Ухвала суду № 83471368, 30.07.2019, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/4568/19

Провадження № 4-с/461/31/19

УХВАЛА

30.07.2019 року.

Галицький районний суд міста Львова у складі:

голосуючого судді Фролової Л.Д.,

за участі:

секретаря судового засідання Збожної О.Р.,

представника заявника ОСОБА_1 ,

державного виконавця Пальоної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові скаргу ОСОБА_2 на дії та рішення державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пальоної Н.М. щодо відкриття виконавчих проваджень та про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з відповідною скаргою, в якій просив суд визнати неправомірними та скасувати постанови державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 09 квітня 2019 року про відкриття виконавчих проваджень № 58734553 та № 58735212 щодо примусового виконання на території України рішення Земельного суду м. Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12; зобов`язати державного виконавця повернути стягувачу два виконавчі листи № 461/10613/15-ц. Свої вимоги заявник мотивує тим, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 лютого 2016 року визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Земельного суду м. Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року та рішення цього ж іноземного суду від 24 березня 2015 року про стягнення сум за попереднім рішенням від 25 листопада 2014 року. Для примусового виконання вказаних рішень суду Галицьким районним судом м. Львова видані виконавчі листи. На підставі заяви ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах ОСОБА_4 державним виконавцем Галицького відділу ДВС м. Львів були відкриті виконавчі провадження № 58734553 та № 58735212. ОСОБА_2 вважає зазначені рішення державного виконавця незаконними виходячи з наступного. По-перше, при поданні заяви про примусове виконання рішень ОСОБА_3 не був сплачений авансовий платіж відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження». По-друге, оскаржувані постанови не містять будь-якого розрахунку суми відсотків або пені, хоча рішення суду передбачають їх нарахування до моменту виконання рішення. По-третє, з постанов не вбачається яким чином з боржника може бути стягнуто відсотки у розмірі п`яти ставок від базової процентної ставки.

В судовому засіданні представник заявника скаргу підтримав та просив задовольнити. Пояснив, що матеріали провадження та оскаржувані рішення державного виконавця не містять розрахунку сум відсотків та пені. Крім того, звернув увагу суду на те, що ОСОБА_3 , яка зверталася із заявами про примусове виконання рішення суду, представила державному виконавцю лише копію довіреності, яка ніким не посвідчена. У додаткових письмових поясненнях до скарги представник заявника зазначив, що відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, документи, що посвідчують повноваження представників, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Державний виконавець під час розгляду справи проти задоволення скарги та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження заперечила. Підтвердила, що авансовий платіж був сплачений заявником при поданні заяви не у повному обсязі, у сумі 20600,00 грн за зведене виконавче провадження. Крім того, рішенням Конституційного суду України від 09 квітня 2019 року норма Закону, яка передбачає обов`язок сплати авансового платежу, визнана неконституційною. Державний виконавець не зверталася до суду із клопотанням про роз`яснення рішення суду в частині розрахунку відсотків, оскільки боржником не був сплачений основний борг. До заяви про примусове виконання ОСОБА_3 була додана копія довіреності, оригінал був лише пред`явлений для огляду.

Боржник ОСОБА_5 до суду не прибув, був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення представника боржника, державного виконавця, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заявника, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом встановлено, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 лютого 2016 року задоволено заяву ОСОБА_6 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Земельного суду м. Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12, яким зобов`язано ОСОБА_2 виплатити ОСОБА_7 19 600 євро разом з відсотками, починаючи з 01 вересня 2009 року до 10 жовтня 2011 року, з 23 000 євро, починаючи з 10 жовтня 2011 року до 20 грудня 2011 року, з 21 000 євро, починаючи з 20 грудня 2011 року до 31 травня 2012 року, та з 19 600 євро, починаючи з 31 травня 2012 року в розмірі 5 пунктів від базової процентної ставки. Крім того визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Земельного суду м. Франкфурта-на-Майні від 24 березня 2015 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12, яким стягнуто із ОСОБА_2 , на підставі попереднього рішення Земельного суду м. Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року на користь ОСОБА_6 суму 3 621 євро 53 євроценти разом з відсотками в розмірі 5 пунктів від базової процентної ставки з 19 лютого 2015 року, додано 2 214 євро судових витрат.

19 жовтня 2018 року Галицьким районним судом м. Львова, було видано два виконавчі листа для примусового виконання даних рішень іноземного суду. По даних виконавчих листах, на підставі заяв ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах ОСОБА_6 , 09 квітня 2019 року державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів ГТУЮ у Львівській області Пальоною Н.М. було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження № 58735212 та №58734553.

Дослідженням матеріалів виконавчих провадження, які надані державним виконавцем, судом встановлено, що до заяв про примусове виконання рішень іноземних судів представником стягувача ОСОБА_4 – ОСОБА_3 була надана довіреність від 29 червня 2016 року, яка складена українською мовою у м. Франкфурт-на-Майні (ФРН). На довіреності наявний підпис особи, яка її видала, а на зворотному боці викладений текст іноземною мовою та проставлений відтиск печатки іноземної держави. Крім того, третя сторінка довіреності містить апостиль. Проте, як встановлено судом, ні до відділу ДВС, ні суду не надано перекладу вказаного тексту нотаріального посвідчення, печатки та апостилю.

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі – Інструкція), затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Згідно з положеннями ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Сторони можуть реалізувати свої права і обов`язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Повноваження адвоката як представника посвідчуються ордером, дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов`язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписами сторін договору (ч. 1, 4 ст. 16 Закону).

У пункті 10 розділу ІІ Інструкції визначено, що повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо); рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна; ордером, до якого обов`язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій; дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги або про надання правової допомоги.

Документи, що посвідчують повноваження представників, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Оригінали документів, зазначених у цьому пункті, або належним чином засвідчені їх копії долучаються до матеріалів виконавчого провадження. Після пересвідчення наявності у представника належним чином оформленої довіреності оригінал такої довіреності у разі потреби повертається представникові сторони виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статті 3-5 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Закон України «Про приєднання до Конвенції» N 2933-III (2933-14) від 10 січня 2002 року), передбачають, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок "Apostille" (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)" повинен бути викладений французькою мовою.

Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або будь-якого пред`явника документа. Заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.

В той же час, як встановлено судом, переклад тексту, що міститься на зворотній стороні довіреності (імовірно нотаріального засвідчення) та апостилю на довіреності українською мовою здійснений не був, а до відділу ДВС було подано лише копію такої довіреності, яка належним чином не засвідчена. Представником стягувача ОСОБА_3 , яка є адвокатом відповідно до даних Єдиного реєстру адвокатів України, в порушення вимог ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження» не надала державному виконавцеві ордеру на представництво.

За вказаних обставин, суд вважає, що під час прийняття державним виконавцем документів (заяви із додатками) на примусове виконання рішень іноземного суду та відкритті виконавчого провадження були грубо порушені законодавчі правила представництва.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 26 Закон, до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Дана норма Закону визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2019 від 15 травня 2019 року.

Проте, станом на 09 квітня 2019 року, коли державним виконавцем було винесено спірні рішення про відкриття виконавчої проваджень, норма ч. 2 ст. 26 Закону діяла.

Як вбачається з копій матеріалів виконавчого провадження, 27 березня 2019 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_4 звернулася до відділу ДВС із заявами про примусове виконання виконавчих листів № 461/10613/15-ц. До заяв були подані квитанції про оплату авансового внеску у сумі 20600 грн. Як встановлено судовим розглядом і не заперечувалося державним виконавцем, представником стягувача вказана сума авансового внеску була оплачена у неналежному меншому розмірі.

За вказаних обставин, рішення державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень №№ 58735212, 58734553 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З метою усунення порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження» суд вважає за необхідне зобов`язати державного виконавця повернути виконавчі листи стягувачеві.

Керуючись ст.ст. 447, 450-451 ЦПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати постанови державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області:

- від 09 квітня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 58734553 щодо примусового виконання на території України рішення Земельного суду м. Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12;

- від 09 квітня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 58735212 щодо примусового виконання на території України рішення Земельного суду м. Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12.

Зобов`язати державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області повернути стягувачу ОСОБА_7 два виконавчі листи № 461/10613/15-ц, які видані 19 жовтня 2018 року Галицьким районним судом міста Львова на примусове виконання рішення Земельного суду м. Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12.

Ухвала постановлена в нарадчій кімнаті, в судовому засіданні 30 липня 2019 року проголошено її вступну та резолютивну частини.

Повний текст ухвали суду виготовлений 02 серпня 2019 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом 15 діб з дня отримання копії ухвали.

Суддя Л.Д. Фролова