Рішення № 83436956, 05.08.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2019 р. № 520/5307/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудних С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "Р" № 0001321305 від 05.02.2019 на загальну суму 9041,14 грн, що включає в себе: 7232,91 грн - податкове зобов`язання та 1808,23 грн - штрафні санкції;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми "Р" № 0001311305 від 05.02.2019 на загальну суму 19890,50 грн, що включає в себе: 15912,40 грн - податкове зобов`язання та 3978,10 грн - штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем при митному оформленні транспортного засобу, було сплачено всі необхідні митні платежі та збори, відповідно до чинного митного законодавства України, а тому податкові повідомлення-рішення за якими донараховані податкові зобов`язання та штрафні санкції винесені з порушенням норм чинного законодавства.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Від представника Головного управління ДФС у Харківській області надійшов відзив, в якому було зазначено, що у зв`язку із зазначенням позивачем під час митного оформлення недостовірних даних щодо вартості товару, що в свою чергу призвело до заниження бази його оподаткування, відповідно у позивача виникли податкові зобов`язання, сума яких була самостійно визначена ГУ ДФС у Харківській області за результатом документальної невиїзної перевірки.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

19.07.2018 за № 1864/7/03-70-20-05 Волинська митниця ДФС направила до ГУ ДФС у Харківській області звернення митних органів Литовської Республіки, про надання адміністративної допомоги у підтвердженні факту ввезення на митну територію України та митного оформлення транспортного засобу «Renault Megane», що був ввезений на митну територію України громадянкою ОСОБА_1 .

25.07.2018 інспектор Волинської митниці ДФС склав щодо ОСОБА_1 протокол про порушення митних правил № 3956/20500/18 за ознаками ст.485 МК України.

08.08.2018 в.о. начальника Волинської митниці ДФС Шелігацький Є.С. виніс оскаржувану постанову, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст.485 МК України, відповідно до змісту протоколу №3956/20500/18 і накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300% несплаченої суми митних платежів, що становить 69435,93 гривень.

Також, судом встановлено, що 19.11.2018 відповідачем було винесено наказ № 8669 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки громадянки ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 )».

Фахівцями ГУ ДФС у Харківській області була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні легкового автомобіля, що був у використанні «Renault Megane» через митний кордон України за митною декларацією від 19.02.2018 № UA 205090/2018/012232.

За результатами даної перевірки було укладено акт № 84/20-40-13-05-08/ НОМЕР_1 від 11.01.2019.

В ході проведення та на підставі акта документальної невиїзної перевірки ОСОБА_1 встановлено наступні порушення:

-п. 3 ч.2 ст. 53, ст. 278, п.1 ч.1 ст. 279, ч.1 ст. 293, ч.1 ст. 295, п.1 ст. 368 Митного кодексу України, у зв`язку з чим було занижено податкове зобов`язання з ввізного мита на загальну суму 7 232, 91 грн;

- п. 187.8 ст. 187, п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим було занижено податкове зобов`язання ПДВ на суму 15 912,40 грн.

Також, відповідачем було винесено наступні податкові повідомлення - рішення:

- податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001321305, яке винесене згідно з підпунктом 54.3.3, пункту 54.3, ст. 54 Податкового кодексу України та п.3 ч.2 ст. 53, ст. 278. п.1 ч.1 ст. 279, ч.1 ст. 293, ч.1 ст. 295, п.1 ст. 368 Митного кодексу України на загальну суму 9 041 (дев`ять тисяч сорок одна) гривня та 14 копійок, з яких: 7 232,91 грн - податкове зобов`язання, 1 808,23 грн - штрафні санкції.

- податкове повідомлення - рішення форми «Р» № 0001311305, яке винесене згідно з підпунктом 54.3.3, пункту 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України та п. 187.8 ст. 187, п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України на загальну суму 19 890 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот дев`яносто) гривень, з яких: 15 912,40 грн - податкове зобов`язання та 3 978,10 грн - штрафні санкції.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем до Державної фіскальної служби України, проте за результатами розгляду скарги позивачу відмовлено у задоволенні його вимог.

Не погодившись з юридичними та фактичним обґрунтуваннями мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а також суджень, відображених суб`єктом владних повноважень в акті, ОСОБА_1 оскаржила їх суду.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд враховує наступне.

Згідно з ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч.1 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 1 ст.54 Митного кодексу України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з ч.5 ст.54 Митного кодексу України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Митного кодексу України декларування товарів, що належать громадянам, може здійснюватися цими громадянами або іншими громадянами, уповноваженими на це власниками зазначених товарів нотаріально посвідченими дорученнями.

Частиною 1 ст. 266 Митного кодексу України передбачено, що декларант зобов`язаний, зокрема, у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу (пункт 4); у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів (пункт 5).

Згідно із ч.1 ст.293 Митного кодексу України особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є декларант.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з приписами п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є, зокрема, будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України,

Пунктом 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.

Згідно з п. 206.1 ст. 206 Податкового кодексу України під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Пунктом 7 розділу I Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України №1118 від 17.11.2005, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.11.2005 за №1428/11708 (у редакції наказу №229 від 17.03.2008), власник ТЗ або вповноважена особа, який переміщує ТЗ через митний кордон України, пред`являє його митному органу для проведення митного огляду й подає оригінали та ксерокопії таких документів: що підтверджують право власності на ТЗ або користування ним (у тому числі з правом розпорядження); реєстраційних (технічних) документів на транспортний засіб (якщо він перебував на обліку в реєстраційному органі іноземної держави чи України) з відмітками про зняття транспортного засобу з обліку, якщо такі документи видаються реєстраційним органом; митної декларації - у разі потреби; ВМД (у разі транзиту ТЗ, нового або знятого з обліку в реєстраційному органі, через митну територію України); що підтверджують право на надання пільг в оподаткуванні (у разі митного оформлення ТЗ з наданням пільг в оподаткуванні); паспортних документів та інших документів, визначених законодавством України та міжнародними договорами України, що дають право на перетин державного кордону, та/або паспорта громадянина (посвідчення особи з відміткою про місце проживання); посвідки чи іншого документа про постійне (тимчасове) проживання в Україні або за кордоном тощо; довідки про ідентифікаційний номер громадянина (за наявності). У випадках необхідності вирішення питань щодо визначення року виготовлення ТЗ, класифікації ТЗ згідно з УКТЗЕД, митної вартості або порушення справи про порушення митних правил посадова особа митного органу може вимагати деякі чи всі з перелічених документів: митні документи країни придбання ТЗ; сервісну книжку; експертний висновок; фотографії; технічну документацію.

Судом встановлено, 23.01.2018 між позивачем - резидентом України та Тойота сервіс 27432 Ерель-ен-дер-Б71 74 Аутохаус Холетен ГмбХ - резидентом республіки Германія укладено договір купівлі- гіродажу автомобіля. Предметом договору купівлі-продажу був автомобіль марки: Reno тип: Megane: номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , обумовлена вартість транспортного засобу становила 1300 евро.

За дорученням ОСОБА_1 , даний договір було укладено її довіреною особою, ОСОБА_3 , який діяв за згодою та в її інтересах на території республіки Германія .

Як вбачається з матеріалів справи, з метою розмитнення придбаного автомобіля марки, 19.02.2018 року, за дорученням позивача, ПП «Логістікброк» (митний брокер) подало митну декларацію.

Позивачем для митного декларування транспортного засобу було подано лише договір купівлі-продажу від 23.01.2018, який укладено в республіці Германія між представником позивача та компанією «Toyota Service».

Відповідно до умов договору, автомобіль було придбано за ціною 1300 (одна тисяча триста) Євро.

Жодних інших правочинів щодо автомобіля марки: Renault тип: Megane : номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 позивачем вчинено не було.

Також, не було надано повноважень будь-яким третім особам на підписання інших правочинів від імені та в інтересах позивача.

Слід зазначити, що вказаний договір, згідно з яким здійснювалося митне оформлення автомобіля, в передбаченому законодавством порядку недійсним не визнаний, а також відповідачем не спростовано його належності, як доказу у справі.

Тобто, відповідно до чинних реєстраційних документів, на підставі яких здійснювалося митне оформлення автомобіля обумовлена вартість транспортного засобу становила 1300 Євро.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Єдиним документом, який слугував підставою для проведення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень були одержані від литовських митних органів експортна митна декларація MRN №18LTKR1000EK03BDF9 від 15.02.2018 року та рахунок-фактура серії TSN № 2444 від 15.02.2018 року.

В свою чергу, суд зазначає, що рішенням Любомльський районного суду Волинської області по справі № 163/1846/19 від 24.04.2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року, скасовано постанову, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні порушення митних правил № 3956/20500/18 від 08.08.2018 року.

Вказаним рішенням визнано, що експортна декларація MRN №18LTKR1000EK03BDF9 від 15.02.2018 доводить лише факт початку процедури оформлення експорту транспортного засобу із Європейського Союзу в Литовській Республіці. Вона жодним чином не виключає можливості переходу прав на автомобіль після такого оформлення до інших осіб, в тому числі, до продавця, зазначеного в поданих до митного оформлення документах, компанії "Toyota Service".

Експортна декларація № 18 LTKR1000EK03BDF9 для митного оформлення литовським митним органам надавалась експортером, тобто компанією UAB "T&S MOBILE", яка виступала і декларантом.

Крім цього, як вбачається з Інтернет-сайту Єврокомісії щодо стану експортних MRN (для міжнародних перевезень) митна декларація № 18LTKR1000EK03BDF9 від 15.02.2018 року перебуває у стані підтвердження виходу випущеного для експорту товару.

Суд звернув увагу і на те, що Волинська митниця ДФС, взявши до уваги єдиним і беззаперечним доказом документи литовських митних органів, не перевірила обставин завершення експорту товару; для усунення всякого роду сумнівів не вчинила запитів відповідним компаніям, які фігурують відправниками товару по литовських документах та документах, поданих до митного оформлення декларантом.

Так, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача належних правових підстав для винесення оскаржуваних рішень, у зв`язку з чим, останні є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Щодо заяви про стягнення судових витрат у розмірі 7 768,40 грн, які складаються з: послуг за надання правової допомоги у сумі 7000,00 грн та судового збору у сумі 768,40 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано лише ордер серії РН-800 № 142 до договору про надання правової допомоги № 15/08/2019 від 15.05.2019 та попередній розрахунок судових витрат.

Проте, судом встановлено, що жодних інших документів, а саме договору та доказів сплати позивачем обґрунтованого гонорару адвоката, до суду не надано.

Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне приведення укладених до 15 грудня 2017 року договорів у відповідність до вимог діючого КАС України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.

Слід зазначити, що дана справа є незначної складності, розглянута за правилами спрощеного провадження, а заявлені витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн., є не співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

Отже суд приходить до висновку, що клопотання про розподіл судових витрат у сумі 7000,00 грн. не підлягає задоволенню.

Понесені позивачем витрати у відповідності до вимог чинного законодавства є складовою судових витрат і не відносяться до позовних вимог, які є способами захисту прав позивача.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0001321305 від 05.02.2019.

Скасувати податкове повідомлення - рішення форми Головного управління ДФС у Харківській області № 0001311305 від 05.02.2019.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О.Чудних