Рішення № 83468639, 06.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/383

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 серпня 2019 року № 640/10050/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дати звернення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27 липня 2018 року вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Листом від 29 березня 2019 року №65506/02 позивача повідомлено про те, що зміст трудової книжки не підтверджує трудову діяльність, у зв`язку з чим у призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відмовлено.

З вказаним рішенням позивач не погоджується з тих підстав, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи та, за її доводами, має право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, оскільки в 2018 році страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, становить 25 років, а для осіб, яким пенсійний вік знижується на 5 років, то страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, зменшується на 5 років і в 2018 році становить 20 років.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі уповноважена особа відповідача отримала 27 червня 2019 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Станом на день розгляду справи відповідач відзиву на позовну заяву не надав без поважних причин, у зв`язку з чим, суд, відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Підпунктами 4, 23 частини 1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) № 137-V 14 вересня 2006 року визначено, що всі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV та у даному випадку Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII.

Частинами 1-2 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

У відповідності до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист населення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

У частині 2 цієї ж статті зазначено, що потерпілими від Чорнобильської катастрофи є, у тому числі, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років та їх зменшується пенсійний вік на 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачу 12 квітня 1994 року видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого остання є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4 та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», для осіб, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років (Т.1, арк. 14).

27 липня 2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Листом від 29 березня 2019 року №65556/03 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача про те, що при розгляді документів, наданих для призначення пенсії з`ясовано, що оформлення трудової книжки не відповідає Інструкції ведення трудових книжок, а саме, перша сторінка трудової книжки не завірена печаткою організації, що її видавала, то підтвердити трудову діяльність неможливо, у зв`язку з чим у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» відмовлено (Т.1, арк. 15).

Суд звертає увагу, що будь-яких інших підстав, зокрема, не визнання або заперечення з боку відповідача того, що позивач є особою, яка відноситься до осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, лист Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 29 березня 2019 року №65556/03 не містить.

Таким чином, можна дійти висновку про те, що єдиною підставою, з якої позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ є неналежне оформлення трудової книжки позивача, а саме, відсутність на першій сторінці печатки організації, що її видавала, що унеможливлює, як зазначено у листі відповідача, підтвердження трудової діяльності позивача та визначення права на пенсію.

Так, у відповідності до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

У відповідності до пункту 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Проте, як вбачається з наданої суду копії трудової книжки, виданої 20 вересня 1984 року на ім`я (російською мовою) « ОСОБА_1 » (в подальшому позивач змінила прізвище « ОСОБА_1 » на прізвище « ОСОБА_1 » на підставі свідоцтва про шлюб), на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки відсутня печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (Т.1, арк. 16-17,18), що і стало підставою для відмови у призначенні пенсії за віком позивачу.

В той же час, частиною 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

У відповідності до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

У відповідності до статті 82 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії (стаття 81), не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

При цьому, пунктом 4.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Тобто, чинним законодавством України встановлено певний порядок розгляду документів на призначення пенсії, зокрема, органи Пенсійного фонду України за наслідками розгляду цих документів повинні винести рішення або про призначення пенсії, або про відмову у її призначенні, а особі, якій відмовлено у призначенні пенсії, видати або направити відповідне повідомлення.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані відповідного рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не повно, не всебічно та не об`єктивно розглянуто документи, що дають право на одержання пенсії, не вчинено дій щодо витребування від відповідних підприємств, установ або організацій необхідних документів, які підтверджують стаж роботи позивача або документів, які засвідчують достовірність записів, вчинених у трудовій книжці позивача, а також порушено процедуру розгляду заяви позивача про призначення пенсії в частині порушення строків розгляду заяви про призначення пенсії, а тому, з метою найбільш ефективного захисту прав позивач, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ.

В той же час, суд ще раз звертає увагу, що підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком стала відсутність печатки підприємства або відділу кадрів цього підприємства на титульному аркуші трудової книжки, яким трудова книжка заповнювалась вперше, а тому судом не надається в межах розгляду даної адміністративної справи правова оцінка чи досягла позивач віку, з якого вона має право на пенсійне забезпечення, чи відноситься вона до категорії осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років та чи наявний в неї страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно «Про статус і соціальний захист громадян, , які постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ тощо.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дати звернення, суд приходить до висновку про їх передчасність, оскільки судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком з порушенням порядку розгляду документів позивача, зокрема, не витребувавши усі необхідні документи для такого призначення від підприємств, установ, організацій, на яких працювала позивач, а тому суд, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та з метою захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, зокрема, про вихід за межі позовних вимог та визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі та про відмову у задоволенні інших позовних вимог.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 384,20 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у місті Києві про зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова