Рішення № 83436782, 05.08.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

05 серпня 2019 р.справа № 400/1747/19

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному позовному провадженні із повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачатериторіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001

провизнання протиправними нарахування і виплати суддівської винагороди за січень 2019 р. із застосуванням розміру посадового окладу 28 815,0 грн.; стягнення недоплаченої суддівської винагороди за січень 2019 р. в розмірі 40 536,0 грн.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним нарахування і виплату відповідачем суддівської винагороди за січень 2019 р. із застосуванням розміру посадового окладу позивача в сумі 28 815,0 грн.;

- стягнути з відповідача 40 536,0 грн. недоплаченої суддівської винагороди за січень 2019 р.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Миколаєва, кваліфікаційне оцінювання ним не пройдено. В січні 2019 р. відповідач нарахував і виплатив йому суддівську винагороду в розмірі меншому ніж передбачений ст. 133 ч. 3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". На переконання позивача, розмір його суддівської винагороди повинен складати 15 мінімальних заробітних плат, при цьому, позивач виходить з розміру мінімальної заробітної плати на рівні 4 173,0 грн. За розрахунком позивача, розмір недоплаченої відповідачем суддівської винагороди за січень 2019 р. складає 40 536,0 грн. Позовна заява містить посилання на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 р. у справі № 400/17/19, в якій зазначено, що ефективним способом захисту прав позивача в подібному спорі, є стягнення коштів з відповідача, а не зобов`язання останнього нарахувати і виплатити суддівську винагороду.

Відповідач відзив не подав. Ухвала суду про відкриття провадження в адміністративній справі представником відповідача отримана нарочно 19 червня 2019 р., що підтверджується повідомленням про вручення (а. с. 12).

Справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням учасників справи. Судове засідання призначено на 10 липня 2019 р.

Позивач клопотав про розгляд справи за його відсутності (а. с. 15).

Відповідач свого представника в судове засідання не направив.

11 липня 2019 р., тобто після дня судового засідання, на адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з відпусткою представника, до якого додано відповідний наказ, згідно з яким представник відповідача знаходиться у відпустці з 24 червня до 24 липня 2019 р. (а. с. 17-18). Як слідує з відбитку поштового штемпеля, клопотання відправлено 8 липня 2019 р.

Оскільки клопотання відповідача про відкладення розгляду справи надійшло до суду вже після судового засідання, то у суду відсутні підстави для його задоволення. Той факт, що клопотання здано на пошту завчасно, не змінює його оцінку, так як відповідач мав подати клопотання з таким розрахунком, щоб суд отримав його своєчасно та мав процесуальну можливість вирішити його в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 162 ч. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд відзначає, що у відповідача був достатній час на подання відзиву з моменту відкриття провадження у справі і до виходу представника відповідача у відпустку та з моменту закінчення відпустки і до дня ухвалення рішення у справі.

22 липня 2019 р. від позивача надійшло клопотання про застосування до відповідача заходів процесуального примусу у виді штрафу за неподання доказів, витребуваних ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі (а. с. 20). Зазначене клопотання не підлягає вирішенню і задоволенню, так як КАС України не передбачає права сторони ініціювати питання про застосування до учасників справи заходів процесуального примусу - таке питання вирішується виключно за розсудом суду.

26 липня 2019 р. від позивача надійшло клопотання про прискорення розгляду справи, в якому позивач просить суд не очікувати на подання відповідачем відзиву. Таке клопотання взагалі не може бути вирішено по суті, крім того, розгляд справи проведено у строки, передбачені ст. 258 КАС України.

Вирішуючи справу, суд виходить з наступного.

Позивач є суддею Ленінського районного суду м. Миколаєва, кваліфікаційне оцінювання не проходив.

Як слідує з матеріалів адміністративної справи, в січні 2019 р. відповідач нарахував і виплатив позивачу суддівську винагороду в загальному розмірі 34 578,0 грн., яка складається з окладу судді в розмірі 28 815,0 грн. та вислуги років в розмірі 5 763,0 грн. (а. с. 6).

Позивач вважає, що розмір його суддівської винагороди за січень 2019 р. має дорівнювати 15 мінімальним заробітним платам, як це передбачено ст. 133 ч. 3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI. За його розрахунком, наведеним в позовній заяві, розмір недоплаченої суддівської винагороди складає 40 536,0 грн. (15х4 173+20%-34 578=40 536). Як слідує з цього розрахунку, при визначенні розміру мінімальної заробітної плати, позивач виходить з положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", відповідно до ст. 8 якого, в 2019 році мінімальну заробітну плату в місячному розмірі встановлено на рівні 4 173 грн.

Суд знаходить ці доводи позивача помилковими і такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні законодавства.

Як визначено п. 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI.

Відповідно до ст. 133 ч. 3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Наведена норма напряму не визначає конкретного розміру суддівської винагороди, а лише закріплює складові частини для її розрахунку.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 р. № 1774-VIII у первинній редакції, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень (абз. 2 п. 3 вищенаведеної норми Закону).

Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" від 15 травня 2018 р. № 2415-VIII, абз. 2 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 р. № 1774-VIII було змінено наступним чином - до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Таким чином із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 р. № 1774-VIII, з урахуванням змін, внесених Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" від 15 травня 2018 р. № 2415-VIII, до суддівської винагороди така розрахункова величина, як мінімальна заробітна плата не застосовується, замість неї для розрахунку суддівської винагороди використовується така розрахункова величина, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року.

Стаття 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" визначає, що в 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 р. складає 1 921 грн.

Таким чином, посадовий оклад позивача в січні 2019 р. повинен складати 28 815,0 грн. (15х1 921=28 815) і саме така сума виплачена позивачу за спірний період.

З урахуванням викладеного, суд знаходить помилковим розрахунок позивача, до якого ним включено в якості розрахункової величини посадового окладу мінімальну заробітну плату, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Окремо суд вважає за необхідне висловитись з приводу рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 4 грудня 2018 р. у справі № 1-7/2018(4062/15).

Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 р. № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Як слідує з мотивувальної частини судового рішення, Конституційний Суд України не розглядав питання конкретного розміру суддівської винагороди - його рішення стосується виключно зменшення посадового окладу судді з 15 до 10 мінімальних заробітних плат і саме в цій частині положення ст. 133 ч. 3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI ним визнано неконституційним.

Ніяке положення наведеного рішення Конституційного Суду України не стосується оцінки цим судом питання застосування до посадового окладу судді конкретної розрахункової величини - мінімальної заробітної плати чи прожиткового мінімуму, а тому це рішення суду неможливо застосувати до спірних правовідносин.

На хибність правової позиції позивача вказує і те, що у випадку розрахунку посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат, складається ситуація, коли суддя до проходження кваліфікаційного оцінювання буде отримувати значно більшу суддівську винагороду, ніж суддя після проходження кваліфікаційного оцінювання, так як для розрахунку посадового окладу останнього береться до уваги прожитковий мінімум, який є суттєво меншим ніж мінімальна заробітна плата, тобто результатом проходження кваліфікаційного оцінювання стане зменшення суддівської винагороди, що вочевидь суперечить меті правового регулювання кваліфікаційного оцінювання суддів.

Що стосується посилання позивача на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 р. у справі № 400/17/19, (http://reyestr.court.gov.ua/Review/81916726), то відповідно до ст. 242 ч. 5 КАС України, обов`язковою для врахування судом є виключно правова позиція Верховного Суду. Крім того, позивач посилається на це рішення суду тільки в контексті обрання ефективного засобу судового захисту, тоді як в даній справі суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач в силу Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подавали.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 26299835,) відмовити.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз