Рішення № 83435805, 05.08.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2019 року м. Житомир справа № 240/3804/19

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не повідомлення позивача про виникнення у нього права на призначення пенсії і порядок її призначення до 10.10.2009;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком за заявою позивача від 12.02.2018;

- зобов`язати відповідача терміново призначити йому виплату пенсії за віком у розмірі згідно діючого законодавства, починаючи з 10.10.2009 (з дня виникнення права на пенсію за віком).

В обґрунтування позову зазначено, що 12.02.2018 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. У призначенні пенсії відповідачем відмовлено, у зв`язку з тим, що позивачем для оформлення пенсії не надано паспорт громадянина України та документ про фактичне місце проживання (реєстрації). Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки він до заяви долучав паспорт громадянина України.

Ухвалою судді від 28.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, яка буде розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача в судових засіданнях позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 15.04.2019 (а.с.19-21).

В судовому засіданні 19.07.2019 протокольною ухвалою задоволено клопотання представника відповідача про заміну Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на належного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

В цьому ж судовому засіданні протокольною ухвалою суду відбувся перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, 12 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про прийняття документів для призначення пенсії (а.с.13).

До заяви довільної форми позивачем було долучено заповнений бланк заяви про призначення/перерахунок пенсії у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" (а.с.14).

Листом від 26.02.2018 за №М-90 Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянуло заяву позивача відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та повідомило, що відповідно статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсій страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. У зв`язку з наведеним, права на призначення пенсії позивач не має, оскільки фактично проживає в Німеччині. Для оформлення пенсії ОСОБА_1 необхідно надати документ про фактичне місце проживання (реєстрації) (а.с.26).

27.09.2018 Житомирським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянуто звернення позивача та направлено лист за № М-90. Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило, що для оформлення пенсії ОСОБА_1 необхідно надати тимчасову посвідку або паспорт громадянина України (а.с.15).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом порушеного права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно зі ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до приписів ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктами 1.6.-1.7 Порядку № 22-1 передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Згідно п.2.1. вказаного Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року;

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Згідно п.4.1.-4.2. Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви осіб про призначення пенсії реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Згідно п.4.3 згаданого Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення пенсії, орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення пенсії.

Відповідно до п.4.8., 4.10. заява про призначення пенсії з усіма поданими документами та рішенням про призначення пенсії зберігаються в окремій пенсійній справі на кожного пенсіонера. Пенсійні справи зберігаються в органах, що призначають пенсії, за місцем проживання (реєстрації) або за місцем перебування пенсіонерів.

Заяви про виплату пенсії (додаток 5) реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (зі змінами).

При прийманні документів щодо виплати пенсії орган, що призначає пенсії, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, знімає копії з відповідних документів.

Не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.

Як вже встановлено судом, позивач звернувся до пенсійного органу з метою призначення пенсії за віком із заявою встановленого зразка (додаток 3) 12 лютого 2018 року (а.с.14).

До заяви про призначення пенсії за віком додав такі документи:

- паспорт НОМЕР_2 від 28.01.2014;

- трудову книжку;

- довідку про заробітну плату;

- документи про стаж (а.с.14).

Як пояснила представник відповідача заява ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.02.2018 (а.с.14) не реєструвалась у встановленому порядку, оскільки при її прийнятті разом з додатками було встановлено відсутність необхідних документів (документу про фактичне місце проживання (реєстрації) та тимчасової посвідки на проживання або паспорта громадянина України), а тому вказана заява була розглянута як додаток до заяви-звернення від 12.02.2018 (а.с.13). В подальшому на заяву-звернення від 12.02.2018 було надіслано відповідь листом від 26.02.2018 та повторно листом від 27.09.2018 в порядку Закону України "Про звернення громадян".

Судом встановлено, що 12 лютого 2018 року відповідачем було зареєстровано заяву-звернення від 12.02.2018 з додатками та заведено справу за № М-90 (а.с.13, 55-56).

Як видно зі змісту позовної заяви, позивачем не оскаржуються дії Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо порушення відповідачем вимог Закону України "Про звернення громадян" при розгляді заяви-звернення від 12.02.2018 (а.с.13).

Проте, як встановлено судом відповідачем в порушення вимог п.4.1. Порядку № 22-1 заява ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.02.2018 (а.с.14) не зареєстрована в журналі реєстрації рішень Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

ОСОБА_1 відповідачем не видано розписку із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії від 12.02.2018 (а.с.14) подана до Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відповідачем не розглядалась відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", отже і не вирішувалось питання про призначення пенсії позивачу відповідно до вимог п.4.1.-4.2. вказаного Порядку.

Такі дії відповідача є протиправними, оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України у вказаних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень, що наділений правом приймати рішення з приводу призначення або відмови у призначенні пенсії в порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щодо посилань представника відповідача на те, що позивач не має права на призначення пенсії, оскільки фактично проживає в Німеччині, слід зазначити наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 вказаного Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст.51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що оспорюються, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З огляду на наведене, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, визначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини прийшов висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що серед передумов призначення пенсії за віком відсутня обов`язкова умова встановленого факту проживання особи на певній територіальній одиниці.

Таким чином, посилання представника відповідача на норми статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є безпідставними, трактування вказаної норми з метою звуження прав осіб є недопустимим, а встановлення обмеження щодо виплати пенсії лише особам які проживають на території України є протиправним.

Суд наголошує, що призначення/перерахунок пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, оскільки це суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".

Так, ч.5 ст.45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

З урахуванням викладеного, дії відповідача щодо нерозгляду заяви встановленого зразка ОСОБА_1 від 12.02.2018 є протиправними.

З приводу вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо неповідомлення позивача про виникнення у нього права на призначення пенсії і порядок її призначення до 10.10.2009 суд зазначає наступне.

Позивач в обґрунтування вказаної позовної вимоги посилається на п.11 ч.2 ст.64 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, п.11 ч.2 ст.64 вказаного Закону передбачено обов`язок Виконавчої дирекції Пенсійного фонду письмово інформувати застрахованих осіб про набуття права на призначення пенсії і порядок її призначення, про призначення або відмову в призначенні пенсії, її розмір, порядок виплати, а також про можливість та умови переходу на інший вид пенсії та порядок оскарження рішень виконавчих органів Пенсійного фонду.

Вказана норма регулює відносини між суб`єктами вже з урахуванням наявності поданої заяви про призначення пенсії.

Суд звертає увагу, що набуття права на призначення пенсії у застрахованої особи виникає за різних підстав та умов і залежить від низки обставин.

Територіальний орган пенсійного фонду лише за результатами розгляду поданих особою документів може встановити наявність права на призначення пенсії та прийняти рішення про призначення або відмову у призначенні такої.

Таким чином, право на призначення пенсії не може бути реалізовано без подання застрахованою особою заяви на таке призначення та достатніх документів.

З урахуванням наведених обставин, у органів Пенсійного фонду відсутній обов`язок повідомляти осіб про набуття ними права на отримання пенсії, а тому суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача терміново призначити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком у розмірі згідно діючого законодавства, починаючи з 10.10.2009 суд зазначає наступне.

Прийняття рішення про призначення пенсії або про відмову у такому призначенні належить до виключної компетенції територіальних органів Пенсійного фонду, а тому належить до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області терміново призначити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 10.10.2009.

Водночас, з метою захисту та недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

З урахуванням викладеного належним способом захисту, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.02.2018 встановленого зразка та прийняти рішення згідно норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує, що згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зауважує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності дій щодо нерозгляду заяви встановленого зразка ОСОБА_1 від 12.02.2018 про призначення/перерахунок пенсії.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене позов підлягає частковому задоволенню.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 768,40, про, що свідчить квитанція №0.0.1304062412.1 від 25.03.2019 (а.с.4).

Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням часткового задоволення позову ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області сплаченого судового збору у сумі 384,2 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича,7, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ 13559341) щодо нерозгляду заяви встановленого зразка ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд . код НОМЕР_1 ) від 12.02.2018 про призначення/перерахунок пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву встановленого зразка ОСОБА_1 від 12.02.2018 про призначення/перерахунок пенсії та прийняти рішення згідно норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 384,2 грн витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено у повному обсязі: 05 серпня 2019 року.

Суддя В.А. Панкеєва