Рішення № 83467762, 06.08.2019, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/441/19

Провадження № 2/364/195/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2019 р. Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л. А.,

при секретарі судового засідання Кулинич Г. І.

за участю:

сторони - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області цивільну справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»)

до ОСОБА_1 ,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 16.04.2019 р. надійшов зазначений позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , в якій Позивач просить суд: стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 05.09.2016 р. № б/н у розмірі 12 109,78 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач у позовній заяві зазначив, що за укладеним договором від 05.09.2016 р. № б/н ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, підтвердивши свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» договір. Позивач свої зобов`язання за зазначеним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві можливість розпоряджатися кредитними коштами на передбачених договором умовах та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте Відповідач не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом згідно з умовами договору, що відображено в доданому до позовної заяви Розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з цим Відповідач з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості за станом на 17.03.2019 р. має перед Позивачем заборгованість на загальну суму 12 109 грн. 78 коп., що складається з такого:

- 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту;

- 693,96 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту;

- 0,00 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 7 712,97 грн. - заборгованість за пенею за прострочене зобов`язання;

- 2 650,00 грн. - заборгованість за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.;

- 500,00 грн. - штраф (фіксована частина);

- 552,85 грн. - штраф (процентна складова).

Ухвалою суду від 24.04.2019 р. відкрито провадження у справі за зазначеним позовом, визначено здійснення розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін, встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву, визнано явку представника Позивача обов`язковою для дачі особистих пояснень, зобов`язано його надати оригінали письмових доказів, доданих до позовної заяви, та інших матеріалів кредитної справи, призначено судове засідання на 03.06.2019 р. (а.с. 38-40), яке відкладене на 06.08.2019 р. за клопотанням представника Позивача (а.с. 47).

У судове засідання 06.08.2019 р. сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені. Водночас Відповідач 03.06.2019 р. подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає (а.с. 58).

За загальним правилом частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності; якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (частина третя статті 211 ЦПК України). У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (частина друга статті 247 ЦПК України).

За частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві; у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За роз`ясненнями Верховного Суду України, викладеними у пункті 24 Постанови Пленуму від 12.06.2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», пункті 11 Постанови Пленуму від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі визнання відповідачем позову, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом; визнання відповідачем позову має бути безумовним, не суперечити закону й не порушувати права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), у такому разі суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для прийняття визнання Відповідачем позову та задоволення позову, суд, ознайомившись з матеріалами справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), виходить з такого.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що 05.09.2016 р. Відповідач з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та, підписавши відповідну анкету-заяву, отримав кредитну карту із встановленим кредитним лімітом на суму 500,00 грн., своїм підписом у названій заяві засвідчивши також свою згоду на те, що ця заява разом з «Умовами і Правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку» складає договір між ним і банком, а також те, що він зобов`язується виконувати ці «Умови і Правила надання банківських послуг». Позивач на виконання умов цього договору свої зобов`язання виконав в повному обсязі і належним чином, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте останнім не було виконано у повному обсязі взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту і сплати інших складових кредитного договору. Тому за станом на 17.03.2019 р. у Відповідача з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості склалася перед Позивачем заборгованість, як вказано в позовній заяві, у загальному розмірі 12 109,78 грн., що складається з наведених вище сум заборгованості.

Наведені і встановлені судом обставини підтверджуються матеріалами справи, зокрема: копією згаданої анкети-заяви ОСОБА_1 (а.с. 7); Розрахунком заборгованості за договором від 05.09.2016 р. № б/н, укладеного між АТ КБ «ПРИВАТБАНКОМ» та клієнтом - ОСОБА_1 за станом на 17.03.2019 р. (а.с. 5-6).

Зважаючи на подану Відповідачем заяву про визнання позову (а.с. 58), тому за загальним правилом частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Відповідно до частини першої статті 509, частини першої статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті 626, частини першої статті 634 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; при цьому договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частинами першою, другою статті 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Зважаючи на усе викладене та встановлені судом обставини, суд вважає, що Відповідач порушив умови кредитного договору від 05.09.2016 р. № б/н, укладеного ним з Позивачем, та не виконав взяті на себе зобов`язання. Відтак, визнання Відповідачем позову щодо невиконання ним боргових зобов`язань, на думку суду, не суперечить наведеним законодавчим нормам, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

З огляду на це з Відповідача з урахуванням внесених ним раніше коштів на погашення заборгованості, а також обсягу заявлених позовних вимог слід стягнути на користь Позивача заборгованість за кредитом (простроченим «тілом» кредиту) у заявленому Позивачем до стягнення та визнаному Відповідачем розмірі (693,96 грн.).

Разом із тим, вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача штрафних санкцій, суд виходить з такого.

Кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За визначенням частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України, як наводилося вище, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює саме підприємець (у даному випадку - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За визначеннями статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано, відтак її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Як встановлено судом зі змісту підписаної Відповідачем анкети-заяви, копія якої додана до позовної заяви (а.с. 7), у цій заяві відсутні будь-які умови договору щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. При цьому Позивач (банк), пред`являючи вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості за кредитом, просив окрім стягнення заборгованості за простроченим «тілом» кредиту (суми, яку фактично отримав в борг Відповідач), стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню і штрафи за несвоєчасне повернення кредиту (а.с. 3). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05.09.2016 р., посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», викладені, як зазначено в позовній заяві, на сайті банку: www.privatbank.ua/ (а.с. 2) як невід`ємні частини спірного договору.

Натомість матеріали цієї справи не містять жодних підтверджень, що саме згадані «Тарифи банку» та «Умови» розумів Відповідач, ознайомлювався і погоджувався з ними на час підписання ним анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Позивача (банку), а також те, що ці документи на момент отримання Відповідачем кредитних коштів містили саме ці умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Позивачем до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17, роздруківка із сайту Позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано Позивачем під час розгляду цієї справи.

За наведених обставин та правових позицій Верховного Суду суд вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Відповідачу умови та правила банківських послуг (а саме умови кредитування), відсутність у анкеті-заяві Відповідача (а.с. 7) жодних домовленості сторін щодо сплати, зокрема, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, відтак надані банком Витяг з Тарифів (а.с. 8) та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 9-23) не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із Відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 62 Конституції України, стаття 81 ЦПК України).

Як вказано Великою Палатою Верховного Суду (згадана постанова від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17), обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати визначеному статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Тому суд виходить з того, що надані Позивачем Умови та Правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони, зокрема, прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві Відповідача, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття Відповідачем запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Таким чином, у суду відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а так само відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вирішуючи зазначені питання, суд вважає за доцільне застосувати в цій справі до даних правовідносин висновки Конституційного Суду України, викладені в Рішенні від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», де Суд, аналізуючи правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування, дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів (стаття 42 Конституції України) вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такі висновки суду щодо доцільності застосування цього Рішення Конституційного Суду України та забезпечення належного захисту прав Відповідача як споживача, який є слабкою стороною у договорі і підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, узгоджуються з правовими позиціями, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 03.09.2014 р. у справі № 6-100цс14, від 03.12.2014 р. у справі № 6-33270св14, рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляді цивільних і кримінальних справ від 15.07.2015 р. № 6-10427св15, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 752/13945/15-ц, а також у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 342/180/17.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права та бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки ці Умови та Правила надання банківських послуг є значним за обсягом документом, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

У зв`язку з цим відсутні підстави вважати, що Позивач (банк) при укладенні договору з ОСОБА_1 дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача (Відповідача) про умови його кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Позивач (банк). Інший висновок не відповідав би згаданому європейському принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Зважаючи на усе наведене вище, суд бере до уваги, що Відповідач визнав позов та наявність заборгованості за кредитним договором, однак правильність нарахованих розмірів неустойки (пеня, штрафи) суд вважає недоведеними належними, допустимими і достовірними доказами, зміст яких був доведений і узгоджений із Відповідачем на час укладення договору кредиту. Тому суд дійшов до висновку, що позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню частково, а саме: в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за простроченим «тілом» кредиту у розмірі 693,96 грн., в іншій частині у задоволені позову слід відмовити.

Зважаючи на визнання Відповідачем позову, суд також застосовує приписи частини першої статті 142 ЦПК України, частини третьої статті 7 Закону України «Про судовий збір» про повернення позивачеві у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Інша частина сплаченого судового збору на підставі частин першої, другої статті 141 ЦПК України, на переконання суду, підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача з урахуванням заяви Відповідача про визнання позову.

Відповідно до статей 3, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 551, 610-612, 616, 626, 629, 634, 1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 2-4, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 142, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355, підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094; р/р НОМЕР_2 , МФО 305299; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 05.09.2016 р. № б/н у розмірі 693 (шістсот дев`яносто три) грн. 96 (дев`яносто шість) коп.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094; р/р НОМЕР_2 ; МФО 305299; код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 (п`ятдесят) коп.

Управлінню Державної казначейської служби України у Володарському районі Київської області повернути АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001; р/р НОМЕР_2 ; МФО 305299; код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 (п`ятдесят) коп., сплачений на підставі платіжного доручення від 26.03.2019 р. № PROM6BН8РІ.

Копії рішення суду направити сторонам.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Володарський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано; в разі подання такої скарги - рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. А. Макаренко