Рішення № 83435735, 30.07.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 липня 2019 р. Справа № 120/1788/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Слободонюка М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Лояніча В.О.

представника позивача: адвоката Сінчака О.В.

представника відповідача: Черпітяк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-144910-54У від 08.11.2018 року на суму 15819,54 грн. та №Ф-144910-54У від 05.02.2019 року на суму 2457,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з отриманими вимогами про сплату боргу із тих підстав, що підприємницька діяльність ним фактично не здійснювалась починаючи з 21.05.2013 року, оскільки з цього часу він почав працювати в філії Вінницького обласного управління АТ «Ощадбанк» на посаді старшого інкасатора, а тому не має обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець, адже відповідні нарахування сум єдиного внеску за нього здійснювалися його роботодавцем. Вказує, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення нею підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця. Оскільки з його заробітної плати щомісячно утримуються усі встановлені податки та єдиний соціальний внесок, який у декілька разів перевищує його мінімальний розмір, встановлений у 2017-2019 роках, тому вважає, що визначення оскаржуваними вимогами додаткових сум єдиного соціального внеску порушує принцип «пропорційності» та «справедливої рівноваги» та є втручанням держави у його майнові права, захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

За таких обставин вважає, що Головне управління ДФС у Вінницькій області приймаючи оскаржувані вимоги діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, у зв`язку з чим просить суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.06.2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 03.07.2019 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду, відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

29.07.2019 року ГУ ДФС у Вінницькій області подано відзив на адміністративний позов (вх. № 38987), згідно якого відповідач не визнає позовні вимоги та просить відмовити у задоволенні позову. Вважає, що в податкового органу були обґрунтовані підстави для формування вимог про сплату боргу, враховуючи дані інформаційної системи органів державної фіскальної служби, відповідно до яких за позивачем рахувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 18276,72 грн. (станом на 31.10.2018 наявна заборгованість у розмірі 15819,54 грн. та станом на 31.01.2019 року - 2457,18 грн.). На думку відповідача, для такої категорії платників єдиного внеску, як позивач, Закон не передбачає пільг чи можливостей звільнення від сплати сум єдиного внеску незважаючи на ту обставину, що останній офіційно працевлаштований та з його заробітної плати сплачується єдиний внесок роботодавцем. Крім того, нездійснення позивачем підприємницької діяльності також не є підставою для несплати відповідних сум єдиного внеску. За таких обставин ГУ ДФС у Вінницькій області вважає, що підстав для задоволення позову не має.

У судовому засіданні 30.07.2019 року представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги та додатково звернув увагу суду на інші підстави, які, на його думку, вказують на протиправність оскаржуваних вимог. Зокрема, ще раз зазначив, що позивач підприємницьку діяльність не провадить, а працює найманим працівником починаючи з 21.05.2013 року, отримує заробітну плату за постійним місцем роботи, з якої роботодавець утримує та перераховує до бюджету передбачені законом податки та збори, в тому числі ЄСВ, а тому не має обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець. Додатково також вказав, що податковий орган сформував вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 № Ф-144910-54У та від 05.02.2019 року № Ф-144910-54У, але при цьому не вручив позивачу акт перевірки, чим порушив як саму процедуру формування відповідних вимог так і порушив його право на подання заперечень. Окрім того вважає, що відповідач направив вимоги про сплату боргу не на адресу за місцем реєстрації позивача (с. Юрківці, Могилів - Подільський район), а на іншу адресу - АДРЕСА_2 , за якою ОСОБА_2 не проживає з 2009 року, що також призвело до порушення прав останнього щодо своєчасного отримання оскаржуваних рішень.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву. Також на спростування доводів представника позивача пояснила суду, що оскаржувані вимоги сформовані податковим органом на підставі облікових даних інформаційної системи, а не на підставі акту перевірки, потреб проведення якої в даному випадку не було. Крім того, оскільки адреса реєстрації позивача за даними податкового обліку та відомостями з Єдиного державного реєстру значиться: АДРЕСА_2 і жодної інформації про зміну місця проживання позивач не повідомляв, тому оскаржувані вимоги були направлені саме за цією адресою, що відповідає приписам діючого законодавства. За наведених обставин представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.02.2008 року по 26.04.2019 рік був зареєстрований як фізична особа-підприємець. З 11.02.2008 року позивач також є платником єдиного внеску.

Разом із тим, за обліковими даними інформаційної системи органів ДФС станом на 31.10.2018 року за позивачем рахувалась заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 15819,54 грн. Станом на 31.01.2019 року розмір заборгованості збільшився, та становить 18276,72 грн. Тому, відповідачем сформовано та направлено на адресу позивача вимоги про сплату заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 08.11.2018 року № Ф-144910-54У на суму 15819,54 грн. та від 05.02.2019 року №Ф-144910-54У на суму 2457,18 грн.

Вказані вимоги були надіслані на податкову адресу позивача ( АДРЕСА_3 ). Проте, поштові відправлення (№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 ) повернулись на адресу відповідача без вручення їх адресату, про що свідчать конверти з відміткою «по даній адресі не проживає».

В подальшому, вказані вимоги були звернуті до примусового виконання.

Так, 19.03.2019 року державним виконавцем Могилів-Подільського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області відкрито виконавче провадження ВП № 58664466 з виконання вимоги № Ф-1444910-54У від 08.11.2018 року, а 15.04.2019 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП № 58898908 з виконання вимоги № Ф-144910-54У від 05.02.2019 року. Іншою постановою від 16.04.2019 року державним виконавцем звернуто стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника.

Дізнавшись в межах виконавчого провадження про існуючі вимоги про сплату боргу, як виконавчі документи та не погоджуючись із ними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним вимогам про сплату боргу, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI).

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування є суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Мінімальним страховим внеском, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI є сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальна заробітна плата, у період за який нараховано соціальний внесок, була встановлена у наступному розмірі:

за 2017 рік - 3 200 гривень (ст.8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" № 1801-VIII від 21.12.2016);

за 2018 рік - 3 723 гривень(ст.8 Закону України "Про державний бюджет України на 2018 рік" № 2246-VIII від 07.12.2017).

Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зокрема, фізичні особи-підприємці, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-VI).

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Закону № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449).

Так, положеннями п. 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 Розділу VI Інструкції №449).

Відповідно до п. 3 Розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги представник позивача у судовому засіданні 30.07.2019 року зазначив, що відповідачем порушено процедуру, яка передує прийняттю вимог про сплату боргу (недоїмки), а саме відповідачем не проведено документальної перевірки та не складено акт перевірки, на підставі якого можливо визначити суми заборгованості по єдиному внеску.

Разом із тим, суд критично оцінює наведені вище посилання представника позивача, адже необхідність направлення платнику єдиного внеску акта перевірки, а також необхідність врахування заперечень такого платника при формуванні вимоги про сплату недоїмки, виникає у податкового органу лише у випадках, визначених абз. 2 пункту 3 Розділу VI Інструкції №449, тобто у разі, коли вимога надсилається за наслідками документальних перевірок, дані яких свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів. Проте, у даному випадку оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) сформовані у відповідності до вимог ст. 25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Цей факт також підтверджується і при аналізі змісту оскаржуваних вимог №Ф-144910-54У від 08.11.2018 року та від 05.02.2019 року №Ф-144910-54У, в яких підкреслено «на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів».

Тобто, наявність заборгованості зі сплати внеску є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про її сплату без проведення додаткових перевірок. Відтак доводи позивача про те, що йому не було надіслано акта перевірки, є помилковими, оскільки перевірка не проводилась і не була підставою для формування оскаржуваної вимоги.

Крім того, як уже наголошувалось судом, за змістом положень абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску - фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Отже, відображаючи в оскаржуваних вимогах всю суму заборгованості позивача відповідач діяв правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства. Це також повністю узгоджується з приписами ч. 16 ст. 25 Закону № 2464-VI, якою передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки з єдиного внеску, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Що стосується посилання позивача на те, що починаючи з 21.05.2013 року і по даний час він офіційно працевлаштований в філії ПАТ «Державний ощадний банк України», де роботодавець сплачує за нього єдиний соціальний внесок, суд зазначає таке.

Чинним законодавством передбачено виключний перелік підстав для звільнення від сплати єдиного соціального внеску. Фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу можуть бути звільнені від сплати єдиного соціального внеску (ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI). Вказане положення не містить виключень та не передбачає розширеного тлумачення.

У п. 4 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці.

Суд звертає увагу, що вказана норма не містить жодних застережень щодо офіційного працевлаштування таких фізичних осіб-підприємців. При цьому, сплата єдиного внеску у цьому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.

До того ж, єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.

Крім того, як вже зазначалося, застрахованою особою в розумінні положень Закону № 2464-VI є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Отже, закон допускає одночасну сплату єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником.

Відтак та обставина, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та паралельно працював в ПАТ «Державний ощадний банк України» не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених законом порядку та розмірі.

Водночас суд наголошує на тому, що у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно припинив підприємницьку діяльність лише 26.04.2019 року (реєстраційний номер запису: 21780060003002168).

Щодо доводів представника позивача про порушення процедури направлення оскаржуваних вимог, то суд зазначає таке.

У відповідності до п. 45.1 ст. 45 ПК України платник податків-фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків-фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків-фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Згідно з п.п. 42.2, 42.3, 42.4 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

В силу вимог пп. 16.1.11 п. 16.11 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи-підприємця.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Дата надсилання (вручення) проставляється на корінці вимоги:

службовою (посадовою) особою юридичної особи, фізичною особою або їх законним чи уповноваженим представником - у разі вручення вимоги під підпис;

працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, - у разі надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця вимоги;

інформаційно-телекомунікаційною системою контролюючого органу - у разі надсилання вимоги до електронного кабінету платника (для платників, які пройшли ідентифікацію в електронному кабінеті та обрали спосіб взаємодії з контролюючим органом в електронній формі).

У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Судом встановлено, що вимоги № Ф-144910-54У від 08.11.2018 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 15819,54 грн. та № Ф-144910-54У від 05.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 2457,18 грн. надсилались рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу позивача, за якою він взятий на облік як платник податків ( АДРЕСА_4 ). Саме така податкова адреса станом на дату формування податкових вимог зазначалась в інформаційній базі даних фіскального органу та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Як вбачається з матеріалів справи, поштове відправлення, надіслане на податкову адресу позивача, було повернуто відповідачу без виконання з відміткою «по даній адресі не проживає». В подальшому, відповідач надіслав відповідні вимоги для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання позивача.

Отже, в даному випадку відповідачем дотримана процедура направлення податкових вимог. При цьому сам позивач не виконав свого обов`язку щодо повідомлення про зміну податкової адреси, у зв`язку з чим його доводи в цій частині не підтвердилися, а тому судом до уваги не беруться.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскаржувані вимоги про сплату боргу № Ф-144910-54У від 08.11.2018 року та № Ф-144910-54У від 05.02.2019 року була сформована та надіслані відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підстав для їх скасування суд не вбачає.

Крім того, позивач вважає, що оскаржувані вимоги порушують його майнові права та інтереси, гарантовані Конвенцією. У цьому зв`язку суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При розгляді справ за вказаною статтею Конвенції Європейський суд з прав людини визначив наступні критерії, за якими може здійснюватися втручання у право: (1) "на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права", (2) воно повинне мати легітимну мету ("в інтересах суспільства") та (3) бути пропорційним (тобто має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами особи з одного боку та інтересами суспільства з іншого. Інакше кажучи, на особу при втручанні в її права за статтею 1 Протоколу № 1 не повинен бути покладений "надмірний індивідуальний тягар".

В цьому контексті суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Водночас єдиний соціальний внесок є обов`язковим платежем до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Будучи платником такого внеску, позивач зобов`язаний сплачувати його в порядку і розмірі, встановленому законом. При цьому чинне законодавство, що регулює відповідні питання, є чітким, передбачуваним та дає змогу відокремити правомірну поведінку від протиправної, а також передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Окрім того, правовідносини, пов`язані із збором та веденням обліку єдиного внеску, регулюються насамперед Законом № 2464-VI та Інструкції № 449. Норми цих законодавчих актів не є колізійними та не допускають можливості їх різного тлумачення в тих питаннях, що мають значення для вирішення спору. Також вказані акти не містить норм, які б давали позивачу достатні підстави не виконувати свого обов`язку зі сплати єдиного внеску. До того ж, навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, наданими у справі "Сєрков проти України" (№ 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року).

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов переконання, що у спірних правовідносинах відповідач зазначеного припису дотримався, а тому відсутні ознаки порушення ним прав, свобод та законних інтересів позивача.

За наведених обставин у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

З урахуванням положень ст. 139 КАС України підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору немає.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72, 77, 90, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 39402165).

Повне судове рішення складено 05.08.19.

Суддя Слободонюк Михайло Васильович