Рішення № 83492682, 06.08.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3539/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

за участю секретаря - Ляшенко Ю.В.,

за участю сторін: позивача та третьої особи - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Мельник Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65017, м. Одеса, вул. Котовського, 2-Д, код ЄДРПОУ 38226516), за участю третьої особи Філії "Одеський іподром" ДП "Конярство України" (65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 6, код ЄДРПОУ 37404165) про зобов`язання провести реєстрацію за місцем проживання,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, за участю третьої особи Філії "Одеський іподром" ДП "Конярство України", в якому просив зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести реєстрацію ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Суворовським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 17.10.2017 року, за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07.06.2019 року позивач звернувся до департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради для проведення виписки та прописки "реєстрації", за місцем основного проживання, а саме: АДРЕСА_2 , однак відповідно до поданої заяви, Позивачу було відмовлено у реєстрації з підстав того, що позивач не подав документи або інформацію «відсутні документи, що підтверджують право на проживання у житлі». Позивач зазначає, що ним було подано всі необхідні документи, а тому вважає висновки відповідача щодо ненадання ним необхідних для реєстрації документів такими, що не відповідають дійсності у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 09.07.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження.

17.07.2019 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що позивач не подав під час реєстрації документи, що підтверджують право філії "Одеський іподром" ДП "Конярство України" розпоряджатися житлом за адресою: АДРЕСА_2 . Також відповідач зазначив, що Договір найму житлового приміщення від 01.03.2019 року №010319 вважається недійсним та укладеним з неналежною стороною, у зв`язку з чим він не може бути підставою для реєстрації місця проживання. Крім того, позивач надав ордер від 01.03.2019 року, місячний строк дії якого сплинув. Таким чином, на думку відповідача, позивачу відмовлено у наданні адміністративної послуги з реєстрації місця проживання за вказаною адресою, у зв`язку з тим, що особа не подала необхідних документів або інформації (відсутні документи, що підтверджують право на проживання у житлі).

22.07.2019 року від третьої особи надійшли пояснення, в яких третя особа позов підтрималау повному обсязі та зазначила, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 перебуває на балансі філії "Одеський іподром" ДП "Конярство України".

В судовому засіданні 01.08.2019 року представник позивача підтримав адміністративний позов у повному обсязі та просив задовольнити його з підстав, викладених в тексті позовної заяви.

В судовому засіданні 01.08.2019 року представник Відповідача заперечував проти адміністративного позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених в тексті відзиву.

В судовому засіданні 01.08.2019 року представник третьої особи підтримав адміністративний позов у повному обсязі та просив задовольнити його.

На підставі викладеного, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV, Цивільний кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 2 "Свобода пересування" Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Так, Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-ІVвідповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження (далі - Закон).

Відповідно до статті 2 Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 6 Закону громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

У разі, якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):

письмову заяву;

документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;

квитанцію про сплату адміністративного збору;

документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;

військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.

Статтею 9-1 Закону передбачено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;

у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;

для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.

Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Відповідно до статті 10 Закону Правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України. Вказані правила затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (далі - Правила).

Відповідно до пункту 1 ці Правила визначають механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів.

Пунктами 3-4 Правил передбачено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.

Відповідно до пункту 8-9 Правил документи для здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративні послуги".

Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України:

у вигляді книжечки (зразка 1993 року) - шляхом проставлення в ньому штампа реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 1 або штампа зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 2;

у формі картки (зразка 2015 року) - шляхом внесення інформації до безконтактного електронного носія, який імплантовано у такий паспорт, у разі наявності робочих станцій та підключення органу реєстрації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр). У разі непідключення органу реєстрації до Реєстру особі видається довідка про реєстрацію або зняття з реєстрації місця проживання, а внесення інформації до безконтактного електронного носія здійснюється територіальним підрозділом ДМС на підставі такої довідки.

Пунктом 11 Правил передбачено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

особа не подала необхідних документів або інформації;

у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;

звернулася особа, яка не досягла 14 років.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Згідно з пунктом 18 Правил для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:

1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);

4) документи, що підтверджують:

право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);

право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);

проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);

5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);

6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:

документ, що посвідчує особу представника;

документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 07.06.2019 року було відмовлено у зв`язку з тим, що особа не подала необхідних документів або інформації.

Зі змісту відзиву на позовну заяву, вбачається, що позивач не подав під час реєстрації документи, що підтверджують право філії "Одеський іподром" ДП "Конярство України" розпоряджатися житлом за адресою: АДРЕСА_2 . Також відповідач зазначив, що Договір найму житлового приміщення від 01.03.2019 року №010319 вважається недійсним та укладеним з неналежною стороною, у зв`язку з чим він не може бути підставою для реєстрації місця проживання.

За правилами пункту 19 Правил № 207, працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що до повноважень працівника органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг не належить перевірка достовірності документів, поданих особою для реєстрації місця проживання. При цьому відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що договір найму житлового приміщення від 01.03.2019 року №010319 визнано недійсним, а відповідач, в свою чергу, не наділений повноваженнями щодо визнання недійсними правочинів.

Що стосується посилань відповідача на той факт, що, відповідно до положень п. 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, місячний строк дії ордеру від 01.03.2019 року сплинув суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток N 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

В свою чергу судом встановлено, що ордер від 01.03.2019 року видано у відповідності до п. 1 розділу ІІ Положення про гуртожитки.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Положення про гуртожитки, вселення до гуртожитків проводиться власником гуртожитку або уповноваженою ним особою на підставі ордера, форма якого наведена в додатку до цього Положення, виданого відповідно до статті 129 Житлового кодексу Української РСР, з одночасним укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку.

Відповідно до п. 6 Примірного положення про користування гуртожитками, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає особі ордер за формою згідно з додатком, який є єдиним документом, що підтверджує право вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Під час одержання ордера пред`являються документи, що посвідчують особу наймача та всіх членів сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, - свідоцтва про народження), включених до ордера. Ордер зберігається у особи, яка вселяється на жилу площу в гуртожитку, протягом усього строку її проживання у гуртожитку.

З огляду на зазначене, враховуючи що ордер від 01.03.2019 року видано у відповідності до п. 1 розділу ІІ Положення про гуртожитки, яким не передбачено обмеження строку дії ордеру 30 днями, суд дійшов висновку, що відповідачем помилково застосовано п. 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, у зв`язку з чим суд, в контексті даних правовідносин та встановлених обставин, відхиляє доводи відповідача що місячний строк дії ордеру від 01.03.2019 року сплинув.

З наведених підстав суд дійшов висновку, що реєстрація за адресою місця проживання позивача повністю узгоджується зі статтею 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання відповідачем покладених на нього Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" обов`язків призводить до порушення прав позивача. Крім цього, це суттєво обмежує і здійснення інших цивільних, громадських та політичних прав позивача, які підлягають безумовному захисту.

Суд також зазначає, що відповідно до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

Верховенство права закріплено у частині першій статті 8 Конституції України як загальноправовий принцип: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права". За змістом це один із найбагатогранніших правових принципів. Один із елементів принципу верховенства права втілено у статті 3 Конституції України: "Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції звичаї тощо. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність осіб.

Європейський Суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі положення нормативно-правового акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб`єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб`єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).

Крім того, суд зазначає, що прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб`єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Кожен громадянин України не може бути позбавлений права на освіту, медицину, участі у виборах та інших прав, які встановлено та гарантовано Конституцією України та законодавчими актами держави.

Враховуючи конституційний принцип верховенства права, суд вважає, що право особи на свободу вибору місця проживання та можливість користування правами та свободами, які закріплені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, не може бути обмеженим.

Отже, відмовляючи у проведенні реєстрації за вказаним позивачем місця проживання, відповідач фактично обмежує реалізацію зазначених прав та інтересів позивача.

При цьому, як зазначено у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді №R(80)2, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, суб`єкт може вільно обирати між двома чи більшою кількістю альтернатив, кожна з яких буде правомірною. Якщо ж правомірним може вважатися лише один варіант поведінки, дискреційні повноваження відсутні.

Таке тлумачення суті дискреційних повноважень адміністративного органу наведено у Постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року по справі №826/22282/15.

Повноваження відповідача в частині реєстрації за місцем проживання не належать до дискреційних, оскільки тільки одне з цих двох видів рішень може мати правову підставу. Обидва варіанти цих рішень не можуть бути одночасно юридично допустимими, оскільки наявність підстав для проведення реєстрації місця проживання автоматично виключає можливість прийняття рішення про відмову реєстрації місця проживання та навпаки, а тому фактично відсутній вільний вибір між ними. Правомірним може вважатися тільки одне з цих двох рішень - те, що відповідає визначеним у законодавстві підставам.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести реєстрацію ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Суворовським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 17.10.2017 року, за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Решта доводів тазаперечень висновків суду по суті справи не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь Позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65017, м. Одеса, вул. Котовського, 2-Д, код ЄДРПОУ 38226516), за участю третьої особи Філії "Одеський іподром" ДП "Конярство України" (65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 6, код ЄДРПОУ 37404165) про зобов`язання провести реєстрацію за місцем проживання - задовольнити.

Зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести реєстрацію ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Суворовським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 17.10.2017 року, за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65017, м. Одеса, вул. Котовського, 2-Д, код ЄДРПОУ 38226516) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. та 40 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 06.08.2019 року.

Суддя А.А. Радчук.

.