Постанова № 8344023, 12.03.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2010 року Справа 2а-1907/10/1370

12 год. 00 хв. м. Львів, вул. Чоловського, 2, зал №9

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Москаля Р.М., при секретарі Шийці Н.П., за участю представників: позивача Босака О.Е., відповідача Карпина Я.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом акціонерного товариства відкритого типу «Акціонерна компанія «Інтерторг» до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про спонукання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ

Акціонерне товариство відкритого типу «Акціонерна компанія «Інтерторг» звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова. Просить суд зобов'язати відповідача прийняти рішення про анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 17702177 серії НВ №751968 від 28.06.1997 р., індивідуальний податковий номер 014376813036.

Ухвалою судді про відкриття провадження у даній справі призначено її розгляд в попередньому судовому засіданні на 12 березня 2010 року. На підставі поданого у попередньому судовому засіданні письмового клопотання представників сторін, судом на підставі ч. 3 ст. 121 КАС України розпочато судовий розгляд даної справи у цей же день.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві. Зокрема, представник позивача наголошує на тому, що господарський суд Львівської області постановою від 03.12.2009р. визнав АТВТ «АК «Інтерторг» банкрутом та відкрив ліквідаційної процедури. Згідно норми ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», позивач не є суб'єктом підприємницької діяльності та не здійснює господарської діяльності. Звертає увагу суду нате, що підприємство банкрут не відповідає критеріям платника податку, встановленим ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому не може бути платником цього податку. Тому вважає, що відповідачем безпідставно відмовлено у задоволенні заяви позивача про анулювання його реєстрації як платника на додану вартість, без урахування тієї обставини, що АТВТ «АК «Інтерторг» в силу закону звільняється від сплати цього податку.

Представник позивача також пояснив, що у випадку залишення банкрута (позивача) платником податку на додану вартість та продажу включених до ліквідаційної маси активів з урахуванням сум податку на додану вартість, бюджет зазнає значних втрат. Адже в покупця активів банкрута на підставі виписаної при їх реалізації податкової накладної виникне право на віднесення цих сум до податкового кредиту. А активи банкрута оцінені в суму, що в десять разів менша від суми вимог кредиторів першої черги, в той час як податки сплачуються в третю чергу.

Представник відповідача позовні вимоги заперечує повністю з підстав, викладених у наданих суду письмових запереченнях на позов. Зокрема, зазначив, що підстав для анулювання реєстрації АТВТ «АК «Інтерторг» як платника податку на додану вартість немає у звязку із відсутністю доказів закінчення роботи ліквідаційної комісії, про що заявника повідомлено листом від 22.01.2010р.

Розглянув матеріали адміністративної справи, заслухав пояснення представників сторін, дослідив наявні у справі докази та оцінив їх в сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю з огляду на наступне.

Акціонерне товариство відкритого типу «Акціонерна компанія «Інтерторг» зареєстроване як юридична особа 18.08.1993р., що підтверджується витягом від 09.12.2009р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 17702177 серії НВ №751968 від 28.06.1997 р., індивідуальний податковий номер 014376813036.

Господарський суд Львівської області 03 грудня 2009 року в ході розгляду справи №8/111 про банкрутство АТВТ «АК «Інтерторг», зокрема, постановив:

АТВТ «АК «Інтерторг» визнати банкрутом та відкрити ліквідаційну процедуру;

ліквідатором АТВТ «АК «Інтерторг» призначити Босака О.Є.;

з дня прийняття постанови (03.12.2009р.) підприємницька діяльність банкрута припиняється, строк виконання всіх грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав, припиняється нарахування неустойки, процентів та інших видів економічних санкцій по усіх видах заборгованості банкрута, вимоги за зобов'язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедур банкрутства, пред'являються в межах ліквідаційної процедури.

В газеті «Голос України» №232 (4732) від 08 грудня 2009 року, з метою виявлення кредиторів банкрута, опубліковано оголошення про визнання АТВТ «АК «Інтерторг» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Як вбачається із складеного ліквідатором Босаком О.Є. за наслідками розгляду вимог кредиторів реєстру вимог кредиторів АТВТ «АК «Інтерторг», до нього включено вимоги таких кредиторів (в порядку черговості задоволення їх вимог в процедурі банкрутства):

1. перша черга (вимоги, забезпечені заставою активів) - 415672342,27 грн., в т.ч. ВАТ «ВТБ Банк» з вимогами у сумі 176620997,11 грн., ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» з вимогами у сумі 239051345,16 грн.;

2. друга черга - 63771,64 грн., вимоги Відділення виконавчої дирекції ФСС НВнВ та ПЗУ у м. Львові;

3. третя черга 856846,85 грн., вимоги ДПІ у Залізничному районі м. Львова;

4. четверта черга 330532,13 грн., в т.ч. ЗАТ «РК «Євротек» з вимогами у сумі 324251,73 грн., ТОВ «Спектр-Консалт» з вимогами у сумі 6280,40 грн.

Загальна вартість активів банкрута, згідно постанови господарського суду Львівської області №8/111 від 03.12.2010р., становить 55941933,35 грн.

08.12.2009р. АТВТ «АК «Інтерторг» в особі ліквідатора Босака О.Є. звернулось до ДПІ у Залізничному районі м. Львова із заявою про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою №3-ПДВ згідно додатку 3 до Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року N79 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000р. за N208/4429.

Вищезазначена заява була подана позивачем на підставі п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість та обґрунтована наявністю кількох обставин, які зумовлюють необхідність анулювання реєстрації платником податку на додану вартість АТВТ «АК «Інтерторг», в т.ч.:

- абз. «б» пп. 9.8. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» - «ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу»;

- абз. «в» п. 9.8. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» - «особа звільняється від сплати податку на додану вартість згідно із Законом».

ДПІ у Залізничному районі м. Львова листом від 22.01.2010р. відмовила заявнику з тих мотивів, що до заяви не додано доказів завершення роботи ліквідаційної комісії. Згадане рішення-відмова органу державної податкової служби прийняте:

- необґрунтовано, без урахування всіх істотних обставин, що мають значення для вирішення спірного питання, а саме - без урахування особливого правового статусу, прав та обовязків банкрута, визначених спеціальним Законом;

- без урахування принципу пропорційності при прийнятті рішення субєктом владних повноважень (щодо дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів, і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення.

Такі висновки суду базуються на застосуванні до спірних правовідносин наступних норм права.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III), який є спеціальним законом з питань оподаткування.

Згідно із преамбулою Закону N 2181-III цей Закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

У відповідності до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" у разі ліквідації юридичної особи заборгованість з податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому законами України.

Положеннями п. 7.8 ст. 7 Закону N 2181-III встановлено, що з моменту прийняття ухвали господарським судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника податків, зазначених у заяві, яка подається до господарського суду, визначається згідно з нормами Закону про банкрутство, без застосування норм Закону N 2181-III.

Відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство ліквідатор банкрута заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими, а також здійснює задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом. Отже, в ліквідаційній процедурі пред'являються та відповідно задовольняються вимоги, що виникли під час провадження у справі про банкрутство, тобто в процедурах розпорядженням майном боржника та санації боржника.

За приписами абз. 9 ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому розділом III "Ліквідаційна процедура". Вказана стаття 23 Закону про банкрутство передбачає наслідки визнання боржника банкрутом.

У силу абз. 2, 3 ч. 1 цієї статті з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність боржника завершується, тому строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Таким чином, з моменту визнання боржника банкрутом припиняється виникнення нових зобов'язань боржника, зокрема з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 06.04.2004 р. у справі N 17/124.

З цього часу нові зобов'язання боржника виникають лише у випадках, передбачених Законом про банкрутство. Такими випадками є виникнення зобов'язань з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (ч. 9 ст. 30 Закону про банкрутство). До цих витрат не відносяться податки і збори (обов'язкові платежі), зокрема податок на додану вартість у зв'язку з реалізацією майна боржника в процедурі ліквідації.

При цьому слід зазначити, що за змістом ст. 110 Цивільного кодексу України однією з підстав ліквідації юридичної особи є відповідне рішення суду, в той час, як юридична особа є ліквідованою (такою, що припинилася) з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 2 ст. 104, ч. 5 ст. 111 цього Кодексу).

Отже, виникнення зобов'язань припиняється не з припиненням (ліквідуванням) юридичної особи, а саме з ліквідацією юридичної особи. У зв'язку з тим, що ліквідація являє собою комплекс заходів з припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, виникнення зобов'язань припиняється з моменту винесення судом рішення (у формі постанови) про відкриття процедури ліквідації юридичної особи - банкрута.

Відповідної правової позиції дотримуються Вищий господарський суд України та Верховний Суд України, зокрема в постанові від 11.02.2009 р. у справі N Б-19/105-02, у порушенні провадження з перегляду якої відмовлено ухвалою від 14.05.2009р.

Враховуючи викладене, з 03.12.2009р. - дати прийняття судом рішення у формі постанови про визнання АТВТ «АК «Інтерторг» банкрутом - припиняється виникнення нових зобов'язань боржника, зокрема, з податку на додану вартість у зв'язку з реалізацією майна боржника в процедурі ліквідації.

Слід також зауважити, що згідно дефініції, що містить п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», «платник податку» - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Згідно ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка:

а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;

в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Внаслідок факту визнання АТВТ «АК «Інтерторг» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури позивач не здійснює господарської діяльності та припиняє підприємницьку діяльність. Оскільки підприємство-банкрут не відповідає критеріям платника податку, встановленим ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», то таке не може бути платником податку на додану вартість.

Обґрунтованість саме такого тлумачення норм права, що регулюють статус банкрута як особи, що не є платником податку на додану вартість в процедурі банкрутства на стадії ліквідації додатково підтверджується наступним.

Активи АТВТ «АК «Інтерторг» попередньо оцінені в 55,9 млн.грн., а вимоги кредиторів становлять 416,9 млн.грн., в т.ч. вимоги кредиторів першої черги (забезпечені заставою, іпотекою) 415,7 млн.грн., другої черги 63,7 тис.грн., третьої черги 856,8 тис.грн. Кошти, отримані від продажу активів банкрута в ліквідаційній процедурі, спрямовуються ліквідатором на погашення вимог кредиторів в строго порядку черговості, визначеної ст. 31 Закону про банкрутство. У випадку реалізації банкрутом активів у статусі платника податку на додану вартість, та, відповідно, включення у вартість цих активів сум податку на додану вартість, такі не надійдуть в Державний бюджет. Адже кредиторські вимоги по сплаті податків погашаються в третю чергу (після погашення вимог першої та другої черги); за наведених фактичних обставин справи вартість активів банкрута майже у вісім разів менша, а ніж сума вимог кредиторів, включених згідно ст. 31 Закону про банкрутство до першої черги погашення вимог.

При цьому у покупця активів банкрута виникне право на віднесення сплаченої в ціні товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки у випадку реалізації майна банкрута у статусі платника ПДВ ліквідатор повинен виписати такому покупцю податкову накладну.

Отже, у випадку залишення банкрута (позивача) платником податку на додану вартість та продажу включених до ліквідаційної маси активів з урахуванням сум податку на додану вартість, бюджет не отримає надходжень податку на додану вартість, а, навпаки - зазнає втрат, що суперечить меті та призначенню правового регулювання податкових правовідносин, а також завданням державної податкової служби.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи. Податковий орган не може відмовити в анулюванні реєстрації у разі існування підстав, визначених у підпунктах "а" - "б" цього пункту, та зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "в" - "г" цього пункту.

Однак, як вбачається з вище наведених висновків суду, державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова без достатніх на те підстав, всупереч ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», не прийнято рішення про анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимогу про зобовязання відповідача субєкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. Згідно ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення позову адміністративний суд може прийняти постанову про зобовязання відповідача вчинити певні дії.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту права шляхом спонукання відповідача до вчинення дій - прийняття рішення - відповідає процесуальним нормам КАС України.

Наведені висновки суду дають підстави вважати, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про анулювання реєстрації АТВТ «АК «Інтерторг» як платника податку на додану вартість є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення .

Керуючись ст.ст. 2, 3, 11, 50, 70-72, 86, 94, 98, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобовязати державну податкову інспекцію у Залізничному районі м. Львова прийняти рішення про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість акціонерного товариства відкритого типу «Акціонерна компанія «Інтерторг» (свідоцтво № 17702177 серії НВ №751968 від 28.06.1997 р., індивідуальний податковий номер 014376813036).

Стягнути з Державного бюджету України на користь акціонерного товариства відкритого типу «Акціонерна компанія «Інтерторг» (м. Львів, вул. Городоцька, 359; ідентифікаційний код юридичної особи 01437682) 3 (три) грн. 40 коп. судових витрат у формі судового збору (державного мита).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Москаль Р.М.

Постанова у повному обсязі виготовлена 15 березня 2010 року.