Рішення № 83451303, 27.05.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/2212/18

Провадження №: 2/752/1270/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання Рєзнік В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням ,-

встановив:

01.02.2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачами зазначено, що у їх власності перебуває квартира АДРЕСА_1 . Відповідачка ОСОБА_4 приходиться ОСОБА_1 колишньою дружиною, а відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є їх спільними дітьми. Зазначають, що відповідачка ОСОБА_4 разом з дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим у спірній квартирі не проживають більше року, не приймають участі у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, комунальних послуг, з цих підстав позивачі, як власники житлового приміщення, вимушені звернутися до суду з даною позовною заявою, оскільки реєстрація місця проживання ОСОБА_4 та малолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є перепоною для розпорядженням їх майном, а тому просили визнати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

18.09.2018 року відповідачка ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .

У судовому засіданні позивачі відсутні, однак їх представник адвокат Мегедь. Л.Н. підтримала заявлені до відповідачів позовні вимоги з зазначених у позовній заяві підстав, просила задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_4 , яка є також законним представником відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні відсутня, подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності. Подаючи відзив на позовну заяву просила в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити, з тих підстав, що визнання їх спільним з позивачем дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 буде суперечити їх інтересам, оскільки вони є малолітніми та в силу свого віку не можуть самостійно вирішувати питання свого місця проживання.

Третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації повідомила суд, що заявлені позовні вимоги суперечать законним правам та інтересам малолітніх дітей, просили відмовити в задоволенні позову, розглянути справу за відсутності представника служби.

Заслухавши представника позивачів, дослідивши докази наявні у справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 володіють в рівних частках спадковим майном яке складається з Ѕ частини квартири за номером АДРЕСА_1 (а.с. 28).

Позивачі звертаючись до суду з позовом посилалися на те, що відповідачка разом з неповнолвтніми дітьми тривалий час не проживають у квартирі АДРЕСА_1 , а їх зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання за цією ж адресою порушує їх право власників на вільне володіння, користування майном. Крім того, зазначили, що зняття з реєстрації неповнолітніх дітей не порушує будь-яких їх прав, оскільки діти фактично проживають разом з матір"ю за адресою: АДРЕСА_2 .

Верховний Суд України у постанові від 15.05.2017 року у справі №6-2931цс16 вказав, що право користування чужим майном є по суті встановленням сервітуту, у зв`язку з чим його припинення повинно відбуватися з урахуванням вимог статей 405 та 406 ЦК України як правових норм, що регулюють спірні правовідносини щодо користування чужим житлом.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Судом встановлено, що 26.10.2017 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано, що підтверджується рішенням Голосіївського районного суду міста Києва. ( а.с. 29).

Зазначені позивачами обставини щодо визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування спірною квартирою, як підстави позову підтверджені Актами затверджені начальником ЖЕД-105 про не проживання останьої за місцем реєстрації від 15.05., 6.08., 18.11.2017 року якими встановлено те, що за адресою: АДРЕСА_3 , громадянка ОСОБА_4 фактично не проживає (а.с. 32-34).

Крім того, за даними розписок складених ОСОБА_4 18.03., 25.05. та 19.07.2017 року вбачається, що остання проживає за адресою АДРЕСА_2 . (а.с. 38-40).

Отже, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині визнання відповідача ОСОБА_9 такою, що втратила право користування спірною квартирою, оскільки вона протягом тривалого часу не проживає у спірній квартирі. Крім того, після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_4 не може вважатись членом сімї позивача ОСОБА_1 , а тому підстава, за якої їй було надано право на проживання в даній квартирі відпала.

Що ж стосується позовних вимог щодо визнання малолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ст. 160 СК Укаїни місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ними забезпечено реєстрацію місця проживання своїх дітей за своїм зареєстрованим місцем проживання у спірній квартирі.

Звертаючись до суду з позовом позивачі стверджували, що діти ОСОБА_6 та ОСОБА_5 фактично проживають разом з їх матір"ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , а тому позбавлення їх права користування спірною квартирою не порушить будь-яких прав останніх.

За даними акту складеного головою правління ОСБК «Зварювальник-1» ОСОБА_10 встановлено, що за адресою АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_11 - власник квартири, ОСОБА_12 - чоловік, ОСОБА_13 - син, ОСОБА_4 - дочка, ОСОБА_6 - онучка, ОСОБА_5 - онук. (а.с. 62).

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартира АДРЕСА_4 належить на праві приватної власності ОСОБА_11 . (а.с. 61).

Подаючи відзив на позовну заяву відповідачка стверджувала, що вона змушена була переїхати разом зі своїми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_5 до житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить її матері, оскільки позивачі постійно ображали та погрожували їй та дітям.

На час розгляду справи батьками дітей не забезпечено для них інше місце проживання, де б можна було здійснити їх реєстрацію, у зв`язку з чим суд розцінює як невчинення ними дій щодо забезпечення інтересів дітей, які повязані з наявністю зареєстрованого місця проживання, ухилення від їх вчинення.

Крім того, позивачами не надано достатність підстав вважати, що реєстрація місця проживання дітей у спірній квартирі будь-яким чином порушує їх права як власників на володіння, користування та розпорядження нею.

З урахування викладеного, враховуючи вік дітей, а також відсутність будь-яких домовленостей між батьками щодо місця проживання дітей, а також необхідність забезпечення державою якнайкращих інтересів дітей та відсутність порушень прав позивачів як власників спірної квартири при реєстрації місця проживання дітей за вказаною адресою, суд вважає за необхідне відмовити у визнанні дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 316, 317, 319, 321, 325 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 213, 224 ЦПК України, суд -

вирішив:

позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою - АДРЕСА_3 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою - АДРЕСА_3 залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано , набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, яким ухвалено оскаржуване судове рішення.

Суддя К.Г. Плахотнюк