Рішення № 83460840, 05.08.2019, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/1476/18

Провадження № 2/211/175/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 серпня 2019 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Ніколенко Д.М.,

за участю секретарів судового засідання - Гулько А.С., Світанько С.Г.,

представників позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Романовського Д .С., Кузьміч А.С., відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , представників відповідача (представників позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_17, ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення моральної шкоди, матеріальних збитків (реальних та упущеної вигоди), відшкодування витрат на інформаційно-консультаційні послуги для поновлення порушених прав, -

встановив:

Позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить стягнути з відповідача заборгованість за укладеним кредитним договором б/н від 12.02.2007 року в розмірі 62939,00 грн., яка виникла через неналежне виконання нею взятих на себе зобов`язань за договором, а саме: а саме: 17328,69 грн. - тіло кредиту; 23000,61 грн. - заборгованість по відсотками за користування кредитом; 19136,41 грн. - пеня; а також штрафи: відповідно до п. 2.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2973,29 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи приватний виконавець Вольф Тетяна Леонідівна, прокуратура Дніпропетровської області про стягнення моральної шкоди, матеріальних збитків (реальних та упущеної вигоди), відшкодування витрат на інформаційно-консультаційні послуги для поновлення порушених прав, в якому просить стягнути матеріальну шкоду з ПАТ КБ «ПриватБанк» 62939,00 грн., з ПАТ «ПУМБ» 22508,01 грн. та з ПАТ «ОТП Банк» 28965,50 грн., стягнути з кожного відповідача по 10000,00 грн. витрат на інформаційно-консультативні послуги фахівця, стягнути з кожного відповідача по п`ять мінімальних зарплат по 18615,00 грн. моральної шкоди, винести окрему ухвалу і направити прокурору для внесення відомостей до ЄРДР. В обґрунтування зустрічного позову посилається на відсутність договірних відносин з позивачем та не отримання нею кредитних коштів від банку, оскільки вона стала жертвою організованої злочинної групи та проходить потерпілою по кримінальному провадженні відносно частини членів ОПГ.

Ухвалою суду від 18 квітня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 18 липня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 30 липня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_2 в частині вимог до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення моральної шкоди, матеріальних збитків (реальних та упущеної вигоди), відшкодування витрат на інформаційно-консультаційні послуги для поновлення порушених прав, прийнято до спільного розгляду з позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, вимоги за зустрічним позовом об`єднані в одне провадження з первісним позовом. Здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження цивільної справи в розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 26 жовтня 2018 року провадження у цивільній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №210/2665/17 за первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_17 , за об`єднаним зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Криворізької філії, про стягнення заборгованості, стягнення збитків, про відшкодування витрат на правову допомогу, про стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2019 року ухвалу суду від 26 жовтня 2018 року скасовано.

Ухвалою суду від 01 березня 2019 року витребувано з АТ КБ «ПриватБанк», роздруківку транзакційного платежу по договору про надання послуг від 02.06.2016 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "КА-ВЄЛЄС" та ОСОБА_2 , на рахунок отримувача та інформацію щодо направлення АТ КБ «Приватбанк» смс-повідомлень в період червень-грудень 2016 року включно на номер телефону ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 ).

Протокольною ухвалою суду від 01 березня 2019 року за клопотанням відповідача посвідчено довіреність ОСОБА_2 на ведення справи її представниками ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_17. на підставі абзацу 2 частини другої статті 62 ЦПК України, довіреність приєднана до справи.

Протокольною ухвалою суду від 23 травня 2019 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, встановлено загальний порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.

В судовому засіданні представники позивача Романовський Д.С. та Кузьміч А.С. на задоволенні вимог наполягали з підстав, викладених в позові, зустрічний позов не визнали з підстав, викладених у відзиві на зустрічний позов.

В обґрунтування відзиву зазначено, що клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на картрахунку і на всі операції, які супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки до стоп-листа платіжної системи. у зв`язку з відсутністю доказів звернення відповідача в банк із заявою про внесення картки в стоп-лист платіжної системи, заперечення відповідача не можуть прийматися судом до уваги, оскільки являються необґрунтованими. З виписки по рахунку чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримала картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Щодо моральної шкоди, то її відшкодування не передбачено кредитним договором. Стосовно строку позовної давності, то кредитний договір укладено 12 лютого 2007 року, тому саме з цієї дати позичальнику стало відомо про порушення її прав та саме з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності, який сплив 12 лютого 2010 року. ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом із пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_16 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 позов не визнали, на задоволенні зустрічного позову наполягали.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка відповідач ОСОБА_2 суду пояснила, що особисто вводила пін-код до картки та поповнила рахунок на 1100,00 грн. Вона до цього користувалась банківською карткою. В 2007 році вона прийшла до банку та оформила зарплатну картку. Через деякий час їй видали кредитну картку, вона користувалась цією карткою до 2016 року, їй періодично піднімали ліміт до 10300 грн. та вона користувалась цими грошима. В 2016 році вона звернулась до «Ка-Вєлєс» за кредитом 50 000,00 грн. На терміналі вона провела карткою та ввела пін-код до картки, пізніше дізналась, що був оформлений кредит, тому вона звернулась з цього приводу до правоохоронних органів. Гроші та товар вона не отримувала. До 02 червня 2016 року у неї була заборгованість по картці. З Умовами та правилами надання банківських послуг вона не ознайомлювалась.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка представник відповідача ОСОБА_7 суду пояснила, що очевидцем оформлення кредиту відповідачкою вона не була. Вона лише була свідком того, як розвивалась кримінальна справа. Приватбанк в 2016 році кредити не давав, гроші перераховувались на рахунки шахраїв, а ОСОБА_2 грошей не брала.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка представник відповідача ОСОБА_17 суду пояснила, що вона теж ходила в магазини та на неї теж повісили кредит, про який вона дізналась через місяць. Тому у неї така ж ситуація, як у ОСОБА_2 Очевидцем оформлення кредиту відповідачкою вона не була.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка представник відповідача ОСОБА_12 суду пояснив, що він теж не є очевидцем оформлення кредиту ОСОБА_2 Познайомився з відповідачкою в суді під час слухання справи у судді Сільченка. Все, що казала ОСОБА_2 , це правда.

Суд, вислухавши учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов до таких висновків.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, відповідно до укладеного договору № б/н від 12 лютого 2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 32 - копія заяви).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 12 лютого 2007 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12 лютого 2007 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Тому суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29 червня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (05 червня 2018), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає необхідним зазначити, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зазначила, що наявність неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважала, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_19 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору ОСОБА_2 з АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 12 лютого 2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із правом позивача вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 17328,69 грн.

Стосовно зустрічних вимог ОСОБА_2 , суд вважає необхідним зазначити таке.

Як вбачається з тексту заявлених зустрічних позовних вимог, ОСОБА_2 не заявляла вимог про визнання недійсним з моменту вчинення правочину укладання договору б\н від 12 лютого 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та нею, та застосування наслідків його недійсності у вигляді зобов`язання повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання вказаних правочинів.

Жодного разу ні ОСОБА_2 , ні її чисельні представники не заявляли зустрічних позовних вимог, про визнання кредитного договору недійсним, та не посилались на відповідні норми законодавства.

Позовні вимоги, заявлені ОСОБА_2 про стягнення збитків та безпідставно списаних, на думку заявника, коштів, що складає її упущену вигоду, збитки з урахуванням індексу інфляції та моральної шкоди.

АТ КБ «Приватбанк» на спростування заявлених зустрічних вимог та підтвердження первісного позову, надав докази укладання позивачем кредитного договору, шляхом подання заяви та отримання кредитної картки із встановленим на карту кредитним лімітом. А також, стверджував, що ОСОБА_2 вчинила дії по передачі своєї кредитної картки та персональних даних, пінкоду, особам, які скориставшись наданою інформацією оформили від імені відповідача послугу «оплата частинами», відповідальність за яку покладається виключно на відповідача ОСОБА_2 .

В судовому засіданні позивач за зустрічним позов пояснила, що проводила самостійно через термінал свою кредитну картку та особисто вводила пін-код до картки.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Матеріалами справи доведено наявність між сторонами договірних зобов`язань, стосовно надання відповідачу ОСОБА_2 кредитних коштів, що кореспондує її обов`язок з їх повернення.

Суд приходить до переконання, що оформлення послуги "Оплата частинами" стало можливим у зв`язку з порушенням ОСОБА_2 Умов та правил надання банківських послуг, а саме передачі картки третім особам та розголошення ПІН-коду, що не заперечувалось відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні, а тому суд вважає, що саме позичальник несе відповідальність за вказані операції.

Відповідно до частин першої, другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Як видно з розрахунку заборгованості за договором б/н від 12 лютого 2007 року відповідач ОСОБА_2 активно користувалася кредитними коштами, знімаючи та погашаючи кредитну заборгованість, що доводить факт обізнаності відповідача про умови кредитного договору та свідоме використання кредитних коштів та погашення платежів, Так, серед останніх погашень: 09.02.2017 р. на суму 1850,00 грн., 08.04.2017 р. на суму 1200,00 грн., 08.05.2017 р. на суму 1200,00 грн., 11.07.2017 р. на суму 1200,00 грн., 19.12.2017 р. та 25.01.2018 р. на суми 0,27 грн. та 0,07 грн. (а.с. 6-30).

І лише у травні 2018 року після звернення до суду АТ КБ «ПриватБанк» із позовом про повернення кредитних коштів, ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про стягнення збитків.

При цьому суд зазначає, що згідно до п. 2.1.1.14.2.1 Умов та правил надання банківських послуг Підтвердженням покупки за сервісом «Оплата частинами» в торгово-сервісних підприємствах є введення клієнтом в РOS-терміналі пін-коду карти, підтвердженням покупки по сервісу «Оплата частинами» в інтернет-магазині є введення клієнтом на сайті ОТП-пароля, що прийшов на фінансовий телефон клієнта.

Згідно до п. 2.1.1.14.3 Умов та правил надання банківських послуг Клієнт доручає Банку списувати грошові кошти в кількості і розмірі, зазначеному у квитанції терміналу на адресу Банку на погашення заборгованості та сплату комісії. Комісія в рамках сервісу «Оплата Частинами» стягується відповідно до тарифів, що діють у Банку на момент здійснення платежу.

ОСОБА_2 правильно ввівши пін-код кредитної картки (за її твердженням передавши його у користування третій особі) підтвердила факт покупки товару по сервісу «Оплата частинами» та факт укладення кредитного договору з АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Укладаючи договір Позичальник приєднався до Умов та правил надання банківських послуг.

До обов`язків ОСОБА_2 , як клієнта та користувача карти входить не передавати Карти , Стікер РауРаss , ПІНи третім особам; не використовувати Карти, стікер РауРаss або нанесені на них дані у цілях, не передбачених даним Договором або, що суперечить чинному законодавству (п.п. 1.1.2.1.2. Умов і правил надання банківських послуг); вживати заходів щодо запобіганню втрати (викрадення) Карт, Стікеру РауРаss , ПіНу (персонального ідентифікаційного номеру) або інформації, нанесеної на Карту і магнітну смугу, або їхнього незаконного використання (п. 1.1.2.1.12. Умов і правил); інформувати Банк, а також правоохоронні органи про факти втрати Карти, Стікеру PayРаss , ПіНу , сім-карти мобільного телефону або отримання повідомлення про їх незаконне використання. У разі настання вищевказаних випадків необхідно звернутися до відділення Банку, або за телефонами 3700 (безкоштовно) по Україні, НОМЕР_1 (для дзвінків із-за кордону) (п.п. 1.1.2.1.13 Умов та правил).

Згідно п.п. 1.1.5.28. Умов і Правил, банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням пін-кода.

Саме держатель картки несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту звернення Власника Карти в Банк та блокування Карти, і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Картки в СТОП-ЛИСТ Платіжною системою, а в разі підключення до послуги "Екстрені гроші "також протягом часу блокування платіжної карти (п. 1.1.5.29 Умов і Правил).

Відповідно до п. 6 розділу VI Положення № 705 "Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням" користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Картка позичальника ОСОБА_2 не була втрачена, відомості про сповіщення відповідачем банк про втрату картки відсутні, оформлення послуги «оплата частинами» відбулась із використанням картки відповідача та введенням особистого пін коду.

Крім того, оскільки позовні вимоги по зустрічному позову ОСОБА_2 є похідними від доведеності недійсності укладеного договору, а відповідні позовні вимоги не було заявлено, у передбаченому законом порядку, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Що стосується заявлених відповідачем ОСОБА_2 зустрічних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення збитків (реальних та упущеної вигоди), стягнення моральної шкоди та відшкодування витрат на правову допомогу, суд вважає їх недоведеними та передчасними.

В мотивування заявлених вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що кошти списані з її кредитного карткового рахунку є її збитками, в розумінні статті 22 ЦК України.

Проте, суд не може погодитися із таким твердженням відповідача та його представника.

Оскільки суд дійшов висновку, що внаслідок саме винних дії відповідача ОСОБА_2 , які виразилися у передачі нею третім особам, яких притягнуто до кримінальної відповідальності, кредитної картки відкритої на її ім`я та повідомлення нею своїх персональних даних та пін-коду картки, за допомогою чого було проведено послугу «оплата частинами» та проведено списання кредитних коштів, відсутні підстави для стягнення збитків з АТ КБ «ПриватБанк». Відповідальність за списані з кредитного рахунку кошти несе власник рахунка ОСОБА_2 .

Тому зустрічні позовні вимоги, в частині стягнення моральної шкоди та витрат на інформаційно-консультативні послуги фахівця, як похідні від заявлених зустрічних позовних вимог, також задоволенню не підлягають, за їх недоведеністю.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову та стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором № б/н від 12.02.2007 р. в сумі 17328,69 грн. та відмови в задоволенні зустрічного позову повністю.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем АТ КБ «ПриватБанк» заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 1762,00 грн., сплачений ним при подачі позову (том 1 а.с.1), тому оскільки позов підлягає задоволенню частково, суд з врахуванням зазначеного вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати в сумі 485,10 грн. (17328,69 грн. (сума боргу, стягнута судом) * 1762,00 грн. (сума судового збору, сплачена позивачем) / 62939,00 грн. (сума боргу, заявлена до стягнення).

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) суму заборгованості за договором №б/н від 12 лютого 2007 року, що виникла станом на 11.02.2018 р., в сумі 17 328 (сімнадцять тисяч триста двадцять вісім) гривень 69 коп. та судовий збір в сумі 485 (чотириста вісімдесят п`ять) гривень 10 коп.

В задоволенні іншої частини вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06 серпня 2019 р.

Суддя Д.М.Ніколенко