Рішення № 83480396, 30.05.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/1293/19

Справа №760/7133/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2019 року Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Усатової І.А,

при секретарях Ковальській К.О., Мелешко О.С.,

за участю:

позивача за первісним позовом відповідача за зустрічним - ОСОБА_1 ,

відповідача за первісним позовом позивача за зустрічним - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Служби у справах дітей Деснянської районної у місті Києві - Харченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Богуславської РДА, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, суд -

В С Т А Н О В И В:

20.04.2017 до Солом`янського районного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 та просила визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, народився син ОСОБА_3 .

Позивачкою зазначено, що в період з 28.11.2016 по 19.12.2016 вона знаходилась на стаціонарному лікуванні в лікарні. Весь цей час її малолітня дитина знаходилась з батьком та членами його родини в квартирі, яку вони орендують за адресою: АДРЕСА_2 . Після повернення з лікарні вона повідомила відповідачу, що не має наміру проживати в квартирі за вказаною адресою, окрім нього та їхньої дитини, із його матір`ю, співмешканкою двоюрідного брата, відповідача та його двоюрідним братом.

Позивач посилалася на те, що повідомила відповідача про бажання проживати зі своєю дитиною за зареєстрованим місцем проживання - у м. Богуслав, на що він згоди не надав, натомість вказав, що має намір виїхати за межі України, до Німеччини, на постійне місце проживання. У зв`язку з неможливістю проживати з родичами відповідача, позивач змушена була повернутися проживати до м. Богуслав, родичі чоловіка дитину їй не віддали.

Вказала, що на момент звернення з даною позовною заявою до суду, позивач неодноразово намагалася зустрітися із своєю дитиною за адресою проживання відповідача в м . Києві , але її туди не пускали, позивач зверталася з відповідними заявами до правоохоронних органів, органів опіки і піклування, однак, все безрезультатно.

Позивачкою пояснено, що до теперішнього часу вони з відповідачем не дійшли згоди щодо місця проживання їхнього малолітнього сина, зараз дитина мешкає з членами родини відповідача, вона не згодна з тим, що дитина проживала разом з відповідачем.

В обґрунтування заявлених вимог, позивачка посилалася також на те, що в інтересах сина проживати саме з нею, а не з батьком. На відміну від відповідача, вона є співвласником житла за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрована разом із своєю матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка працює лікарем-педіатром у Богуславській міській лікарні. Дана квартира була обстежена комісією служби у справах дітей Богуславської РДА та визнана придатною для виховання та розвитку дитини.

Позивач вважає, що може у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Крім того, вона проживає разом зі своєю матір`ю, яка має сили і бажання доглядати за своїм сином, доки її нема вдома. В той час як відповідач мешкає у квартирі, яка не облаштована у повному обсязі всім необхідним для розвитку дитини, не може забезпечувати умови для нормального розвитку дитини. З самого дитинства позивач постійно піклувалась про дитину, поки не була позбавлена такої можливості з боку відповідача та його родичів.

Таким чином, на переконання позивачки, проживання сина разом з нею відповідає його інтересам. Вона має можливість забезпечити йому належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі. Разом з тим, вона не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідача із сином і готова зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена піклування матері. Спиртні напої вона не вживає, не палить, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, добре відноситься до сина.

Вважає, що перебування сина в сім`ї відповідача негативно впливає на його виховання та здоров`я, та хоче дати дитині освіту і добробут. За таких умов сину буде краще з нею.

Позивач стверджує, що відповідач не може дати дитині належного виховання та розвитку забезпечити нормальних безпечних для здоров`я дитини умов проживання. Згідно з актом обстеження спеціалістів служби у справах дітей для виховання, розвитку проживання та утримання сина ОСОБА_3 вона забезпечила всі необхідні умови.

З огляду на наведене, просила позов задовольнити.

Ухвалою судді від 15.05.2017 у справі відкрито провадження.

Ухвалою судді від 15.05.2017 відмовлено у задоволенні ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі.

16.06.2017 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на позов, в яких відповідач просив відмовити у задоволенні позову з огляду на наступне.

Вказав, що 27.11.2016 у відповідачки сталося психіатричне захворювання, під час якого вона внаслідок втрати орієнтування, залишила їхнього сина ОСОБА_5 в дитячому візку, а сама зникла. Після того як він розшукав позивачку, остання не усвідомлювала значення своїх дій, була налякана та постійно повторювала його ім`я, шукаючи його. Малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він знайшов у незнайомих йому людей, які пояснили, що знайшли його в дитячому візочку на вулиці. Цього ж дня він забрав сина ОСОБА_5 до себе і з цього часу дитина постійно проживає разом з ним і він займається його утриманням, годуванням та вихованням.

Зазначив, що відповідачка з 28.11.2016 була доставлена на стаціонарне лікування до Територіального медичного об`єднання «Психіатрія» за адресою вул. Фрунзе, 103-А м. Київ, де перебувала до 19.12.2016, після виписки з лікарні їй надані поради з приводу диспансерного нагляду дільничного психіатру, адекватної сімейної підтримки та дотримання режиму сну та відпочинку. Після проходження курсу лікування відповідачка до сина ОСОБА_5 не повернулася, а поїхала жити до своєї матері ОСОБА_4 , яка мешкає за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач посилався на те, що неодноразово намагався встановити контакт з нею повернути її до дому з метою догляду та виховання їхньої дитини, однак відповідачка категорично відмовляється зближуватися з сином ОСОБА_6 та займатися його доглядом.

Зазначено, що на даний час фактичним місцем проживання сина сторін є орендована відповідачем квартира, що розташована за адресою АДРЕСА_2 .

Вказав, що намагаючись вирішити спір в позасудовому порядку, відповідачка зверталася до Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації і 24.03.2014 комісією складений акт обстеження умов проживання дитини, відповідно до якого умови проживання сина ОСОБА_5 у відповідача сприятимуть його психологічному, розумовому та фізичному розвитку.

Відповідач стверджує, що може надати дитині належне матеріальне утримання, оскільки є військовослужбовцем за контрактом та регулярно отримує грошове утримання, достатнє для нормального рівня проживання і утримання дитини.

Також, звернув увагу суду на ту обставину, що службою у справах дітей Деснянської районної адміністрації під час обстеження умов проживання дитини припинено здійснення виплат позивачці у зв`язку з тим, що дитина перебуває на його утриманні, що і послугувало зверненню її до суду з даним позовом.

12.03.2018 на адресу суду від ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 , в якій позивач за зустрічним позовом просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що спільне життя з відповідачкою за зустрічним позовом не склалося, між ними на даний час відсутнє порозуміння, яке стало наслідком її раптової зміни поведінки через зміну психологічного стану, пов`язаного з народження дитини. Це проявилося в тому, що вона зникала з будинку, залишаючи без нагляду дитину, припиняючи виконання своїх обов`язків щодо догляду за дитиною. При цьому створювалися умови, які були небезпечними для життя здоров`я дитини, оскільки відбувалося переривання природне готування дитини матір`ю, що призвело до необхідності штучного годування дитини. Тобто, відповідачка на тривалий час припиняла виконання батьківських обов`язків, через психічний стан, пов`язаний із наслідками пологів. У наслідок психічного стану відповідачка потребує систематичного лікування психіки, перебуває на обліку у психіатра.

Позивач за зустрічним позовом посилався на те, що систематичне лікування та стан психіки створює перешкоди перебування з відповідачкою дитини, через небезпеку для неї.

Вказав, що за період з 28.11.2016 по даний час відповідачка двічі бачилася з дитиною, незважаючи на те, що жодних перешкод він не чинить. Звертає увагу на те, що зустрічі були випадковими, а не цілеспрямованими на зустріч з дитиною, оскільки відповідачка приїздила забирати свої власні речі.

Зазначив, що його дії щодо юридичного визначення місця проживання дитини спрямовані лише в інтересах дитини, ОСОБА_2 бажає, щоб дитина проживала разом з ним, але не заперечує щодо зустрічей відповідачки з дитиною в присутності органів опіки та піклування або в його присутності.

Ухвалою суду від 16.03.2018 прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Богуславської РДА, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом відповідач за зустрічним - ОСОБА_1 первісний позов підтримала, просила його задовольнити, зустрічний позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні.

Відповідач за первісним позовом позивач за зустрічним - ОСОБА_2 первісний позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, зустрічний позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Богуславської РДА в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність,

Представник третьої особи Служби у справах дітей Деснянської районної у місті Києві - Харченко О.В. просила відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічний позов просила задовольнити.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження малолітнього ОСОБА_3 , серії НОМЕР_1 , виданим Богуславським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Так, позивач за первісним позовом відповідач за зустрічним ОСОБА_1 просить суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею, при цьому, позивач за зустрічним позовом відповідач за первісним ОСОБА_2 просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, на що суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст. 1).

Конвенція про права дитини, виходячи з рівності прав матері та батька, у п. 1 ст. 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до Конвенції ООН про права дитини діти мають право на належне спілкування та допомогу.

Дані гарантії закріплені і в інших нормативних документах щодо охорони дитинства.

За змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 150 СК України батьки повинні поважати дитину; ст. 155 цього ж Кодексу встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

З викладеного випливає, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, поведінка батьків повинна бути такою, щоб дитина сама тягнулася до них.

Згідно положень ч.ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Такі ж гарантії для батьків, що проживають окремо від дітей, та для самих дітей, встановлені ст.15 Закону України "Про охорону дитинства".

Відповідно до ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 161 СК України передбачено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» наголошує, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом ч. 4-6 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959р., зокрема у принципі 6, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Статтею 9 Конвенції про права дитини, яку ратифіковано постановою ВР за № 789-XII від 27 лютого 1991р., визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №16 від 12 червня 1998 року«Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Суд, виходячи з вимог чинного законодавства та обставин справи, віку та статі дитини, особливостей її розвитку, вважає, що дитина має проживати з батьком.

Так, судом встановлено і не спростовується сторонами, що останні у зареєстрованому шлюбі не перебували та сторони проживають окремо.

Також встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з кінця 2016 року проживає разом з батьком, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Судом у судовому засіданні встановлено, та не спростовувалося сторонами, що після народження дитини позивачка за первісним позовом, в період з 28.11.2016 по 19.12.2016, знаходилася на стаціонарному лікуванні, а новонароджений знаходився з відповідачем за адресою проживання останнього.

З довідки ТМО «Психіатрія» у м. Києві №924/2662 від 30.11.2016, вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в Територіальному медичному об`єднанні «Психіатрія» у м. Києві з 28.11.2016 по теперішній час (термін лікування 1 місяць).

Також сторонами не заперечувалося, що після повернення з медичної установи, позивачка до місця знаходження малолітнього сина з його батьком, за адресою їх проживання, не повернулася, а поїхала проживати до міста Богуслава.

Позивачка за первісним позовом, посилаючись на забезпечення себе власним житлом, роботою, просить визначити місце проживання малолітного саме з нею.

Як вбачається з довідки, виданої ТОВ «Олсервіс» від 02.07.2018 № 486, ОСОБА_1 працює у зазначеному товаристві з 03.04.2018 до цього часу на посаді копіювальника технічної документації та згідно довідки про заробітну плату, за період з квітня 2018 року по червень 2018 року отримала зарплату у розмірі 11 789,47 грн.

При цьому, матеріали справи не містять даних про те, що до вказаного вище періоду ОСОБА_1 працювала чи перебувала у відпустці по догляду за дитиною, натомість ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог надано характеристику, видану Богуславським гуманітарним коледжем імені І.С. Нечуй-Левицького , датовану 25.06.2014, а також характеристику, видану Київським університетом імені Бориса Грінченка, без зазначення дати її видачі. Крім того, з наданих ОСОБА_1 документів вбачається, що остання у 2014 році закінчила Богуславський гуманітарний коледж імені І.С. Нечуй- Левицького за спеціальністю «Музичне мистецтво» та здобула кваліфікацію вчителя музики, музичного керівника, та у 2017 році закінчила Київський університет імені Бориса Грінченка, здобула кваліфікацію бакалавра у музичному мистецтві.

ОСОБА_1 у позові та в судовому засіданні посилалася на те, що неодноразово намагалася зустрітися зі своєю дитиною, яка проживала разом з відповідачем, на підтвердження чого надала суду копії відповідей Деснянскього УП ГУНП у м. Києві від 14.04.2017, 19.04.2017, 05.05.2017 на її звернення з приводу того, що ОСОБА_2 самовільно забрав спільного малолітнього сина та перешкоджає в зустрічах, в яких їй було роз`яснено, що вказаний спір відноситься до цивільно-правових. Також надано копію відповіді Служби у справах дітей Богуславської РДА Київської області №2 від 27.02.2017, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 щодо встановлення місця проживання дитини сторін, де їй було рекомендовано звернутися до служби у справах дітей за місцем проживання дитини.

ОСОБА_2 , у свою чергу, надано суду копії відповіді Служби у справах дітей Деснянської РДА в м. Києві №01-10-М-450 від 31.03.2017, на його заяву про надання матеріалів по заявам ОСОБА_1 стосовно зустрічей з малолітнім сином, з якої вбачається,що 23.03.2017 спеціалістами Служби у справах дітей було здійснено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 про що складено відповідний акт №123. З акту обстеження умов проживання дитини №122 ОСОБА_2 від 23.03.2017 вбачається, що останній проживає разом з батьком, бабусею та двоюрідними дядьклм та тіткою, умови проживання відповідають вимогам, помешкання укомплектоване необхідними меблями та технікою, приміщення прибрані. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: в кімнаті є ліжко, крісло, меблева стінка, письмовий стіл, ноутбук, для дитини створені належні умови, візочок, памперси, молочні суміші, медикаменти.

З матеріалів справи вбачається, що батько дитини, ОСОБА_2 , згідно довідки з Військової частини А 0139, є молодшим сержантом, перебуває на військовій службі у військовій частині-польова пошта В0331 та згідно службової характеристики за період проходження служби на займаній посаді зарекомендував з позитивної сторони.

Орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації своїм Висновком від 23.08.2018 №102/03/31-7752 вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком.

Як вбачається з даного висновку, за місцем проживання обох батьків проведено обстеження житлово-побутових умов та складено акт: умови для виховання, розвитку та проживання дитини - відповідають вимогам, малолітній забезпечений усім необхідним. Батько дитини, ОСОБА_2 , згідно довідки з Військової частини А 0139, працює та має самостійний дохід. Мати дитини, ОСОБА_1 , не працює, самостійного доходу не має, перебуває на утриманні своєї матері. На підставі вищевикладеного, враховуючи інтереси дітей, керуючись ст.ст. 19, 161 Сімейного кодексу України, п. 72 Постанови Кабінету Міністрів від 24.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, ОСОБА_2 , на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол № 16 від 07.09.2017 року).

Представник Служби у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації у судовому засіданні підтвердила викладене у висновку.

Відповідно до ст.7 СК України, суд при розгляді таких справ, повинен «максимально можливо враховувати інтереси дитини».

Також відповідно до положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Стаття 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27.09.1991, проголошує, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З точки зору закону одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст.1).

Конвенція про права дитини, виходячи з рівності прав матері та батька, у п. 1 ст. 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння.

Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Під час розгляду справи, судом, неодноразово, роз`яснювалося та наголошувалося сторонам на необхідність зустрічей матері з дитиною, з метою звикання останньої до матері. Однак позивачкою, за первісним позовом, дана інформація сприйнята не була, що і підтвердилося записом телефонної розмови між сторонами, прослуханої в судовому засіданні та її діями. Так остання не вчинила будь- яких дій спрямованих на відновлення спілкування з сином, її дії зводилися лише до розмов з ОСОБА_2 .

Судом не приймаються до уваги, як на підставу для задоволення позову, звернення позивачки до правоохоронних органів тощо, оскільки такі дії були спрямовані не намагання побачитися з дитиною, відновити відносини з нею, про що свідчить і відсутність позову про встановлення регламенту побачень з дитиною, а на намагання зясувати відносини з відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги вік, стать дитини, особливості її розвитку, суд приходить до висновку, що в даний період дитина не може проживати разом із матір`ю в силу об`єктивних причин - стану здоров`я, що може негативно вплинути на дитину, створити негативний вплив на її особистість, гармонійний розвиток, у зв`язку з чим проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , саме з батьком відповідатиме інтересам дитини та забезпечить її права на належне виховання, розвиток, оздоровлення, утримання та безпеку.

Суд вважає за необхідне знову ж, враховуючи обставини справи та вік дитини, період з якого малолітній не проживає з матірю, його прив`язаність до батька, роз`яснити ОСОБА_1 про необхідність поступового спілкування та фактично знайомства з власною дитиною, з метою уникнення психологічних травм у ОСОБА_2 . Та вказує, на те, що у неї існує право на спілкування з дитиною, якого позбавити її можливо лише у передбачених законодавством випадках, про які мова не йде.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Богуславської РДА, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю, та вважає за доцільне задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з ним.

Суд, керуючись ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 29 ЦК України, ст.ст. 141, 157, 160, 161 СК України, ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Богуславської РДА, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю - залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: