Рішення № 83452495, 10.07.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 372/3900/17

Провадження №2/760/2539/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

10 липня 2019 року Солом`янський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.

за участю секретаря - Гаєвської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в грудні 2017 р. звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 40399176 грн. 95 коп., з яких: борг по тілу кредиту - 5592930 грн. 00 коп.; борг по відсоткам - 34353219 грн. 62 коп.; інфляційні збитки - 453027 грн. 33 коп.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, 05.09.2016 р. між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 3994950,00 грн., що еквівалентно 150000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ на день укладання договору.

Договором позики передбачено строк повернення позики до 04.03.2017 р. та нарахування процентів у розмірі 3% від суми позики за кожні 30 днів позики.

Погашення позики та процентів відбувається у відповідності до графіку розрахунків платежів, що є невід`ємною частиною договору позики.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, було укладено договір іпотеки від 05.09.2016 р., посвідченого приватним нотаріусом КМНО Іванченко О.Л., реєстровий номер №1157, за умовами якого відповідачем був переданий об`єкт житлової нерухомості (квартира), загальною площею 366,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить останньому на праві приватної власності на підставі дублікату свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 20.07.2016 р. Українською міською радою Обухівського району Київської області.

Так, перший транш у розмірі 2663300,00 грн., що становило 100000,00 дол. США, відповідач отримав 05.09.2016 р., що підтверджується розпискою на Графіку розрахунків, що є додатком до договору позики.

05.10.2016 р. за заявою ОСОБА_2 був наданий черговий транш у розмірі 1331650,00 грн., що еквівалентно 50000,00 дол. США. Цього ж дня, було укладено додатковий договір до договору позики, яким вносились зміни до договору позики. Зокрема, внесено зміни до п. 3.1 договору позики, що стосується розмірі % ставки та до графіку розрахунків. Так, процентна ставка становить 4% від суми позики за кожні 30 днів позики. Про отримання чергового траншу було складено розписку на Додатковому договорі до договору позики від 05.09.2016 р.

15.12.2016 р. ОСОБА_2 знову звернувся із заявою про надання чергового траншу у розмірі 1578420,00 грн., що еквівалентно 60000,00 дол. США. Знову, цього ж дня, було укладено Додатковий договір до договору позики, яким вносились зміни до Договору позики. Зокрема, внесено зміни до п. 1.1., п. 2.3, п. 3.1 та Графіку розрахунків.

Про отримання коштів була складена розписка на звороті Додаткового договору від 15.12.2016 р. Зрештою, загальна сума позики станом на 15.12.2016 р. становила 5592930,00 грн., що еквівалентно 210000,00 дол. США. Відповідно до внесених змін у Договір позики, процентна ставка становить 5% від суми позики за кожні 30 днів позики, а у разі своєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого Графіком розрахунків, Позикодавець нараховує, а Позичальник зобов`язується сплатити пеню в розмірі 2% за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу.

15.12.2016 р., у зв`язку зі зміною розміру позики, Договром №1 було внесено зміни також до Договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Іванченко О.Л., реєстровий № 1157 від 05.09.2016 р.

Позивач посилається на те, що пунктом 7.3 Договору позики передбачено, що у разі своєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого Графіком розрахунків, Позикодавець нараховує, а Позичальник зобов`язується сплатити пеню в розмірі 2% за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу.

Згідно п. 7.4 Договору позики, у разі прийняття Позикодавцем рішення про стягнення процентів за користування позикою та суми позики в примусовому порядку внаслідок невиконання Позичальником зобов`язань, встановлених п. 2.3 та п. 5.1, до Позичальника застосовується штраф у розмірі 50% від суми фактичного залишку позики на дату прийняття Позикодавцем рішення про стягнення простроченої заборгованості в примусовому порядку.

Умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним.

У той час, відповідно до п. 7.4 Договору позики, сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за іншою підставою, а саме у разі прийняття рішення Позикодавцем про стягнення процентів за користування позикою та суми позики в примусовому порядку.

Таким чином, умовами Договору позики про застосування до відповідача неустойки (пеня - п. 7.3, штраф - п. 7.4) відповідають гарантіям прав особи, які встановлені ст. 61 Конституції України.

Як вказує позивач, відповідачу неодноразово були вручені претензії, під підпис він був ознайомлений з сумою боргу, що виникла з Договору позики від 05.09.2016 р.

При цьому, відповідач свій борг визнає, проте, вирішити питання в позасудовому порядку не вдається можливим.

Станом на 12.12.2017 р. заборгованість по Договору позики від 05.09.2016 р. становить: борг по тілу кредиту - 5592930 грн. 00 коп., борг по відсоткам - 34353219 грн. 62 коп., інфляційні збитки - 453027 грн. 33 коп., а всього - 40399176 грн. 95 коп.

Позивач посилається на те, що відповідач не виконує умови договору та не погашає заборгованість, чим порушує умови Договору позики, що змусило позивача звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 12.01.2018 р., матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, - направлено до Солом`янського районного суду м. Києва за підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 09.02.2018 р. зазначена цивільна справа передана в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12.02.2018 р., відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12.09.2018 р., закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 неодноразово збільшував позовні вимоги.

Так, 23.05.2018 р. через канцелярію суду позивач ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача суму боргу за Договором позики від 05.09.2016 р., яка станом на 15.06.2018 р. становить 63180315 грн. 18 коп., з яких: борг по тілу кредиту - 5592930 грн. 00 коп., борг по відсоткам - 56837932 грн. 56 коп., інфляційні втрати - 749452 грн. 62 коп.

20.08.2018 р. через канцелярію суду позивач ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача суму боргу за Договором позики від 05.09.2016 р., яка станом на 12.09.2018 р. становить 73985512 грн. 34 коп., з яких: борг по тілу кредиту - 5592930 грн. 00 коп., борг по відсоткам - 67643129 грн. 72 коп., інфляційні втрати - 749452 грн. 62 коп.

28.03.2019 р. через канцелярію суду позивач ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача суму боргу за Договором позики від 05.09.2016 р., яка станом на 10.04.2019 р. становить 102718087 грн. 91 коп., з яких: борг по тілу кредиту - 5592930 грн. 00 коп., борг по відсоткам - 93170956 грн. 40 коп., інфляційні втрати - 1157736 грн. 51 коп. Штраф у розмірі 50% від суми фактичного залишку позики згідно Договору позики п. 7. 4 - 2796465 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 10.04.2019 р., постановленою на місці та занесеною до протоколу судового засідання, в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, яка надійшла через канцелярію суду 28.03.2019 р., відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги, з урахуванням поданої 20.08.2018 р. заяви про збільшення позовних вимог, підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, та надані докази.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача до суду не надійшло.

Згідно вимог ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, суд, вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів, проти чого не заперечував позивач в судовому засіданні.

Суд, заслухавши пояснення позивача, врахувавши його доводи, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що 05.09.2016 р. між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) був укладений договір позики, відповідно до п. 1.1 якого Позикодавець передав, а Позичальник прийняв у власність 3994950,00 грн., що еквівалентно 150000,00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору, на засадах строковості, зворотності, платності та забезпеченості, а Позичальник зобов`язався повернути позику та сплатити проценти на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 2.1 Договору позики, позика надається строком на 6 (шість) фактичних місяців від дати отримання Позичальником позики.

Згідно п. 2.2 Договору позики, позикодавець зобов`язується надати Позичальнику всю суму позики або здійснити перший транш в день підписання цього Договору. Кожен наступний транш в рамках позики здійснюється Позикодавцем на користь Позичальника за попередньою письмовою заявою. Надання кожного траншу в рамках позики оформлюється відповідним додатковим договором.

Згідно п. 2.3 Договору позики, Позичальник зобов`язується повернути позику готівкою, що еквівалентно 150000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на день погашення позики, та сплатити проценти в строк до 04 березня 2017 р.

Згідно п. 2.4 Договору позики, позика надається Позичальнику готівкою. Факт одержання позики підтверджується розпискою, власноручно написаною Позичальником в момент передачі йому суми позики.

П. 2.5 Договору позики визначено, що датою отримання позики вважається дата видачі Позичальнику суми готівкою. Вищезазначена дата отримання позики зазначається в Графіку розрахунків, що є Додатком №1 до цього Договору.

Згідно п. 2.6 Договору позики, документом, що підтверджує безспірність заборгованості Позичальника та встановлює прострочення виконання зобов`язання буде вважатися розписка Позичальника, яка знаходиться у Позикодавця.

Відповідно до п. 3.1 Договору позики, Позикодавець має право на одержання від Позичальника процентів, що становить 3% річних від суми позики за кожні 30 днів позики. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування позикою за виключенням дня отримання грошей та включаючи дату їх повернення.

Договором позики визначено, що погашення позики та процентів відбувається у відповідності до графіку розрахунків платежів, що є невід`ємною частиною договору позики.

Встановлено, що позику у розмірі 2663300,00 грн., що становило 100000,00 дол. США, ОСОБА_2 отримав 05.09.2016 р., що підтверджується розпискою на Графіку розрахунків, що є додатком №1 до Договору позики від 05.09.2016 р.

05.10.2016 р. ОСОБА_2 отримав позику у розмірі 1331650,00 грн., що еквівалентно 50000,00 дол. США.

Як вбачається з матеріалів справи, цього ж дня, тобто 05.10.2016 р., між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір до договору позики, яким вносились зміни до договору позики. Зокрема, внесено зміни до п. 3.1 договору позики, що стосується розміру % ставки та до графіку розрахунків. Так, процентна ставка становить 4% від суми позики за кожні 30 днів позики.

Про отримання позики у розмірі 1331650,00 грн., що еквівалентно 50000,00 дол. США було складено розписку на Додатковому договорі до договору позики від 05.09.2016 р.

15.12.2016 р. ОСОБА_2 отримав позику у розмірі 1578420,00 грн., що еквівалентно 60000,00 дол. США.

Цього ж дня, тобто 15.12.2016 р. було укладено Додатковий договір до договору позики, яким вносились зміни до Договору позики. Зокрема, внесено зміни до п. 1.1., п. 2.3, п. 3.1 та Графіку розрахунків.

Так, відповідно до п. 1.1 Додаткового договору до Договору позики від 15.12.2016 р., пункт 1.1 Договору позики від 05 вересня 2016 р. викладено у наступній редакції:

1.1 Позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 5592930,00 гривень, що еквівалентно 210000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день укладення договору (1 долар США = 26,33 гривень) на засадах строковості, платності та забезпеченості, а Позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 1.2 Пункт 2.3 Договору позики від 05 вересня 2016 р. викладено у наступній редакції:

Позичальник зобов`язується повернути позику готівкою, що еквівалентно 210000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на день погашення позики, та сплатити проценти в строк до 04 березня 2017 року.

Про отримання коштів була складена розписка на звороті Додаткового договору від 15.12.2016 р.

Як вбачається з графіку розрахунків (Додаток №1 до Договору позики від 05.09.2016 р.), загальна сума позики станом на 15.12.2016 р. становила 5592930,00 грн., що еквівалентно 210000,00 дол. США. Відповідно до внесених змін у Договір позики, процентна ставка становить 5% від суми позики за кожні 30 днів позики, а у разі своєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого Графіком розрахунків, Позикодавець нараховує, а Позичальник зобов`язується сплатити пеню в розмірі 2% за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу.

ЦК України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі 6-63цс13 про перегляд ухвали колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 грудня 2012 року у справі про стягнення боргу за договором позики вказано, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, застосування якої є обов`язковим в силу ст. 370-1 ЦПК України, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Враховуючи те, що 05.09.2016 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, суд приходить до висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов`язання щодо виконання даного договору.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, з подальшими змінами до нього, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Даний договір є одностороннім, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦПК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі №6-1967цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що у разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу ОСОБА_2 неодноразово були вручені претензії, під підпис він був ознайомлений з сумою боргу, що виникла з Договору позики від 05.09.2016 р.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, позивач вказав на те, що відповідач не виконує умови договору та не погашає заборгованість, чим порушує умови Договору позики.

Пунктом 7.3 Договору позики передбачено, що у разі своєчасного ненадходження (прострочення) повністю або частково планового платежу, встановленого Графіком розрахунків, Позикодавець нараховує, а Позичальник зобов`язується сплатити пеню в розмірі 2% за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу (п. 1.4 Додаткового договору до Договору позики від 15.12.2016 р.).

Згідно п. 7.4 Договору позики, у разі прийняття Позикодавцем рішення про стягнення процентів за користування позикою та суми позики в примусовому порядку внаслідок невиконання Позичальником зобов`язань, встановлених п. 2.3 та п. 5.1, до Позичальника застосовується штраф у розмірі 50% від суми фактичного залишку позики на дату прийняття Позикодавцем рішення про стягнення простроченої заборгованості в примусовому порядку.

Умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним.

Відповідно до п. 7.6 Договору позики, якщо Позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити на вимогу Позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 процентів річних від простроченої суми.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, сума боргу відповідача за Договором позики від 05.09.2016 р. станом на 12.09.2018 р. становить 73985512,34 грн., з яких: борг по тілу кредиту - 5592930 грн. 00 коп., борг по відсоткам - 67643129 грн. 72 коп., інфляційні втрати - 749452 грн. 62 коп.

Стаття 536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У такому разі положення абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13-ц), від 31.10.2018 року (справа № 202/4494/16-ц).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з детального розрахунку заборгованості суми боргу за Договором позики від 05.09.2016 р., наданого позивачем 10.07.2019 р. в судовому засіданні, сума наданої позики становить 5592930,00 грн., що складається:

05.09.2016 р. - 2663300,00 грн.;

05.10.2016 р. - 1331650,00 грн.;

15.12.2016 р. - 1597980,00 грн.

Згідно п. 3.1 Договору позики від 05.09.2016 р. позивачем нараховані проценти в розмірі 6325101,19 грн., що розраховані наступним чином:

2663300,00 грн. х 3% = 79899,00 грн. (за період з 05.09.2016 р. по 05.10.2016 р.);

3994950,00 грн. х 4% = 692458,00 грн. (за період з 06.10.2016 р. по 15.12.2016 р.;

5592930,00 грн. х 5% = 5552744,19 грн. (за період з 16.12.2016 р. по 12.09.2018 р.).

При цьому, відповідно до п. 10.1 Договору позики, строк дії цього Договору становить 6 (шість) фактичних місяців. Закінчення строку дії цього Договору спливає 04.03.2017 р., але в будь-якому разі Договір діє до повного виконання Сторонами своїх обов`язків прийнятих ними за цим Договором.

Тому, враховуючи, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування, таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача відсотки згідно п. 3.1 Договору позики від 05.09.2016 р., за період з 05.09.2016 р. по 04.03.2017 р., що становить 1209670,86 грн., згідно розрахунку.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплаті кредиторові.

Згідно п. 7.6 Договору позики від 05.09.2016 р. позивачем нараховано 3% річних від простроченої суми в розмірі 256043,40 грн.

Суд погоджується з таким розрахунком 3% річних, оскільки це не суперечить умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Що стосується стягнення з відповідача пені в розмірі 62306838,18 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно детального розрахунку заборгованості суми боргу за Договором позики від 05.09.2016 р., наданого позивачем 10.07.2019 р. в судовому засіданні, відповідно до п. 7.3 Договору позики від 05.09.2016 р. позивачем нарахована пеня в розмірі 62306838,18 грн., яка нарахована наступним чином:

159798,00 грн. х 1% = 1597,98 грн. (за період з 04.12.2016 р. по 05.12.2016 р.);

5592930,00 грн. х 2% = 62305240,20 грн. (за період з 05.03.2017 р. по 12.09.2018 р.).

Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов`язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (ч. 1 ст. 551 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Що стосується вимог позову про стягнення пені, відповідно до п. 7.3 Договору позики, то вони правильно позивачем розраховані та засновані на приписах ст.ст. 549-551, 624 ЦК України.

Проте, поза увагою позивача залишилось те, що правова природа неустойки полягає не стільки у відповідальності позичальника за прострочення грошового зобовязання, а в першу чергу на погашення збитків кредитора в наслідок неналежної поведінки позичальника.

При вирішенні питання про стягнення пені, судом враховуються наступні встановлені обставини.

Так, отримуючи грошові кошти в борг ОСОБА_2 зобов`язувався їх повернути у строк у будь-якому разі не пізніше 04.03.2017 р. Борг не повернув. Але на час вирішення спору курс значно зріс та відповідно фактично позикодавець не зазнав збитків щодо інфляційних втрат. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження наявності істотних збитків у позикодавця, що обумовлювали стягнення пені в розмірі, що перевищує суму боргу. Інших доказів на підтвердження даних вимог позивач суду не наддав.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню, враховуючи при цьому, зокрема занадто високий її розмір порівняно зі збитками споживача, ступінь виконання зобов`язання, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність із розміром основного зобов`язання. При цьому зменшення розміру неустойки - це право суду.

Наведені вище обставини - розмір заборгованості та штрафних санкцій, їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України або не застосувати, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України є обов`язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості.

Враховуючи, що розмір неустойки - 62306838,18 грн. значно більший від розміру боргового зобов`язання - 5592930,00 грн., то суд з урахуванням наведених положень дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин норми частини третьої статті 551 ЦК України та зменшення розміру неустойки до розміру суми боргового зобов`язання та нарахованих процентів, що становить 6802600,86 грн.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Дана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 року № 6-2003цс15.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків, то вони є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

За приписами статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Разом з тим, як передбачено нормами Закону від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Таким чином, вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов`язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції не поширюються на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, або розірвання договору.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзиву щодо заявлених позовних вимог, будь-яких пояснень/заперечень щодо суми кредитної заборгованості та в спростування зазначеного позивачем, суду надано не було.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, та стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором позики від 05.09.2016 р. в розмірі 5592930,00 грн., відсотки - 1209670,86 грн., пеню - 6802600,86 грн., 3% річних - 256043,40 грн.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України.

Судовий збір в сумі 8000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави, так як позивач при подачі позовної заяви звільнений від його сплати на підставі закону.

Керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 203, 251, 252, 509, 524, 525, 526, 527, 530, 533, 536, 546, 549-551, 599, 610, 611, 625-628, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 15, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) суму боргу за договором позики від 05.09.2016 р. в розмірі 5592930,00 грн., відсотки - 1209670,86 грн., пеню - 6802600,86 грн., 3% річних - 256043,40 грн., а всього стягнути 13861245 (тринадцять мільйонів вісімсот шістдесят одну тисячу двісті сорок п`ять) гривень 12 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.

В решті позовних вимог - відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 22 липня 2019 року.

СУДДЯ: Кушнір С.І.