Рішення № 83463824, 06.08.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3245/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2019 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Макаренко А.І.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 ,

Від відповідача: Козеровська А.О. ,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання незаконною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу №Ф-5055-054 від 14.11.2018р. винесену ГУ ДФС в Одеській області щодо ОСОБА_3 у розмірі 15 819,54 коп.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.06.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 24.06.2019 року.

Судове засідання, призначене на 24.06.2019 року, було перенесено на 01.08.2019 року за клопотаннями представників сторін.

В обґрунтування позову позивач зазнає, що у період з 18.04.2004 він набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. З 04.02.2019 позивач є безробітним, а до цього часу працював на підставі трудового договору як найманий працівник, тобто не провадив власної діяльності. Однак, не зважаючи на це, 14 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області було винесено оскаржувану Вимогу по сплаті боргу(недоїмки) №Ф-5055-54 зі сплати єдиного внеску у сумі 15819,54 грн. Позивач вважає винесену вимогу протиправною, а в обґрунтування правової позиції зазначає, що:

по-перше, згідно Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування юридичні особи, які не використовують працю фізичних осіб, можуть не подавати відповідний звіт зі сплати єдиного внеску. Позивач, вважаючи, що така норма застосовується до нього як суб`єкта підприємницької діяльності, критично ставиться до її ігнорування контролюючим органом і з цієї підстави вважає оскаржувану Вимогу протиправною;

по-друге, вимога формується на підставі акту перевірки, звітів платника та облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, однак відповідачем не наведено пояснень стосовно того, на підставі чого винесено вимогу. Також, у зв`язку із відсутністю відповідного рішення неможливо встановити підстави та період нарахування боргу за несплачені суми єдиного внеску.

20.06.2019 року за вх.№22085/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Згідно наданого відзиву, представник відповідача висловлює позицію незгоди з позовними вимогами, а також зазначає, що самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ є обов`язком платника внеску. У разі, коли таке визначення не проводиться, контролюючий орган, визначивши суму такого внеску, надсилає платнику внеску вимогу щодо її сплати, що і було здійснено відповідачем у даній справі. Посилаючись на дані облікової картки позивача, ГУ ДФС в Одеській області було сформовано вимогу щодо сплати внеску та направлено її позивачу. У зв`язку із цим, представник відповідача вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

04.07.2019 року за вх.№23949/19 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої позивач вказує, що ГУ ДФС в Одеській області жодним чином не спростовано доводи, наведені у позовній заяві. Так, зокрема, позивач повторно акцентує увагу на тому, що він не має подавати звіт про виплачені суми ЄСВ, оскільки не використовував роботу найманих працівників.

У судове засідання 01.08.2019 року сторони з`явились. Представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити, а представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 18.03.2004 року зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності (фізична особа-підприємець) (а.с. 11).

25.01.2019 року позивачем було подано документи про включення відомостей про фізичну особу-підприємця (а.с.15), а 29.01.2019 року - документи на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням або за судовим рішенням, що не пов`язано з банкрутством (а.с. 16).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 30.01.2019 року позивача знято з обліку як фізичну особу-підприємця (а.с.19).

Разом з тим, 14.11.2018 року, тобто у період, коли позивач ще мав статус фізичної особи-підприємця, Головним управлінням ДФС в Одеській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5055-54 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 15819,54 грн. (а.с. 10).

Позивач, не погоджуючись із даною вимогою, направив скаргу до Державної фіскальної служби України 12.02.2019 року, однак відповіді не отримав, у зв`язку із чим звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Правові відносини, що склались, регулюються Конституцією України та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно п.2 ч.1 ст.1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У відповідності до п.4 ч.1 ст. 4 цього Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 2-4 статті 6 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Згідно ч.1 ст.7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Частиною 5 ст.8 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Як зазначає позивач у позові та відповіді на відзив, він не зобов`язаний подавати звіт про нараховані та сплачені суми єдиного внеску, оскільки не використовує працю найманих працівників.

Суд критично ставиться до такого твердження позивача з тієї підстави, що при винесені Вимоги про сплату боргу неподання звітності або її неповне подання не стало підставою для винесення Вимоги. Саме фактична відсутність сплати єдиного внеску і стала такою підставою.

З цієї позиції для визначення судом правомірності оскаржуваної Вимоги необхідно дослідити та з`ясувати, чи виник у позивача обов`язок зі сплати єдиного внеску та чи було його фактично сплачено.

Аналізуючи наведені вище норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд зазначає, що для фізичних осіб-підприємців чітко визначено підстави для сплати внеску, його розміри та строки сплати. Позивач у позові зазначає, що за кодом КВЕД 74.20 Діяльність у сфері фотографії ним діяльність не здійснювалась, доходу від такої діяльності він отримував, а працював за іншим місцем роботи, про що надав копію трудової книжки (а.с.12).

Разом з тим, чинне законодавство у сфері збору та обліку єдиного внеску не пов`язує фактичне проведення фізичними особами-підприємцями своєї професійної діяльності із обов`язком сплати єдиного внеску. Судом наведено цитування норм чинного законодавства з приводу підстав звільнення від сплати єдиного внеску, серед яких відсутні обставини, на які посилається позивач. На думку суду, обов`язок сплати єдиного внеску, за відсутності інших умов, пов`язаний саме із статусом «фізична особа-підприємець» і припиняється разом із внесенням відомостей щодо припинення діяльності саме фізичної особи-підприємця.

Судом встановлено, що таке припинення відбулось саме 30.01.2019 року, тобто у зазначеному контролюючим органом періоді позивач мав сплачувати мінімальний страховий внесок, який, з урахуванням ставки 22% та мінімальної заробітної плати у 2018 році, дорівнював 819,06 грн. на місяць. Разом з тим, позивачем не надано доказів сплати сум єдиного внеску.

Про наявність боргу (недоїмки) також свідчать дані облікової картки позивача, які були надані представником відповідача разом із відзивом (а.с. 43).

Так, з урахуванням боргу за попередній рік (2017), та з урахуванням квартальних сум, належних до сплати у 2018 році, у позивача виник борг у сумі 15819,54 грн.

За відсутності доказів його сплати суд доходить висновку, що позивачем не сплачено суми єдиного внеску за період, у якому він мав їх сплатити в силу статусу фізичної особи-підприємця, як то передбачено чинним законодавством.

Крім цього, суд зазначає, що згідно положень ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.02.2015 року затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, згідно п.4 Розділу VI якого вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Тобто, посилання позивача на необхідність наявності попереднього рішення або проведення документальної перевірки для винесення Вимоги не відповідають дійсності. Облікові дані є достатніми даними для винесення Вимоги, а сама Вимога і є рішенням органу доходів і зборів, яка не потребує прийняття додаткових попередніх рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступних висновків:

по-перше, позивач, маючи відповідний обов`язок, не сплачував суми єдиного внеску у встановленому розмірі, внаслідок чого виникла заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у сумі 15819,54 грн.;

по-друге, відповідачем правомірно та з дотриманням порядку винесено Вимогу про сплату боргу, який виник внаслідок несплати єдиного внеску у сумі 15819,54 грн.

Таким чином, з наявних у матеріалах справи доказів, а також наданих сторонами доводів суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі «Компанія «Вестберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» визначено, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податного управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасовувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами для призначення податкових штрафів (санкцій), має саме податкове управління.

Відповідачем доведена обґрунтованість та законність оскаржуваної вимоги, тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

Інші аргументи позивача, у тому числі щодо порушення строку направлення вимоги, значення для результатів вирішення даного спору не мають.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору не стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання незаконною та скасування вимоги - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано суддею 06.08.2019 року.

Суддя М.М. Аракелян

.