Рішення № 83463477, 05.08.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/75/19-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Дембіцький П.Д., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 (позивач) просить суд:

- визнати незаконною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 04.01.2019 року № 1074/В-11/06 у здійсненні їй перерахунку пенсії з 01.10.2017 року по квітень 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок пенсії з 01.10.2017 року по квітень 2018 року та виплачувати з квітня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її проживання вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Кіцмань Чернівецької області, де стала на облік, як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 жовтня 2017 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). На думку позивача, такі дії Управління ПФУ є незаконними, оскільки порушують її право на пенсійне забезпечення.

25.02.2019 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області на позов, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, позивачу відмовлено у виплаті пенсії через скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як аргумент для відмови позивачу у задоволенні його позовних вимог, відповідач зазначив, що окремі питання пенсійного забезпечення регулюються підзаконними нормативно-правовими актами. Відповідач також зазначив, що на сьогоднішній день внутрішньо переміщені особи є окремою категорією осіб, до яких застосовуються положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365. Саме з огляду на норми вказаної постанови, приписами якої Пенсійний фонд України зобов`язаний керуватися, зупинено виплату пенсії позивачу.

На підставі викладеного, просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

З урахуванням заявлених вимог та заперечень, пояснень представників сторін, судом з метою з`ясування обставин справи було зобов`язано сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог та заперечень.

Оскільки сторонами на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, заперечення не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог частини 4 статті 9 КАС України зобов`язував сторони ухвалою суду надати суду письмові докази в обґрунтування заявлених вимог та заперечень, у зв`язку з чим розгляд справи відкладався, оголошувалась перерва.

Частиною 1 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 3 статті 77 КАС України визначено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

У судовому засіданні позивач, представники позивача позов підтримали повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги, а також справу розглядати у порядку письмового провадження.

Представник відповідача заперечував проти позову, надав пояснення суду по суті спору, а також клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, у разі неявки відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У частині 9 статті 205 КАС України зазначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, суд вважає, що немає перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів пенсійної справи позивача встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 призначена пенсія за віком з 13.04.2009 року, довічно.

30.09.2011 року позивачу видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 . (а. с. 18).

21.04.2015 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Кіцманської РДА про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. (а. с. 106).

Згідно довідки від 21.04.2015 року № 7713000089 про взяття на облік, переміщення з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції ОСОБА_1 перемістилась з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_1 . (а. с. 11, 34).

23.04.2015 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про прийняття її на облік у зв`язку із зміною місця проживання. (а. с. 32).

Відповідно до Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 23.04.2015 року встановлено, що заявниці ОСОБА_1 , 1953 року народження пенсіонерка, була вимушена переїхати з Луганської області, м. Свердловськ, в зв`язку з проведенням АТО. З 01.04.2016 року проживає в АДРЕСА_1 в знайомих. (а. с. 105).

Розпорядженням від 28.04.2015 року № 91441 позивача взято на облік, як отримувача пенсії в Головному управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Кіцманський відділ) з 01.07.2014 року, довічно. (а. с. 33).

Відповідно до Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї Управління праці та соціального захисту населення від 07.04.2017 року встановлено, що під час обстеження матеріально-побутових умов проживання та фактичного місця проживання, перебування внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 громадянки, яка перемістилась із зони АТО виявлено, що на даний час заявниця відсутня, місцезнаходження невідоме. (а. с. 101).

Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї Управління праці та соціального захисту населення від 11.05.2017 року встановлено, що під час обстеження матеріально-побутових умов та перевірки фактичного місця проживання особи, яка переміщена з зони АТО, виявлено, що на момент обстеження ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 - відсутня. Зі слів племінниці ОСОБА_2 її тітка поїхала до родичів. (а. с. 100).

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Кіцманської РДА Чернівецької області від 14.12.2017 року № 0000440366 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .(а. с. 21, 94).

З 03.10.2017 року рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління праці та соціального захисту населення Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області за результатами голосування вирішено припинити виплату внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , що оформлено протоколом № 19 від 03.10.2017 року. (а. с. 35).

З матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 вбачається, що 05.10.2017 року Кіцманське управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області звернулося листом № 18062/20 до Кіцманського відділення ВАТ «Ощадбанк», в якому просило не зараховувати пенсію за жовтень 2017 року в сумі 1427,48 грн. ОСОБА_1 у зв`язку із прийняттям Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, рішення щодо припинення виплат.

14.12.2017 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до Кіцманської РДА про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. (а. с. 95-96).

28.12.2017 року позивач звернулась із заявою до відповідача в якій просила продовжити виплату пенсії з 01.10.2017 року, повідомила про те, що прописана та проживає за адресою АДРЕСА_1 . (а. с. 36).

12.01.2018 року рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління праці та соціального захисту населення Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області за результатами голосування вирішено не відновлювати відповідні виплати внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 , що оформлено протоколом № 22. (а. с. 37).

Відповідно до Акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 11.03.2018 року встановлено, що під час обстеження матеріально-побутових умов та перевірки фактичного місця проживання перебування внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_1 виявлено, що за адресою АДРЕСА_1 відсутня. (а. с. 93).

11.04.2018 року позивач звернулась із заявою до відповідача в якій просила виплатити заборговану їй пенсію жовтня місяця 2017 року та продовжувати виплату з квітня 2018 року за місцем прописки. (а. с. 17).

03.08.2018 року позивач звернулась із заявою до відповідача в якій просила продовжити виплату пенсії з 01.10.2017 року, повідомила про те, що прописана та проживає за адресою АДРЕСА_1 . (а. с. 39).

04.09.2018 року Управління праці та соціального захисту населення Кіцманської районної державної адміністрації Чернівецької області листом № 0302-21/7576 на запит Кіцманського управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька м . Кіцмань знята з обліку, як внутрішньо переміщена особа у зв`язку з чим звернення даної громадянки не підлягає розгляду комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. (а. с. 40).

26.12.2018 року позивачка звернулась із заявою до відповідача в якій просила виплатити недодержану пенсію за період з 01.10.2017 року та продовжувати виплату пенсії оскільки, вона зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . (а. с. 69).

04.01.2019 року відповідач на заяву ОСОБА_1 надав відповідь листом № 1074/В-11/06, в якому зазначив, що оскільки позивачка знята з обліку, як внутрішньо переміщена особа, її звернення не підлягає розгляду комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.(а. с. 10, 67-68).

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено.

Статтею 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно статті 22 Конституції України, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Частиною 1 Стаття 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV).

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до ст. 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Згідно із пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, довідка діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

З матеріалів справи вбачається, що як на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат відповідач посилається на відсутність даних про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та прийняте на підставі такої інформації рішення про призупинення виплати пенсії, починаючи з 03.10.2017 року.

Так, згідно ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно Розпорядження від 28.04.2015 року № 91441 позивача взято на облік, як отримувача пенсії в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Кіцманський відділ) з 01.07.2014 року, довічно. (а. с. 33).

Крім того, згідно довідки Управління соціального захисту населення Кіцманської РДА Чернівецької області від 14.12.2017 року № 0000440366 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .(а. с. 21, 94).

Вказана довідка не скасована, строк дії якої не закінчився, отже є дійсною та діє безстроково, що відповідачем не спростовано.

Частиною третьою ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Суд звертає увагу, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", оскільки, як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

В даному ж випадку, доказів існування визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підстав для припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем не надано.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 04.09.2018 року № 805/402/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Суд, досліджуючи документи, наявні в матеріалах справи, не вбачає жодних рішень, прийнятих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, на підставі яких була б призупинена виплата пенсії позивачу починаючи з 03.10.2017 року.

Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняттям пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Отже, судом встановлено порушення прав позивача щодо припинення та неотримання пенсійних виплат починаючи з 03.10.2017 року.

Однак, відсутність відповідного рішення Пенсійного органу відносно припинення виплат пенсії не є підставою вважати, що право позивача на отримання пенсійних виплат не було порушено.

З урахуванням вказаних обставин, суд доходить висновку, що в даному випадку мають місце протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 , оскільки припиняючи виплату пенсії з 03.10.2017 року відповідач порушив право позивача на мирне володіння своїм майном.

Статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок протиправних дій саме органу Пенсійного фонду України, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату їй пенсії за минулий час.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Судом встановлено, що Розпорядженням від 28.04.2015 року № 91441 позивача взято на облік, як отримувача пенсії в Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Кіцманський відділ) з 01.07.2014 року, довічно. (а. с. 33).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії за період із жовтня 2017 року, що підтверджується довідкою відповідача від 03.05.2019 року. (а.с. 108-109).

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 01.10.2017 року з урахуванням виплачених сум.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стосовно вимоги позивача про допущення рішення суду в частині стягнення за один місяць до негайного виконання, суд зазначає, що нормами ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок пенсії позивачу з 01.10.2017 року по квітень 2018 року та виплачувати з квітня 2018 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З метою належного виконання рішення суду суд вважає за доцільне встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 68 від 22.01.2019 року. (а. с. 5).

Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 768,40 грн., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 04.01.2019 року № 1074/В-11/06 щодо виплати недоодержаної пенсії ОСОБА_1 за період із 01.10.2017 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 року з урахуванням виплачених сум.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 68 від 22.01.2019 року, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області (58022, м. Чернівці, вулиця Оренбурзька, 7-А, код ЄДРПОУ 40329345).

6. Допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

7. Зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, подати у 30 денний строк з дня отримання рішення суду звіт про виконання судового рішення.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 а.с. 12, 14).

Відповідач: - Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, 58022, м. Чернівці, вулиця Оренбурзька, 7-А, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя Дембіцький П.Д.