Рішення № 83491720, 07.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року Справа № 160/5119/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та спонукання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправним рішення відповідача від 18.03.2019 року № 13/03-10/19 про відмову позивачу в призначені пенсії;

зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком позивачу, з урахуванням всього стажу зазначеного у трудовій книжці, періоду проживання з чоловіком за місцем служби в місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, заробітної плати, що враховується для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи із дати звернення 21.02.2018 року на визначений пенсіонером банківський рахунок.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 через представника за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням № Б-2331 від 21.02.2018 року відповідачем відмовлено у призначені пенсії позивачу, мотивуючице невиконанням позивачем приписів пунктів 1.1, 2.9, 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2018р. по справі № 804/4196/18 в задоволенні позову відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2018 року у справі № 804/4196/18 скасована, та зобов`язано розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, подану до Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області 21 лютого 2018 року, з урахуванням висновків суду. Однак Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 13/03-10/19 від 18.03.2019р. в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відмовлено. В обґрунтування свого рішення, відповідач зазначив що відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій заява про призначення пенсії подається за місцем проживання (реєстрації). Отже позивач не підтвердив наданими документами місце проживання на території України, та загальний стаж складає 22 роки 14 днів. З такою відмовою позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до суду.

10 липня 2019 року представником відповідача подано письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що позивачем не надано документи передбачені п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України від 09.07.2016 року № 1058-VI "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, зокрема, щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) ОСОБА_1 обов`язок щодо надання документів чинним законодавством покладено на заявника. У відповідності до пункту 16, 2.9 Порядку - документ, що посвідчує місце проживання особи, приймаються паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації). Таким чином, згідно з надісланими ксерокопіями документів для призначення пенсії ОСОБА_1 , відсутні документи, які засвідчують місце проживання (реєстрації) цієї особи в Україні, а також у позивача не достатньо загального стажу, який складає 22 роки 14 днів, у зв`язку з чим відсутні підстави для призначення пенсії ОСОБА_1 . Враховуючи наведене просиі у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 24 червня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Представник позивача про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

Представник відповідача про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, у судове засідання не з`явився.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм наступну правову оцінку.

ОСОБА_1 з грудня 2000 року виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль.

Позивач до виїзду до Держави Ізраїль постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 (знята з реєстрації у 2000 р.)

21.02.2018р. представник ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю - ОСОБА_2 особисто звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Кам`янський відділ обслуговування громадян) із заявою про призначення пенсії за віком.

До заяви були додані: нотаріально засвідчена копія довіреності, копія паспорта, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копія трудової книжки, заява про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок, копія паспорта представника.

Також в заяві представник позивача просив відповідача здійснити запит відповідно до записів трудової книжки щодо отримання довідок про заробітну плату для обчислення пенсії, про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахувати найвигідніший період.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Б-2331 від 21.02.2018р. в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відмовлено.

01.06.2018р. представник позивача - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2018р. по справі № 804/4196/18 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2018 року у справі № 804/4196/18 скасовано.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21 лютого 2018 року № Б-2331 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, подану до Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області 21 лютого 2018 року, з урахуванням висновків суду.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 13/03-10/19 від 18.03.2019р. в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено, що відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій заява про призначення пенсії подається за місцем проживання (реєстрації). Відповідно до п. 2 Порядку № 22-1 особа повинна пред`явити документ, що засвідчує місце її проживання (реєстрації). За наданими документами не підтверджено місце проживання (реєстрації) ОСОБА_1 на території України. Трудовий стаж позивача становить лише 22 роки та 14 днів, що не дає права на призначення пенсії відповідності до статті 26 Закону України «Пор загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у відповідності до якого страховий стаж необхідний для призначення пенсії починаючи з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року повинен складати 25 років.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері пенсійного забезпечення, регулюються нормами Конституції України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, у призначенні якої відмовлено на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України та повинні дотримуватись вимоги діючого законодавства стосовно порядку звернення за призначенням пенсії.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 як громадянка України, незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.

Разом з цим, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державі пенсійне страхування» до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року.

Частиною 1 статті 24 цього Закону визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з приписами частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеного Закону, Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно копії трудової книжки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 працювала:

- в період з 23.10.1975 - прийнято ученицею в швейну майстерню по спеціальності швачка жіночого легкого плаття терміном на, місяць 6 місяці;

- 24.05.1976 року переведена швачкою жіночого легкого плаття з присвоєнням 2 розряду;

- в період з 10.08.1978 року - переведена закрійницею;

- 12.06.1981 року звільнена з роботи у зв`язку з переведенням чоловіка на інше місце служби;

- 07.05.1984 року прийнята в Сікаменський КПП 4 розряду;

- 24.04.1991 року - звільнена з ст.36.5 КЗоП переведення працівника для подальшої роботи;

- 24.04.1991 року - прийнята майстром 4 розряду пошиття жіночого плаття самозакроем в КПП «Промкомбіната»;

- 29.12.1993 року звільнена з роботи по п.3 ст 36 КЗОП;

- з 29.12.1993 року по 05.03.2000 року проходила дійсну військову службу у військовій частині А-3024;

- 06.03.2000 року - прийнята в військову частину А3024;

- 01.10.2000 року - звільнена з роботи за власним бажанням у зв`язку із звільненням чоловіка з військової служби в запас і переїздом до місця постійного проживання в іншу місцевість.

Як видно з копії трудової книжки ОСОБА_1 загальний стаж складає 22 роки 14 днів, що є не достатньо страхового стажу для призначенням пенсії за віком.

Одна із підстави відмови у призначенні пенсії за віком позивачу - недостатньо загального стажу у позивача, який передбачений законодавством.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зарахування періоду з 12.06.1981 року по 07.05.1984 року до стажу роботи (проживання з чоловіком за місцем служби, де була відсутня можливість для її працевлаштування за спеціальністю), то Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не має для цього достатніх підстав, оскільки позивачем не надано підтверджуючої довідки, яка видається військовим комісаріатом.

Представник позивача в заяві про призначення/перерахунок пенсії від 21.02.2018 року просив Головне управління Пенсійного фонду України здійснити запит відповідно до записів трудової книжки щодо отримання довідок про заробітну плату для обчислення пенсії, про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахувати найвигідніший період.

Щодо довідки військового комісаріату, представник позивача у заяві про призначення пенсії від 21.02.2018 року такого клопотання не зазначив.

Пунктом 3 статті 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що дружинам (чоловікам) військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, до загального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком, зараховується період проживання разом з чоловіком (дружиною) в місцевостях, де не було можливості працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 637 період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток № 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, військово-навчальних (навчальних) закладів, підприємств, установ і організацій в порядку, що визначається Міноборони. При цьому для дружин військовослужбовців, звільнених з дійсної військової служби до 1 січня 1990 р., період проживання з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками, які видаються військовими комісаріатами.

Отже, періоди, коли дружина військовослужбовця перебувала разом із чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, зараховуються до її страхового стажу за наявності таких умов:

шлюб було укладено офіційно;

чоловік проходив військову службу на офіцерській посаді або на посаді мічмана, прапорщика чи проходив надстрокову службу;

в особовій справі колишнього військовослужбовця містяться дані про дружину, яка перебувала з ним за місцем служби;

дружина попередньо здобула певну спеціальність (підтверджується свідоцтвом, дипломом);

проживання в такій місцевості було у період до 01.01.2004 року;

відповідно до записів у трудовій книжці в зазначений період жінка не працювала, не мала дітей віком до трьох років;

до страхового стажу зараховується період не більше як 10 років.

Порядок видачі вищезазначеної довідки визначений наказом Міністра оборони СССР № 27 від 15.01.1990, який передбачав, що для отримання таких довідок дружини військовослужбовців подають на ім`я командирів військових частин Міністерства оборони СРСР за місцем проходження дійсної військової служби їх чоловіками письмову заяву і документи, які підтверджують неможливість працевлаштування після 1 січня 1990 р. за спеціальністю в місцевостях СРСР. При цьому дружинам військовослужбовців, які проходили раніше дійсну військову службу в місцевостях, де була відсутня можливість працевлаштування дружин за спеціальністю, довідки видаються за останнім місцем служби військовослужбовців в порядку, встановленому цією Тимчасовою інструкцією, без надання документів, які підтверджують неможливість їх працевлаштування.

Дружини військовослужбовців, які проходили дійсну військову службу за кордоном, документи, які підтверджують неможливість працевлаштування за спеціальністю за кордоном, не надають.

З вищезазначеного видно, що отримання довідки можливе за особистого звернення дружини військовослужбовця.

В матеріалах справи відсутня будь-яка інформація про звернення позивача до військового комісаріату для отримання цієї довідки.

Згідно з записом трудової книжки позивача №5 12.06.1981 року було звільнено з роботи у зв`язку з переводом чоловіка на інше місце служби.

Як зазначено в позовні заяві до 07.05.1984 року ОСОБА_1 проживала з чоловіком за місцем його служби в місцевості, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю.

Разом з тим, позивачем не надано ані відповідачу, ані суду відповідну довідку про відсутність можливості працевлаштування за спеціальністю.

Також позивачем у заяві про призначення пенсії позивачу від 21.02.2018 року не клопотав про витребування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вказаної вище довідки від відповідного військового комісаріату.

Також позивачем не надано відповідачу разом із заявою про призначення пенсії від 21.02.2018 року та суду копії трудової книжки чоловіка позивача, якою б підтверджувалось проходження чоловіком позивача військової служби на офіцерській посаді або на посаді мічмана, прапорщика чи проходження надстрокової служби у період з 12.06.1981 по 07.05.1984 роках.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні позову.

Згідно ст. 139 КАС України та в зв`язку з відсутністю понесених судових витрат відповідача, судові витрати не стягуються та за рахунок бюджету не компенсуються.

Керуючись 2,77,139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та спонукання до вчинення дій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Рішення не набрало законної сили станом на 07.08.2019 року

Помічник судді Лісна А.М.

Згідно з оригіналом

Помічник судді Лісна А.М.