Рішення № 83436991, 05.08.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2019 р. справа № 520/3987/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до 1) Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001), 2) Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області ( вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України №40-19 від 05.04.2019р.;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №354 від 23.11.2018р.;

- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення ГУДМСУ в Харківській області та ДМСУ є незаконними, необґрунтованими та такими, що були прийняті без належного вивчення матеріалів по справі ОСОБА_1 та інформації по країні походження. так, позивач вважає, що субєкти владних повноважень при прийнятті рішення Державної міграційної служби України №40-19 від 05.04.2019р. та наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 354 від 23.11.2018р. не з`ясували, що позивач може зазнати в своїй країні походження Нігерії переслідування через політичні причини з боку влади та систематичне порушення прав людини. Відтак, на думку позивача, відмова ГУДМСУ в Харківській області в оформленні документів, може мати наслідком виникнення в позивача обов`язку повернутися до країни походження, де до нього, з огляду на інформацію про країну походження та його побоювань, можливе застосування катувань та інших жорстоких або принижуючих гідність видів поводження і покарань, що буде порушенням норм Конституції України та міжнародного права.

Представник відповідача 1 через канцелярію суду 14.05.2019 року (вх. № 01-26/28274/19) подав відзив на позов, в якому зазначив, що іноземець під час звернення до територіального органу міграційної служби та у ході співбесіди не подав доказів і не навів доводів, котрі б засвідчували хоча б найменшу наявність підстав для визнання або біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту.

Представник відповідача 2 своїм правом на надання відзиву на позов не скористався, відзиву на позов до суду не надав.

Представники сторін, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засіданні 05.08.2019 року не прибули, через канцелярію суду 05.08.2019 року надали заяви про розгляд справи без їх участі, в порядку письмового провадження.

Приймаючи до уваги, що сторони у судове засідання не прибули, керуючись п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 КАС України, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній доказами у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом встановлено, що 05.11.2018 року ОСОБА_1 , громадянин Федеративної республіки Нігерія, звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(а.с.59-61).

Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 05.11.2018 р. №325 прийнято до попереднього розгляду заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 (а.с.75).

На виконання вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з позивачем проведено співбесіду, за результатами якої складено протокол від 13.11.2018 р. № 2018КН0073 (а.с. 76-83).

23.11.2018 року ГУ ДМС України в Харківській області сформовано висновок по справі № 2018КН0073 щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 , в якому, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рекомендовано за доцільне прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 , оскільки його заява є очевидно необґрунтованою (а.с. 84-93).

Наказом від 23.11.2018 р. № 354 відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.94-95).

Позивачем 16.04.2019 р. отримано повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 38 (а.с.96).

Позивачем 05.11.2018 р. подано до Державної міграційної служби України скаргу.

Висновком за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04.04.2019 року о/с № 2018 КН0073 встановлено відсутність підстав для задоволення скарги позивача(а.с.97-101).

Рішенням № 40-19 від 05.04.2019 року відхилено скаргу громадянина Федеративної республіки Нігерія ОСОБА_1 на наказ ГУДМС в Харківській області від 23.11.2018 № 354 (а.с. 102).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року №3671-VI.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна: дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту; має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.

Відповідно до абзацу 6 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Судом встановлено, що позивач народився у м. Лагос, з моменту народження, у зазначеному місті проживав близько 10 років. Наступні роки свого життя, ОСОБА_1 зі своєю родиною проживав у штаті АДРЕСА_2 . У 2008 році отримав свідоцтво про середню освіту, після чого навчався в університеті штата Дельта, Абрака , де у 2011 році отримав ступінь бакалавра. ОСОБА_1 повідомив, що у період навчання, був випадок, який змусив його виїхати на 2 місяці з міста, але потім він повернувся до дому (протокол співбесіди від 13.11.2018 року).

У 2016 році ОСОБА_1 проиїхав до України на навчання, прямував транзитом через м. Стамбул та перетнув кордон України 17.10.2016 у м. Києві, та цього ж дня, виїхав до м. Харкова.

Позивач 15.11.2016 став слухачем підготовчого відділення ДВНЗ «Університет банківської справи», у подальшому 31.10.2017 був зарахований на денну форму навчання до цього ж вищого навчального закладу, звідки був відрахований 27.09.2018.

Індустріальним РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області 27 жовтя 2018 року заявника було притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідно до частини першої статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за незаконне перебування на території України.

Позивач вказав, що не може повернутися до своєї країни через небезпеку моєму життю, тому що у штаті, де я проживав скотарі Фулані нападають та вбивають людей, а також існують інші загрози - терористичні організації Боко Хорам, АХЕ (Сокира) та Біафра . Коли ОСОБА_1 навчався у Державному університеті Дельта, де було багато сектантських груп. Одного разу ОСОБА_1 навіть змушували до них приєднатися та через його відмову погрожували вбити його. Під час навчання ОСОБА_1 стався жахливий випадок: одного разу до бібліотеки університету зайшли люди зі зброєю, в той час як він та інші студенти готувалися до іспитів. Вони вбили декількох людей та погрожували їм, якщо вони не приєднаються, то вони вб`ють їх. Після того, як ОСОБА_1 закінчив університет у Нігерії з`явилася інша терористична група - Біафра. Вони дотепер активно вербують людей для бойових дій з урядовими військами Нігерії.

Остання причина чому ОСОБА_1 не може повернутися - це рівень мусульманського населення Нігерії (близько 60%). Через це існує дві групи - Боко Хорам та Скотарі Фулані (Фулані Хердсмен ). Боко Хорам вбиває християн, багато вбиває на півночі Нігерії, а інколи навіть підриває будівлі у моєму штаті, оскільки там живуть християни, яких вони не люблять. Скотарі Фулані - це найгірша група, яка відповідальна за багато вбивств та різанин у Нігерії і в штаті позивача також.

05.11.2018 року позивач особисто звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН, у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно з пунктом 37 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Стосовно побоювання ОСОБА_1 від групи "АХЄ", то як зазначив позивач, він став свідком того, що сторонники цієї групи (які називають себе "СОКИРА"), прийшли до бібліотеки, призивали хлопців на свою сторону, та вбили дві людини. Позивач стверджує, що й йому погрожували, вбивством, якщо він не буду на їх боці. Через що, він вимушений був виїхати до іншого міста.

Однак, слід зазначити, що хоча ОСОБА_1 побоювався дану групу, він безперешкодно через два місяці повернувся до університету на навчання, закінчив його та у 2012 році отримав ступінь бакалавра. Окрім цього, йому зателефонували та повідомили, що ситуація покращилась, а дана група більш не тероризує людей.

Отже, вже з 2012 року проблема була вичерпана, що свідчить про відсутність небезпеки для заявника, з цього приводу.

Також ОСОБА_1 в ході співбесіди вказав, що неподалік від села де він жив, група « Скотарі Фулані » вбивають людей. Окрім цього, с. Абаво (де проживав позивач), знаходиться на півдні країни, а « Скотарі Фулані» розташовані на півночі Нігерії, що підтверджується ІКП, а саме: "народ фульбе (также фула, фулани) - это этническая группа, распространившаяся на территориях многих стран, в основном, в Западной Африке, но также в Центральной и Северной Африке. Народ фульбе проживает в западной и иентральной Африке. Кроме Нигерии, фульбе живут в Гвинее, Сенегале , Камеруне, Мали, Буркина-Фасо , Чаде , Гане и других странах. Традиционное занятие для фульбе - скотоводство, они много кочуют по Африке.Фульбе обитают во многих странах Западной Африки, но основная их часть сосредоточена на севере Нигерии и Сенегала ".

Отже, з огляду на наведене, ОСОБА_1 не довів небезпеку, при поверненні на батьківщину, через народ Фулані .

Стосовно побоювань позивача щодо " Біафра ", то ОСОБА_1 вказує, що з боку вказаної групи йому також буде загрожувати небезпека. Так, позивач в ході співбесіди вказав, що: "Биафра" - эти люди с востока Нигерии, они хотят создать свою собственную страну и получить независимость от Нигерии. Эти люди находятся везде на территории востока и до юга . Там где расположена территория Ибо. Они устраивают иитинги против государства. Они знают дома, где есть взросльїе синовья, и они могут даже приехать и сказать, что б они шли с ними и за ними. А если не отдают сына они могут взять кого-то в плен и сказать, что пока не отдадут сына, то не вернуть дочь или кого из членов семьи...»

При цьому, слід відмітити, що приналежність заявника до етнічної групи ігбо, яка є найбільшою за чисельністю у Нігерії, не означає обов`язковості приєднання до організації «Корінний народ Біафри», про що свідчить кількість членів останньої - декілька сотень''.

Так, відповідно до Доповіді 2017/2018 міжнародної організації Amnesty International «Права людини у світі», опублікованому 1 січня 2018 року, Ннамді Кану вдруге було заарештовано у вересні 2017 року: «В городе Умуахия (штат Абия) 14 сентября военнослужащие убили как минимум 10 членов КНБ (прим. «Корінний народ Біафри») и ранили еще 12. По утверждениям военных, они были убиты при попытке сказать сопротивление аресту лидера организации Ннамди Кану у него дома. По свидетельствам очевидцев, военнослужащие застрелили и увезли еще как минимум 10 членов КНБ. Впоследствии власти запретили деятельность КНБ».

Одна з незалежних телевізійних станцій в Нігерії 20 вересня 2017 року «Channels Television» повідомила про заборону Федеральним Високим судом в м. Абуджа діяльності організації «Корінний народ Біафри» на будь-якій частині Нігерії, а особливо на південному-сході та півдні країни, як терористичної організації".

Також, аналітичний центр «Chatam Hoiuse» повідомляє, що протести організації «Корінний народ Біафри» носять мирний характер: «Вскоре после рейда на дом Кану военные обьявили ІРОВ террористической организацией - шаг, которий бил одобрен нигерийским правительством, но отвергнут многими нигерийцами и международними наблюдателями. Критики поведения военнослужащих Нигерии указивают, что сторонники ІРОВ, как известно, не являются жестокими и что протести в основном мирньїе. Во время демонстраций некоторие протестующие бросали палки и камни, но не било сообщений о вооруженном противостоянии».

Інформація зазначена у Доповіді Amnesty International2017/18: Права людини в сучасному світі від 01.01.2018, вказує, що з часу затримання лідера організації «Корінний народ Біафри» Ннамді Кану та заборони діяльності останньої у вересні 2017 року, відсутня інформація щодо збройного або іншого її протистояння з державною владою країни.

Слід також зазначити, що у поточному році організація «Корінний народ Біафри» закликала своїх прихильників не виходити на мітинги, що традиційно проводилися з приводу святкування Дня незалежності Республіки Біафра 30 травня кожного року. Враховуючи заборону діяльності, організація закликала своїх членів залишитися вдома в пам`ять про Біафру.

Стосовно побоювань позивача від "Боко- Харам ", то ОСОБА_1 повідомив під час співбесіди, що: «Боко Харам могут взрывать любые людные места», але при цьому зазначив, що в його селі не було такого випадку.

Як зазначалось вище, село заявника розташованена півдні Нігерії, а за інформацією з refworld, терористичне угрупування «Боко Харам» діє на північному сході та північному заході Нігерії: «Основним направлением деятельности Боко Нагат является северо-восточная Нигерия. в частности, штати Борно, Адамава и Юбе, где она контролирует примерно 20 городов»х".

Слід зазначити, що за ІКП, на теперішній час більшість території півночі Нігерії звільнено, армією Нігерії, від бойовиків «Боко Харам»: «Нигерийская армия витеснила боевиков "Боко Харам" из одного из последних опорних пунктов исламистской группировки, сообщил президент ОСОБА_17 . По его словам, военние захватили последний лагерь боевиков в лесу Самбиса на северо-востоке страни. Джихадисти бежали, и им больше негде прятаться, добавил президент».

Отже, твердження ОСОБА_1 , щодо загрози йому з боку «Боко Харам» не доведено.

При цьому, суд також враховує, що інформація про ситуацію в країні походження позивача, є загальновідомою та не потребує доказування, та наявних у них реальних побоювань стати жертвами переслідування у разі повернення до країни громадянської належності не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Отже, причини, які позивач зазначає щоб залишитись в Україні, не пов`язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем в обґрунтування його заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, не було надано ГУ ДМС України в Харківській області доказів переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної етнічної та соціальної групи або політичних переконань, які б дозволяли дійти висновку про наявність підстав вважати позивача біженцем у розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Таких доказів також не було надано до суду.

Також, позивачем не надано доказів, які б дали змогу дійти висновку, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, тобто, змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Позивач також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв`язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Водночас, позивач, звертаючись до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою, вказав на побоювання повернутися до країни походження через ймовірність, стати жертвою переслідувань, яке пов`язане з політичними причинами, проте відповідних доказів з цього приводу на виконання ч.7 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не надав.

Як встановлено судом, позивач не тікав з Нігерії від небезпеки, рятуючи своє життя. Як зазначено самим позивачем, він прибув до України в 2016 році з метою навчання в Університеті банківської справи (спочатку на підготовчому відділенні з 15.11.2016, а потім на денній формі навчання з 31.10.2017 року, звідки був відрахований 27.09.2018 року).

Отже, вказане свідчить про непов`язаність побоювань позивача стати жертвою переслідувань, яке пов`язане з політичними причинами із бажанням проживати в Україні.

Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся лише 05.11.2018 року.

Беручи до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду від 14.03.2018 у справі №820/1502/17 (адміністративне провадження №К/9901/2164/17) суд зазначає, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Тому, враховуючи те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну, суд приходить до висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Суд звертає увагу, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Підпункт 2 пункту «А» статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою.

Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

Отже, вказане побоювання повинно бути актуальним на час звернення особи з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ситуація у країні походження позивача не відноситься до конвенційних ознак, тобто не є такою, що надає безумовних підстав для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а відповідні посилання позивача характеризують загальне положення в країні походження заявника та не містять конкретних відомостей про його утиски, або можливість таких.

Водночас, беручи до уваги пункти Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, суд зазначає, що для надання статусу біженця, у першу чергу необхідно надавати оцінку саме зверненню особи, а не ситуації, яка склалася у країні його походження.

Проте, надаючи оцінку заяві позивача, суд відмічає, що останнім не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування саме його на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак, та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.

Оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту унормовано ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

В силу приписів Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України від 07.09.2011 р. № 649 (зареєстр. в Мінюсті 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884), останні, визначаючи процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, містять перелік обов`язків, покладених уповноважену особу територіального органу ДМС та ДМС України.

Так, п.2.1 Правил унормовано, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж)заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Водночас, набуття таких повноважень можливо лише після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що унормовано п. 5.1 Правил, згідно яких, після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу): а) проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви.

Враховуючи вищезазначені норми діючого законодавства, наведені позивачем обставини та вказані відповідачем факти про країну походження позивача, суд вважає обґрунтованими доводи Головного управління ДМС в Харківській області та Державною міграційною службою України щодо не встановлення фактів, які б свідчили про можливість позивача стати жертвами переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не можуть користуватися захистом цієї країни або не бажають користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не можуть чи не бажають повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що ДМС України та ГУ ДМС України в Харківській області, приймаючи оскаржувані рішення, діяли на підставі, в межах повноважень, з метою, якою таке повноваження надано, та у спосіб, що передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, своєчасно та з урахуванням всіх обставин справи, а відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлена рішенням ДМС України № 40-19 від 05.04.2019 року та наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 23.11.2018 року № 354, обумовлена наявністю підстав, та є такою, що винесена в межах чинного законодавства України.

За приписами ч. 1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст. 255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 1) Державної міграційної служби України, 2) Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.