Рішення № 83457022, 30.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2019Справа № 910/4511/19Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., при секретарі судового засідання Коноплянко Л.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Установи "28 Управління начальника робіт" (03168, м.Київ, Повітрофлотський проспект 6, код ЄДРПОУ 24967480)

до 1) Міністерства оборони України (03186, м.Київ, Повітрофлотський проспект 6, код ЄДРПОУ 00034022)

2) Військової частини А3641 (21007, м.Вінниця, вул.Стрілецька, 105, код ЄДРПОУ 09542151)

про зобов`язання вчинити дії

за участю представників сторін:

від позивача: Яценко Й.В. адвокат, Берездецький Ю.М. адвокат

від відповідача-1: Бульдяк М.Р.

від відповідача-2: Плескань В.В.

ВСТАНОВИВ:

Установа "28 Управління начальника робіт" звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства оборони України та Військової частини А3641 про зобов`язання відповідачів поновити в обліку заборгованість перед Установою "28 Управління начальника робіт" в сумі 4 025 191,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що внаслідок невиконання наказу Господарського суду Одеської області про примусове виконання рішення від 17.06.2004 у справі № 25/122-04-3710 про стягнення з Військової частини № А 3842 на користь Військової частини №А2677 суми 4 025 191,40 грн. заборгованості за виконані підрядні роботи, стягувачем за яким є позивач на підставі ухвали Господарського суду Одеської області від 22.02.2006, а платником є Військова частина А3641, та за наявності повідомлення № 34796 від 07.11.2018 в Установі "28 Управління начальника робіт" облікується непогашена дебіторська заборгованість Військової частини А3641 у розмірі 4 025 191,40 грн., проте згідно відповіді Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 503/19/7345, дані про кредиторську заборгованість Військової частини А3842 правонаступнику - Військовій частині А 3641 у розмірі 4 025 191,40 грн. не передавались, що порушує вимоги законодавчих та нормативно-правових актів стосовно бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2019 у справі № 910/4511/19 позовну заяву Установи "28 Управління начальника робіт" залишено без руху, встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви у визначений термін.

23.04.2019 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.05.2019.

20.05.2019 через канцелярію суду відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву.

Відповідач-1 участь свого представника у засіданні суду 21.05.2019 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

У судовому засіданні 21.05.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав, подав заяву про приєднання доказів у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі, відкладено підготовче засідання на 02.07.2019.

02.07.2019 через відділ діловодства суду відповідач 1 подав пояснення по справі.

У судовому засіданні 02.07.2019 суд протокольною ухвалою постановив закрити підготовче засіданні та призначити справу до судового розгляду по суті на 30.07.2019.

30.07.2019 через канцелярію суду позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі.

У поданому клопотання позивач зазначає, що відповідно до наказу № 368 від 09.07.2019 припинено юридичну особу Установу "28 Управління начальника робіт" шляхом її ліквідації, проте за фактом прийняття наказу згідно з повідомленням Державного бюро розслідувань від 19.07.2019 № 12600/3.1/19 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62019000000001083. Крім того ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.07.2019 у справі № 640/13448/19 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» до Міністерства оборони України, за участю третьої особи - Установа "28 Управління начальника робіт" про визнання недійсним та скасування наказу.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив зупинити провадження у справі № 910/4511/19 до набрання судовим рішенням в адміністративному спорі та вирішення питання щодо належного представництва Установи "28 Управління начальника робіт".

Розглянувши вказане клопотання, судом відмовлено в його задоволенні у зв`язку із необґрунтованості неможливості розгляду даної справи за наданими доказами та встановленими обставинами в межах даного спору.

У судовому засіданні 30.07.2019 представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, представники відповідача проти позову заперечували.

Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі обставини справи та надані докази в їх сукупності, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Спір у справі виник у зв`язку із тим, що Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.06.2004 у справі № 25/122-04-3710 позов військового прокурора Євпаторійського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі його структурного підрозділу - військової частини А2677 м. Євпаторія до військової частини А3842 м. Одеса задоволено повністю, вирішено стягнути з військової частини А3842 на користь військової частини А2677 4 025 191,40 грн. заборгованості за виконані підрядні роботи по проведенню капітального ремонту військових будівель авіаційного гарнізону «Бельбек» за Генеральним договором підряду від 01.03.2001 № 14, додатковими угодами до Генерального договору від 26.02.2002 та від 04.03.2002.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.02.2006 здійснено заміну стягувача - військову частину А2677 на правонаступника - Установу « 28 Управління начальника робіт» та здійснено заміну боржника військову частину А3842 на її правонаступника військову частину АЗ 641.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.07.2006 про роз`яснення прокурору рішення суду від 17.06.2004, роз`яснено, що платником за рішенням суду від 17.06.2004 з врахуванням ухвали господарського суду від 22.02.2006 є військова частина А3641.

Відповідно до ухвали Господарського суду Одеської області від 19.01.2007 у справі № 25/122-04-3710 відмовлено в задоволенні заявленого військового прокурора Євпаторійського гарнізону подання про зміну порядку виконання рішення господарського суду Одеської області по справі № 25/122-04-3710 від 17.06.2004.

При цьому, за твердженням позивача, наказ Господарського суду Одеської області, виданий 19.07.2004 на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 17.06.2004 у справі № 25/122-04-3710 до теперішнього часу внаслідок протиправної бездіяльності відповідачів не виконаний, матеріали виконавчого провадження Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, де перебував на виконанні вказаний виконавчий документ знищені, первинні документи та документи претензійно позовної роботи позивача, у т.ч. по справі № 25/122-04-3710 втрачено внаслідок подій, пов`язаних із тимчасовою окупацією АР Криму та міста Севастополя, питання погашення боргу перед Установою "28 Управління начальника робіт" неодноразово розглядалось керівним складом Міністерства оборони України, і згідно бухгалтерського обліку позивача зазначена дебіторська заборгованість рахується за Військовою частиною А3641 в сумі 4 025 191,40 грн., яка залишається непогашеною.

Позивач посилаючись на вказані обставини, та отриману ним на звернення відповідь Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України № 503/19/7345 від 31.07.2018, в якій зазначено, що кредиторська заборгованість військової частини А3842 її правонаступнику Військовій частині А3641 у сумі 4025191,40 грн. не передавалась, тому просить зобов`язати Міністерство оборони України та Військову частину А3641 поновити в обліку заборгованість перед Установою "28 Управління начальника робіт" в сумі 4 025 191,40 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач 2 у відзиві на позовну заяву вказав, що наказ Господарського суду Одеської області від 19.07.2004 у справі № 25/122-04-3710 був пред`явлений до виконання Першому Приморському відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, проте на запит до органу виконання рішення за місцем дислокації військової частини А 3641 отримано відповідь № 24194/15-2425 від 17.05.2018, що постанова про відкриття виконавчого провадження по вказаному наказу за період з 22.03.2004 по 17.05.2018 не виносилась. Матеріали справи свідчать, що стягувач більш ніж 14 років не вчиняв дій щодо виконання рішення суду, свідомо пропустив строк для пред`явлення наказу до виконання, що встановлено ухвалою суду від 12.12.2018 та постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 25/122-04-3710. Стверджує, що заборгованість було частково погашено добровільно шляхом передачі позивачу ПМПТ-150, згідно акту звіряння борг складає 973 420,00 грн. У задоволенні позову просив відмовити у зв`язку із необґрунтованістю та недоведеністю підстав.

Відповідач 1 у письмових поясненнях по справі зазначив про відсутність заборгованості перед позивачем з огляду на те, що в Міністерстві оборони України заборгованість в сумі 4 025 191,40 грн. перед Установою "28 Управління начальника робіт" не значить, а доповідь ТВО директора Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України головнокомандувачу Повітряних Сил Збройних Сил України від 11.11.2004 № 227/5630 та доповідь головнокомандувача Повітряних Сил ЗС України першому заступнику Міністра оборони України - керівнику апарату Міністерства оборони України від 26.01.2005 № 350/1/109/пс свідчать про те, що Міністерством оборони України та його підрозділами вживались заходи щодо добровільного виконання рішення суду. Згідно листа Начальника Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 31.07.2018 №503/19/7345 кредиторська заборгованість у розмірі 4 025 191,40 грн. військовій частині А3641 не передавалась.

Крім того, відповідач 1 зауважує, що відповідно до результатів аудиту Департаментом внутрішнього аудиту Міністерства оборони України у квітні-травні 2017 року фінансово-господарської діяльності 28 УНР за період з 01.01.2014 по 30.04.2017, яким досліджувалось питання обліку дебіторської та кредиторської заборгованості, вказана заборгованість згідно наданої фінансової звітності 28 УНР за період, який підлягав аудиторському дослідженню, за обліком не рахувалась та не була відображена в регістрах бухгалтерського обліку, тому відсутні підстави для здійснення обліку заборгованості та задоволення позовних вимог у даній справі.

При розгляді спору у даній справі, матеріалами справи встановлено та учасниками підтверджено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 17.06.2004 у справі № 25/122-04-3710 позов військового прокурора Євпаторійського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі його структурного підрозділу - військової частини А2677 м. Євпаторія до військової частини А3842 м. Одеса задоволено повністю, вирішено стягнути з військової частини А3842 на користь військової частини А2677 4 025 191,40 грн. заборгованості за виконані підрядні роботи по проведенню капітального ремонту військових будівель авіаційного гарнізону «Бельбек» за Генеральним договором підряду від 01.03.2001 № 14, додатковими угодами до Генерального договору від 26.02.2002 та від 04.03.2002.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.06.2004 у справі № 25/122-04-3710, набрало законної сили, на виконання рішення було видано виконавчий документ - наказ суду від 17.09.2004.

Позивач - Установа №28 «Управління начальника робіт» отримало право на отримання присудженої до стягнення заборгованості з Військової частини А3З641 шляхом правонаступництва за ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.02.2006 у справі № 25/122-04-3710.

Таким чином, право - Установи №28 «Управління начальника робіт» щодо стягнення з військової частини А3641 суми 4 025 191,40 грн. заборгованості є забезпеченим та встановлено в межах справи № 25/122-04-3710.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 19 цього Закону встановлені права і обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.12.2018, яка залишена без постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 25/122-04-3710 у задоволенні заяви Установи "28 Управління начальника робіт" Міністерства оборони України від 02.10.2018р. за вх.№2-4953/18 про поновлення пропущеного строку для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату наказу суду відмовлено.

Відповідно до змісту ухвали суду від 12.12.2018, судом встановлено, що «ані заява Установи № 28 Управління начальника робіт», ані додані до неї документи не вказують на поважність причин пропуску стягувачем строку на пред`явлення до примусового виконання наказу суду по справі №25/122-04-3710, зокрема, заявник не довів неможливості пред`явлення наказу суду до виконання до 2014р., тобто, до окупації АРК. Наведені та подані Установою « 28 Управління начальника робіт» до заяви докази вжитих заходів щодо позапримусового виконання судового рішення не свідчать про хід його виконання саме за участю органів ДВС, наразі, ст.329 ГПК України не передбачає можливості позавиконавчого виконання судового рішення, дана норма чітко визначає примусовий порядок виконання наказу. Також, слід відмітити, що встановлені ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 03.04.2017р. у справі №522/6244/17 обставини втрати документації заявника та підтвердження даної обставини проведеною згідно наказу начальника Головного управління майна та ресурсів (з адміністративно-господарських питань) №194 від 13.12.2017р. інвентаризацією не свідчить про безпосередню втрату наказу суду від 05.08.2004р. у даній справі, оскільки не містять посилань на даний судовий документ. Разом з цим, заявник не відзначає та не доводить обставин перебування станом на момент подій у АРК судового наказу у Установи « 28 Управління начальника робіт». Таким чином, суд вбачає, що власна недбалість стягувача, а не об`єктивна неможливість пред`явлення наказу до виконання, призвела до пропуску строку для пред`явлення його до виконання, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні заяви Установи « 28 Управління начальника робіт» в частині прохання про поновлення строку на пред`явлення наказу суду у справі №25/122-04-3710 до виконання».

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, Господарським судом Одеської області при винесенні ухвали від 12.12.2018 було надано правову кваліфікацію та оцінку доводам Установи "28 Управління начальника робіт", на які позивач посилається в обґрунтування вимог в межах даної справи.

Статтею 4 Господарського процесуального Кодексу України передбачено право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Звертаючись до суду позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ст. 16 Цивільного Кодексу України, який повинен бути спрямований на реальне відновлення порушених прав позивача.

Ця норма кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України, якою визначено також способи захисту суб`єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних доказів та не доведено порушення, невизнання або оспорювання відповідачами його права та отримання коштів, не надано первинних документів існування боргу, який внаслідок бездіяльності відповідачами не погашений в примусовому чи добровільному порядку.

Наявність в бухгалтерському обліку позивача та відсутність у бухгалтерському обліку відповідачів непогашеної заборгованості на спірну суму за рішенням Господарського суду Одеської області від 17.06.2004 у справі № 25/122-04-3710 не є підставою для зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо її відображення в бухгалтерському обліку господарської діяльності, а має бути підтверджено, у т.ч. первинними документами.

Посилання сторін на тексти доповідей керівного складу Міністерства оборони України не підмінюють понять первинних документів.

Проаналізувавши доводи сторін та норми чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд зазначає, що фактично заявлені позивачем вимоги про зобов`язання відповідачів поновити в обліку заборгованість перед Установою "28 Управління начальника робіт" в сумі 4 025 191,40 грн. є вимогами про встановлення юридичного факту наявності цієї заборгованості та невизнання її відповідачами, невідображення в обліку, що дало б право на стягнення цих коштів стягувачем з боржника за рішенням суду у справі №25/122-04-3710.

Вимоги, заявлені позивачем, не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду під час вирішення спору про стягнення грошових коштів за договором.

Оскільки спір про стягнення суми 4 025 191,40 грн. на користь позивача є вирішеним та не потребує доказування і виконання рішення суду щодо стягнення коштів в примусовому порядку має здійснюватися відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», заявлені вимоги мають бути реалізовані в процесі виконання рішення суду у справі №25/122-04-3710, дотримання стягувачем своїх прав та обов`язків на своєчасне пред`явлення виконавчого документа до виконання обізнаність про хід виконавчого провадження, повідомлення державного виконавця про добровільне виконання рішення суду тощо.

Втручання у хід виконавчого провадження та судовий контроль за виконанням рішення суду у справі № 25/122-04-3710 не належить до компетенції суду у даній справі.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що правові підстави для захисту права позивача обраним ним способом відсутні.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Установи "28 Управління начальника робіт" до Міністерства оборони України та Військової частини А3641 про зобов`язання поновити в обліку заборгованість перед Установою "28 Управління начальника робіт" в сумі 4 025 191,40 грн., відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 06.08.2019

Суддя О.М.Ярмак