих документів, Сумським ОУПФУ ОСОБА_2 з 07.12.2018 року була призначена пенсія за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону №1788-XII. При цьому, органом, що здійснює пенсійне забезпечення, було визначено, що страховий стаж позивача складає 34 роки 5 місяців 13 днів, стаж працівника освіти - 27 років 1 місяць 29 днів (а.с.70).

З наведеного вище можна зробити висновок про те, що виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, позивач з моменту прийняття рішення відповідачем від 07.12.2018 року (а.с.70), тобто з дня призначення йому пенсії Сумським ОУПФУ, міг ґрунтовно розраховувати на те, що має право на пенсію за вислугу років та буде її отримувати на підставі закону.

Суд зазначає, що позивачу нараховувалась та виплачувалась пенсія за вислугу років з 07.12.2018 року.

Проте, після самостійної перевірки Сумським ОУПФУ документів пенсійної справи ОСОБА_2 , рішенням №4301 від 22.04.2019 року ОСОБА_2 була припинена виплата пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи (а.с.122).

Про таке рішення позивача було повідомлено листом №9150/05-20 від 22.04.2019 року (а.с. 33)

При цьому, суд зазначає, що ні вказане рішення №4301 від 22.04.2019 року, ні лист №9150/05-20 від 22.04.2019 року, яким позивачу повідомлено про прийняте рішення, не містять правового обґрунтування припинення виплати пенсії з посиланням на норми закону, що регулюють такі дії.

Представником відповідача в судовому засіданні також не наведено будь-яких законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

У той же час, згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Проте, як вбачається з рішення Сумського ОУПФУ №4301 від 22.04.2019 року виплата пенсії позивачу була "припинена у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", станом на: - 01.04.2015 р. по 31.03.2016 р. не менше 25 років 6 місяців, з 01.04.2016 р. по 31.03.2017 р. не менше 26 років, з 01.04.2017 р. по 11.10.2017 р. не менше 26 років 6 місяців".

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що станом на дату звернення 07.12.2018 року ОСОБА_2 мав страховий стаж 34 роки 5 місяців 13 днів та спеціальний стаж за вислугу років 27 років 1 місяць 29 днів (стаж був зарахований по 30.11.2018 року) (а.с.71-72).

Після самостійної перевірки Сумським ОУПФУ документів пенсійної справи ОСОБА_2 , управлінням переглянуто розрахунок спеціального стажу, в результаті чого стаж за вислугу років був врахований вже не по 30.11.2018 року, а по 11.10.2017 року, і став складати 26 років 10 днів, чого виявилось недостатньо для призначення пенсії.

Суд зазначає, що відсутність необхідного спеціального стажу роботи може бути підставою для відмови в призначенні пенсії за вислугу років. Водночас, Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення виплати пенсії.

Отже, на думку суду, припинення виплати пенсії позивачу з 22.04.2019 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом 1058-IV, а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв`язку з прийнятим рішенням пенсійного органу про її призначення мав законні сподівання на отримання пенсії без будь-яких обмежень.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах "Жовнер проти України" від 29 червня 2004 року, "Меллахер та інші проти Австрії" від 19 грудня 1998 року та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року, визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи. При цьому, у змісті рішення у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Суд зазначає, що невизначеністю та зміною своєї позиції щодо наявності чи відсутності підстав для виплати позивачу пенсії ОСОБА_2 відповідачем було порушено принцип юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права.

Позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Сумського ОУПФУ від 22.04.2019 року №9150/05-20, проте припинено виплату пенсії ОСОБА_2 було рішенням № 4301 від 22.04.2019 року.

Враховуючи викладене вище, та з урахуванням вимог ст.9 КАС України, суд зазначає, що рішення Сумського ОУПФУ від 22.04.2019 року № 4301 про припинення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_2 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, а тому підлягає скасуванню, а порушене право позивача на отримання пенсії підлягає відновленню шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Сумській області поновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_2 та сплатити заборгованість, яка виникла з дати припинення нарахування та виплати пенсії з 22.04.2019 року.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, позивачу підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. за квитанцією №70812 від 28.05.2019 року (а.с.59).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Сумського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 22.04.2019 року №4301 про припинення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) поновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та сплатити заборгованість, яка виникла з дати припинення нарахування та виплати пенсії з 22.04.2019 року.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.08.2019 року.

Суддя А.Б. Діска