
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
31 липня 2019 р. Справа № 120/1860/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Шаповалової Т.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Дмитрука В.В.,
представника відповідача: Назаренко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 07.10.2017 року протиправною;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 07.10.2017 року здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 07.10.2017 року однією сумою, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу розрахував її розмір за методикою відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати», подати протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч.1 ст. 382 КАС України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з 07.10.2017 року позивачу призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) як особі, яка звільнена з військової служби. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2019 року зобов`язано здійснити перерахунок розміру призначеної йому пенсії з 07.10.2019 року у розмірі 10 935,48 грн. На виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив перерахунок пенсії позивачу, однак обмежив розмір пенсії у сумі з 10 935,48 грн. до 10 740 грн.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
13.06.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 08.07.2019 року, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 08.07.2019 року відкладено судовий розгляд справи на 31.07.2019 року у зв`язку з витребуванням засвідчених матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1
04.07.2019 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що відповідач заперечує проти позовних вимог та вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Позивачу вперше призначено пенсію з 07.10.2017 року в розмірі 6608,52 грн. В подальшому позивачу здійснено перерахунок пенсії з урахуванням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2019 року, але розмір пенсії визначено на рівні максимального обмеження встановленого ст. 43 Законом № 2262. З огляду на те, що пенсію позивача призначено в 2017 році на нього поширюється дія ст. 43 Закону № 2262, яка закріплює право позивача на отримання пенсії в розмірі 10 прожиткових мінімумів встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідач вважає, що положення ст. 43 Закону № 2262 в редакції чинній на момент перерахунку пенсії позивача носять імперативний характер та в установленому законодавством порядку неконституційними не визнавались.
При цьому слід зазначити, що Закон № 2262 не містить інших норм, які б врегульовували питання визначення максимального розміру пенсії та її виплати без обмеження максимальним розміром.
Посилання позивача на Рішення Конституційного суду України від 20.12.2016 року у справі №7-рп/2016 про втрату чинності положень ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 щодо встановлення максимального розміру пенсії є безпідставним і необґрунтованим, оскільки предметом розгляду на відповідність Конституції України була норма Закону № 2262, що діяла виключно у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, в той же час пенсію позивачу вперше призначено в 2017 році. Рішення Конституційного суду України від 20.12.2016 року у справі №7-рп/2016 набуло чинності з дати його прийняття і застосовується саме з 20.12.2016 року.
Позивач отримує пенсійні виплати, вид та розмір яких не зменшувався, право на призначення пенсії реалізовано, а отже головним управлінням збережено сутність і зміст права пенсіонера на соціальний захист.
Також представник відповідача зазначає, що пенсія в новому розмірі (без обмеження максимальним розміром) за кожен місяць позивачу не була нарахована, а буде обрахована та виплачена у разі задоволення позовних вимог, а тому ця сума не є недоотриманою пенсією та не підпадає під визначення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000року № 2050-ІІІ.
За таких обставин, відповідач вважає, що діяв правомірно та у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
У судове засідання позивач не з`явився, про день, час та місце судового розгляду був повідомлений вчасно та належним чином. Натомість подав заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності його представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що перешкод у розгляді справи по суті за відсутності позивача суд не вбачає, а тому приходить до висновку про можливість розгляду справи у його відсутність.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, з підстав вказаних у відзиві на адміністративний позов.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.
Встановлено, що позивач проходив дійсну військову службу у збройних Силах України на посаді старшого інспектора відділу методики штурманської підготовки штурманського управління авіації та був звільнений у запас виключений зі списку особового складу з 06.10.2017 року.
Позивачу призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) як особі яка звільнена з військової служби з 07.10.2017 року.
Позивач перебуває на пенсійному обліку Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке з 07.10.2017 року призначило йому пенсію за вислугу років, розмір якої визначений без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, з якої було утримано та сплачено єдиний соціальний внесок.
Рішенням Вінницького окружного суду від 12.03.2019 року визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неперерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2017 в розмірі, який обчислений з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі визначеному у довідці військової частини А0549 від 03.05.2018 №232.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 07.10.2017 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки військової частини А0549 від 03.05.2018 №232 із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував за останні 24 місяці перед звільненням та з якої були сплачені та нараховані внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
На виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив перерахунок розміру пенсії позивача з 07.10.2017 року, однак обмежив розмір пенсії у сумі з 10 935,48 грн. до 10 740 грн.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ.
Згідно ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII чинній з 01.01.2016р. по 20.12.2016р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно пункту 2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 положення частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774, який набрав чинності з 01.01.2017р., максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Даний висновок узгоджується із позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17.
Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України рішення № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року обмеження розміру пенсії позивача 10 (десятьма) прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність та сумою у 10 740 грн. - є неправомірним.
Судом встановлено, що пенсію позивачу призначено з 07.10.2017 року.
Згідно відповіді відповідача № 1201/Ш-12 від 28.05.2019 року на виконання рішення Вінницького окружного суду від 12.03.2019 року у справі № 0240/3626/18-а головним управлінням з 07.10.2017 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , із включенням до складу грошового забезпечення щомісячної додаткової винагороди. Після перерахунку по рішенню суду розмір пенсії ОСОБА_1 складає з 07.10.2017 року - 10740 грн., з 01.01.218 року - 10935,48 грн.
Разом з тим, згідно розрахунку пенсія позивача складає з 07.10.2017 року - 10 935,48 грн., але обмежено максимальним розміром пенсії 10 740 грн.; з 01.01.2018 року - 10 935,48 грн.; з 01.12.2018 року - 10 960,68 грн.
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що з 01.01.2018 року позивачу виплачується пенсія у розмірі 10 935,48 грн. без обмеження максимальним розміром, а тому з 01.01.2018 року його права не порушені.
Таким чином, відповідач всупереч вимог чинного законодавства України протиправно обмежив максимальний розмір пенсії позивачу за період з 07.10.2017 року по 31.12.2017 року.
Також суд звертає увагу на те, що позивач просить визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 07.10.2017 року протиправною.
Разом з тим, суд приходить до висновку, що оскільки відповідачем були вчинені дії щодо перерахунку пенсії, але при цьому обмежено її максимальним розміром, то належним способом захисту порушених прав позивача є саме визнання протиправними дій відповідача, які полягають у виплаті пенсії позивачу з обмеженням максимальним розміром з 07.10.2017 року по 31.12.2017 року, а не його бездіяльності.
Враховуючи зазначене, також підлягає задоволенню вимога позивача щодо зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром з 07.10.2017 року по 31.12.2017 року, яка є похідною від попередньої.
Щодо позовної вимоги про нарахування і виплати компенсації втрати частини доходу, суд зазначає наступне.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії;
- соціальні виплати;
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За правилами статті 3 цього закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Положення зазначених статей Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Відповідно до ст. 4 Закону № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відтак, Закон № 2050-ІІІ пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу, а основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів.
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону № 2050-ІІІ, ст.46 Закону № 1058-IV та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 по справі №522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 по справі № 336/4675/17 (провадження №К/9901/23/17), і від 05.10.2018 по справі №162/787/16-а (провадження № К9901/33652/18).
Судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, на підставі рішення Вінницького окружного суду від 12.03.2019 року, з 07.10.2017 року проведено перерахунок.
Разом з тим, суму доплати на день розгляду даної справи судом позивачу реально не виплачено, а тому позовна вимога щодо виплати компенсації втрати частини доходу є передчасною та не підлягає задоволенню.
Крім того, позивач у позовній заяві просить здійснити виплату йому суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 07.10.2017 року однією сумою, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу розрахував її розмір за методикою відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати».
Суд звертає увагу, що виплата перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюється в порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду», якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, яким передбачено механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
За таких обставин, у задоволенні вимог щодо виплати пенсії однією сумою слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.
Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Як передбачено нормою ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, які полягають у виплаті пенсії ОСОБА_1 з обмеженням максимальним розміром з 07.10.2017 року по 31.12.2017 року протиправними.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 07.10.2017 року по 31.12.2017 року.
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100 )
Повне судове рішення складено та підписано суддею 05.08.2019.
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна
Судове рішення № 83435748, Вінницький окружний адміністративний суд було прийнято 31.07.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 120/1860/19-а. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: